17. Ховати краще треба

7 серпня 2013 р.

— Мені здається, якщо ми зараз до нього торкнемося, то він розвалиться.

— Цілком можливо.

— Але не спробуємо, не дізнаємось. Чи не так?

— Якщо чесно, то мені взагалі не подобається ідея тут щось чіпати.

Неподалік куп каменю та цегли, а також бетонних плит, лежав велосипед. У нормальному стані. Хіба що подекуди відлупилась фарба.

— Мені взагалі це місце не подобається. Незатишно якось.

Марк поклав руки в кишені та озирнувся.

Чи то закинуте будівництво, чи навпаки розвалена за невідомих обставин споруда, розкинулася перед ними.

Місце досить моторошне. Природа давно тут почала господарювати. Купи сухих гілок. Колючі чагарники, що плелися по землі та бетонним плитам. Якщо побувати тут вночі, то дуже підходить під опис всіх тих місць з фільмів жахів та трилерів.

Проте вдень воно виглядало як мерзенне зібрання бруду та слідів людини. Рвані пакети, серветки, бички, використані гумові вироби та, якщо придивитися, шприци. Так. Затишку тут мало. Ще й у лісі, хоч і не глибоко

Сем підійшов до велосипеда і протер пилюку з сидіння.

— Та він майже новий. Поглянь тільки. І ланцюг не іржавий.

Він крутнув колесо, піднявши велосипед за раму, і довго дивився на нього, поки воно не перестало крутитись.

— І колеса не пробиті. Фарба шарами злазить. Але якщо її зняти та заново пофарбувати, то й нормально буде.

Він завмер, а потім підняв очі на друга. Марк знав, що з такого виразу обличчя зазвичай починаються проблеми.

— Говори.

— М. Я скажу, але тільки ти пообіцяй, що не гудітимеш як старий дід. Домовились?

— Гаразд. Я спробую.

— Дякую за щедрість. Значить так. Зараз ми цей лісапет веземо до мене додому. Почекай. Дай договорити. Вдома у мене ми його перефарбовуємо. І таким чином, у нас стає на один велик більше. Вважаю чудова ідея.

— У нас?

— Ну так. Якщо тобі не треба, то я собі заберу. Не велика втрата. Мене батя все одно до своєї машини у житті не підпустить. А так у мене хоч щось своє буде

Марк підняв брови. З таким тоном Сем може і жартувати та говорити серйозно. Що сказати, щоб він потім весь день не називав його просто довбнем або довбнем, який не розуміє жартів?

— Боже... Семе, ти ж, сподіваюся, розумієш, що якщо велик у такому хорошому стані, то його можуть тут спеціально ховати

— Я так схожий на ідіота?

— Якщо чесно, то так

— Ой, хто б казав

— Не починай. А якщо серйозно. Яка ймовірність, що хтось заховав його тут для справи? А ми йому все так зіпсуємо? Та навіть якщо...

Сем виставив долоню перед обличчям Марка

— Все. Ша. Помовч. Ти обіцяв не гундіти. Так, імовірність є. Але це хіба наші проблеми? Ховати краще треба

Марк підтис губи та голосно видихнув

— Не дихай так. Це мене дратує

— А як мені дихати, щоб тебе не дратувати?

— Помовч. А взагалі, коли ти такий чесний став? Коли це у нас совість прокинулася? Нагадаю. Ти програв мені в карти та мусив стягнути жуйку. Навіщо ми і йшли до магазину, поки сюди не забрели. А? Ага. Ага. Ти погодився! Ти погодився! Отже, ти збирався це зробити, щоб я не клював тобі мозок. А тепер у нас прокинулась совість?

— Тобі зриватися нема на кому?

— До чого це взагалі?

Сем замовк, шморгнувши носом і поскрипуючи щелепами.

— Дивися, я маю для тебе маленьке пояснення для заспокоєння душі. Велик заберу я, і він залишиться у мене. Ми його перефарбуємо і ніхто нам нічого не доведе. Все

— Гаразд. Припустимо, я згоден

— Але?

— Але? А, так. Але за умови, що ти мені більше не загадуватимеш бажання пов'язані з крадіжкою. Договір?

Сем недовірливо примружився, помітно копіюючи їхню спільну подругу

— Окей. Будемо на підстрачника тепер грати

Марк роздратовано видихнув. Сем глянув на велосипед потім на Марка, потім знову на велосипед.

— Що не так?

— Як їхати будемо? Багажника немає. Хто поїде на рамі?

Марк недовірливо оглянув двоколісного

— А він нас двох витримає?

— А я знаю? Подивимося. Мене більше лякає, що на рамі мені їхати доведеться.

Сем став навпроти Марка. Доторкнувся долонею до своєї маківки та провів рівну лінію до Марка. Вткнувся ребром руки йому в губи. Майже на голову вищий.

— Мені за тобою тупо видно не буде

— Якщо це така проблема, то можна його повезти в руках. Ага. Уявляєш

— Я схожий на людину, яка йтиме легкою дорогою? – він провів рукою по рамі. — Я лише прошу тебе. Не загуби по дорозі свого маленького друга. Я не птах, літати не вмію

Марк всміхнувся.

* * *

— Куди тебе несе, придурок! Ааа. Бляха! Люди! Рятуйте!

Зустрічний вітер обдував їхні обличчя й телепав одяг, наче ганчірку на мотузці для сушіння

— Бляха. Повільніше! Зараза, повільніше!

Сем перелякано витріщив очі та намертво вчепився руками в кермо

— Та не кричи ти так. На нас вже озиратися починають

— Як не кричати? Я зараз наїбнуся! Ааа! Зараза! Та щоб тебе качка в сраку копнула!

— Готуйся. Зараз буде спуск

Марк перестав крутити педалі й відчув легкість від того, як велосипед мчав уперед.

Крики Сема приносили лише спокій на душі

* * *

Помітивши потрібний будинок вдалині, Марк додав швидкості. А потім різко загальмував, залишивши довгий слід за собою

— Таксі доїхало до точки призначення

Сем спрямував свої величезні очі на друга і почав обережно злазити, тремтячи всім тілом

— Ти хоч землю цілувати не будеш?

Сем прохрустів шиєю і попрямував у бік гаража дрібними кроками, потираючи поперек

— Неси сковорідку. Яєчню смажитимемо

— Окату?

— Та, здається, бовтанку, — жалібно закректав він. — Зараза. Не дай Боже ти водійські права отримаєш.

Марк зловтішно засміявся.

* * *

Сем ледь переставляв ноги, але коли почув, як голосно відчинилися парадні двері, то різко став ходити, як і раніше, а то й швидше. Він кулею помчав у гараж, підганяючи за собою Марка. І швидко зачинив двері, тремтячими руками замкнувши їх на замок. Марк тільки здивовано на це все дивився

Різкий ляпас об двері з того боку і через хвилину тихе схлипування

— Впусти! Впусти!

Тихе схлипування переросло в нестерпні ридання.

Сем з озлобленим обличчям мовчки дивився на двері.

— Може, краще відчинити?

— М? Ти, правда, хочеш впустити ЦЕ всередину? Можна, звичайно, але я не радив би.

Плач з того боку дверей почав утихати та невдовзі почувся новий голос. Сем жестом попросив Марка мовчати

— Якого ти горлопаниш?

— Я хоцу до Сема

Розлючене і протяжне гарчання

— Він уранці поїхав. Де ти його бачила?

— Я бацила!

Ридання знову почали посилюватись. Гучний і сильний ляпанець. Ридання не вщухли, але стали віддалятися

— Ну як тобі?

— То були твої сестри, так?

— Ага. У нас таке щодня відбувається. Так що не дивуйся

* * *

Сем сидів на довгому столі, що стояв уздовж стіни. Він перекидав з руки в руку балончик із фарбою. Незабаром його погляд упав на інший балончик. Він дістав його з полиці. Порівняв із попереднім та трухнув

— Чорний чи сірий. Ось у чому запитання

Марк втомлено підняв голову, відволікшись від відшкрябування фарби з велосипеда наждачкою.

— Можна і тим, і тим. У смужечку.

— Можна, — задумливо простяг Сем. — Але чорної фарби більше. А тут точно у два шари треба. Сірої може не вистачити

— Тоді фарбуй у чорний

— Логіка зашкалює

Марк невдоволено пирхнув. Сем посміхнувся

— Ти там ще довго?

— Ні. А якщо ти допоможеш, то ще швидше буде

— Ммм. Нє. Я зробив свій шматок. Ось і ти свій роби. Я почекаю.

Сем поставив балончик із сірою фарбою назад на полицю

— Ми так, до речі, і твій велик, перефарбувати можемо. Бо виглядає він у тебе дуже старомодно. Оновити не завадить

— Давай хоча б це зробимо, га?

— Я просто запропонував

Марк витер зап'ястям чоло й прошкрябав останній шматочок. Велосипед повністю був очищений від фарби.

— Готово

— Вже? Прекрасно. Тільки знаєш, що я зараз думаю?

— Що?

— Фарбувати треба на вулиці, бо ми тут зачахнемо. А там нас можуть засікти малі та Міра. Що робити будемо?

Марк обтрусив руки та одяг. Поклав руки в кишені та дивився на двері

— Я фарбую, а ти домовляєшся зі Мірою, щоб вона відволікла малих?

Сем уткнувся губами в кулак

— А якщо фарбуватиму я, а ти малих і Міру до мене не підпускати?

— А хіба вони мене слухатимуть?

Сем зліз зі столу і підійшов до Марка. Подивився на нього знизу вгору і сказав:

— Вона коли тебе побачить, її комплекси вгору візьмуть, і вона відкладе моє вбивство до вечора. А малі взагалі чужих бояться

— Які ком...?

Не встиг Марк домовити, Сем уже повіз велосипед надвір, прихопивши фарбу.

Він з гуркотом відчинив двері. Поклав велосипед. Повернувся за плівкою, поклав велосипед на неї та почав фарбувати. Марк в очікуванні сів на землю, притулившись спиною до стіни будинку.

Прекрасний тіньовий куточок, що простягався майже до самого паркану і не давав засмажитись. Але вітер, зрадник, задував сюди нечасто. Десь неподалік апетитно смажили м'ясо, змушуючи пускати слину весь район.

Обіцяної вбивці та двох маленьких верещалок так ніде й не було. Сем спокійно собі фарбував велосипед

Марк підняв голову, почувши як голосно відчинилось вікно. Сем теж подивився нагору

Міранда довго й мовчки дивилася на брата, що той уже вирішив забити на її силует у вікні та повернуться до справи. Що в результаті й зробив.

— І де ж ти його дістав?

Сем мовчав

— Я зрозуміла. Тато повернеться, я йому розповім, що ти без дозволу в гаражі господарюєш.

Сем заскрипів щелепами та, не повертаючись, відповів:

— А він мені дозволив. Давно, — зупинився, задумався і додав. — І сердиться тобі на мене безглуздо. Черга сьогодні твоя. І ти мамі обіцяла. Тож якщо не подобається — до батьків. Я не винен, що вони наробили дітей, а сидіти з ними не хочуть. Іди краще на папугу зривайся.

Міранда зачинила вікно, що дивно як скло не посипалося

Усмішка знову пофарбувала обличчя Сема, і він повернувся до Марка.

— От бачиш. Ти навіть і не знадобився.

— Що ти робитимеш, коли вона поїде?

— Чого? Куди?

— Як куди? Їй наступного року вісімнадцять. Школу закінчить та поїде вчитися. Та навіть якщо не в наступному, вона точно раніше за тебе з дому поїде.

Сем не хотів про це думати. Тому відмахнувся і зайнявся своїм

* * *

Велосипед був покритий першим шаром фарби. Сем упав на землю поруч із Марком. Він провів, місцями пофарбованою в чорний, рукою по короткому волоссю. Звичка поправляти волосся, яке тепер регулярно стриг, ніяк його не покидала

— Тепер висохне, ще шаром фарби, лаком наостанок і вийде офігенна річ

Марк оглянув їх витвір і усміхнувся

— Гарно, правда?

— Та нормально

— Пф. Нормально. Нічого ти не розумієш, — він штовхнув друга ліктем і заговорив на пів голосу. — А ти уяви. Пофарбуймо ми твій. Можна навіть нову фарбу прикупити. Таку, таку пряму. Жовту із зеленим це як називається? Лаймовий, точно. Такий лаймовий яскравий колір, щоб прямий світився. Приїде Лінка. Офігіє, який у тебе лісапет класний. У тебе ж є багажник. Кинув її на багажник. Завіз до кукурудзи…

— Заткнися!

Сем задоволено посміхнувся. Він цього й домагався. Марк як відчував каверзу. Варто Сему почати говорити за Лінду, злість поступово підходила до верху

— А потім...

— Заткнися! Просто заткнись

— Хе-хе. Ну так. Все, як я очікував. Знаєш, я ось це хоч трохи й сліпий, але те, що ти по вуха закохався в Лінку, бачу чудово

— Ти фарби нанюхався чи поки ми сюди їхали мізки дорогою загубив?

— Ага. Я ж тебе просив повільніше, а ти женеш як не в себе. Ото давай чесно. Якщо я не правий, то чому ти в Агати запитував, чи приїде Ліна цього літа? Якщо тобі на неї настільки начхати...

— Ти можеш замовкнути?

— Можу, але не хочу. Не перебивай. Якщо тобі настільки на неї начхати, то ти б не питав. А тепер згадаймо минуле літо

— Заткнися, поки я тобі язика не вирвав!

Марк подався тілом на Сема. Той за секунду відповз якомога далі, направивши убік друга балончик із фарбою.

— Тихо. Тихо. Якийсь ти сьогодні шалений. Заспокойся. Я як знав балончик із собою взяв. Давай ти це. Даси мені домовити. А то дізнаєшся, як складно відмивається ця фарба

Марк спопеляв його поглядом.

— Молодець. А тепер згадаємо минуле літо. Що не день, ти з нею тягаєшся. Не знаю, чим ви займалися, але думки лізли різні.

— Так. Але поки я гуляв з Ліною. Через те, що у нас з нею багато спільних інтересів, і вона не командує мною. Ти з ким був? З Агатою. А за твоєю логікою випливає

— Ти зовсім ідіот? Порівняв курку з кобилою. Не знаю, як ти сприймаєш Агату, але для мене вона дружбан, який підтримає будь-який кіпіш. І взагалі. Якого ти переводиш стрілки? А якого кидаєшся? Якщо вона тобі не подобається...

Марк важко зітхнув і назад притулився спиною до стіни. Сперечатися безглуздо.

— Давай ти приймеш все це як факт і перестанеш на мене кидатися. Я, звичайно, розумію — кохання робить з людьми страшні речі. Але я хочу пожити

Сем чекав подальших ривків та криків. Здебільшого він завів цю розмову тільки для цього. І, частково, щоб помститися за подорож на рамі. Марк же вирішив перев'язати шнурки на кросівках і вдавати, що йому начхати

— То я все-таки правий? Ти закохався?

— Вона цього літа не приїде, — заговорив зі штучно знудженим тоном. — А якщо вона не приїде цього літа, то ймовірність наступного знову п'ятдесят на п'ятдесят. Приїжджає вона завжди на місяць, два від сили. У решту час у неї інші друзі та інші заняття. Який сенс втовкмачувати в мозок таку назву цього виду думок? Ніякий.

Сем випнув нижню губу і захитав головою. Він підповз ближче до Марка

— Нерозділена любов. Яка трагедія. Ну що робити. Поплач

— Та йди ти знаєш куди

— Куди? Тобі там було так добре, що ти так радиш?

Емоції безперервно кипіли. Марк витріщився на задоволеного Сема. Як же він його дратує. Як і все що з ним тепер відбувається

Кінець першої книги.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.