8. Марія-Антуанетта

31 травня 2010 р.

"Що робить тебе щасливим?"

Що таке щастя для Марка? Складне питання. Самотність? Тиша? Можливість не розмовляти з людьми цілодобово, а замість цього фантазувати, дивлячись на шматок мертвого дерева з літерами? Звучить грубо, узагальнено та незрозуміло. А якщо подивитися з іншого боку?

Люди, які терпіти не можуть читання, у книгах бачать лише татуйоване дерево. Що стоїть стосами у бібліотеках та несе "дуже важливу інформацію". Вона може і навчить чомусь корисному. Але для цього ж повинен настати момент, коли не буде чим зайнятися, і від нудьги відкриєш книгу, так би мовити, убити час. Адже всередині все одно буде нецікаво і дуже зарозуміло написано.

Таке скаже людина, що взяла науковий довідник з фізики, при цьому не маючи навіть найменших знань у цій галузі.

А якщо взяти щось інше? Не дарма ж твори ділять за жанрами. Може тоді сприйняття книг як татуйованого дерева зміниться на цікаві історії, в яких ти можеш побувати, залишаючись вдома у своєму затишному кріслі.

Тишу тепер можна розглянути, як можливість повністю поринути у вигаданий світ. А самотність — гарантія, що вийти з цього світу ти зможеш, коли захочеться саме тобі.

З того моменту, як Марк уперше відкрив для себе цей світ, він став для нього другою домівкою. В якій можна легко ховатись від реальності.

Залізти під ковдру із ліхтариком та закрити вуха, щоб не чути агресивних перешіптувань батьків за стінкою. А потім піти додому. Поплавати на підводному човні в романі Жуль Верна або розкрити чергове вбивство разом з Пуаро. А на ранок слухати, як мама каже, що так тільки очі зіпсуєш і взагалі для таких книг ти ще малий.

Або ж на гучній перерві. Поки що всі інші розділилися по купках і зайняті своїми справами. Можна побувати у світі Толкіна. Чи зрозуміє він весь сенс, що намагався донести автор, не мало значення. Єдиною метою, для якої Марк хотів читати вдень та вночі, сім днів на тиждень, була ця можливість сховатись у свої фантазії.

Шкала рулетки закрутилася назад. Джеймс зробив позначки на папері. Поставив руки на талію й уткнув погляд у переповнену книжкову шафу.

— Так. Значить, робимо заввишки такою ж, а завширшки як дві цих?

— Так. Щоб двічі не робити, — очі Марка сяяли від щастя та передчуття, а задоволена усмішка, здавалося, зараз дотягнеться до вух. Спостерігаючи за онуком, Джеймсу на душі ставало тепло, наче туди поклали гарячу грілку.

Поруч із саморобним диваном на горищі стояли дві стопки книг. Вони трохи перевищували висоту матраца, чому сприяла не сама їх кількість, а товщина деяких з них. Джеймс ще раз подивився на цю купу.

— Може вужче зробимо. Ти все одно зазвичай із бібліотеки береш.

— На широку, фанери не вистачить?

— Та начебто вистачить... Ти їх хоч читаєш чи все-таки мав рацію?

Марк ображено глянув на нього з-під лоба.

— Коли «Гаррі Поттера» дочитаю, тоді за ці візьмуся

— То я тобі його на день народження дарував. Два місяці на одну книгу? На тебе не схоже

— Я розтягую… — він почав потихеньку розбирати переповнену шафу, складаючи акуратні стопочки на підлозі. Джеймс знову глянув на нові книги біля дивана і, всміхнувшись, приєднався до онука.

— Розтягуєш. А коли свою обіцянку виконувати будеш? Вже канікули

— Я пам'ятаю. Завтра зроблю, — Марк невдоволено підтис губи, згадуючи, як на барахолці вмовляв дідусь купити їх, в обмін на прибирання по всьому будинку. Старі книги з барахолки коштували Джеймсу не дорого. За такі гроші нових не купиш більше за три. Але несучи своє щастя додому, Марк все ж таки відчував провину за те, що дідусеві довелося так витратитися

— Дивись мені. Ловлю на слові. Пил сам себе не витре… Може, все ж таки вужче зробимо?

— Тоді туди Кінг не влізе

Джеймс здивовано дивився на онука

— І де ж ти його весь час ховав?

Марк винувато відвів очі й пішов униз. Повернувся з важкою коробкою з-під м'ясорубки. Дотягши її до діда, відкрив і тяжко плюхнувся на диван

— Ось. Все, що в них на полицях у кімнаті стояло

— І де ти її ховав?

— Під ліжком

— І навіщо? — Джеймс обдарував онука теплою усмішкою, заглядаючи в опущені очі. — Щоб, в тиху, ночами читати?

— Тільки не злись, добре?

— Чого мені злитися? Тобі ж кошмари після них сняться, не мені

— Нічого мені не сниться. То давно було

— Може. Але в школу напівмертвим ти через них вставав, правда?

Марк промовчав.

Джеймс відкинув рукою картонку і швидко оглянув, що в середині. Вся домашня бібліотека матері Марка. Колекція Стівена Кінга у німецькому перекладі. Її Софа привезла сюди із собою, коли приїхала на навчання. Крім Кінга ще кілька книг німецькою. Інші ж англійською

З «Білого ікла» стирчав листок паперу. Витягнувши його, Джеймс побачив дату, написану корявим почерком: "05.15"

Марк зосереджено насупив брови

— Стривай. Дай мені подивитися, — він чудово знав, що в маминій бібліотеці такої книги не було. За стільки років, скільки він пускав слину на ту маленьку поличку, зміг запам'ятати, скільки та чого там було

— Не міг ти її забути до бібліотеки віддати?

— Не знаю. Може, вона тут була, а я просто не пам'ятаю?

— А може, ти від мене зараз щось приховуєш?

Марк сором'язливо усміхнувся. Він її не вкрав. Лише забув віддати вчасно. Він до тієї школи не повернеться. Та й що, ніхто, крім нього, не забував ніколи? Якщо зараз дідусь не натисне, то план може цілком спрацювати

Джеймс провів рукою по волоссю і посміхнувся.

— Більше так не роби тільки, гаразд?

— Гаразд

* * * * *

8 липня 2010 р.

Сем акуратно поставив кораблик із пінопласту на воду. Невелике, саморобне судно на радіоуправлінні повільно розгойдувалося. Взявши пульт, теж зроблений із пінопласту, Сем у передчутті подивився на Марка.

— Йому ім'я, мабуть, треба

— Назви Титаніком

— Ага. Зараз. Зовсім дурень, чи що? Нормальне треба. Красиве

Марк сидів на краю дерев'яного пірса і підпирав голову рукою. Неширокою, але досить довгою річкою проносилися дрібні рибки, а над високою травою біля берега літали бабки та інші комашки.

Розпал спеки. Від сонця ніде не сховаєшся. Навколо степ та не одного нормального великого дерева. Було одне, неподалік пірсу, але тінь від нього настільки рідка, що те й тінню назвати не можна. Проте Агаті все ж таки подобалося сидіти нагорі, скрутившись на гілці й малювати у своїй книжці.

Марк знову подивився на кораблик. Він був зроблений у вигляді катера, з нижньою чорною та верхньою зеленою смужкою. Сем весь останній місяць навчального року дзижчав про свою геніальну ідею. А весь червень, гасав за всякими деталями й годинами сидів удома, у гаражі склеюючи це все до купи.

Нічого поганого, доти, доки він не вмовив Марка йому допомогти. Марк у цьому не розуміється від слова зовсім. Купа дротів, щось спаювати, склеювати. І це ще все працювати має. Тому після пари сварок, які завжди починалися словами: «Дай я, бо ти зараз зламаєш». Допомога Марка почала полягати, тільки десь щось притримати. Натомість він познайомився з батьками Сема. Здебільшого з його батьком, той часто приходив, допомагав. Однак і маму його теж кілька разів побачив.

— Назви його "Марія-Антуанетта"

— Це хто?

— Історичний персонаж

Сем задумливо глянув на катер, що течією заносило під пірс.

— Звучить красиво. Вона хоч нормальна, чи не вбивця там якась?

— Нормальна, — тяжко зітхнув. — Запускатимеш? А то він скоро сам попливе

Агата зненацька й голосно стрибнула з дерева. Її добре відросле з минулого літа волосся, хаотично стирчало в різні боки. Зараз вона була схожа на справжнього їжачка

— Даремно. З висоти краще за нього видно. Агов! Ти куди? — Сем повернувся до Агати, що швидко йшла стежкою.

— Я зараз повернусь

Хлопчики трохи простежили за її пересуванням, а потім повернулися до свого заняття. Сем направив кнопку керування вперед і катер "Марія-Антуанетта" рвонув розрізати хвилі. Марк, здивований і водночас радий, що воно все ж таки запрацювало, намагався, не звалиться з тремтячого пірса, по якому з радісними вересками стрибав його друг. Річка хоч і не глибока, через свій зріст, він мав змогу повністю піти під воду

Катер заїхав у мул і Сем побіг його діставати. Дивлячись на його незадоволене обличчя, коли він ішов назад з корабликом у руках, Марк подумки прокляв усе живе і помолився всім святим, щоб його мозок витримав очікуване навантаження.

— Що трапилося?

— Мені потрібна гілочка. Зараз зроблю, — він блукав берегом доки її не знайшов

* * *

Самотня площа порожньої рівнини, як мурашник, викреслена стежками. Поросла травою у висоту, точно пару футів, колючими кущами та невідомими квітами. Лежачи на животі в цих зарослях, Агата через бінокль дивилася за хлопчиками

— Що ти там розгледіти намагаєшся? І без бінокля все видно, — Лінда, що лежала поряд, скинула з плеча мураху

— Чекаю на момент, коли вони будуть зайняті й нас не помітять

— Тобі не здається, що ми дуже грубо вчинимо?

Агата цокнула язиком і відпустила бінокль.

— Скільки разів Сем жартував, що тебе втопить? Ага. Йому корисно буде

— А Марка хоч за що?

— Як свідок піде. А нічого Сему у всьому п'яти цілувати

Вона знову глянула в бінокль

— О-о-о. А тепер пішли. Взуття зніми! Вони ж так почують

* * *

— Все, полагодив?

— Та начебто

Сем поставив кораблик на воду

— Потримай, — простягнув Марку пульт управління, і почав щось поправляти на катері.

Марк сидів у півоберті, коли його досить сильно штовхнули у плечі. Не розбираючись, хто і що взагалі відбувається, він схопився за чиюсь худу руку і потяг за собою в річку

Наступної миті він уже винирнув і намагався відкашлятися від води. Сем, схожий на мокру кульбабу, швидко дивився на всі боки, поки не побачив свій кораблик і не поплив до нього.

— Ліно, спливай! — голосно крикнула Агата і з полегшенням видихнула, коли та виринула. Вона борсалася, створюючи навколо себе бризки, чим дратувала Агату, яка намагалася допомогти їй вибратися. Але незабаром, їй це все ж таки вдалося

— Ви зовсім уже? Вона могла потонути!

— Гівно не тоне

Агата сердито зиркнула на Сема, що сидів без футболки на пірсі. Над «Марією-Антуанеттою» з відламаним носом. Коли це побачив Марк, усередині все похололо. Він чудово розумів, що зараз відчуває його друг. Агата скривилася

— Ну, зламався і зламався. Полагодити ж можна?

— Як? Тут вода всередину затекла. Ви якого біса це зробили взагалі? — він говорив спокійно, але, здавалося, що ось-ось перейде на крик. Поки що ображено, дивився на Агату. А потім на Лінду, що стояла осторонь. Вона опустила голову і намагалася викрутити край сукні.

Викручуючи свою кофту, Агата застигла, діставши з кишені розм'яклу картонку. Що це саме визначити вже неможливо. Вона зустрілася поглядом із Семом і стрімко пішла до нього. Той спершу намагався показати свою образу і сидів далі. Але коли вона підійшла небезпечно близько, підірвався з місця і повільно пішов спиною вздовж берега.

— Ти чого мене затягнув? Ідіот! Через тебе в мене тепер уся пачка цигарок мокра!

— А я знав? Курити менше треба!

— Зараза. Біжи!

Натомість Сем різко підійшов до неї майже впритул, і злегка замахнувся.

— Біжи? А якщо я? Не боїшся?

Агата що сили стиснула кулаки й широко посміхнулася, дивлячись йому прямо в душу. Куточок губ Сема смикнувся і він ламанувся через траву з благаннями про допомогу

— У мене тепер через тебе рука болить

Вона підійшла так тихо, що в Марка руки вкрилися мурашками. Лінда, грізно примружившись, стояла поряд і промацувала пальцями своє зап'ястя

— Вибач. Але не треба було мене у воду штовхати

Вона опустила голову, розгладжуючи руками перед сукні. І іноді піднімала вгору все ще злі очі

— Що я тобі зробив?

— Нічого. Поруч опинився

Повисла незручна пауза. Марк завмер на місці в розгубленості. І що тепер робити? Говорити з нею? Так вони ніби посварилися щойно. Чекати на Сема з Агатою? Так він може і сам своїми діями розпоряджатися. Погляд Марка впав на розмоклу пачку цигарок на землі.

— Не знав, що Агата курить

Лінда обережно підняла на нього свої темно-карі очі

— Вона нещодавно почала. То у мами брала по одній, дві. А це вчора вирішила майже повну пачку забрати.

— І її мати не проти?

— Не знаю. У неї мама дивакувата трохи. Може, й не проти

Вони знову замовкли. Так. Контакт є. Від діалогу не йде. Тих двох все одно вже не видно. Здається, це надовго.

— Зрозуміло. Ти нещодавно приїхала?

Лінда акуратно усміхнулася. Її червоні від сонця щоки мило округлилися.

— Так. Десь тиждень тому

— І надовго?

— На місяць, мабуть.

Марк хмикнув. Коли його привозили до діда, то робили це завжди на якомога довше.

— А чому так мало?

Усмішка Лінді стала ще ширшою. А щоки, здається, стали червоніші у кілька разів.

— У мене в школі до середини червня навчаються. А у серпні мама у відпустку йде. Сказала, що ми поїдемо кудись

— Класно

— Так, — вона зніяковіло злегка закусила нижню губу. — Слухай, ми минулого літа якось погано познайомилися. Давай зробимо, наче ми тільки зараз вперше побачились

— Навіщо?

— Ну... Щоб забути всі образи. Давай. Привіт. Мене Ліндою звуть

Марк всміхнувся, але тієї ж миті нахмурився.

— Стривай. Лінда, з "д"?

— Так. Лінда

— А чому тебе всі Ліною називають?

Вона знизала плечима

— Скорочення. Мене дідусь взагалі інколи Лі називає

— Лі? Ти китаянка?

— Я американка! — обурилася вона. — Бабуся та дідусь — японці. А мама вже в Америці народилася. Як і тато

Повз тяжко дихаючи, пройшовся Сем

— Сіді, заспокойся! Усі знають, що в тебе на спині великими літерами написано: «Зроблено у Китаї». Досить брехати

Сіді. Востаннє Марк це прізвисько чув минулого літа. Тоді Лінда завжди починала гнатися за Семом і намагався обізвати його максимально грубо. Поки в це не влазила Агата, і вони не розходилися в різні боки. Зараз же Лінда мовчки дивилася на нього, підібгавши губи.

— Ой! Ну, давай же! Розревися! Ти ж тільки це можеш!

— Семе! — почувся крик Агати

— Що? Бляха. Що? Значить, як їй, то все можна, а як мені, так рот закрий? Знаєте що? Ідіть ви всі в дупу!

Сем схопив кораблик з пультом, кинув футболку на плече та пішов у бік житлових будинків. По дорозі він кинув роздратований погляд на Лінду, після чого та побігла у протилежний йому бік.

— Починається, — тяжко зітхнула Агата. Вона швидко скинула кросівки й, закотивши штани до колін, зайшла у воду по щиколотки

Марк здивовано дивився на неї. І що тепер робити?

— Агато, чого він її Сіді називає?

Вона кинула на нього стомлений погляд. Її груди швидко піднімалися то вгору, то вниз. А потім відкинула голову назад і подивилась на хмари

— Навіщо тобі?

— Якщо питаю, значить треба

— Ти «Льодовиковий період» дивився? — тяжко видихнула

— Припустимо

— Ну, так там є персонаж — Сід. У нього ще очі широко один від одного і два зуби випирають. А Ліна якщо рот сильно розкриє, то у неї ці зуби теж випирати будуть. Ну цей і придумав прізвисько

— О Боже

— Ідіот він скрізь ідіот

— Ти її теж так називала

— То я теж ідіотка

Агата вийшла з води та лягла на берег зірочкою

— Марку, можна тебе про допомогу попросити?

Марк із подивом відволікся від вивчення польових квітів

— А що ти хочеш?

— Пуф. Сходи, Лінду заспокой. Будь ласка. Просто поговори з нею, а потім приведи сюди. А то я задовбала за всіма як мама-качка ходити

— А як мені зрозуміти, куди вона пішла?

— Повір, ти по звуках зрозумієш

Марк, насупившись, дивився на Агату, але все ж таки пішов куди послали.

У траві її вздовж дороги її не було. Однак схлипуючі звуки привели його до крутого берега, тієї ж річки.

Лінда поклала підборіддя на коліна і дивилася, як вода розходиться дрібними колами від водомірок. Марк вмостився на дрібненькому шматочку рівного берега поряд з Ліндою, намагаючись не звалитися у воду.

Вони переглянулись. Червоне обличчя та краплі на віях. Вона уткнулася щокою в коліно і відвернулася

— Він не хотів тебе ображати. Він просто через кораблик сильно засмутився

— Угу

— Чесно. Ось побачиш, він завтра перед тобою ще вибачення просити буде. Ліндо?

Вона шморгала носом, намагаючись скласти слова в нормальну пропозицію.

— Він завжди… Ніколи… Постійно… А потім… Знову…

Марк почув, що вона знову заплакала. Тихо. Стримуючись

Марк упав у ступор, дивлячись на протилежний берег. Як її заспокоїти? Анекдот розповісти? Жабу вловити, показати? А, так. Вона не любить жаб. Тоді як взагалі заспокоювати людей, що плачуть?

— Ем. А чим ти захоплюєшся?

Лінда сильно вдихнула повітря і повернулася до Марка.

— Я на… на… на піаніно граю

Марк злегка усміхнувся, намагаючись її трохи підбадьорити

— Вау. І ти там розумієшся на всіх цих нотах? Що за чим? Так?

— Я ще вчуся ... поки ... поки короткі тільки граю а ... а потім ... довгі грати буду

— Круто. Не всі так зможуть

— Напевно… А ти чим?

— А? Я? — Марк трохи здивувався, що ним цікавляться. Хоча вона запитує, скоріше з ввічливості. — Я читаю

Лінда заспокоїлася. І широко усміхнулась на всі зуби. Марк зауважив, що не так вони вже й випирають

— А ти «Гаррі Поттера» читав?

Очі Марка округлилися. Або йому це зараз все здається, або він не шукав мідь, але знайшов золото. Так. Не радіємо раніше часу

— Так. Тільки мені ще останні дві частини залишилось і зберу весь цикл

— А хочеш, я тобі свої дам почитати. На якийсь час

Марк на секунду втратив дар мови

— Якщо ти не проти, звісно

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.