9. Запах м’яти

9 липня 2010 р.

― Ось. А якщо ти маєш п'ять карт від десяти до туза по черзі. Тобто десять, валет. Ну ти зрозумів. То це Флеш Рояль. Найвища комбінація. Так. Це класичний. Можу ще в техаській навчити, але, мені здається, краще почати з цього. Ну так що? ― Агата підняла очі на Марка, який намагався переварити та запам'ятати отриману інформацію

Утрьох: Марк, Сем та Агата сиділи кругом. Старі дошки будиночка неприємно рипіли практично при кожному русі. А в дальньому кутку крапля за краплею приземлялася у відро. Наслідки вчорашнього дощу та не залатаного вже довгий час даху.

Агата тасувала в руках колоду і все ще чекала на відповідь

― А можеш десь записати ці комбінації, ― мляво простяг Марк

Здавалося, що варто йому заплющити очі, і він засне. Він був схожий на божевільного вченого, що кілька днів без сну працював над своїм новим винаходом і тому живе на одній каві. Волосся не розчесане і стирчить у різні боки. Одне пасмо взагалі стоїть антенкою, як не намагався його заламати рукою — все без пуття. Футболка, таке почуття, що її витягли з одного місця та вирішили надіти. Очі постійно злипалися, а рот, щоразу розкривався в заразливому позіханні

Якби хтось зараз запитав Марка, чому він так виглядає, то йому довелося б вислухати страшну історію. Як Марка розбудили майже на світанку, о пів на першу дня, і витягли грати в карти.

Уночі нічого не віщувало біди. І він спокійно до четвертої ранку читав «Кладовище домашніх тварин». Потім враження та збудження після прочитання не давали заснути ще кілька годин. Доти, доки він не почув, як дідусь збирається на роботу. Тоді він вирубився майже миттєво. А прокинувся від криків Агати, і від того, що вона стягнула з нього ковдру. Як вона увійшла до будинку? Вікно у його кімнаті. Усі нормальні люди зачиняють вікна на ніч, щоб не прилітали комарі, а Марк тепер буде і для того, щоб не прийшла Агата. Зараз же вона намагалась навчити його грати у покер.

Агата віддала колоду Сему і полізла шукати листок з олівцем. Серед усього мотлоху знайти їх було складно. При врахуванні, що у порівнянні з минулим роком, кількість речей у будиночку «трохи» зросла

― На що гратимемо? ― запитав Сем із хитрою посмішкою, попутно роздаючи карти

― Давайте поки що на інтерес

― Ні. Так нудно, ― виставив вказівний палець угору і закрутився у пошуках. ― Нам потрібні ставки. Так. Ідеально. Агато, ти не проти, якщо твої батарейки ставками будуть?

У тому, чи працюють ці батарейки, можна було відповісти лише з їхнього вигляду. Вони всі були хоч трохи, але покусані

― Не проти. А той, хто виграв, ще може програвшому бажання загадувати. Програвшим буде людина з найменшою комбінацією. Як варіант

― Ні-ні-ні, я з вами на бажання грати точно не буду, ― Марк підняв руки вгору

― Та годі тобі. Чи боїшся, що не виконаєш? ― він вип'яв нижню губу вперед

― Я боюся Агату, і те, що вона може загадати

Агата всміхнулася, дивлячись на нього з-під брів

― А як казав мій батько: «Картковий обов'язок це святе»

― Ти ж казала, що в тебе нема батька? ― Сем з підозрою вигнув брову. У відповідь Агата дуже широко розплющила очі й розкинула руки убік.

― Прикинь, моя мати мене ж від когось народила

― Я не за це

― Семе, я тебе прошу. Я можу батьком називати будь-якого поца, що довго до моєї мами ходить. По приколу. А так це просто слова. Не звертай уваги

Сем повів нижньою щелепою і штовхнув Марка в плечі

― Агов! Ти що спиш? Ану не спати!

― Та не сплю я! Я задумався…

― Ага, звичайно, ― він міцно втиснувся пальцями в його плечі та потряс щосили. ― Прокидаємося!

Несподівано по будиночку пройшлася вібрація. А потім ще. Погляд усіх трьох прилип до стіни. З неї з тріском вивалилася дошка. Краплі швидше посипалися у відро, майже струменем.

― Ви мене взагалі чуєте? Гей ви! Білки!

Сем широко посміхнувся і ламанувся до виходу, відштовхуючи дорогою Агату

Дівчина, років чотирнадцяти, з майже білим кучерявим каре. І з темною родимою плямою на пів щоки під лівим оком. Вона схрестила руки на грудях і з перекошеним обличчям дивилася вгору.

― Доброго дня, люба моя. А що ми тут забули?

― Поговорити з тобою прийшла, рідний ти мій, ― вона щосили ногою вдарила в стовп дерева. ― Спускайся!

Сем жестом сказав Агаті, замовкнути та мигцем глянув на Марка, що все ще дивився на дірку в стіні.

― Ви це, помовчіть хвилин п'ять. Зараз я все владнаю, ― впевнено вимовив Сем і знову визирнув на вулицю.

― Може, ти хоч драбину мені спустиш. Я сама до тебе залізу

― Ти навіщо прийшла?

― Поговорити з тобою прийшла

― А ще нам хату рознести? Ще раз питаю. Ти чого прийшла?

Дівчина грізно зиркнула на нього і вперлася рукою в стовбур, розлючено видихнувши.

― Вгадай, через кого я вигребла від батьків?

На обличчі Сема засяяла промениста посмішка. Він звісив ноги вниз

― Мабуть, через мене

― Який розумний

По дереву пройшла нова вібрація та від стіни відійшла ще одна дошка. Сем втиснувся тілом в одвірок і намагався загородити Агаті шлях, а так само зупинити її потік добірних матів.

― Семе, ось скажи. Що так складно було потерпіти пів години? Чи, зрештою, сказати мені, що ти пішов?

Сему нарешті вдалося запхати Агату всередину

― Мір, з мене нянька, як зі свині балерина. Вони тихо гралися. Що мені треба робити? З ними грати чи що? Ну, я й пішов. Сказав, що якщо що нехай кричать тобі

Вкотре з дерева посипалися листки впереміш із краплями

― По голові собі, бляха, постукай! Якого дідька ти твориш? ― прорвала Агата блокаду

― А ти якого лізеш? Це і мій будиночок, між іншим, також. Хочу ― ламаю, хочу ― не ламаю

― Те, що будиночок будував ваш батя в дитинстві, не робить його вашим!

Дерево потрясло ще раз. Хлопчики ледве затягли Агату всередину та змусили її сидіти спокійно. В нагороду, отримавши кілька ударів у печінку

― Агато, заспокойся, заради Бога. Можеш спокійно трохи посидіти? — просив Марк

― Прибери руку, ідіот! Ще хоч пальцем торкнешся, я тобі все переламаю

― Продовжуй, Мірунчику. Я уважно слухаю

― Уважно слухає він. Звісно. Скажи, ось ти реально недоумок чи вдаєш? Тобто ти цілком серйозно сказав це двом однорічним дітям

― Ближче до справи. Що вони вже наробили?

― Обмалювали. Диван, ― урочисто промовила Міранда

― Його… його хоч відмити можна?

― Не знаю. Але мама мене по тебе послала. Каже, що в неї до тебе розмова є, ― від виду наляканих очей, її обличчя прикрасив задоволений вискал

Сем задумливо пробігся очима по купі мотлоху.

― А якщо я тобі шоколадку куплю, то ти візьмеш всю провину на себе?

― Не знаю навіть, ― вона повільно спрямувала ногу до стовбура

― Дві!

― Дві й ти місяць миєш посуд

― Три й ти йдеш звідси! ― крикнула з глибини Агата

Обличчя Міранди так і іскрилося задоволенням від того, що відбувається

― Я згодна. А тепер спускайся.

Сем із трагічним обличчям повернувся до друзів. Агату від цього лише перекосило. Вона відвернулася

― Ой. Ось тільки не починай, га? Гаразд. Я порошу тата, щоб він дав тобі пару дощок. Злазь, зараз повернешся

Марк ще раз оцінив дірку у стіні

* * *

Тіні ставали дедалі довшими, а кількість комарів дедалі більше

― Ха. Фулл Хаус, ― руки Марка потяглися до батарейок

― Стояти. Куди? У мене Каре, ― зі щасливою міною Агата згребла всі батарейки до своєї купки

Не минуло й три роки, як з вулиці долинув знайомий свист. Сем гордо презентував друзям три пофарбовані лаком дошки. З них стирчало кілька іржавих цвяхів, проте вони все ще виглядали як нові

― Ну, і з чого почнемо?

― Як із чого? Зсередини все виноси! Може, хоч перебереш цю купу

Агата скривилася, відмахнулася, але все ж таки попрямувала виносити запаси

* * *

― Та дай ти його вже сюди! Ага. Ось тут тримай. Зараза. Слухай, ти взагалі криворукий?

― Замовкни! Забивай, давай

― Зараза. Та не тримай же ти її так криво

― Це в тебе очі криві, а я рівно тримаю

― Де рівно? Може, ти її ще горизонтально покладеш?

Від дошки відскочила маленька вишнева кісточка. Сем, насупившись, глянув на Агату в протилежному кутку будиночка. Невелика картонна коробка всередині вже до половини порожня. Сем трохи підкинув у руці молоток.

― Ти або допомагаєш, або звали звідси

Вона облизала пальці та здивовано підвела очі.

― Нагадай, завдяки кому ця діра тут з'явилася? Ось і про те. Працюємо, хлопці, працюємо. Я все своє винесла, а ви два цвяхи забити не можете?

― Ти де вишні вже відкопала? З ранку їх, начебто, у тебе не було, ― запитав Марк

― М? Вони були. Тільки ти не бачив. Це я вранці допомагала бабусі Хлої зібрати вишні у її саду. Ось мене й нагородили, ― поклавши ще одну ягоду собі в рот, вона зловила на собі два голодні погляди. А точніше, не на собі, а на коробці. Агата швидко піднялася і пішла до виходу. ― Добре, не буду вам заважати.

Сем вилаявся собі під ніс і повернувся до діла.

* * *

Дві великі купи. Раніше в них можна було знайти хоч якусь логіку існування. Тепер же вони були більше схожі на купи сміття, що складалися в основному із заржавілих залізок.

Тому тимчасово територія біля будиночка стала схожа на невелике звалище. А Агата, як його королева, уважно стежила за всім. Ну, як стежила. Розвалилася на землі та розглядала хмари. Холодна земля лише розслабляла. Поки тепле сонечко не перекрила тінь.

Помітивши один одного, Агата та Лінда однаково хитро посміхнулися.

― Які люди. Ти ж говорила, що тебе покарали за минулий раз

― А ти що, проти?

― Ні, звісно. Хоч із кимось окрім цих йолопів поговорю. Будеш вишні?

― Давай. Агато, ― Лінда перейшла на шепіт, ― слухай, а Сем на мене все ще сердиться?

Брови Агати з награним здивуванням полізли на лоба. Вона відклала коробку і з'єднала кінчики пальців будиночком, упираючись ліктями в коліна.

― Мадам, вас справді цікавить думка цього поца? Повірте, ви витрачаєте дарма час

Лінда тихенько засміялася

― Прошу, не робіть так більше. Йому насрати, чи образилися ви. Ось і вам має бути на нього насрати

Вони обидві розсміялися ще сильніше, поки увага не привернула стукіт із будиночка, який до цього був стабільно відсутній. Дівчата переглянулись у німому діалозі

― А все ж таки. Він ще ображається?

― Гадки не маю. Іди, у нього і спитай

На момент їхньої розмови, стукіт припинився, а після, активно продовжилося до наступної

― Навіть не знаю…

― Так! Я ще ображаюся! ― голосно вигукнув Сем із будиночка. Агата з Ліндою залилися сміхом, щосили намагаючись якнайшвидше заспокоїтися.

* * *

Сем відійшов на крок від стіни, вдивляючись у, помітно криво, забиту дошку.

― А може, все ж таки краще переробимо?

― А чого? Вона дірку перекриває. Продувати не повинно. Та й тримається, дивись як міцно. Ми ще довше цвяхи діставатимемо

― Можливо. Дах закладати будемо?

― А ти хочеш?

― Ні

― Тоді не будемо. Пішли, в Агати вишні відберемо

Марк окинув очима незвично порожнє помешкання. Тільки гамак та відро. А в нещодавно заповнених куточках, гнилі дошки з мурахами

― Там же Лінда, начебто, ― після слів Марка Сем різко застиг у дверях

― І що? ― він з огидою вигнув верхню губу

Марк посміхнувся

― Ти ж на неї образився. Чи вже ні?

― Образився, і що? З нею Агата. В Агати вишні. Я хочу жерти. Запитання? Правильно

Марк зітхнув, розуміючи, що відповідь на запитання: «Чому Сема так дратує Лінда?» він не отримає. Тому мовчки спустився з будиночка

Тільки він торкнувся ногою землі, як Сем уже на всю почав свариться з Агатою, через те, що та не залишила йому вишень

― А з якого я тобі їх взагалі давати повинна?

― Я тобі будинок полагодив. Це ж ти там практично живеш. А тобі вишень для мене шкода?

Лінда підійшла так само беззвучно, як і минулого разу. Жодного шороху. Тихо. Такі різкі появи трохи лякали. Інші речі в її поведінці доводили максимум до думки, що вона дивна, а ця заставляла насторожитись.

Порожевілі округлі щоки та, здається, спеціально широко розплющені очі

― Я це. Книжки зараз із собою не брала. Якщо вони ще тобі потрібні, то можна ввечері. Коли я додому йтиму. Зі мною підеш. Я винесу їх. Так, ― вона підібгала губи, а в куточках очей утворилося по парі складочок

― Так добре. Я ж абсолютно не підганяю, ― дивлячись на Лінду, він мимоволі всміхнувся, через що, здається, щоки дівчинки наповнилися фарбою ще більше.

Агата пролізла між ними, розштовхуючи в сторони. І полізла у будиночок «Перевірити роботу». Вона кивнула подрузі у бік будівлі, і Лінда полізла слідом.

Сем смикнув Марка за лікоть і на кілька кроків відтяг убік. Скрип його зубів був настільки чітким і гучним, що не помітити було неможливо. Він швидко заговорив на пів голосу, нахиляючись практично щока до щоки.

― Я не зрозумів. Ти чого це на бік ворога перейшов. У нас з нею війна взагалі-то. Забув?

Марк застиг у ступорі тільки кліпаючи очима

― Та ти що. Не роби такі здивовані очі. Все ти розумієш. Вона нещодавно тебе втопити хотіла. Спеціально. А коли вона тобі мило посміхнулася, ти все забув чи що? Вона зміюка ще та

― Що ти несеш?

― Вже не віриш? Повністю на ту сторону перебрався? Зрадник. Я тебе врятувати намагаюся. Вона в мене, знаєш, скільки різного усього стягла. Одного разу навіть п'ять центів із кишені витягла. Прикинь. Тож не розслабляйся!

Крижаним поглядом він супроводив застиглого Марка, поки сам не сховався за стінами будиночка.

Марк приголомшено намагався зрозуміти почуте. Якого біса взагалі відбувається? Він поклав вухо на гучну розмову нагорі. Не дивно, що Агаті не сподобалося, як вони залатали дірку. Однак чути абсолютну мовчанку Сема у відповідь трохи незвично.

* * *

Агата перетасувала колоду і роздала всім чотирьом по колу. Земля залишалася такою ж холодною, хоч весь день і смажило сонце. До холоду знизу додався ще вечірній вітер. З кожним поривом якого, шкіра так і вкривалася мурашками.

У будиночку всі не помістилися б. Оскільки після занесення всього мотлоху назад, його вже не змогли скласти настільки компактно як до цього. Як Сем не намагався вмовити Агату, викинути частину цього всього, на смітник так нічого й не вирушило.

― Ми ж на бажання, так?

― А може, не будемо, ― Лінда натягла край сарафана на коліна і глянула на Сема.

― Та здалася ти мені

― Якщо чесно, я б теж спочатку на інтерес пограв, ― Марк напружився під пильним поглядом друга

― Так, ― Агата стукнула колодою по землі. ― Ми граємо на бажання. Але. Але. Та не верещи ти! Але загадувати нормальне. Так. І не дивись на мене так, ти все зрозумів. Ніхто тобі не дасть її топити

Лінда пирхнула і кинула погляд на Марка. Карти пішли у танець

― Гей! А гроші за скид?

― Я поклала!

― Звісно. Тут однієї не вистачає. Я порахував

― А ти порахуй ще раз

― Так, хом'ячки. Заспокоїлися. Все там нормально

Постійні суперечки. Крики, про виграш та зітхання, про поразку. Дивні та смішні завдання. А також крики, що я цього робити не буду.

На вулиці поступово спалахували ліхтарі, а в маленьких вікнах будинків жовте світло. Комарі кусали все частіше, що не давало спокійно посидіти.

― Та так нечесно! Як ти втретє поспіль?

Очі Агати блищали хитрістю. Вона злегка розкрила рота, повільно проводячи язиком по верхніх зубах.

― Потрібно вміти програвати. Що в тебе?

― Пара

― Як же так, ― зітхнула Лінда.

― Заткнися!

― Тихо! ― вона розправила плечі й прохрустіла пальцями. ― Що ж тобі загадати? ― її звужені очі лягли на Марка

Сем у паніці запротестував

― Навіть не думай! Я його знову цілувати не буду!

― Можна подумати ти минулого разу погодився

― Та чорт знає, що у твій мозок прийде

― А ти що, боїшся?

― Ні, але після зжертої троянди… трохи

Її щока уткнулася в плече

― Хочеш, найлегше загадаю?

― Гей! Без потурань, ― обурилася Лінда і надула губи.

― Я еліта. Мені можна, ― він підняв підборіддя у відповідь нерозбірливе бурчання

― Легке значить. Добре. Сем просить вибачення в Ліни, а Ліна в Сема

На неї витріщилися три пари здивованих очей. Першою своє обурення висловила Лінда:

― А я за що? Це взагалі ти все вигадала!

― Так. Авжеж. Вона все придумала, а ідею хто подав, м?

Обличчя Агати перестало зображати хоч якісь емоції. Тільки очі бігали від одного до другого. І іноді заглядали в очі Марка, що теж кидалися з боку в бік

― Вам так складно сказати одне слово? ― буркнула вона собі під ніс

― Та за що я в неї вибачення просити повинен? ― у світлі вуличного ліхтаря його вуха набули жовтогарячого відтінку

― Складно, так?

Сем з Ліндою миттєво замовкли, зрідка поглядаючи злісно один одному в очі. Сем повів нижньою щелепою і перервав затишшя першим

― Добре. Вибач мені

― За що? ― куточок губ Лінди потягнувся вгору, а руки розгладжували нижню оборку сарафана.

― А це вже в завдання не входило, ― він озирнувся на Агату, чекаючи її слів, але тих не було.

― А, ось так? Добре. Вибач

Сем зібрав у купу розкидані карти та почав швидко їх перемішувати, що одна карта, а то й декілька постійно випадали

Лінда акуратно встала. Попутно обтрушуючи ноги від землі

― Я піду, мабуть.

Агата пожвавішала

― Вже? А завтра будеш?

― Не знаю, ― вона мигцем глянула на Сема. Тільки за його виразом обличчя було зрозуміло, що він ще більше на неї розлютився. Проводячи пальцем по носках балеток, удаваючи, що вона протирає їх від бруду, вона швидко прошепотіла: ― На розі за кущем.

Вуха Марка завжди вловлювали кожен шурхіт, і ці слова вони теж вловили. Як і вуха решти. Сем вчепився в нього крижаними очима, а потім різко встав і пішов, не сказавши нікому не слова.

Марк з Агатою знову залишилися вдвох

― У мене зараз таке дежавю, ― Агата широко позіхнула і незабаром теж зникла в вуличках.

* * *

На місто все швидше спускалися сутінки. Лінда стояла поряд із великим кущем, біля будинку на кутку. Все, як і казала.

Вона широко розкрила рота в незрозумілій усмішці, побачивши Марка. Ішла трохи попереду, постійно оглядаючись, чи йде він за нею

― Це які частини тобі потрібні?

― Останні дві. Напівкровний Принц та смертельні реліквії, начебто

― Так, начебто так

Вона почала все частіше на нього озиратися, вдивляючись в очі, чекаючи, ніби він ось-ось заговорить. Але Марк мовчав. Думки крутилися в голові, але так і не склалися в якусь одну потрібну тему для розмови. Тому вони мовчки так і дійшли до її будинку. Що благо знаходилося не дуже далеко

Маленький двоповерховий будиночок, оббитий зовні вузенькими білими дошками. Велика. Ні. Величезна клумба біля дверей. Яких там лише квітів не було. Різних форм та розміром. І всі висаджені або акуратною смужкою, або кругом

Вона завела його за лінію високих троянд. Маленькі білі квіти своїми стеблами врізалися в паркан і виходили за його межі.

― Почекай тут. Я зараз винесу

Марк обережно виглядав з-за колючого куща. Дивився, як яскраве жовте світло повалило з відчинених дверей. Як спалахнуло воно у вікні другого поверху. І як сіпнулися штори у вікні на першому

Коли вони трохи відсунулися, і у вікні з'явилася людина, Марк присів і причаївся

Він його знав. Так. Дідусь часто про нього розповідав. Його звуть Норі. І дідусь працює у його магазині. Цікава зустріч

Норі швидко оглянув ділянку і засмикнув штору. Через пару хвилин Лінда вже підстрибом крокувала до Марка.

― Вау

Коли книжки лягли йому до рук, Марк дуже здивувався обкладинкам. Такі гарні та чарівні, що він, мабуть, таких ще й не бачив

― Дякую. А це в тебе що за видання? У мене просто обкладинки зовсім інші

― Не знаю. Мені їх дідусь подарував. Їх ще якщо все разом скласти по черзі, то на корінцях малюнок як пазл з'єднується

― Класно. Дякую. Я незабаром поверну. Тиждень максимум

Пальці Лінди вп'ялися в тканину сарафана, а усмішка засяяла ще більше

― Так, будь ласка. Я їх все одно вже прочитала

Вони попрощалися, і Лінда знову зникла за дверима

Марк підніс книжки до обличчя. Деякі сторінки в них були трохи хвилясті та грубіші на дотик. Однак їхню красу це жодним чином не змінювало

Якоїсь миті йому здалося, що вони пахнуть чимось смачним. Він обережно перегортав сторінки, боячись їх пом'яти чи забруднити. М'ята? Марк озирнувся довкола. Чи немає поблизу куща м'яти, що міг призвести до таких припущень. Але ж ні. Сторінки видавали легкий аромат м'яти впереміш із віддаленим та звичним запахом паперу.

Марк закрив книгу і спробував викинути цю дурну думку з голови.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.