🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (6978)

Я, мамо, не приїду на Великдень

Я, мамо, не приїду на Великдень,

Пробач за біль, що доля принесла.

Бо десь лежу далеко в домовині,

Слізьми моїми плаче в нас весна.

Я не скуштую маминої паски,

В рідні обійми більше не пірну...

Не плачте, мамо, що сумні в вас ранки,

І я пішов на кляту цю війну...

Хто ж знав із нас, що ворог навіжений,

Безжально рватиме всіх на шматки...

І ранок мій останній був квітневий,

Я вас любив, мої святі батьки.

Зігріюсь я вечірньою зорею.

Якби ж ви знали, як мені болить...

Пробачте, що не зрушив підлу скелю,

І вам у пеклі далі цьому жить.

Прошу, матусю, не губи печалю.

Чорніше ночі стали твої дні...

На небі перемогу я чекаю.

Молюся Богу й дякую тобі...

...

Ольга (Незламна)

Мільйони слів, написані війною

Мільйони слів, написані війною...

Собі кажу - вже досить про печаль.

Та олівець танцює із журбою,

Малюючи реальності вуаль.

Як хочу я писати про красиве...

Кохання, радість, ніжності весну.

Та в серці поселилося тужливе,

І скрізь мені говорить про війну.

Страшні новини ріжуть моє серце,

Слізьми залиті нескінченні дні.

Слова чутливі меркнуть в круговерті,

Думки війною гинуть у вогні.

Я виллю біль свій словом на папері.

Мільйонам нам гіркотно все болить...

І перемога хай відкриє двері.

Словами пісня щастя забринить.

...

Ольга (Незламна)

Весна вишиває Вкраїні сорочку

Весна вишиває Вкраїні сорочку

З фіалок, барвінку та ніжних мімоз.

І хрестиком - неба блакиті в куточку,

Працює натхненно, старанно, всерйоз.

Тюльпанами сяє весняна сорочка...

Дарує душі довгождану красу.

Сховалася нишком пухнаста волошка,

Й пустила ранкову дзеркальну росу.

Майстриня працює над лісом і садом.

Смарагдові шиє довкола поля,

І ночі вбирає рясним зорепадом.

В сорочці весняній - святкова земля...

...

Ольга (Незламна)

Вінок прикрас

Змішалось все в безформній вазі сну,

І запах гіацинтів й форми лілій,

Мов світ дзеркал створив свою весну,

З троянд – уста, пелюстки слів з камеї,

Зібгавши всю квіткову таїну,

В повабний стан м’яких, округлих ліній.

Де теплий віддих макових полів,

Напнутий дух в розлитій бані сонця,

Ромашки там вмолились до богів

І кардинал серпом стина волошки,

Їх голови для більш пустих голів, -

Вінок прикрас на спущене волосся.

13.06.2019

...

Володимир Каразуб

НІЖНІ МОМЕНТИ

Я чую твоє серце б'ється,

А значить поряд знову ти,

Моя рука тебе торкнеться

І ти не зможеш вже втекти.

Думки погані відступають -

Кохання зцілює твоє.

Життя вогні не загасають,

Коли зі мною воно є.

Зима морозом нас лякає,

Але душно нам з тобою –

Взаємна ласка зігріває

Пристрасною теплотою.

Кохання нашого фрагменти

Ми пам'ятати будемо

І ніжні наші ці моменти

Ніколи не забудемо.

Написано: 09.10.2012.

Відредаговано: 23.04.2023.

...

Мирослав Манюк

і сон і дощ і вірші

всю ніч

ішов дощ і я

писав вірші

про дощ уві сні

прокидаючися час од часу

чув лопотіння маленьких ніг

по калюжах у темряві

та водяні гами

у трубах

усю ніч

і знав

що назавтра виявиться

не буде роботи, бо

яка ж робота в дощ

а значить увесь

день я не

буду писати вірші

а натомість воюватиму за

галактичну домінацію України

що справа вже, по суті,

вирішена й

механічна

поки

вода шуміла й крутилася

будуючи басейни та дзеркала

я починав новий рядок

доводив його до строфи

тьмяно вважав

що непогано

й занурювався у сон

випускаючи слова

що розкочувалися й розпливалися

бісеринами та краплями парфумів

вранці

так само дощило

я взяв у кишеню дві цигарки й

вийшов на ґанок. Лежав

сніг, хоча дощило так само

та сонце не сходило

хотілося спати

мені весь час хочеться спати

в цьому місті, що

supposedly

ніколи не спить а

бігає по колу з очима

Івана Грозного на лиці

догоріло до фільтра

який я підставив під краплі

що зривалися з даху

перед лицем

“Чи ти дійсно хочеш і другої?”

спитав я себе й риторично

доводячи до абсурду

відповів

“Не хочу”

налапуючи в кишені

потрібного ключа

Із

набудованого вночі

пригадувалася вже

тільки

фраза ні про що

з якої борщу не звариш:

“...а десь під Києвом є

містечко, таке мале,

що й живе

там тільки

одна летюча мишка...”

...

undyber

ПОРТ

У нейтральних водах невимовності

з роками дедалі більше зникає всякого;

короткі ночі не приносять розради,

хронічно бракує правильної компанії,

а те, що діється поруч – суцільний сюр або фарс.

У моменти такі найважливіше –

не втратити внутрішній темп,

не скиснути від цієї статики,

взяти квиток на поїзд,

який понесе нас обох в далечінь,

немов бойовий дракон.

Висадившись на прохолодний перон,

багато годин гуляли малознайомим містом.

Що було в цьому дні?

Вітер весняний у верховіттях каштанів,

натовпи ультрас із барабанами і прапорами,

хорові співи, пиво місцевих пабів.

– Як ти собі уявляєш наше майбутнє?

– Щастя зовсім не в щасті.

У наших душах можна плавити сталь,

тож усе буде добре або справедливо.

І ти смієшся – голосно і зухвало –

знаючи, що не можна нічого сприймати всерйоз,

доки є сили для бою.

Знаєш, тут надто швидко усе забувають.

І апельсиновий відблиск світила

додає божевільного тембру

гавані і кораблям.

© Максим Солодовник, 2014

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014

...

Максим Солодовник

ARS POETICA

То час найперших сповідей і змов.

То наш привілей –

прориватись за межі дозволених сенсів.

І там, на зворотньому боці крику,

де вічно клубочиться концентрований страх,

плекати силу бути всім на світі –

на сипучому березі найкращої річки

у мандрах досвітніх найдивовижніших снів;

і в темних проваллях емоцій –

на морозі, серед бурі та холоднечі,

де від нас нам немає втечі.

Перед прірвою слів – чорна моя коловерть.

Як той, хто в темінь вбравсь неначе в тогу,

відчуваю свою порожнечу – на видих і вдих.

Тому мої музи ходять у камуфляжі –

погляд їхній холодний і дикий,

співають приблизно так:

Ми бачимо нерівний обрій,

у який нестерпно хотілося крикнути.

За сотню років мало що може змінитись по-справжньому –

Фенрір так само норовить зірватися з цепу.

Дежавю – то лиш сонячний зайчик

на стінах порожніх реанімацій у присмеркових містах.

Щохвилини ми мінимось легкістю й сумом.

І непохитна віра – наш єдиний мотор.

© Максим Солодовник, 2014

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014

...

Максим Солодовник

ХОЛОДНИЙ СМАК

Темрява вертається в серце, на круги своя…

Олег Лишега

По всіх пристрастях і снах –

розмов колишніх вибілено тон.

Я дивлюся на тебе

очима без жодної

краплі хмелю.

Похилена безмрійно голова,

ковток алкоголю – аби жах не так млоїв.

Позаочі – у пошуках сну та достатку,

крізь натовпи дрімотні пролітаєш,

утомно несучи свій хід.

У холодних вогнях недалеких вокзалів

запеклася потвора–нудьга

та її герметичні відлуння.

Ця ізоляція позбавить більшості ілюзій,

тож я і далі день у день мовчу.

© Максим Солодовник, 2014

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014

...

Максим Солодовник

СМЕРТЬ БОЇТЬСЯ МОЛОДИХ

Найбільш солодке те, що не збулося —

саме воно провідує наші самотні сни,

лишаючи разом з невидимим шрамом

на внутрішній стороні серця

якусь нетутешню радість

від цього знання.

Я впевнений, що їй все одно —

що я пишу і навіщо.

З віком зовсім спокійно сприймаєш думку,

що деякі люди присутні в твоєму житті

лиш непевним пунктиром чи віртуально.

Але смерть боїться молодих,

проходячи густими весняними сутінками

повз портові склади,

бурмочучи з докором ніби сама до себе :

— Боїшся — не роби. Робиш — не бійся.

© Максим Солодовник, 2014

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014

...

Максим Солодовник

Серпень розколе дари

і проллє на них світло осені.

Несподівані поцілунки просиплються

напівзабутим подувом іншого світу.

Минула юнь промайне іще раз

усмішкою давно утраченого кохання,

осяйним блиском найкращих днів.

Вітер осені зазирне у довгі кімнати

в старому будинку з готично-високими вікнами,

розбудить давно поховані спогади

про невідоме профанам, про найдорожче.

Те, що було у снах – те було й наяву.

За тиском років і втрат,

програних, безнадійних справ, –

усе, що я мав і достеменно знав –

це вітання від тих, котрі за Межею,

це любов, яка завжди без меж.

© Максим Солодовник, 2019

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2021

...

Максим Солодовник

ПОКИНУТІ МІСТА

покинуті міста –

це те, що відходить

це те, що змивається

кожною зливою в порох

якась випадкова,

страшна таємниця

заколочує наглухо

двері та вікна

завмирають

в повітрі птиці

і все, що давно

кричало,

кохалось,

вбивало

перетліває німим кіно

як ніби його й не було

це місто, де пам’ять

збивається клоччям

й уламками – час –

мовчазний і відносний

історія таких міст –

руїни театру з порожнім партером,

сухуватий скрип

годинникової стрілки.

© Максим Солодовник, 2011

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014

...

Максим Солодовник

МАСКИ

А навколо сніг все та сніг, ні усмішки, ні зорі

Юрко Покальчук

навіщо ти залишився у цьому місті ?

що тримає тебе серед цих присмеркових кварталів,

запах яких - божевілля,

справжнє ім'я - легіон.

маска за маскою,

день за днем

тутешні тотеми минають, виходять з моди,

поглинаються холодною множиною чисел.

пристрасні танці на вавилонському марґінесі,

димна завіса над пам'яттю,

ріки вина в мерехтливих келихах,

маски на кожному із облич,

на кожному втікачеві від істини.

порожня душа надто довго співала про чистий космос ;

скороминущі розваги, по яких - лиш сум'яття і серця гнів,

коридор, у якому кожні двері - зачинені.

рвучко крокуючи повз чиїсь покинуті сигнальні багаття,

ти вже здогадуєшся про нескінченність боротьби.

© Максим Солодовник, 2013

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014

...

Максим Солодовник

ОЛДСКУЛЬНІ КОХАНЦІ

Більшість питань − шифровані,

більшість минулого − в банах.

Все, що досі діється з нами у снах −

бездоганна романтика юного кохання.

Немов не було цих років мовчання,

неначе знову обом лише трохи за 20.

Не змінився твій голос, манера у танцях;

Прогулянка між снігів − до світання.

І там, де ми знову разом − радість.

Без жодних причин, без сумнівів і жалю.

Ти там відкриваєш ще раз моє тихе "люблю";

Аврора приносить нам ранок новий,

неначе доля − далеку та ірреальну старість.

Декілька ліхтарів на шляху до нашого дому.

Місто безлюдне, немовби це декорація.

Ми відчуваємо вдячність і поклик до авантюр, а не втому.

Все як належить людям нашого гарту і генерації.

© Максим Солодовник, 1/09/2021

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка

...

Максим Солодовник

GJALLARHORN

Коли не віриш ні людям, ні привидам,

І життя все позаду − немов якась лотерея зловісна,

Чорний дар поетичний квітне з розпуки і відчаю,

Заповзаючи в наші сни змією Амура.

Коли прощаєшся з тим, що було,

Ридаючи за усім невтіленим,

Зрадженим усіма і напівзабутим, −

Лишається запах музики за травневим узгір'ям,

Кілька слів найдорожчих на споді душі,

Біль за тих, хто упав в боротьбі,

Пульс зірок, що шепочуть мені.

Ти лишися тут ще на пару століть чи хвилин,

Розгадай зі мною цей бентежний пласт екзистенції.

І не йди, доки з-за нашого лісу на краю пропащого світу

Не засурмить Ґ'яллархорн...

© Максим Солодовник, 7/12/2021

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2022

...

Максим Солодовник

МОЛИТВА

О, забери мою старовинну печаль,

Ти єдина маєш до неї дійсні ключі.

Я шукав тебе по межі двох світів,

Серце моє зі сталі, сам я ― суцільна сталь.

Смог сьогодення вкриває знайомий ландшафт.

Дедалі менше зважаю на мерехтіння облич і дат.

Все, що із нами було ― то вже давнє кіно.

Але любов невгасима палає ― нині як і колись (і до).

Здавалося б ― стільки зим у Лету спливло.

Але внутрішній компас знає, куди летимо,

Знає про біль поразок, завзятість постійних спроб,

Тож, окрім зброї, вірю лише тобі ―

нині як і колись (і до).

© Максим Солодовник, 1.10.2021

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка

...

Максим Солодовник

Метеликів смерті майстри

Так хочеться літати -

свобода то є, чи печаль

все змушує нутро кричати?

Хто його знає. Час удаль

повзе лінивим хробачком,

що метеликом не стане грайливим.

Важким сталевим чоботом

земля стоптана в попіл тужливий.

Народяться колись зорі

в горнятку небесних сльозин,

впадуть на попіл й у плині

розвіють стаю хмарин,

тримаючи крила мотузками.

Відпустять - забуде земля,

що колись не було тут метеликів,

що ще вчора молили поля

посіяти кришталеві

уламки свинцевих зірок.

Щоб росли вже не трави красиві,

а кривавий, гарячий бузок.

І прокотяться колись нивами

вільні, свободні вітри.

І втопляться разом зі зливами

метеликів смерті майстри.

...

MariYume

Уламки що житимуть вічно

Палай серце, палай до скону

Ганяй ту кров по тілу живому

Хай б'ється воно без упину

Не спиниться воно ні перед тьмою світу цього, нічим не спиниш

Той поток гніву, любові та злості

Жалю, болю, прикрості

Триває вічність

Та це не проходить

Та й не повинно, не забуду, не покину

Аж до самої смерті

Буду чути той скрегіт зубів

Крик та плач з під завалів

Завалів болю, поток крові

Ріки та озера, моря і океани все червоне

А серце вже від того чорне

Не повернусь я додому

До поки ворог не пізнає смак своєї долі

...

Славець М.

Суд

Як вблаганний раб стою я перед тобою,

Лиш з однією метою,

Щоб відповідь почути твою.

Чому ж ти мовчиш?

Чому в залі суда тиш?

Руки в крові мої,

Та стікає ж моя.

То чи існує в моїх очах віра твоя?

То чи почую відповідь я?

Мовчить судья,

Мовчу і я,

А відповіді нема.

Як сирота зіставлена,

Як крапля в блакитті океана.

Така ж сама, як усі— прозора,

То чи цінуєш ти дно моря?

Чи любииш лиш дивитись як блискотить вода?

То чи почую я відповідь в залі суда?

...

Miserere

Понад серце спів очей твоїх зійшов

Понад серце спів очей твоїх зійшов

Теплим голосом окутав та зігрів,

Кожне слово в нім туркоче про любов,

Я заслухався тобою,

Я заслухався тобою

І від щастя онімів.

Тільки сонце розгорілося на мить,

Понад серце спів розтанув і погас,

Впало долі і роздолено горить

Все тому, що я до болю,

Все тому, що за тобою

Не побачив більше нас.

Скільки б часу не минуло від тоді

Понад серце не один торкнеться спів,

Жаль, що піснею не вимовив тобі,

Я заслухався тобою,

Я обманутий тобою

Лиш від щастя онімів.

04.08.2022

...

Володимир Каразуб

Співочий турнір

Край лісочка росте кущик -

не високий, не низенький.

Віти його ледь прикрило свіже листя молоденьке.

У сплетених гілочках Соловейко заховався.

З тьохканням і переливом під захід сонця розспівався.

Свою пісеньку весняну з дзвінким ніжним щебетанням

подружці він надсилає компліментом-привітанням.

Хоче, щоб усі дізнались, що є єдина, незрівнянна,

витончена, досконала, скромна, мила, ідеальна.

Край лісочку росте кущик, де співає Соловейко.

А під кущиком - струмочок прохолодний веселенький.

У струмочку сидить Жаб, який любить поспівати

й свою подружку-ропуху, при нагоді, вихваляти.

Той Жаб кваканням гучним усіх навколо сповіщає,

що подружка його кремезна міцну й надійну вдачу має.

Її привабливі бочки пупирками м'якими вкриті.

І, що його Ропуха мила - найлупатіша у світі.

Жаб силкується, аж бульби за щичками надуває.

Соловей не попускає. Голосок свій надриває.

І галантно-романтичні сутінкові серенади

перетворюються швидко у співочі гучні батли.

Вже й про подружок забули. І про свої пісні-присвяти.

Є лише тверде бажання суперника переспівати.

І щовечора турніри співаки розпочинають.

І далеко за лісочком їхні голоси лунають.

20.04.23

...

Irina Velika

Отрутне дерево

Розсердився я на друга –

Вилив злість й зішла напруга,

Ворог кривду породив –

Я змовчав і гнів зростив.

Колисав його страхами,

День і ніч кропив сльозами,

Озаряв своїм смішком

З легким підступу грішком.

І невпинно гнів цей ріс, –

Й звабне яблуко поніс.

Ворог же його схотів,

Що плід мій – знав поготів.

В сад до мене він прокрався,

Коли світ наш в ніч убрався.

Ранок радість ніс мені –

В саду недруг в вічнім сні.

Вільям Блейк

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні повідомлення/коментарі)

...

Вікторія Арчер

Доведи бій до кінця

Коли вскочив ти в халепу –

Просто в очі їй дивись;

Не схиляйся перед нею,

Вір у себе і зберись.

Як не вийде оминути –

Май в душі запал бійця,

Що поразка, що звитяга –

Доведи бій до кінця!

Може супитись довкола,

І здаватись – майбуть зла,

Не страшись, плекай відвагу,

Сутність що твоя звела.

А як гірше все ж настане,

Хоч і втоми піт з лиця:

Втеча – то не лад борця,

Доведи бій до кінця!

В час, коли біда сповила,

Та й надія плине геть,

Пам’ятай: був і до тебе,

Той, хто лихо здолав вщерть.

Можна впасти й не програти,

Вдіть лаврового вінця,

Згорда голову підняти,

Довести бій до кінця!

Едґар Ґест

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні повідомлення/коментарі)

...

Вікторія Арчер

НАСТРІЙ

Покохав я все, що маю,

Птаха щастя підгодував

В очах смутку вже немає -

Багато радості та справ.

Спрагу піснею долаю,

Як та квітка над водою

Лікування я приймаю

Від написаного мною.

Усміхнуся щиро, щиро…

Все погане подолаю,

Житиму не для кумира,

А для тих, кого кохаю.

Написано:18.11.2012.

Відредаговано:21.04.2023.

...

Мирослав Манюк

Темні часи

Коли не вистачає сил,

Та нагнітає втома.

В оточенні темних часів,

Ціна життя вагома.

Щось у середині душі,

Триматись заважає.

Убогим злидням навкруги,

Нема кінця і краю.

Важкий тягар нічних думок,

Псує чудовий настрій.

Ми робимо наступний крок,

У боротьбі за щастя.

Як у обставинах таких,

Утриматись від гніву?

В ілюзії жахливих снів,

Не загубити віру?

Адже без неї тут ніяк,

Себе не захистити.

Усуне біль, вгамує страх,

І дасть надію жити.

І слухати пташиний спів,

Коли прийде весна.

Так несподівано для всіх,

Закінчиться війна.

...

Artem Belevtsov

Українська пектораль

Щось невиразне сковує гори,

тихим шелестом тихий обрій,

мов спікається голодомором

в карих, вкрадених сонцем очах,

хліб насушний. Слов’янською чашею,

запивають причастя нескорені,

діти тих, хто горбатив панщину,

і виходили в плав за порогами,

чайки моря понтійського. Степ

пам’ятає розбійні чамбули,

і невільниць з карасубазарами;

душі словом чужим загарблені,

щось невиразне на землі…

тут ховається й суне хмарами:

чорне чорними, каре карими.

Віють косами вітри, чварами

і сміється в корчмі лихвар.

Тут за горами кручі покручені,

руки рідних дітей заручені

із безпам’яттю їх сердець.

Щось невиразне в горах мучиться,

тихий став до плакучих тулиться,

де стоїть над гладінню мріючи

українська, рутенська душа.

І на плесі ледь човен хилиться,

давню пісню тривожну звіявши,

що з води, підпливаючи, дивиться,

мавка, поглядом темного дна.

16.08.2020

...

Володимир Каразуб

Коло Року

Теплим поцілунком ніжно

Березень торкнувся Вишні.

Сонцем серце їй зігрів

і красуню розбудив.

Через місяць розквітала.

Квітень з радістю вітала.

Віти цвітом огортала.

Нареченою стояла.

Вишня Травнем лице вмила.

Пелюстками землю вкрила.

Пестила гілками трави.

Милувалась на заграви.

Червень чари дарував:

Вишні соку сили дав,

там, де гілочки квітчались,

раптом ягідки з'являлись.

Липень спекою щедрив.

Наскрізь Вишеньку прогрів,

щоб його не забувала,

Й взимку, увісні, згадала.

Серпень росами вітав.

Прохолоду й спокій дав.

В листячку пташок ховав -

Вишню співом розважав.

Осінь ті, серпневі, роси

Вплела хмарам в сиві коси.

Ті ж дощем на Вишню впали...

зелень-листя жовтим стало...

Ліг від подиху Зими

килим жовтий на землі.

Вітер Вишеньку приспав,

А Мороз зачарував.

............

Тихим поцілунком, ніжно...

09.07.21

...

Irina Velika

Осінь

Люблю я час, коли опале листя

Точені жилки відкриває напоказ,

Зима ж мистецтва неземного є обійстя,

Вбиває форми, почуття долає,

Тож збережи ти те, що чисте й жити має.

З усіх сторін дзвенить упряж пташина,

Бо ті ось-ось і пурхнуть в вишину,

Де вже давно пропала сонця одежина;

А темні сосни в мент цей задушевний

Насупили гілки на подих дня смиренний.

Штормами втомлені оливи побліднілі,

Як сивочолії борці в трудах знесилі,

І в лозах білий цвіт уже, і в гіллі,

До вінця повний чан, де літо млосне

В багряній піні й злато-сонячній олії.

З маленької іскри зросте багаття,

Гниле стебло розсиплеться у прах:

Зачервоніє на твоїх устах

Рубіново-палаючий вогонь

Із винограду в келихах долонь.

Переклад вірша "Autumn" by Roy Campbell

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні повідомлення/коментарі)

...

Вікторія Арчер

Ті речі, що не згинуть

Те чисте, світле і лепське

Чим юність в серці грає,

Спонука до німих молінь,

Плин, що кохання й правду має,

Жага за втраченим колись,

І духу крики січні,

Та кращих прагнення надій –

Це речі все безвічні.

Вперед простягнута рука

До брата, що у скруті,

Сердечне слово в горя час –

То доказ друга суті.

Про милосердя заклик тихий

До правосуддя в вічі,

Скорбота смутної душі –

Це речі теж повічні.

Нехай же йде це день у день,

І кожен най при ділі,

Кохати шансу не проґав,

Путь в силі, правді й вірі.

Так має світло неземне

Тоді з небес полинуть,

Хор янголів тобі співа:

«Ці речі не загинуть».

Переклад вірша "These Things Shall Never Die" by Charles Dickens

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні повідомлення/коментарі)

...

Вікторія Арчер

Макс І Пузатий Брехун

Друзяка у Макса чудовий є – Стіві.

І він був надибав цікавенький фільм.

Що хлопчинам збирався повідати нині

Про Орду Слимаків із космічних глибин.

Стіві дзвонить до друга, соловейком щебече:

«Ти бери ноги в руки й скоріше сюди,

Бо для нас то тепер це є справлю честі,

Пошкодуєм, як повз зможем просто пройти».

Максу фільм той кортить вже скоріш переглянуть,

Він, напевно, жахіття й страхи відкрива,

Та проблема наступна: є тато і мама,

Що ідею космічну не оцінять сповна.

І насупились вдумливо брови дитини,

А думки полетіли вигадувать план.

Як зненацька почув він на самотині,

В двері кімнати тихенький «бам-бам».

Сполоханий Макс швидко скочив на ноги,

Бо дивне створіння до нього зайшло.

Маленьке, пухкеньке, бузково-жовтеньке –

Воно посміхнулося і почало:

«Привіт, милий друже,» - сказало люб’язно,

«Я бачу, в халепу ти втрапив, нещасний.

Якщо вже цікава тобі моя думка

Орда Слимаків – то чудова задумка.

Я – Містер Вигадник – і ось що скажу:

Тобі я, дитино, допоможу.

Та ж слухай уважно, питання не став

До мами піди і таке їй представ.

Скажи – майже ж правда – поїдеш до Стіві

«Бідосю Корівку» дивитись спокійно»

Не знайдеш тут слів, аби описати,

Як-бо зраділа Максова мати.

Ідею оцю сприйняла так чудово,

Що з Максом поїхати була готова.

Хлопчина у сльози, назад до кімнати,

Не знає як горю знайти тому ради.

Як мама у гості рушить із ним –

Ото на горіхи отримає він!

Наш Містер Вигадник потилицю чеше,

Нічого тут путнього він не набреше!

«То знаєш, мій друже, занадто для мене,

Та носа не хнюп, адже це не проблема»

У двері він визирнув, коротко свиснув,

І ось на порозі новий гість зависнув.

Такий худорлявий, високий, гротескний,

А погляд він мав якийсь…ну, нечесний.

«Вітаю, дитинко», - незнайомець сказав, -

«Я Пан Заведій. Ти на мене чекав?

Вигадник – товариш мій – все розповів.

Для мене таке не біда, ти повір.

Я рішення маю й тобі його дам,

Ти тільки ж диви не спаплюж його нам.

Іди-но до неньки, таке їй скажи:

«Нам з Стіві сьогодні бейсбол до душі».

Спрацює все чітко, лиш сумніви геть,

Минеш ти, хлоп’ятко, оцю круговерть».

І поки матуся кота годувала

Дитина їй правду свою віщувала.

Та раптом у відповідь мама сказала:

«Що ж, гарна ідея. А я і не знала.

До того ж за мамою Стіві скучала.

Піду я, синочку, разом із тобою –

Матиму з подругою гарну розмову.»

По спині у Макса пробігли мурашки,

Повірити в це йому було важко.

До того ж страшила його та брехня,

Що сніговим комом росла і росла.

Почувши новини Пан Заведій

Схопився за голову і затремтів.

«Це ворог не мій, упав я підбитий»,

Ось-ось бідолага був ладен завити.

«Та знаю того, хто таке подолає,

Спинити його нічого не має.

Хей хо, друже мій, Пузатий Брехун,

Агов, я не чую, чи ж ти уже тут?»

І варто було оце все сказати

Як Макс не впізнав рідної хати –

Усе стукотіло, тремтіло, бриніло,

Наче той потяг гуло й гуркотіло.

Ледь-ледь пропхнувшись у двері кімнати

Гігантське створіння, зелене й картате,

Прочовгало важко, на ліжко упало

І, подивившись на Макса, сказало:

«Це ти маєш клопіт, бідолашна дитино?

Не буде того в тебе більше й в помину.

Пузатий Брехун я, і всі мене знають,

Без мене невдачі людей всіх спіткають.

Наступні слова мої слухай уважно,

Аби передати їх потім поважно,

Орда Слимаків від тебе залежить,

То ж повтори все як і належить.

Стівова мати – місіс Малоне –

Має хворобу щось невгамовну,

І взагалі день на лихо багатий –

Якийсь горностай вліз до неї у хату.

Та й з телефоном знову біда…

Стіві сказав: «до парку гайда!»

Ноги не носять, коліна тремтять

Серце скажено в грудях колотить –

Хлопець наш знову до мами приходить.

Все переплуталось в тій голові,

З кожним же разом події нові!

«Матінко, люба», - Макс тихо почав,

«Таке ото сталось! Ну хто б тільки знав!

Місіс Малоне (Стівова мама) більше не вдома

(хоча була б рада).

До родичів швидко вона полетіла,

А телефон їх акула там з’їла.

Думаю винен хворий собака –

Вліз у будинок старий неборака!

Та не хвилюйся – Стіві в порядку,

Поїдем до парку ми на розрядку!»

Коли Макс до Стіві нарешті примчав

Той радісно друга свого зустрічав.

З кімнати зробили вони кінозал,

Не втратили перший отой свій запал.

Та варто було їм в пітьмі опинитись,

Як Макс затремтів і не міг більш спинитись.

Картинка із фільму стала розмита,

Тривога на серці – несамовита.

У кожному кроці і шепотінні

Втрачав він надію свою на спасіння.

Аж раптом до шиї його хтось торкнувся,

Хлопець не витримав і обернувся.

Таке він побачив, що схопив його страх

Ранкові знайомі сиділи в пітьмах.

Пузатий Брехун до нього торкався,

А Пан Заведій з того сміявся.

Не кращим був Вигадник – ось уже ж тип!

Це він час від часу робив отой скрип!

Макс не знав як схопивсь і чкурнув із кімнати

Оточило його тих створінь так багато!

Він додому поїхав, та був не один,

Вага титанічна з’явилась за ним!

«Ти хоч що там твори, але ж бо диви

У очі матусі не зазирни!

Скажи, що на тебе із нівідкіль

Великий й страшний раптом вискочив кріль.

А інші кролі телефон затоптали,

Там Марсіани на Землю напали!

Не скупися, мій хлопче, тої брехні,

Але правди не видай навіть у сні.»

«Геть! Забирайтесь!» хлопчина кричав

«Досить уже я вам потурав.

Більш не збираюся мамі брехати.

Тепер тільки правду я буду казати!»

І варто було таке відказати,

Як дивні створіння почали вмить зникати,

Де дівся Вигадник, а з ним – Заведій,

Й Брехун не побачив наступних подій.

Сумлінно наш Макс до матусі іде,

Чистісіньку правду з собою несе.

Схилив він голівоньку і визнає:

Збрехав, був нечесний, за те й поплатився

На жахливих створінь цілий день він дивився.

Гармидер отой більш не буде терпіти,

Буде совісно, чесно й правдиво він жити.

Ту Орду Слимаків Макс і досі не бачив,

Пригоду ж сумну він для себе відзначив,

Що Брехня – то є монстр (на очі побачив)

І за досвід оцей гарненько віддячив.

Переклад "Max and the Big Fat Lie" by Michael P. Waite

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні/коментарі)

...

Вікторія Арчер

Іде вона в своїй красі....

Іде вона в своїй красі,

В зіркове небо шатно вдіта,

Подоба ця і очі ті..

Неначе сяйвом оповита.

М’яка, як сонце на зорі –

Така краса не згине в тьмі.

Додати промінь або ж тінь

І грань вся повна мерехтінь –

У хвилях прядок вороних,

В устах чудових та п’янких;

Думки пречисті на чолі

Неначе в небі журавлі.

Обличчя діви – весь мій світ,

Такий виразний, ніжний, мирний.

Її усмішка – божий цвіт

Я ж через неї став сумирний.

Відкинув розуму буття,

Полинув серцем в почуття.

Переклад вірша She Walks in Beauty

BY LORD BYRON (GEORGE GORDON)

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні/коментарі)

...

Вікторія Арчер

Війна проти дерев

Продав галявинку свою він Стендарт Ойл

І в жарт з сусідами дивився ту виставу,

Де, зап'янілі палива вином,

Бульдозери невинний ґрунт порвали:

Під неба розгалуженим вінком

Жостір упала першеньким рядком.

Загинув у бою тім жовтодзвін,

Гортензії за ним одраз не стало,

Та, видно, що того усе ж замало:

Ця брань була початком до війни,

Що на старійшин міста наступала:

Все різала, калічила, ламала,

І кожним тим уражені ударом

Конали там роки, що з в'язом спали.

Вантажили дерева цілий день

Ті металеві вбивці у найманні,

З корінням видирали й гробачків,

Садовий кріт заметушивсь в вигнання,

А впалі на коліна королі

Свої корони погубили знанні.

Моїм очам явилися примари

Дітей своє дитинство гравших в тінях,

Та цю смарагдову сторіночку життя

Смертельним рухом враз перегорнунли.

Червоний бачиться тепер мені фургон,

І час буремний - їх туди зсилають.

У кратерах, для серця завеликих,

Безжально ампутоване коріння,

Як ті сліпі горноги – в шрамах все щербинних.

О Небо, сжалься! Вся та різанина

бо проблиском лиш спалахнула раз

і загубилась у скельцях машинних.

Переклад вірша "The War Against The Trees" by Stanley Jasson Kunitz

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні/коментарі).

...

Вікторія Арчер

Там щось-таки мало би бути...

Шпигали усі – на колінах бо я над криницею,–

Що світло там хибне і ніколи ти не побачиш

Те глибше, що криє поверхня води,

Позаяк вертає вона твій же лик у обрамленні

Неба літнього, папороті й хмарки білої.

Та варто було простягнуть підборіддя за зруб,

Як щось білосніжне ковзнуло повз очі

Й пробилось в картині тій наче.

Непевне, глибоке – і щезло умить.

Водою пішла та занадто осяйна вода.

А папороть скинула краплю і бризки

Знітили все те, що майнуло на дні. Розбили, сховали.

Та що ж породило це світло?

Камінчик то кварцу? Чи істини блиск?

Там щось-таки мало би бути...

Роберт Фрост

Переклад вірша Роберта Фроста ()

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні/коментарі)

...

Вікторія Арчер

Каяття

Колись давно була та мрія

Залишить рідний отчий дім,

Колись давно мій сум овіяв

Будинок, в жалю що був нім;

Тоді в кімнатах мовчазних

Страхи нав'язливі ховались,

Тепер же спогади про них

Слізьми з очей моїх зривались.

Я шлюб пізнала і життя,

Все, що здавалось променистим;

А зараз жевріє чуття,

Що посвіт вкрадений нечистим.

У морі безвіснім буття

Свого притулку не зшукала.

І хвиля, повна каяття,

Мене додому повертала.

Тож прощавай, безодне темна,

Бувайте, береги чужі,

В минуле шлях торую, певна –

У славне царство для душі.

Та як почую голос любий –

Здолаю знов тернисту путь,

Про страх, невпевненість і втому

Готова я відраз забуть.

Дарма що ранок квітне в небі

Й сади Едему шелестять,

Бо, Вільяме, тобі, далебі,

Готова серце я віддать.

Ні шторм, ні буря сил не мають

В душі утіху ту спинить,

Коли на твої груди зможу

Свою голівоньку схилить.

Переклад вірша Шарлотти Бронте (Charlotte Вronte – Regret)

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні або коментарі).

...

Вікторія Арчер

Балада Джона Срібняка

Переклад вірша Джона Мейсфілда

(John Masefield) A Ballad of John Silver

Балада Джона Срібняка

Були в нас шхуни довгі з вертлявими тілами,

Ми мчали враз під прапором із черепом й кістками,

Веселий чорний Роджер на носі тріпотів,

В Іспанських водах плинули – там дух бувалих днів.

На королівськім як судні із міді є гармати,

З шаблями і пістолями – готові воювати,

Це знак, що лиш поганці тут, не знаєм жалю суті,

Он вже погнали ми купців – їх екіпаж у скруті.

Та ж ось мерці в шпігаті, пораненим – ланцюг,

На щоглі видно мізки когось із волоцюг,

Корабель пограбований повільно йде на дно,

Живих з собою тягне, а небу все одно.

Йо-хо! Скажу, що чули (вмостившись на кормі),

Кричали як бідосі й зникали в глибині.

Та нам до того байдуже, ми хутко змили кров,

Зайшлись моряцьким танцем, що кельтський має зов.

Йо-хо! Вже грає скрипка, б'ють п'яти об чардак,

Співають всі про Джека – піратський бо юнак,

Над головою місяць зблід, а води всі у сріблі,

Спокійно курить наглядач – йому ми не потрібні.

Йо-хо! Піратські звички, їх вдачу та гульки, –

Все Рада по торгівлі відправила в віки,

І шхуни, і фрегати, веселий екіпаж...

На Островах Блаженних тепер ти їх розваж.

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні або коментарі).

...

Вікторія Арчер

Незламні

Я так далеко від дому ще не була.

І так хотілось, як ніколи

Зірватись з місця та втікти.

Втікти далеко та додому,

Коли раніше добре все завжди було.

Не цінували ми, як виявилось щастя.

Не знали ми, що значить жить

Та ми постійно щось шукали,

Бо мало нам було чогось

Поняття в тому, що щастя є у всіх і так

І навіть в тих, хто сам того не розуміє

І щастя є навіть тоді,

Коли здавалось, що його немає.

Нема такого, щоб не було щастя.

Щастя є, це треба зрозуміть.

Бо щастя в тому, що ми всі живії з вами,

Що досі сяє сонце перед нами

Та маємо ми щось всередині незламне.

Незламне, так, бо це про нас

Незламні, бо це Україна!

Не було б щастя, не було б добра,

Якби не моя ненька Україна!

Для мене щастя є просте,

Бо просто я є Українка,

І це мене не омине

Бо я назавжди Українка.

Так хочу вже додому повернутися,

Так б'ється серце та хвилюються вуста

Та каже мама, каже мені тато,

Що треба трохи ще перетерпіть

І почекати треба трохи,

І буде наша сила навколо Європи.

Бо незламні, ми є Україна.

І скажу так, що щастя більшого уже не треба

Це просто, народитись в Україні.

Це просто дар,

Дарований мені від Бога.

Україна найкраща країна,

І буду я казати про це сто разів,

Бо Українці то є сила,

То сила і слава

І слава навік!

...

Аніла кю Дивад

Бог не змикає очей

Бог не змикає очей,

Він все бачить і ніколи не дрімає.

Він бачить, скільки ти не спав ночей

Він бачить, як тобі тяжко буває.

Бог бачить який ти,

Ти працьовитий, відважний і чесний.

Отець думає: Може, спромігти

Дати дар йому небесний?

Бо душа твоя сумна і згнивша,

Там гори сліз і море болю.

Може ти, все прояснивши,

Знайдеш свою справжню долю?

Чи будеш і далі в перелюбі, гнилі

Гребтися тільки вниз,

А потім перед тобою є в усій своїй

силі

Голос праведний каже: "Спинись!"

Чи не бачиш ти, гріховний

Куди тебе сатана веде?

Чи не бачиш ти, невгамовний

В своєму житті тільки погане і зле?

Я знаю, що віра в серці кожного з нас

Надихне тебе на шлях.

Я вірю, що хоча би раз

Божа любов в тобі злетить немов птах.

І може думки про це тебе мучать,

І може ти не знаєш як далі іти.

Та хай слово Боже тебе научить,

До якої прямувати ти повинен мети.

І нехай, читаючи Біблію - дивовижну книгу

Ти може відкриєш для себе своє?

І коли горе твоє стихне,

Ти скажеш: "Боже, дякую, що ти є".

...

mariallynx
12+

Шепіт

сьогоднішня ніч присвячена потопельнику, чиїм рятівником був такий самий потопельник.  здушені чи то водою, чи торканнями знемоги.

хто був убитий у зворотньому порядку і далі розкидав недопалки на сходовому майданчику.

демони відлітали з дахів, щось волаючи про безвихідь, в той час як таємні герої цих віршів проймалися ескапізмом і бігли вгору.

поки не захлиналися.

безіменні або з тисячею імен, що стали морфіном, бензендрином, метамфетаміном і озоном; у порожніх жилах піромідон та кофеїн.

але навіть останні не можуть угамувати розмови стін стель люстр і тротуарів, що мовляв не може любити той, хто віддати не готовий, втратити не готовий і сам не готовий загубитися.

зваблені, звабливі, між рядками прозорі.

котрі вночі спали на узбіччях - тікають у підземки;

хто по дорозі заскочив у пекло – повертався додому залізничними коліями;

руки тяглися до обрізаного туманом неба, з якого в рот китайською тортурою крапала кров.

і (пошепки)

хто ви?  хто ви?  хто ви?

привиди, що забули своїх батьків.

справедливо. адже їхні ініціали також не висічуть на граніті.

не дорахувавшись своїх ідей продовжували подумки цитувати Маркіза де Сада та інших перевертнів.

вишукана справа - колихати інших, чиї душі біля твоїх ніг розпластані і готові на самопожертву.

справа згубна - погоджуватися на такі угоди.

і нанизані на довіру очі погоджувалися і блищали у світлі вуличних ліхтарів.

***

вперше їх помітили в незаритій могилі двоповерхового кладовища.

лежачи обійнявшись, читали в голос "отче наш" поки мови їх не спліталися воєдино.

на підвіконні восьмого поверху - тримаючись за труби, зістрибуючи, намагалися дотягнутися до перевернутого сонця.

однотонні зіниці кольору крейди мерехтіли у вкраденому світлі Місяця, коли вони бігли босоніж бруківкою мосту, до поки на камені не відбивалися їхні сліди.

і зникали в гущавині мохів, осудному погляді заляпаних стежок, на шафах, за картинами, церковними фресками, кинувши "амінь" наостанок, ринули з дахів, і знову на початок.

німі, без зупину 92 години розповідали пастирям історії - загинаючи по черзі пальці, передбачали майбутнє.

сповіді вважали за марення. виганяли на виворіт Раю для розгляду, спалювання й подальших переказів.

відданість відносна.

єретик визначається методом тику.

тицяють найчастіше в очі, палаючі у вогнищах ступні або хвору (через привселюдне вісімнадцяте зізнання у звеличенні зелених змій) печінку.

мораль хистка.

тож нехай священники й далі засуджують їхні дружні поцілунки в губи.

***

стіни говорили вони прекрасні

первородні.

Бог лише мовчазний спостерігач - адже палить сигари, зроблені не ним.

стелі підхоплювали, що вони невловимі,

і коли черепахи потонуть у своїх басейнах - продовжать цитувати (тихо і прямо на вухо) завчені крики, приймаючи один одного в себе і все на свій рахунок.

Люцифер рано-вранці, заварюючи на чужій-вже-рідній кухні зелений чай, лише цокне язиком, не зумівши визнати нікчемності свого існування і хворе серце, далі вслухаючись у стогін за стіною.

про себе рахуючи години-секунди проведені за обіднім столом в очікуванні голого сніданку і тих, хто обманув довірених.

***

кому придумані зірки

якщо яскравіше сяяли їхні очі

у світлі автомобільних фар забутого міста

безмовних поглядів у застиглі зіниці

наприкінці - як виклик реальності і сп'янілому розуму - агонія примарної порожнечі...

"ти... ти... ти."

на колінах - благання - в ім'я...

забутого?

неіснуючого.

того, хто був лише імлою на онімілих пальцях

сліди від поцілунків на шиї - зализані дощем синці від мотузки.

порізані п'яти і далі ступають по келихах та залізничних коліях у спробах чи то відчути минуле ранами до кісток, чи то повернутися

сам(і) цього не розуміючи, він(вони)

внесений(і) до списку на друге коло пекла, де зможуть з гордістю сказати - ніщо не має більшого значення, ніж шепіт

шепіт шепіт шепіт шепіт шепіт шепіт

шепіт пеленою розуму!

шепіт брехун суспільства!

шепіт незмінний самозванець, якого так ніхто й не викрив!

шепіт самотності дахів!

шепіт розмовами на цвинтарях!

шепіт краплинами воску на ребрах!

шепіт переплетеними пальцями!

шепіт вишневим димом на губах!

шепіт - жорстокий та зарозумілий! знаходить жертву в дзеркалах.

шепіт зрадник короткочасної вічності! хоч сам її створив.

шепіт - кричи, тебе не почують.

тікай, тебе не відпустять.

падай у його руки не опираючись!

шепіт - вивчи його вірші! випали на шкірі. не смій вмирати!

іронічний сміх шепоту!

шепіт завжди з тобою!

навіть коли вже тонеш під бруківкою мосту.

він - холодний - тремтінням за комір заводить у чужі коридори.

штовхає у спину:

"вперед

не обертайся" -

і дивиться вслід, поки не побачить маківку, що пірнає в безодню

***

й лише пастирі спостерігали як божевільний (не)самотньо шепотів у кімнаті з голими стінами.

...

Рей

Сонячний Зайчик

Вранці Сонечко весняне вмилось дощиком тихеньким

і привітно посміхнулось крізь хмариночку пухкеньку

і свій найменший Промінець, який в небі нудьгував,

на галявинку спустило, щоб у лісі погуляв.

Зайчик Сонячний блискучий застрибав у лісі жваво.

Темне листя золотив. Засріблив зелені трави.

Пробудившись, заспівав йому пісню Соловейко.

А в росинках відбивались переливчасті Веселки.

Зайчик Сонячний стрибнув. Біля Квітки опинився,

на яку перепочити важкий Джміль гучно усівся.

І задоволено гудів, про те, що тільки на світанках

найсвіжіші, найдобріші, найкорисніші сніданки.

Зайчик Сонячний стрибнув. І на гілці опинився.

Там, Метелик поміж листя на ніч спати примостився.

На яскравий Промінець він похмуро прижмурявся,

бо ніколи ще Метелик рано так не прокидався!

Зайчик Сонячний стрибнув. І на травичці опинився.

І Комар поміж травинок, із пискотінням, приземлився.

Сонечку Комар не радий, в траві від промінців сховався.

І до сутінків поспати у зАтіні налаштувався.

Зайчик Сонячний стрибнув. Під дубочком опинився.

Там, під коренем у нірці, Цвіркун-музИка оселився.

Блискотіння Промінця заважало йому спати.

Бо Цвіркун звик уночі на галявині співати.

Зайчик росинками ковзнув, до листочків доторкнувся.

Промайнув над густим лісом і до Сонця повернувся.

Увечері всі промінці збиралися відпочивати,

а найменший все чекав, коли ж Цвіркун почне співати...

03.04.23

...

Irina Velika

Благаю

Давай втечемо далеко

Де будемо ти і я

Давай втечемо навіки

І будемо там одні

Давай втечемо з тобою...

Ти чуєш мене, чи ні?!

Ми підемо десь далеко

Втечемо від горя й жалю

Я тебе так кохаю...

До себе тебе пригорну

Я ж тебе, любий, благаю

Я ж тебе, любий, молю...

І забери мій страх!

Давай втечемо долеко

І будуть посмішки на вустах...

Ти знаєш, а я стомилась

Твоя дівчинка теж жива

У неї буває, навіть, інколи болить голова

Її теж накриває відчай

І підкорює чорний страх...

Та вона піднімає слухавку

І сяє посмішка на вустах...

...

Валерія Курудз

Сонце Великодня

Чорніє небо кінотеатром

І місяць здається осколком екрану

І зорі в сузір'ях приховують автора

До титли і коми, від краю до краю.

Як вибух ракетної бомби розносить

Будинки в повітря, ініціали

Людей, ще недавно великого міста

За вітром, на титли, на крапки, на коми.

У вирвах сховавши валізи прощання

В болоті їх кроки останнього схлипу

Розбивши єдину картину на триптих

На світло, на вічність, на зорі екрану.

Вони називатимуть тих хто звіриною

Люттю життя обірвав їх, могилами

І зійдуть сузір'ями над Україною

Великою жертвою, подвигом, крилами

Сонцем Великодня над Збройними Силами.

11.04.2022

...

Володимир Каразуб

НОВІ ДУМКИ

Все те, чим я жив цілий рік,

Відсохло, відпало, пішло,

І нові думки на мій вік

Мені натхнення принесло.

Раніше думок страшився

Я у ці безсонні ночі.

У поті вставав, молився,

Сльози заливали очі.

Я вперто у гору рвався,

Так, щоб життя танцювало.

Як же сильно помилявся!

Бо життя було замало.

Я свою душу вивертав,

Хотів знати сьогодення.

А ще всі сили витрачав

Щоб прийшло моє натхнення.

16.04.2023.

...

Мирослав Манюк

Проліски

Щовесни я пролісків чекаю,

Що у неба зичили блакить...

Між травинок завжди помічаю:

Їхній цвіт синіє – аж бринить.

Проліски, насіяні війною,

Зорі, що заквітчують поля...

Краплі сліз, не витертих весною,

Синь небесну всотує земля.

Проліски, нескорені морозом,

Що крізь лютий рвуться до тепла,

Аж до Раю тягнуться узвозом...

Україна в коси вас вплела.

...

Оксана Весна

***

"Якщо потрібно,

То впаду до твоїх ніг...

Якщо потрібно,

То цілуватиму поріг..."

Хіба не це хотів почути?

Хіба не це хотів відчути?

Краще я себе спалю,

Аніж так принизливо зроблю.

Не люблю тебе я більше

І без тебе мені ліпше.

Не втрачаю більше глузд.

Не повіриш? Ну й гаразд.

Любиш іншу? Шкода її.

Хай не покладає на тебе надії.

Не згадуєш мене? Як добре.

Хоч щось ти зробив хоробре.

...

Алі

Ода духовної перемоги

Куди спішиш в житті усе пізнати

І всі багатства світу мати,

Якщо в серці сум і пустота

І душа твоя від гріху знемогла?

Чого по світі без мети маєшся,

Колись від пихи ти обламаєшся,

Тоді чому ти ще не каєшся,

В тому що поганим займаєшся?

Невже життя тебе нічого не навчило,

Хіба воно тебе не просило,

Хіба не благало зупинитись

Одуматись і з долею змиритись

І до Бога в дім проситись?

Так як і всі ти помиляєшся,

Але з Божою допомогою ти не зламаєшся,

Тоді чого ж ти досі маєшся?

Кожен місяць, день, година

І та дорогоцінна хвилина,

Можливо ця хвилина вже остання,

Яке ж твоє останнє прохання?

Вставай борися ,а не плач

І не чекай поки прийде за тобою смертний палач,

А виправляйся зараз і проси прощення

В Ісусове ти ймення!

...

Діана Гобой

бог

сльози ланітами донизу стікають,

ключиці палають гарячковим вогнем.

краплини солоні опалюють шкіру,

розбила крихке ніжне серце собі.

вогниста істерика горло стискає,

я сумувала за жаром отруйним.

не можу дозволити собі кричати,

кусатиму губи із присмаком крові.

прошу, не торкайся. не треба уваги.

тепер бачу ясно, наскільки ж дурне

й м'яке моє серце. в пітьмі я блукала,

солодку ілюзію залишиш рубцем.

важливий урок на майбутні дороги —

назовні немає могутніх богів.

шукати їх марно у людях достойних,

тебе віднесе до чужих берегів.

заморські коштовності не підійдуть —

від кожної морок брехні та невдач.

не впишуться цінності в мапу твою,

це сяйво не втримає курс на Олімп.

чужі маяки проведуть нас до пекла,

підступні чудовиська точуть ножі.

божеств не існує за межами серця —

лише твоя віра ств𝒐рить вогні.

спалахує кожен у різних місцях,

освітлює п𝒊тьму, теплом огортає.

вст𝒐яти важко й сміливим бійцям —

б𝒂йдуже серцю, як рани зашиє.

бог дійсно існує, і, повір, не один —

ховається в дзеркалі звичним туманом.

живе він під ребрами шаром тонким,

тільки всередині орієнтир той.

...

ріґель.

Розібратися

«Чи далеко

вискаче заєць у лісі!

Лише до середини

лісу! Бо далі він, по

суті, скаче вже із

лісу».

І.Зієдоніс

Війна – затавроване обличчя.

Брудна шльондра,

П'є кров,

Тільки від цього напою хмеліє.

Вона давно по Землі вештається, не старіючи.

Народи цю чорну знають,

Куди заверне – світ завмирає.

Потребує помічника, безпринципного,

Напустити словесного туману,

Розпалити ненависть.

Коли блиснуть у повітрі ножі,

Впаде перша крапля -

Вона вже йде зі своєю склянкою.

Без крові ослабне, здохне.

Війна завжди п'яна.

В істериці б'є, трощить, ламає...

Помічник теж не дрімає:

Пройдеться галереями, загляне в ювелірні лавки,

А решта, заразом…

Він також війну має.

Змова.

Заграє з темною силою, її підгодовує.

Війна – це привид чорної плоті,

За межею логіки,

Без помічника привид згине.

...

Кім
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Результати конкурсу "Три шестірки"🎆Інклюзивна спільнота "Творча майстерня"
17.07.2024
Світлий привіт😇 Нарешті завіса мороку впала та привідкрила довгоочікувані результати конкурсу «Три ш ... Детальніше
Якою буває їжа?Лана Філлі
16.07.2024
Привіт! У таку спеку не мучитиму ані вас, ані себе довгими викладками. Просто спитаю дещо діалектичн ... Детальніше
Самійло Кошич – козак-легендаКниголюб
17.07.2024
Сьогодні закінчив читати книгу Дмитра Воронського «Самійло Кошич – козак-легенда.» Що можна сказати ... Детальніше
Цікаві і незвичні українські слова.. ДіалектиMia
06.03.2024
Трохи гумору для настрою: Так говорять на Полтавщині: спробуйте вгадати, що таке лопездрики, припинд ... Детальніше
Повернення хвилинки-занудинки або Як правильно будувати речення з дієприслівниковими зворотамиЛана Філлі
16.01.2024
"У реченні з дієприслівниковим зворотом обов'язково повинен бути підмет – особа, яка виконує дії: ос ... Детальніше
Треш-цитати "Псистих теревень", або Хто це гавкнув?Леся Сагула
16.07.2024
Ну, оскільки багато хто заявив про страх репресій за подібні блоги, я візьму перший удар на себе. Пр ... Детальніше
На Аркуші вже:
11804читачів
144240коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: