🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (6979)

Не на часі

Анексія, референдум, санкції, АТО

Ожили терміни з книжок

Спеціальна операція, культурна окупація,

Мова не на часі, тарифний геноцид

Десь руки потирає сусідський старий дід

Судова реформа, вибори парламенту, культуру можна на цей час кудись у бік відставити

Мова не часі, питання важливіші

Коли й за скільки газу в сусідів ми купили

'Назва вулиці не має значення, якщо на ній в тебе побачення"

Кожне місто має пам'ятник катам, вчили дітки Пушкіна в книжках

Нам квоти не на часі, тарифний геноцид

Вже армію збирає старий сусідський дід

...

korfova
18+

Військова осінь

Уламки снарядів замість грибів

Собаки в пакетах замість гробів

У воронках від ракет малята будуть грати

Ворожі z-пакети навкруг себе збирати

Підуть у бомбосховища замість шкільних класів

Не все так однозначно, а восемь лет "В Донбассе" ?

У багатьох малят тепер немає батька, брата

Зате в кремлі сидить жива стара потворна вата

...

korfova
18+

Інформаційна бульбашка

Блядота має кілька лямів в інстаграмі

Та ані пари з вуст про хлопців з Азовсталі

Сенсітів контент, мова ворожнечі, як тобі живеться в бульбашці до речі?

На теракт черговий, кинули репорт

Радо посміхається з Кремля Волан де Морт

Наслідки прильотів ти не викладай, бо тоді статистика скаже тобі "bye"

Заклики донатів теж проігноруй, ну загинуть люди, " в мене реклами нуль"

В профілі не буде цих брудних політиків

"Чомусь мені не хочеться під обстрілами жити"

Дуже класно в бульбашці сидіти весь час

Поки наші воїни сплять в лісах за нас

...

korfova

Антиутопія

Оруел пишався би тобою

Ти втілив його працю цілком із головою

Все як по методичці, не відрізниш від книги

Найвідданіший фанат літературної глиби

Війна це мир сканує натовп, і на столицю першу летять від ранку гради

Свобода рабство, тому зв'язок зі світом можна забирати

Незнання сила, кому та правда треба?

Зате яке красиве від "люстр" сьогодні небо

Ну так, посидимо ми трохи на пайках

Зате всі рівні й бідні, як в Леніна книжках

Підем на референдум, за пачку макарон

Зате в нас не страшний козел француз макрон

Буде вдома світло й газ, коли брати звільнять весь наш Донбас

Ще трохи почекати, десь рік а може й два

Сваіх ми не бросаєм із радіо слова

Звільнили нас брати від зовнішніх загроз, братська любов вона до нас всерйоз

...

korfova

Просто і без назви

Бо там де сплять завжди тихо,

молятися - то на колінах.

дехто планує своє життя так, аби не прибирати у неділю.

«не дай боже»

і на матрицю усе це більше схоже.

бо там де малюють - то не пейзаж,

скоріше - нова реальність,

бо цінний, коли неживий,

а згадають, відразу як підеш.

пам’ятник уже не людський.

він не потрібен іншим, коли живеш.

пульт управління в руках невідомого,

комусь це потрібно(хоча на рахунок цього є сумнів)

цим керує дехто божевільний, все в руках сліпого,

того хто бажає просто бути вищим.

не за, а просто

це він, бо того, кого бояться шкода більше

і поблизу неба, серед сонячного дня буває більш ніж темніше,

а темнота - ніщо як відсутність світла.

енштейн не помилявся, бо вважався розумніше

за центр управління світу,

а з ним щось не так- корупційний,

бо навіть зимі хочеться платити літу.

бо у держави є влада, хоч і нікчемна - та це так.

тож, залишається завжди відкритим питання: що ж, біса, з нами не так?

...

Софія

Негода

Дощ єство духмяно колише 

Губляться в просторах слова

Люди віднині не ті, що раніше  

Лиш краплини на їхніх устах…

Поспіх утих, прогримів й затих

Повість єдина — небесна зоря

Ані опущених, ані пониклих  

Вільні душі від свого тягаря 

Об’єднують сльози їхні життя  

Руйнації злива чи прибуле чуття

...

Хранителька Зірок

* * *

Шукаю вільні дати, вибираю місця в вагоні.

Засніжена Одеса, ти, береги чужі й знайомі.

Ще ніколи так не рвався в путь, щоб заглянули в ті очі,

Уста, уста, уста і перси, о Господи, які хороші.

Мама благословляла в дорогу маючи добрі передчуття,

Я відчував те саме, проїжджаючи різні міста.

15 січня 2019

...

lordblackjack

Фоліант

Ну, от і все. Закрито товсту книжку.

Корону знято. Й знято назавжди.

Дає життя десь на хвилини знижку.

Шепоче:"Ти не квапся. Підожди...

Постав всі коми, крапки і дефіси.

Абзацами розбий згустілий зміст.

Бо якже ж зрозуміти компроміси,

Де хор співає сильно і соліст?"

Одна глава і друга. Потім - третя.

А далі - вже всім главам тратиш лік.

Задума розлилася на портреті:

"Який же не простий той людський вік!"

Спочатку замалює сріблом скроні.

А потім білим снігом замете.

Літа прожиті - камені в короні.

Життя - то власне коло золоте.

Перлинами застигли дрібні сльози,

Бо на очах не бачив їх ніхто.

Які лише не рвали душу грози,

Коли прожито вік? Ну, майже сто.

Закрито фоліант. Перо зламалось.

Чорнило висхло й розвилАсь рука.

Вже - досить, бо написано чимало.

І все написане зостанеться в віках.

19.09.2022

...

Мирослава Сидор

ДО ПЕРЕМОГИ

Коли хочеш бачити зміни,

То подивись у синє небо.

Там побачити лише треба

Державний прапор України.

Наш синьо-жовтий вже майорить

У вільному місті Ізюмі.

В своєму гарному костюмі,

Гуляючи з вітром, він парить.

І в кожному місті так буде,

І так буде в кожному селі

Та на всій Українській землі,

Наш прапор побачать всі люди.

Звільнимо все: поля, дороги…

І повернемося до родин.

У нас лише напрямок один –

Тільки вперед, до перемоги!

16.09.2022.

...

Мирослав Манюк

/women/

жінки

зі шкірою неначе топлений шоколад

гріються десь біля лона сахари

пісок під ногами

пісок під очима

пісок під нігтями

який вони риють вже століття

сподіваючись натрапити на джерело

холодної та свіжої мов дихання землі

води

натомість

під руки їм трапляються лиш скорпіони

які і досі дивляться перед собою на

ребро першого чоловіка

бо ж не вміють

читати

тим паче перекладати священні писання

а значить і бачити

бо ж дивитися не значить бачити

складний процес проходження думки

крізь призму досвіду насправді

не складніше за процес перетворення піщинок на шкірі цих жінок

в частину їх самих

треба лиш час

терпіння

наполегливість

та що ти скажеш скорпіону

отрута якого являє його в цілому

і душа його - жало

тому ці жінки терплять цей біль

і риють пісок

з надією та терпінням

і пісок їх за це не пече

а ніжно зігріває

загоює укуси

і сам розходиться перед їх руками

...

Іван Бережний
16+

Послання тобі

Я бачу тебе часто: уві сні та наяву,

Коли у ванні з крові я пливу,

Я бачу твій тоненький силует,

Вже уявляючи труну і свій скелет,

Свою тоненьку шкіру посмуговану,

Червоним білу ванну зафарбовану.

Насправді ж чищу зуби, спльовую,

На своїх костях ритуали витанцьовую.

Умив я лице, а в дзеркалі не бачу себе —

Там лезо й мої очі, що не бачать небо голубе.

Я закриваю очі ці на мить — хотілося б…

Назавжди. Щоб вічність спинилася б.

Я часто бачу тебе і завжди себе сварю.

Краще би не думав взагалі, ніж отаку дурню.

Тоді я відкриваю очі й бачу світ,

Вже хочеться заповнити свій заповіт.

Тебе єдиним підпустив би я до себе,

Твої стальні обійми відчував би даром неба.

Я кидаю свій погляд на зап’ястя,

Вже не сварюся за думок нещастя.

Я уявляю стальні поцілунки-риски,

Стального леза переблиски,

Червону шкіру в білій ванні,

Свій судний день, останній.

Я хочу, хочу, хочу.

Тебе жадаю я щоночі,

Коли приходить дум страшний кравець,

Я хочу лиш тебе і я молюсь на наш кінець.

Наш хеппі-енд жаданий…

Клянусь, що скоро він настане.

Ще поки можу думати тверезо,

Тобі я залишаю це послання, лезо.

...

diastrofa

з перерваного вірша

вірш складав

наче нервами.

кинув його

незавершеним,

хату коли затрусило

хвилею

з вибуху сильною.

вилаяв орків московії

за хату занепокоєний!

і зі свойого двору

дулю

кремлівській потворі,

тицьнув північному сходу

з прокляттям ординному роду,

всій озвірілій зграї,

що нишпорить

в моїм краю

й погар лишає,

пожежище,

мостить смердючі лежбища

в селах,

в містах мародерених

вітчизни моєї...

по теренах

гатить

із оркостанії

з усього, що є,

до останнього

ця нечисть,

рашистська наволоч

повна людиноненавистю.

сповнена надто зловтіхою,

страхами,

жахами,

лихами,

істерикою божевільною

і реготом

з люду вільного,

жадібністю ненаситною

і лиходіями спритними,

жертвами многоликими

у війні

від початку

дикою... -

це, коли межі на мапі,

обводи

пилом по світу,

попелом.

і з того радіють

розбещені

в кремлівських

палатах

безуму.........

...

Ем Скитаній

Місяць та його слуги

Шовкова сукня, перли у волоссі,

І темна ніч, не видно ні зорі.

Всі хто кричав, мов стали безголосі.

Стали рабами, хоч були царі.

Вночі всіма лиш ясний місяць править

І слуги його - тисячі зірок.

Лише вони на шлях додому вкажуть,

Лише вони підкажуть, куди ступити крок.

Між тисячма сузірь та тисячма галактик

Там буде та, що вкаже тобі шлях.

Вона світитеме тобі так ясно,

Що бачитиме це уся Земля.

А пам'ятаєш як під цю зорю,

Були закохані та мандрували босі.

І світло місяця, яке я так люблю

Виблискувало перлами в волоссі.

...

Svitlana.Turchuk

/picture IV/

кажуть

на дворі війна?

а що таке війна?

кажуть

те що в'їдається в шкіру

і звикаєш до неї

як до великої родимки на тілі

полюби хворобу свою

невідступне відчуття провійни

коли

чиїсь рештки ховають в закритій домовійні

і досі

в лікарнях перерізаються пуповійни

і досі

біжать марафон новійни

вип'ємо з тобою

війна

червоного напівсолодкого

зі смаком заліза

заїмо шматком почеревійни

половійну тобі

половійну мені

вийдемо на балкон

за заклеєними війнами

не помітили як

пройшла холодна війна

як проходить гаряче літо

...

Іван Бережний

/picture III/

перші дні літа

занадто гарячі бо

у свідомості все ще зима

спітнілі чоловіки довбають лопатами землю

натикаються на трубу якою біжить час

прорив

час б'є фонтаном

час закипає у повітрі

комунальники вже клеять на стіни оголошення

через аварію часу не буде два тижні

приносимо вибачення за незручності

але рано чи пізно аварію ліквідують

час знову побіжить іржавими трубами

головне - не забути дати йому трохи стекти

коли знову ніби вперше відкрутиш кран

і через віки

ці ж самі чоловіки

спітнілі та виснажені

знову циклічно довбатимуть лопатами землю

наткнуться на кістки тих

хто не дожив до цього літа

занадто гарячого бо

у свідомості все ще зима

...

Іван Бережний

Танець з присмаком кохання...

Танцюючи голою на столі,

Догорала наче свіча.

В моїх вікнах не побачити неба.

Я лише молилась в тій обкуреній кімнаті.

Нещирість.

Чому ти знову просиш мене зупинитись?

Мені байдуже.

Ловлю свій дикій ритм.

Перевертаючи все на своєму шляху.

Дух Божевілля!

Хтось зійшов з розуму.

А ти знову шукаєш моє ім’я.

Воно зникло з усіх книг.

Ось закінчилась пісня,

І знову помираю не я.

Сердечна біль і закохуєшся знов.

Все стає не посильним,

Монстер виривається і не зупиняється.

Кров’ю омив ти мій дім.

Неначе навіжений,

Ти просив мене зупинитись.

Але я тільки посміхалась.

Спотворюючи тебе своєю любов’ю.

Продовжувала танцювати…

...

Серпневе дівча

Льівський балак

Закручусь в ґраткований плед.

А кіт мені казку розкаже.

Он - тінь на стіні, як атлет -

То б'ється, то стане, то ляже!

Так штора "гуляє" в вікні,

Бо вітер її колихає.

Це, ніби в німому кіні, -

Рух є, але звуку немає.

Хтось скаже:"В якому "кіні" ?"

"Кіно" - треба завше казати.

Пробачте вже, люди, мені,

По-львівськи я звикла писати.

Отак мене Львів захопив!

А львівський наш балак не знидів

Хто в Львові ніколи не жив

Той кіна ніколи й не видів!

Зробилам цитриновий чай

Заправилам липовим медом!

Ну, осінь, заходь й вибачай -

Тебе я зустріну під пледом! 🙂

20.09.2018

...

Мирослава Сидор

Львівський балак

Закручусь в ґраткований плед.

А кіт мені казку розкаже.

Он - тінь на стіні, як атлет -

То б'ється, то стане, то ляже!

Так штора "гуляє" в вікні,

Бо вітер її колихає.

Це, ніби в німому кіні, -

Рух є, але звуку немає.

Хтось скаже:"В якому "кіні" ?"

"Кіно" - треба завше казати.

Пробачте вже, люди, мені,

По-львівськи я звикла писати.

Отак мене Львів захопив!

А львівський наш балак не знидів

Хто в Львові ніколи не жив

Той кіна ніколи й не видів! 🙂

Зробилам цитриновий чай

Заправилам липовим медом!

Ну, осінь, заходь й вибачай -

Тебе я зустріну під пледом! 🙂

20.09.2018

...

Мирослава Сидор

Осіння пані

Осіння пані така млосна.

Обняла гаму почуттів:

Весна зелена, літо й осінь...

Акорд мажорний у житті.

В руці - букет з листків кленових!

А там - всі барви-кольори:

Гербарій із листів любовних

Іще з недавньої пори.

Такий багряний лист осінній,

Немов вогнем душі горить.

То він - на вітрі в чистій сині.

То він злітає, то тремтить.

Осіння пані знає досить.

У неї - книга вже своя!

Душа молитву в Небо зносить,

Бо в неї там живе рідня.

Це не вона книжки читає,

Пірнувши в звуки чужих лір -

До неї в гості забігає

На каву втомлений Шекспір.

Під тріск свічі чита сонети,

Поважні драми і вірші.

Ох, ці закохані поети,

Вміють торкнутися душі!

Осіння пані - не примхлива.

Та перебірлива бува.

Як за вікном гуляє злива,

Заходить в гості Моруа.

Струсивши краплі з парасолі,

Скидає мешти й капелюх.

І на диван сіда поволі

Та чай із медом п'є на дух.

Потім - зітхне, на пані гляне.

Котра оперлась на сервант.

І цілий вечір тихо стане

Читати їй про долю Санд.

Осіння пані в ніжній млості

Буде кивати, ніби в такт.

У неї - виняткові гості,

Бо в неї вже - осінній смак!

Вона під музику Вівальді

Танцює з Вітром контраданс.

Так, ніби й втомлена! Насправді -

Співає свій - новий романс!

19.09.2018

...

Мирослава Сидор

в зорю вечірню...(той, що вогонь запросив собі в гості)

той, що вогонь запросив собі в гості

над морем буття крутих берегів

до скелі з граніту іскристого -

скелі, яка

вершиною білою в небо!

там, на вершині - велике плато,

де просто неба цирк шапіто

ставить вистави за участю

еквілібристів,

жонглерів

і силачів,

маніпуляторів,

ворожіїв,

гутаперчевих акробатів.

і фанфаристи у масках дельфінів

грали славу,

хвалу

і пошану

дресированим коням,

жирафам,

птахам,

крокодилам,

слонам,

і гіпопотамам.

там навіть гієни сміливо стрибали

разом із шакалами

в півмісячне коло у полум'ї.

гризлі із ревом тримали у лапах півколо палаюче яро.

під славу дзвінку фанфаристів невтомних

з тиграми леви дефілювали гордо по колу,

в центрі якого мавпи вертляві

крутилися, бігали

поряд з гімнастами і стрибунами,

кумедно перекидалися,

строїли пики,

висолопували язики,

дратували

і звеселяли себе

і навколишнє все товариство.

коти і собачки петляли навколо ніг

крокуючих дресирувальниць,

струнких і високих красунь.

і клоуни дивні з хвостами драконів

смішили публіку по видноколу,

яка розмістилась на хмарах

і звідти сміялася голосно,

шумно і гучно плескала в долоні,

кидала щедро монети і квіти,

здіймала плескаючи руки угору -

благала іще видовищ,

розваг,

благодаті і їжі

у того, хто з посміхом дивиться з неба

і що вогонь запросив собі в гості,

браму вогню відчинив необачно...

і рушив вогонь

Богом засліплюючим в колісниці,

вниз по граніту лишаючи попіл

світу і тому,

хто запросив його сяяти святом.

громами,

у блискавках впав він камінням дрібним,

пісками і брилами вистелив води,

втомно зітхнув

і заснув втихомирено.

і сновидіннями у відпочинку

небо півколом по небокраю

вічним безмежжям туману в омані,

собою згасаючим все огорнув.

і ілюзорний

у міражах

між небом і вод нерухомих

у темній темноті ледь жевріє,

спить під горою.

...і сяяв крізь попіл граніт

величної скелі з вершиною білою в небо

і сповіді ночі зіркам сповідає

відлунням пісень цвіркунів,

піснярів неутомних...

...

Ем Скитаній

Духом вільний

Це не ти мене ведеш,

Бо ти напрямку не знаєш.

Певно, думаєш, що йдеш?

Ні, москалю, ти - шагаєш!

Ти шагаєш по землі,

У якій - моє коріння.

Де не раз вже москалі

Тут знайшли "пакой" і тління.

Ти - з залізом у руках.

І вважаєш, що то зброя.

Я ж - з залізом у руці.

То ж рука - залізна моя!

Ти чого лице прикрив?

Ну, невже - боїшся вроків?

Та ж Кіріл тебе хрестив,

Як і решту ваших орків!

Ні, нема на вас хреста.

І немає Бога в серці.

Голова - тупа й пуста.

І - не воїни ви в герці.

Є лиш шлунок й автомат.

І жадоба ненаситна.

Що не слово - брудний мат -

Лайка груба і безвстидна.

Я не схилю голови.

І мій лик - це вільний воїн!

Бо, на щастя, ми - не ви!

І не зачинаєм воєн.

По своїй землі іду.

І під дулом я - спокійний.

Не несу, як ти, біду,

І тому я - духом вільний!

25.05.2022

...

Мирослава Сидор

Кіт

У мене кіт був чарівний,

Любив загадувать бажання він,

Коли повний місяць світе уночі,

І заглядує у глиб ріки.

У мене кіт був чарівний,

Він мені співав пісень,

І рибку виловлював у снах,

Ласував нею на моїх очах.

У мене кіт був чарівний,

Вогник мав він в своїх очах,

Що лякав страховиськ по кутках,

І мене він захищав у темних снах.

У мене кіт був чарівний,

Що любив гуляти в небесах

З друзями котячими своїми,

Що сиділи на серпанку золотому.

У мене кіт був чарівний,

Золотаву шерсть він мав,

Інколи у повітрі він літав,

Мене так він звеселяв.

...

melody__

Втрачене світло

В темній душі

ти намагаєшся світло знайти.

Душа гниє, а ти мовчиш.

Продовжуєш шукати іскру,

Втопаючи в болоті мертвих думок.

Ти віриш.

Ти помираєш.

Осліплений світлом одурманеної душі.

Губиш себе,

вбиваючи в собі Бога.

Одна хвилина…

Не вистачає повітря.

Образи твого життя вивітрились

з твоєї голови.

Тепер тебе оповила пітьма,

Рабом якої боявся стати ти.

...

Серпневе дівча

Молодість

Був час, коли ми так спішили

Співати пісню під гітару.

Тоді ми дуже дорожили,

Коли надвечір нам спадало

Зустріти друзів, разом сісти,

Погомоніти біля двору.

І не спадало нам у мізки,

Що не зустрінемось ніколи.

А як ми вміли танцювати!

На вихідних та тільки колом!

А часом просто постояти,

Поки танцюють всі довкола.

А після - вислухати вдома,

Що вже запізно, що чекали.

А ми, що більш того не буде,

Батькам своїм відповідали.

Що і курити - більш ніколи,

Що все у час, і все, як треба.

Та знову все ішло по колу,

І "повторити б знову треба".

І школа, випуск, знов навчання,

Але без мами і без тата.

І друзів більше ще пристало,

А стАрих стали забувати.

А там - кохання і страждання,

Чи він полюбить, чи вона ?

Ми вибиралися морально,

Обожнювали те ім'я.

Та чи воно прийшло до піку,

Чи знов симпатія прийшла

До кращої тоді людини,

Ітог один- весільня гра.

Фата і гості, одружились.

Хтось раз, хто двічі. Кому як.

А тут і дітки народились.

Велике щастя. Чи не так?

Все добре, їх ми поростили,

Діждались внуків. Краще ще!

А де ж ми молодість згубили?

Стежина рястом вже росте.

Гітара, танці і кохання...

Вони були? А, може, ні?

Колись згадаємо востаннє.

І все затихне у пітьмі...

...

Людмила Жук

Кольорові очі..

Горять і блискають, мов очі кольорові.

То тут, то там, яскраво майорять.

Хоч Новий рік давно уже не в моді,

Пройшов, але не хоче відпускать.

Зелені, жовті, а он там червоні

Біжать та стрибають, мов зайчики в снігу.

І сині, навіть білі, мов у полі,

У сніжнім полі, але довго так чому?

Чому не хочуть відпускати свято?

Не знають, що минуло вже воно?

Та свята не буває забагато,

Ото ж нам дуже-дуже повезло.

Бо новорічні вогники на вікнах

Ще досі світять, око радуючи нам.

Біжать та блискають, бо хочуть так навічно

Залишити нам довгу пам'ять свят.

...

Людмила Жук

Пара і кава..

Колись в кав'ярні стрінуться вони.

Вона і він, від зустрічі щасливі.

Американо й капучіно на столі

Зведе їх разом, так вони схотіли.

І буде пару фраз, а, може, більше,

І буде кілька поглядів зустрічних.

Він так захоче бачити її частіше,

А їй все нІколи...сім'я і таке інше...

А він її так любить дуже довго.

Адже він бачив її в люлечці маленьку.

Не те, що любить, а обожнює доскону,

Болить, коли не бачаться, серденько.

"Як справи? Чи все добре у родині?

Чи поважа тебе коханий твій мужчина?

Чи добре на роботі все, чи нині

Тобі, рідненька, поміч не потрібна?"

Вона зітхне: "Все добре, не турбуйся,

Бо я кохана, маю поміч і повагу.

А те, що мало бачиш, не дивуйся,

Я ж не маленька, я доросла...ТАТУ..."

І сивина на голові лиш ворухнеться,

А сльози усередині, і їх не видно буде.

"Моя єдина донечка, рідненька.

Моє кохання і найкраще чудо.

Я розумію, що не зможу бачити частіше,

І я жалкую, що ти виросла так швидко.

Та я щасливий, що і я, і наша ненька

Тобі дали життя, ти наша мила"

І розійшлися молодість і мудрість.

Залишились лиш філіжанки ждати,

Коли американо й капучино

Зуміють знов цю пару поєднати..

...

Людмила Жук

Її фото

Молода дівчина...погляд трохи вдаль.

В неї все попереду, їй іще не жаль

Те, що було вчора, і що буде завтра.

Бо вона не знає, що життя- загадка.

Зовсім молоденька, і на ній - всі погляди.

Дівчинка маленька для матусі й тата.

Доля ще у неї рівна і не пом'ята,

Вся на позитиві, думкою багата.

А старенька мружиться, так на неї дивиться...

Окуляри зсунула, погляд повела.

Сива голова її трудиться, і видиться

Та дівчина знову їй, адже то вона...

Молода дівчинонька шлях не починала ще,

Посивіла панночка вже його пройшла.

Молоденька дівчинка панночку не знає ще.

А стара бабусенька - дівчинка ота...

...

Людмила Жук

"Дівчинка у вишиванці"

Дівчинка у вишиванці...

Біжить

Із поривом вітру.

Не оглядається.

Вона усміхається.

Зі снами у танці...

Спить.

Уявляє палітру.

Не прокидається.

Вона сподівається.

Видніється вранці...

Летить.

Випромінює світло.

Не вагається.

Вона закохається!

Дівчинка з віночком...

Кружляє.

Говорить із небом.

Не тьмяніє.

Вона шаленіє.

Має блакитні очі...

Сіяє.

Ідучи степом

Не блукає.

Вона квіти збирає.

Дівчинка з хустинкою...

Промовляє.

Колоски малює.

Не зневірюється.

Вона розкривається.

Дівчинка з хмаринкою...

Співає.

Чарівно танцює.

Не ввижається.

Вона усміхається!

...

Діана Тітарева (DiDi)

за пером чорнильним...

пером чорнильним - коло в розмах!

в безобрій зрушу небокрай

і зазирну у всесвіт ночі,

в зіркові очі

і за грань

струминних променів в структурі

пірамідального буття,

у несвіт,

фальш,

у небуття.

туди,

де час сягнуть неможе -

війна відроджень там! війна...

там у люстерках плазмовидних

взаємознищення світів

і перетворення гібридні,

зубовний скрегіт в німоті.

там всі подробиці містерій!

шляхи,

якими йде життя -

воно ad astra,

прагне Ери,

у трансі,

в радісних святах...

там все живе і все бездушне

у метушливості своїй

крихке, розламне і розрушне,

жертовне в лютості стихій...

все тимчасове прагне крапки

і пам'ятає про межу -

свічки запалює

і рампи

на славу правлять,

стережуть -

аби з Фортуною у танці

не розкрутитись врізнобіч

як сонячні протуберанці

в біду,

у розпач,

вічну ніч...

бо згине все -

птахи, тварини,

рослинний світ

і світ людський...

не дай нам, Бог! такої днини...

і зачиняю світ вузький,

в який невмисно зазирнулось,

за коло креслене пером.

чорнильно крапкою замкнулось.

і за невидимим замком

билину думаю нескладну,

пірнаю в мрії мов у сни... -

були ж билини у баладах?...

були і є...

куди ж без них?...

...

Ем Скитаній

з поглядом в осінь...

у час, коли ця путінська війна... -

серед руїн

сиджу сумний на лаві,

у спогадах блукаю

наче в снах...

- ...запрошую Вас, пані, я на каву... -

і на чолі -

вінок Богів із лавру.

чоло схилив

у долю не просту.

заплющив очі.

п'ю неспішно каву...

явились Ви,

самітні у саду.

не літній сад.

вже серпню день останній.

там буде осінь

зимна і сумна.

і, певне, Вас я

більше не згадаю

у час, коли

ця блазнівська війна.

загорне Вас

осінній листопад

і поведе,

утопить Вас в тумані.

у розпачу

хитнеться вітром сад,

обіймуть віти

спогад мій оманний.

...де за столом

сумний сиджу на лаві

серед руїн

у обріях вікна

у час, коли

кривава ця війна -

в ній московит

вдоволений у славі

убивці,

терориста,

брехуна,

загарбника земель,

ізгоя,

хама...

в розбомбленому дворі

вся розламна -

скрипить в завісах

брама

в болях

дня...

...

Ем Скитаній

Один з найбільших болів у світі

Біль розійдеться по твоєму тілу,

Здригаючи нутрощі й шкіру.

Немає сил чинити опір,

Ти думаєш, що це чийсь драматичний твір

І запевняєш, що це не твій світ,

Бо тут забагато бід...

Ти стоїш повністю беззахизна,

тобі нічого сказати, ти майже німа.

На вустах лиш тихе – ма-ма.

Проблеми кохання вже не проблеми,

Бо вже мучать моральні дилеми

Які пускають напругу в мозок через клеми:

«Я могла раніше, я не встигла»

І в результаті роздумів:«Я винна»

Краплі з очей не дають спати,

Холод і тільки холод буде тебе рятувати.

Погукає ковдру і буде тебе шантажувати.

Коли усі сльози виплачеш,

Тоді від холоду поснеш.

Буде ранок,

хтось принесе тобі теплий сніданок,

Ти вийдеш на ґанок.

І знову заплачеш,

Бо ліпших друзів побачиш,

Які допомогти прийшли...

Присвячується усім хто втратив маму. Я справді вам усім співчуваю.

...

Kruhitka_Dobro
18+

У депресії немає облич

У депресії немає ніяких облич,

Немає кордонів, немає столиць

Статі немає, віку та рас...

І сказать уже без прикрас

Вона немов сірі стіни,

Ніби хмари чорні .

І здається ніби все, померла людина

Тільки труп, то моя емоційна частина.

"Та ти добре виглядаєш" - казали вони

"Та в тебе все є, себе в руки візьми...

Багатьом гірше ніж тобі,

Це тільки в твоїй голові."

Та звідки ти знаєш,

Що в мене всередині?

Може я до тебе посміхаюсь,

А в думках кров'ю стікаю?...

У депресії немає обличчя

Є тільки розбиті життя!!!

Пам'яті Честера Бенінгтона

#faceofdepression

...

ARTритм

Матусь, я чекаю

«Матусь, я чекаю. Де ти?

Вже ось незабаром прийдеш?

Хвилинок за п'ять, не більше?

Приходь, мам, дивитись мультики,

Вивчати нові лічилочки,

А ще – алфавіт і вірші.

Я хочу з тобою гратися

Ведмедиком, на батарейках що,

Й кумедним зеленим зайцем.

Ти ж прийдеш? І ми обіймемось?

Назвеш мене ніжно "донечка"?

Даси після кашки цукерку –

мені та ляльці?

Йде сонце відпочивати вже.

Мам, ти почитаєш казочку,

Як прийдеш?... Ти де? Вже вечір.

А солодко заспіваєш

Мені колискову про котика?»

«Ні». – У зруйнованім дворику

відповіла порожнеча.

(с)

...

Тетяна Осіпенко
18+

Чужак як рак

Хтось прожив би моє життя інакше –

Продуктивно, цікаво і без фальшу завше.

А я без сумніву, віддав би радо душу,

Тому, хто дійсно мріє, хоче жити. А я мушу...

Хтось міг би це краще написати.

Великим рифмоплітом стати –

Виразити усе, що є в думках і серці.

Я ж скрутився в ліжку, закривши дверці...

Це тіло не моє, воно чуже, я не творець.

Зачате в чужій пристрасті чужих сердець.

Ці вени, очі, селезінка – не мої

І мною небажані, нехай горять у полум'ї!

Давати людям життя – гріх чи справа усього буття?

Ніхто не знає істини, лиш благуватому буде прок терти брудне взуття.

Мучитись, заради відблиску надії на правдиве відображення реальності,

Що згасне, як тільки взуття знову забрудниться у всілякій гидотності.

Абсолютна більшість скаже: «Тут все очевидно»,

Бо сумніву не піддає свої думки, їм все одно.

Усі живуть, усім відносно добре,

Поки біда не відкриє персональне кабаре.

Звісно, ким би я був, аби не сумнівався?

Брехуном! Який вважає, що більше всіх розуму набрався.

Та вірте чи ні, справа ваша

В голові моїй одна лиш каша

І розуму у ній не більше, ніж у бика

Свіжого парного молока.

...

Kruhitka_Dobro

Коли мою землю поранили

Секунда одна лиш – немає пів вулиці.

Немає будівель. Немає життів.

Тіла є. Дими є. І біль, що не згубиться

У часі. У нас. У місцині отій,

Де зло налягло безсердечною бомбою,

Де стогнуть стежки під вагою зітхань

Людей, і дерев, і небес… Із жалобою

Сплелися тривоги ночей і світань.

Секунда, коли мою землю поранили,

О ні – не одна – їх без ліку таких!

Ідуть із небес не дощі – горя гранули

За тими, для кого не йтимуть роки.

...

Тетяна Осіпенко

Оленівка. Пам'ятаємо

Закривавлені ґрати. За ними – пітьма.

Небо, поповнення із незламних приймай.

Янголи крилами витирають їдкі сльози.

Вибух був пролунав – над часом й поза.

Вп'явся собою в серце – людям, вітрам, снам.

Хвилею зніс мрії, наче вандал – храм.

Закривавлений острів сили

Посеред моря страхів.

У сильних – сталеві крила,

Долі – крихкі.

(с)

...

Тетяна Осіпенко

Убиті

Біла сукня на мені, а ти знов з чортами

Прийшла з прогулянки, а ти назвав їх братами

Я помру раніше всіх, ношу твої шрами

А ті застелиш столи, та все пилинами

Біла сукня й капелюх, то старії рани

Не цінив нічого, що сталося між нами

Буду з’являтися тобі, заметена снігами

З’являтимусь тобі, та чорними ночами

Погубив, ти, парубку, дівку молоду

Як би знала я, що відьму руду

Якби знала, що погубив ти сироту

Лишень б знала я що так швидко у вічність

паду

Чорна сорочка на мені, а тепер з чортами я

Співаю пісні сумні та лише думаю про буття

Що ж робити, коли не стало життя?

Краще на такому місці було чарівніє дівча

Чорна сорочка та чорний капелюх, серця виття

Чого ж не знаю я. Ти зробив з нас – самісіньке сміття

Ми прийдемо по своє, а ти не знайдеш укриття

Чорні ночі та дівчат ниття – тепер тебе жаха

...

Третій Варіант

Справжнє

Я ніколи не напишу про справжнє кохання

Та чи матиме це сенс?

Звісно, марні мої сподівання

Ні, ніякий це не нонсенс

Беззвучні всі мої благання

Вже хтось помер, а хтось воскрес

Ні, не матиму я кохання

Й не допоможе мені екстрасенс

Чи усьому вина моє вірування?

Вірогідно і у цьому є нюанс

Всі мої вірші лиш здивування

І такий дитячий інтерес

Але якщо я матиму кохання

Куди зникне віршами мій регрес?

Напевно, це лиш часу марнування

Таке наприклад, як качати прес

Можливо, це як серця мінування

А можливо тараканів як у голові денс

Не дізнатися мені справжнього кохання

Але добре, що не маю в цьому я вагання

...

Третій Варіант

Любов

Я хочу любові, а не кохання

Не треба мені солодкого зітхання

Й суворості руйнування не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

Ніяк не підліткового вагання

Та незграбних рук махання не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

Не для того, щоб разом стрічати світання

І болючість прощання не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

Не відчувати біль від розставання

Проводженя мене з зітханням також не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

Щоб не виконували кожне моє бажання

Й не порушували таке комфотре, тепле мовчання не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

Щоб кожного вечора читання нічого не викликало в мене хвилювання

І таке велике, палке бажання не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

...

Третій Варіант

Війна Втрат

Засмучена пані

Очиська сумні

На плечах печаль

А в серці тривога

І знала вона

Що там на війні

Спіткає біда

Смерть весь час на порозі

От і прийшла

Постукала навіть

І з мороком попелу

В кімнату зайшла

Торкнулась рукою

Холодної сталі

Не дала й сказати

Прощання слова

Забрала і зникла

Позбавила щастя

Спалила надію

Й кохання ущент

І так от буває

Кінець режисури

Хоч ніколи й не чекали

Вони хепіенд

29.07.22

...

Тетяна Птаха
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Конкурс "Сім слів"Інклюзивна спільнота "Творча майстерня"
17.07.2024
Поезії багато не буває😍 Тож оголошуємо новий конкурс: ✒️«Сім слів»✒️ Умови дуже прості, тому пам’ята ... Детальніше
Якою буває їжа?Лана Філлі
16.07.2024
Привіт! У таку спеку не мучитиму ані вас, ані себе довгими викладками. Просто спитаю дещо діалектичн ... Детальніше
Результати конкурсу "Три шестірки"🎆Інклюзивна спільнота "Творча майстерня"
17.07.2024
Світлий привіт😇 Нарешті завіса мороку впала та привідкрила довгоочікувані результати конкурсу «Три ш ... Детальніше
Самійло Кошич – козак-легендаКниголюб
17.07.2024
Сьогодні закінчив читати книгу Дмитра Воронського «Самійло Кошич – козак-легенда.» Що можна сказати ... Детальніше
Цікаві і незвичні українські слова.. ДіалектиMia
06.03.2024
Трохи гумору для настрою: Так говорять на Полтавщині: спробуйте вгадати, що таке лопездрики, припинд ... Детальніше
Повернення хвилинки-занудинки або Як правильно будувати речення з дієприслівниковими зворотамиЛана Філлі
16.01.2024
"У реченні з дієприслівниковим зворотом обов'язково повинен бути підмет – особа, яка виконує дії: ос ... Детальніше
На Аркуші вже:
11808читачів
144260коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: