Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

Війна

Не чути дзвін копит

Крізь темінь уночі

Та сталь уже кипить,

У горні клекучи

Нема уже мечів -

Їх замінив снаряд

Їх сотні й тисячі

Вже виструнчились в ряд

За десять тисяч літ

Незмінне лиш одне -

Палатиме весь світ,

Нікого не мине

Не утічеш ніде,

Тротил долає твердь

Війна уже іде…

Із нею разом Смерть

...

Oleksii Khmelnytskyi

Відсутність

Знаєш, насправді говорити про вічність у нас не заведено,

Точніше можна, та швидше за все не варто,

Це вірус, який потрапляє у кров з легендою

Про бога, про небо,

Про те ким ти є, і ким намагаєшся стати.

Велика нудьга говорити тоді коли й сам

Не знаєш правди, читаючи Вайлда та Раскіна,

Інтуїтивно довіряєш красивим ідеям, словам,

Для того, аби упевнитись і просто чуже привласнити.

Найвірогідніше говоритимеш про чорний, зелений чай,

Каву без цукру, про осінь, про вакцинацію.

В цих розмовах прихована вічність про яку мовчать,

Особливо в кафе, особливо коли сімнадцять.

Вічність лякає, як лякає моральна проповідь,

Настанови священика, притча Христа про невід, та

Одним вже запізно відважуватися на опір,

А юним потрібно служити земній королеві.

Люди, жартують, випивають, відволікаються,

Як студенти, прозиваючись лекторці «Парадигмою»,

Вони проживають життя у розвагах, а пізніше каються,

Через те, що приходить старість, і ту, що стоїть за спиною.

Так,

Вічність...

Це, мабуть, складна і надто загальна тема,

Про таке не говорять, а більше мовчать. По-суті,

Вдивляються в тишу і слухають вилиту темряву

І коли помічають, то тільки її відсутність.

09.10.2023

...

Володимир Каразуб

Знамено червоне УРСР

Воно не могло бути білим,

Воно не могло бути зеленим –

Кров'ю Республік

Обагрянено,

Тобто колоній.

Нагодували тульськими «пряниками»,

Надягли кайдани мовчання.

Замки із піску

Без фундаменту.

Народи – історія,

Народи – коріння,

Вітер часу зруйнував вежі,

Поламав ґрати.

Знебашений збирає піщинки –

Ностальгія про батіг,

Що по спинах народів походжав.

Прийшов до України

З авоською піску,

З генералами, попами, мародерами, шахраями –

Будувати на Дорозі завали.

Пісочні замки приречені на провал

Вони без фундаменту.

...

Кім

Відчиняються двері

Тихо

Без жодного стуку

Відчиняються двері і

Віхи -

Нові світи.

Не бійся, дай мені руку.

Це тільки початок містерії,

а нам іще треба дійти…

Ми у темряві –

Я і ти

У розпачі, кризі, або

Найгірше – несталої віри

Зарозумілі надміру

Заручники марноти

Невкорінені насінини…

Та нас не залишив Бог

З неосяжної нам причини

Це наш час

І останній строк.

До нестерпності неготові,

Кволі,

І прикро малі,

Со-утворенні словом Любові,

Проявляємося поволі

Світлом світу і сіллю землі

У світі тонких матерій

Понад силу - лиш перший крок.

Полем сліз і долиною смерті

Нам для захисту -

Хресний знак

І хоч написи часто стерті,

Не звернемо,

Бо знаємо як

Відчиняються

Наші

Двері

...

Юлія Перегуда

Відносність

Дивилась на сонце,

А він говорив про відносність.

Про вічну залежність від інших,

Незмінність, про страх,

Що часом приходить непевність

Та невідоме,

Про те, що відоме

Давно, як усім, відтак

Відносне.

Дивилась вона у вікно

Та, майже не слухала,

На сонце зимою дивитись простіш. Голоси

Здаються далеким відлунням чогось

Невідомого,

Мов зграя лелек, що прямує на поклик весни.

Незчулись, як шибку прозорого, білого дня

Розбив на осколки впустивши в кімнату тіні

Місяць. І дивилась на місяць

У місячнім сяйві вона,

А він говорив про відносність, непевність та вічність.

Та раптом замовк. Озирнувся

На неї. Вона

Оголила свій стан. Світло смужкою

Цмулили двері,

І тут пропадала відносність поезії, та

Історія ночі, залила чорнилом папери.

03.02.2021

...

Володимир Каразуб

Крим

День 608 (24.10.23)

Пора до дому повертатись,

Бо довго вже під окупантом,

Не озиратись, не лякатись,

І знову стати діамантом.

Вже майже десять років болю,

Як сирота в далекім краї.

Вже час вернути твою долю

Та викинуть московську зграю.

Той Кримський міст - ланцюг на шиї,

Що душить, болю доставляє,

Терпи! Ще трохи! Його змиє,

То ЗСУ про те подбає.

Ти ж бачиш спроби дуже вдалі:

По-трохи флот ворожий тоне.

Ти знаєш більше, всі деталі,

Ти чуєш, як тривога стогне.

Тікають вражі окупанти,

Хапають все, що можуть нести.

Ці тимчасові фігуранти

Імперію хотіли звести.

Чекаєм звільнення ми Криму,

До дому швидше повертайся.

Морського бризу, а не диму

Скоріше, любий наш, дізнайся.

...

Галина Студінська

Сходження віків

Уламки буття увірвались у вічне...

Кремі́нні дерева читали завіти,

В яких засинали рутинні віки,

В яких підіймались, ніжніші за віти,

Знайдені сонця ясної ріки.

Жодної втечі міцного коріння...

Сходження дива або листопад-

Тиснява брості не змінить сузір'я

Зимної ночі, де б'є водоспад...

Обпалені очі бажають горіти,

Наче востаннє побачили тінь.

Листя злітає, аби не чорніти

В золоті сонцеося́йних спасінь.

І дивляться крони у віддалі жару...

Хай не згасають уламки буття.

Сонне коріння убралось у пару

Того, що неспинне і зветься - життя...

23.10.2023

...

Сара Ґоллард

Перекричати дощі

"Колись" - залишає надію на завтра...

Колись вона знову покине зеніти,

Сумні галереї медових ідей.

Ніколи не будуть кричати поети

В душі її сонцепрові́дних солей.

Колись вона знову полюбить розмови

Сумних тротуарів із дико-дощем.

А доти ховаються теплі промови,

Сковані ртуттю і жовто-плющем.

Колись вона знову погляне у небо

На збілені вати блакитних полів.

Це стане останнім у часі плацебо,

Стане останнім у сотах морів.

Колись вона буде ясніти від долі,

Яка подарує незмінний політ.

І буде шуміти у чисто-мінорі,

Знаходячи в пахощах теплий завіт...

13.10.2023

...

Сара Ґоллард

ПОКЛИЧ МЕНЕ...

Візьми мене з собою у весну –

Я прочитаю там по буквах акварелі,

Перекладу тобі й мелодію капелі,

Кульбаби попробуджую зі сну.

Поклич мене у літню голубінь –

У різнотрав′ї я знайду найкращу квітку!

Та й мед пронизливо-жагучий саме влітку –

Секрет його розкрию лиш тобі.

Поклич у щедру осінь – не забудь!

Душа ж моя – то стигле гроно винограду!

Ми позбираємо плоди й думки із саду,

А потім хай вже з неба – каламуть!

Зимою теж уникни самоти –

Я хуртовину оберну на колискову,

Ми потанцюємо в зірках… А потім знову

Зустрінемо весну – і я, і ти!

...

Ольга Ліщук

ПРИВІТ!

Відкрию я віконечко

В чудовий білий світ

І вранішньому Сонечку

Я вигукну: "Привіт!"

А Сонце усміхається

В краплиночках роси,

Зі мною теж вітається

На різні голоси:

"Доброго дня!" – то пташечка співає,

"Щедрого дня!" – то дощик дріботить,

"Гарного дня!" – веселкою палає,

"Мирного дня!" – то листячко бринить.

Між квітами розкинуться

Доріжки від воріт –

Всім людям, що зустрінуться,

Я вигукну:"Привіт!"

І люди усміхаються,

І квіти, й колоски,

Зі мною теж вітаються

На різні голоси.

Насіє Нічка зірочки

Із місячних чобіт;

Я стану на одвірочку,

Прошепочу: "Привіт!"

І Ніченька всміхається

У мареві краси…

А Завтра привітається

На різні голоси:

"Доброго дня!"

"Щедрого дня!"

"Гарного дня!"

"Мирного дня!"

...

Ольга Ліщук

МОЄМУ ЯНГОЛУ

Із Нічого в Ніщо пролягає мій шлях,

Десь він – радісний, десь – небезпечний:

То – оманливий лід, заіржавлений цвях,

То – імла, то – журба недоречна...

Я – людина, я – сильна й слабка водночас,

Та негода щасливо минає:

Янгол, мій помічник, він – на варті щораз,

Як солому, крило підкладає.

З чим зрівняти любов, що лікує мене,

Що від прірви невтомно відводить,

Що, як мама, прощає гірке і сумне,

У безвиході стежку знаходить?

Я з любов'ю цією блукаю в зірках,

Пещу мрії – сміливі й казкові...

Янгол мій прибере павутиння в думках,

Зробить правильний наголос в слові.

Охоронцю мій – Янголе, вдячна Тобі!

Хоч не вмію всю душу відкрити,

Хочу встигнути крізь небеса голубі

Я любов'ю й Тебе оповити.

Танго Вічності вправно танцюють світи,

Миті з′єднує Часу дорога...

Моє щастя і совість, і щирість – це Ти,

Рятівний подарунок від Бога.

...

Ольга Ліщук

Прогалини

День 607 (23.10.23)

Шукає наш ворог у обороні

Прогалини, щоби узимку

Доставити радість імперській короні,

Надати чергову «підтримку».

Прощупує нашу інфраструктуру

Та плани на зиму складає,

Смертельну записує кремль партитуру,

Та грає за нею - ВБИВАЄ.

Цинічно у голос формують бажання,

Залишить країну без світла.

До серця кацапам людськіє страждання,

Про смерть нашу їхня молитва.

Кидають всю суміш у різнії боки -

Ракети, керовані бомби,

Shahed-и, що мають в амбарах допоки,

Та море російської злоби.

Коктейлі ці складно одразу відбити,

Тому вони вкрай небезпечні.

Осколок поранити може чи вбити,

Безсоння тому безкінечні.

Сьогодні лунала потужно тривога

У тиші осінньої ночі.

Себе та дітей захистити ми змога,

Сховатись, як геть неохоче.

Німецьки Gepard-и Shahed-и збивають,

Є вкрай ЗРК ефективні,

Фіксують радари та міцно тримають,

Для захисту є перспективні.

Прогалин багато, їх треба закрити,

Блекаути важко долати.

Не вдасться кремлю українців скорити,

Бояться за злочин розплати.

...

Галина Студінська

Лірика

Я вдихаю тебе з димом від сигарет

Випиваю до дна в склянці віскі

Ми з тобою, немов би, із різних планет

В той же час, так безжалісно близько

Ось я майже торкаюсь твоєї руки

І дивлюся, промовисто, в очі

Але все ж не мені усміхаєшся ти

Не про мене ти мрієш щоночі

Прокладаєш мою ти дорогу вві сні

В нічнім небі запалюєш зорі

Шириш землю до обрію, а вдалині

Небеса ростилаєш прозорі

Обіцяєш майбутнє й щасливе життя

Після темряви - новий світанок

Забираєш тривоги і каяття

Ти цілуєш мене на останок

...

Oleksii Khmelnytskyi

Паломництво

Думками поринаю в стародавній світ,

Легендарний час героїв булих днів,

Таїнý забутих благородних поколінь

Первісної магії, де панували полум'я і лід.

Відвідую казкові володіння Оберона,

Царство злагоди природи і буття,

Смарагдового короля рясного тла

Оздобленої чарами землі прибоїв.

Мандрую небом безтілесним духом

Барвистим райдужним мостом Біфресту

Під звуки грому золотого піднебесся,

Залами Вальгали войовничої поруки.

Продовжу шлях паломництвом пустелі,

Багатими просторами останніх фараонів,

Обтяжених обов'язком божественної долі

Оберігати спадок батьківщини скарабеїв.

Завершùть цю подорож епоха динозаврів,

Незвіданих володарів материка Пангея.

Узрівши особисто вогняне падіння ери,

Вернусь назад у безтурботне сьогодення,

Сповнений натхнення від вояжу незнаним.

...

Інгвар

Нова пошта

День 606 (22.10.23)

Потужний сервіс постраждав,

Який у нас в країні

Всіх у єдине об’єднав:

Доставка краща нині.

Не бачить перепон війни,

Довозить аж до фронту,

Нехай замовник в далені,

Не має горизонту.

За день домчить, чекають що

Для когось є важливим.

Це «Нова пошта», тож ніщо

Не буде неможливим.

Інфраструктура послуг цих

Кацапам в око впала.

Є в підсвідомості босих

Зламать, що не покрала.

Обрали більший термінал,

Що є у регіоні,

Здійснили звичний кримінал

В військовім марафоні.

С-300 вдарила РФ,

У смт. Коро́тич,

Не встиг тривоги, навіть, рев,

Дістав проклятий здобич.

Убито шестеро людей,

Всі молоденькі зовсім.

Добігли тільки до дверей ...

В свою останню осінь.

Змінила «Пошта» логотип

З червоного на чорний:

Підкреслити цей геноцид

Цинізм геть неповторний.

Затамували подих ми

У співчутті до втрати.

Країна вийде з цеї тьми,

Щоб вільною вдихати.

...

Галина Студінська

Королівство Смутку

Плаксиві хмари орошають вологі землі,

Сльози стікаються у ріки й пливуть за горизонт.

Все підлягає лиш одному, кожній тіні відомий, де не питай.

Володар смутку - його величність Сум і вірний радник - Відчай.

Далеко простягаються його володіння, межуючи із тими,

Що раніше рідними були, а зараз так холодно чужі.

Поряд ходить тривожний блазень, наводить шум і гам,

Не даючи спокою присутнім.

Генерал Жорстокість запевняє у рішучих діях, задля добробуту народу.

Служка Страх не відступає ні на крок, що б був господар у безпеці.

Аудієнція довга з нескінченними гостями, привела до трону пані Лінь

І змусила володаря покинути невтішний люд.

Сум шов коридором і зустрів Самотність,

нагадала вона про ту кімнату, що завжди манить неупинно.

Ось двері, їх залишилося відкрити й увійти в кімнату ностальгії.

Колись жила тут його Радість, що нині вже не з ним.

Лише закриті очі й тиша, зводили їх знов.

Тепер його дружина Пустота, що завжди є, поряд чи на відстані.

Тяжка корона Суму, не дає спокійно жити,

Наче має власний розсуд, як потрібно все робити.

Він не опирається і слідує тропою, що уготована йому.

Відчай знов прийшов і повторює своє невпинно.

Не помічає він, як глухий до слів володар,

Спостерігає мутними очима, вигораючий камін.

© DeadNeko 2023

...

DeadNeko & Polska kotka

Херсон

День 605 (21.10.23)

Військові події навколо Херсону

Декілька днів у центрі новин.

Кидають там бомби керовані знову,

На літаках з московських глибин.

Два літаки СУ-34

Спрямовані у́ Корабельний район.

Мирні будинки - для них орієнтири,

Вбити цивільних - кремлівський шаблон.

Бомби бандитам здалося замало,

Обстріли міста з гармат додали́.

Та ЗСУ їхні плани зламали,

Хлопці плацдарм там вночі зайняли.

З правого берега групами малими

Не викриваючи наміри геть,

Вибили ворога діями вдалими,

Знають кацапи: чекала там смерть.

Декілька днів новини приховують,

Що́би упевнитись в тім до кінця.

А у кремлі в це не вірять, з'ясовують,

Не хвилювать щоб начальства серця.

Дуже важливий плацдарм там сформовано,

Звідки можливо в наступ піти.

НАТО таким було вельми здивовано,

Не уявляли, щоб це досягти.

Не поспішають із наступом хлопці,

Сили збирають, щоб збільшити міць.

Є окупанти в повному шоці,

Інші готові знов до дурниць.

Молимось разом за всіх, хто воює,

В наступ іде, в обороні стоїть.

Кожне життя наших хлопців хвилює,

Хто Україну сьогодні хистить.

...

Галина Студінська

Чужинець

Знов ідеш, похнюпивши ніс.

Ну, чого ти?

Навіть місто навколо тебе

рожевощоке,

на перший погляд.

Ти ж бо — випавший з тасування колоди джокер.

Не потрібний собі, тим паче тому, хто поряд.

Востаннє підводив очі на перехресті, коло церкви,

де старіє вкопаний дороговказ.

Довелось обирати із двох доріг

і ти вибрав найгірше — нас.

По жовтим цеглинам украденої бруківки,

До карткових будинків з однаковим номіналом.

Головне, щоб не було вітру, а так нормально.

Навіть можна жити, та це не точно.

Заблукалий чужинець,

студент-заочник,

скинутий у таблиці на саме дно.

Нíчого з тебе взяти нормальним людям,

хіба що...

Покажеш знову свій фокус?

Перетвориш воду в вино?

...

Теплий сніг

Не шумить в нас більше..

Не шумить в нас більше сумнів,

Не шепоче страх брехні..

Ми розсталися з тобою

В том тонучом кораблі

Розійшлись повік дороги,

Слід несказаних речей..

Припинилися розмови

Про весілля та дітей

Не домовились про дружбу,

Час гукав та швидко втік

Не пройшла моя та служба

У служінню своїх мрій

Не затерся слід любові,

Спогад в пам'яті живий

Не заквітнув цвіт той болі,

Що приніс словами ти

...

Gqvwvwg

Марсове поле

Це місце, де мовчать,

Де біль вчепився в наші вуха,

Гулом вітрів і майорінням прапорів.

Це місце, де букет - не теплий подарунок,

а тихий, знівечений смертю рідних крик.

Війна, війна все йде і ми вримаєм,

І з кожним новим прапором на полі

на десяток більше болю,

На сотню більше спогадів і терпких слів.

Із кожним кроком, із кожним метром за спиною ти, мовби, падаєш униз,

І плачуть тихо, і безмовно, обмиваючи могилу люди -

Справжні вороги катів.

...

Анастасія Горицвіт

ОСТАННЯ ОСІНЬ ВІЙНИ

Продовжується клята війна,

Друга осінь ледве кульгає…

Під ракетні удари вона

Своє листя знову скидає.

А яскраві на небі зірки

Чують гул сирен по країні

І вже ночі холодні такі,

Що не гріє чай на коліні.

Осінь чує як кулі свистять,

Дає вітер на допомогу

І вони в інший бік всі летять,

Наближаючи перемогу.

Хмари граються з сонцем мило:

То далеко, то поруч із ним.

А у бою не зрозуміло:

Чи то хмари під сонцем, чи дим…

Друга осінь ледве кульгає,

Залишаючи холодні сни…

Я не думаю – точно знаю,

Що це остання осінь війни.

20.10.2023.

...

Мирослав Манюк

Невчасна зустріч

Якщо знову зустрінемось,

прошу, пришвидши крок

і без упину рухайся вниз по вулиці.

Спинишся на хвилину

і з вулика бджіл-думок

вирвуться дикі круки.

Кинуться цілувати

розплющені сірі очі.

Якби мали з тобою дочку,

б'юсь об заклад,

у неї були б такі ж.

Відріж, відречись від цього, пали мости,

що довго тримались, не в змозі перенести

тебе крізь роки в минуле життя,

до мене.

У двокімнатний тераріум

двох довгоногих ящірок.

Де завжди було холодно

і надлишково затишно.

Де замикались сенси і полюси

в цілі світи під картатою шерстю ковдри.

Під скрип бабусиної софи,

спадку на добру пам'ять.

Де залишився светр

на згадку про тебе мені.

Якщо до лиця піднести —

здавалося що це ти,

доки запах не став отруйним.

Губи так близько,

що я майже їх цілую.

Ти так схожий на себе,

що майже тебе вбиваю.

Тож просто іди,

вдай, що мене не знаєш.

А я зроблю вигляд, що

врешті-решт,

відпускаю.

...

Теплий сніг

День 603 (19.10.23)

Вибухи чув уночі Миколаїв,

Два пролунало потужних, важких.

Місто це знало, а тому не спало,

Поки не пишуть у пресі про них.

З лівобережжя Херсон обстріляли,

Ще дістає до міста москаль.

Там ППО літаки розпізнали

Заздалегідь. Це важлива деталь.

Встигли людей попередити вчасно,

Вибір свідомий у кожного є.

Знали: літак із ракетами, ясно -

Ворог з повітря залюбки б'є.

У Кривим Розі також не спали,

Була ракетна загроза і там.

Вже кілька днів його не чіпали,

Отже не йметься злочинцям-катам.

Наші війська Дніпро форсували,

Та про деталі нічого нема.

Навіть, якщо тільки страху нагнали,

Це все бу́ло, вочевидь, недарма

Кроком за крок, не потрібно все знати,

Маємо вірити всі в ЗСУ,

Зможуть вони москаля подолати,

В нашій країні не бути ярму.

...

Галина Студінська

Пітьма, з якою я колись товаришував

Пітьма,

з якою я колись товаришував.

Довгополий одяг

ідолопоклонників.

Зелений тролейбус

з оманливими колесами.

Усе згадкою попільною

від з-захмарного місяця бігом

поршневим

запорошеною сірим снігом

дорогою блиснуло.

Крейдяним пальцем пройшлася

стінами глухими тунелю,

засмальцьованим мотлохом волоцюг.

Слід на тій стіні

крейди безсонячної й млявої досі.

Де її ніздрі

запах зрізали сірчаний.

Дерева

знітились

від ядерного вибуху зіткнення,

люди

завмерли,

поля,

що згоріли полуденним полум’ям,

сколихнулися,

ввігнулися,

розшматувалися.

Калейдоскопу візерунок шибку розбив,

і кривавий місяць голови не полишив

мляво-білявої.

Он уже черв майже у шлунку,

он де ще одне негідне поселиться.

«Завваж!» – дерево серце із сокирою плутає

й кричить.

(останнім?)

...

Vladyslav Pavlov

Тої ночі я почув перемовини

Тої ночі я почув

перемовини геть інших пацюків, жахіття

інші сновиддями наснилися

пульсуючому мозку.

Та іскра всередині безкапілярної

маси породила переживання більші від

римської пожежі чи

останнього стукоту серця.

Великі схвильовані тролейбуси

мчали до мрій, що вже не здійсняться.

Там, озираючись та задкуючи, вони вставляли

свої роги

у величезні розетки та живилися тими

мертвими затхлими сподіванками, поки їх не

скорцюбило

від переповнення.

«Геть,

в дупу,

ми є моторами, які звільняють вас від надуманого

вами ж

раніше лайна.

Ми тролейбуси!

Очі долу, вклонитися, покидьки-маргінали», – волали ті,

червонорозполосані на боках, нелюдські механізми.

Лиш вітер гнав перекотиполе покинутими

трамвайними лініями.

Поржавілі стовпи,

розламані бетонні плити попід ногами,

недобудовані

червоної цегли споруди поруділи від розпуки

безкінечного неприйняття їх на небі.

Проте не тут

живляться ті нелюдські

схвильовані та агресивні від власної слабкості тролейбуси.

Ні, вони приїжджають до вас у ліжко

й батогом винюхують мрії, поки ви думаєте,

що спите.

...

Vladyslav Pavlov

То була пітьма

То була пітьма.

Я бачив її так само, як наразі чую

твій

зашарілий подих. Вона пройшла

поважною ходою, і подумки кожний бажав її.

Лишити собі та мати

в кишені, щоби на ніч дітей лякати

тою пітьмою – от цяцька добра.

Бажаючи, лиш відгонять її.

І хто міг би здогадуватися, що

колись ми з нею

приятелювали.

Тоді дощ усе линув до єства пітьми,

цибулинним лушпинням

огортаючи священні яйця. Але не всі.

Частину з них –

ще до лушпиння –

до світу праотців повертали.

Он де дівчина з усмішкою, що б раніше

ніяковілою

називалася, а тепер уже кінчики губ

у тремтінні донизу опущені,

й усміх вустами подружки руйнується.

«Хряк» –

яйце в руці її жовтком змащує поміж ніг колежанки,

допоки ту не затрусить.

А шкаралупи охайно в схроні збережені.

До нового врожаю.

...

Vladyslav Pavlov
16+

Музо Евтерпо, не будь для неї погибеллю

Поетеса писала без рими вірші про кохання.

Дві ночі не спала, чекала Евтерпи.

Музи Поезії,

Чаклунки, що звабить її.

П'янитиме, спокушатиме,

Губами прошепоче:" Цими вустами втамую, твій жар..."

Руки гладили волосся,

Губи цілували зніяковіле обличчя.

Не піднімаючи очей, не дивлячись на багряне обличчя Евтерпи,

Підтягла, Поетеса музу до себе.

Її Натхнення, дмухнула на вушко червоне, обпечене вуглинками, що були ще гарячі.

"Подивись на мене..."- полум'я, наче обсмалило щоку,

Очі коханок зустрілися знову,

Злилися в поцілунку, нової спокуси з смаком терпкого вина зі свіжозібраного винограду з плантації...

Покусування губи,

Шия закинута назад від поцілунків.

Тихі хтиві мольби, призначені лише для Поезії:

"Зігрій мене, Евтерпо, від нестерпної буденної журби, полиш мене від туги, що з кожним днем наростає..."

Та, що писала вірші про нещасне кохання, повсякдення Сапфо на острові Лесбос,

Відчула, як тліє багаття,

Ніби навколо неї охололо повітря.

Так в середині неї щось завмерло,

муза Евтерпа пішла від неї.

Зникла так несподівано, як ждано з'явилась.

Благодатний вогонь натхнення, надто часто згоратиме,

То дощі, то сильний вітер вестиме не туди.

Евтерпо- музо Поезії,

Як покличе Поетеса прийди.

Не каліч ту, коли найбільше тебе жадатиме.

Не зникай, допоки біль не вщухне.

Замість сліз, піде глибше у серце печаль,

Кинджал холодний.

Зустрінеш її, просто поглянь наскільки без тебе її світ не повний.

...

☾ ִ ࣪. ࣪⭒

Саморуйнування

Хочеться вирвати разом із гландами легені

Щоб перестати дихати.

Зануритися глибоко в пітьму,

Щоб забути що таке світло.

Дати відчаю втопити себе, та вирвати свої крила.

Поринути у саморуйнування,

Щоб наново налаштувати струни в душі.

Відчути злість всередині себе,

Щоб торкнутися дна,

І виринути назад

На поверхню

У світ.

Навчитися наново дихати,

Відростити самій собі крила

І з жадністю жити надалі собі.

...

Anita_Lucy_chan
18+

Сон(?)

Мені наснився сон,

Де ти брав біля дзеркала мене,

Ми почали коло дверей,

Ти повільно підійшов,

Поклав свої руки на мою талію,

Провів ними вниз по бедрам,

Потім вверх по животі,

Далі аж до шиї та ключиць,

Ти робив це дивлячись у мої очі,

Потім повільно мене поцілував,

Твій язик неспішно проник у мій рот,

Він приносить задоволення,

Не розриваючи поцілунок,

Ти опустив ліву руку на мою талію,

Та повів мене до дзеркала,

Потім взяв мене під бедра,

І посадив на столик,

Став між моїми розведеними ногами,

Руки знов на моїй талії,

Ти міцно прижимаєшся до мене,

І все це не розриваючи поцілунок,

Мої руки на твоїх плечах,

Я знімаю твою куртку,

Повільно проводжу ними вниз,

Чіпляю низ твоєї кофти,

Та знімаю її з тебе,

Повільно проводжу своїми руками,

По твоїх грудях до плечей,

Ти цілуєш мою шию,

Проводиш руками по бедрам вверх,

Чіпляєш мою вже кофту пальцями,

Тягнеш її вгору та знімаєш,

Далі ти цілуєш мої ключиці,

Розстібаєш та знімаєш мій бюстгалтер,

Знову цілуєш мої губи,

Права рука на талії,

Ліва проводить між грудей,

Зупиняється на шиї,

Твої губи перейшли на скули,

Зупинились за правим вухом,

Далі знов на шиї,

Мені так добре,

Твої руки знов на моїй талії,

Міцно її зжимають,

Повільно проводять по поясниці,

Опускаються на бедра,

Ти ведеш ними під юбкою,

Шукаєш білизну,

Але не знаходиш,

Задоволенно посміхаєшся,

Як же я люблю твої пальці,

Вони знають як зробити мені добре,

Ти шепочеш мені у вухо,

Як любиш мої стогони,

Але я теж не відстаю,

Опускаю свої руки на твій ремінь,

Розцібаю його,

Спускаю твої штани вниз,

Я теж знаю як зробити тобі добре,

Ти вже майже на лінії,

Зупиняєш мене,

Знову цілуєш,

Та повільно входиш,

Як я люблю,

Ми цілуємось майже до крові,

Поки ти береш мене біля дзеркала,

Столик хитається,

З нього все падає,

Але нам всеодно,

Ми вже майже на краї,

Коли ти виходиш,

Та знімаєш мені з поверхні,

Розвертаєш лицем до дзеркала,

Дивишся мені у очі,

Доки входиш ззаду,

Ти це дуже любиш,

Знову руки міцно на талії,

Знову столик хитається,

Ми разом доходим до краю,

І я прокидяюсь,

Та чую дзвінок у двері.

...

НеDiana

На дні

На дні водойм завжди панує рівновага,

Захована під товщею бурхливих хвиль

Колосальним тиском світового океану

Супроти жадібній експансії ссавців.

Тут спочиває таємнича Атлантида,

Яка поринула у володіння Посейдона,

Коли пізнала каверзність земних сусідів

І світу досі показатись не готова.

Прадавній світ незмінно процвітає,

Насичений незнаних для науки видів

Фауни і флори, без явного використання,

Вільних від людського осуду й огиди.

Ці глибини фантастичні не пізнали жаху,

Що панує суходолом. Епідемії і війни

Обходять стороною цю колиску блага.

Може й нам не варто втручатися довіку?

...

Інгвар

Проміння

Тепер у мене немає улюбленого поета,

Я намагаюсь виплекати його із засушених речей

Притрушених пилюкою на горищі, як античні філософи,

Що народжували з неї мишей.

Юність викохує величну строкату квітку,

Обриваючи пелюстки з жовтих і білих голів,

Витягуючи із пустого забрала –

Червоні

І тоді піднімає його в страшну круговерть,

І допоки в повітрі п’янка та напевна смерть

Вона усміхається

Під трояндами Геліогабала.

Ніхто не мовчить, як немає чого сказати.

Це в театрі буває навмисна павза опісля вдалих реприз,

Коли якийсь, доволі хороший автор виливає у дзвін мізансцени

І нею дзвенить

Розливаючись до кінця спектаклю.

Та голос поета німує в моїх очах.

Речі припадають пилюкою і грузнуть у часовинні,

Немов перевертаєш спаяні колби з піском

Чи підкидуєш зерна рядків до вітру

Цілуєш друковані літери з’єднані у любов

Перебираєш вустами, наче вдихаєш повітря

І шумують макові голови, закликаючи сон.

Частину землі виїдають тіні, і штучне світло.

О, так

На цьому горищі, поета ніколи і не було.

Він приходить із сонцем і зникає в його промінні.

10.09.2023

...

Володимир Каразуб

Штиль

Пульсує в ритмі серця життя

У грудях несвідомого поета,

Супутніх роздумів натхнення

Писати ці рядочки спонука.

Вчергове важко обирати наратив

З нестримного круговороту думки,

Багатогранного переплетіння духу,

Гартованого досвідом рясних років.

Писав Я про природу й різні почуття,

Про грізний відчай, боротьбу з собою,

Самотні мандри і різноманіття долі,

Пошуки балансу й рівноваги зачіпав.

Бурхливий розум спокій охопив,

Довгоочікуваний мир сумління,

Сповìльнилась річка часоплину;

Може щось мені порадите,

шановні читачі?

...

Інгвар

Монолог сонного

В цей світ, що з каменю, землі й піску,

Води та пилу, куряви і вітру,

Дощів холодних, злив, громів тріскучих,

Гарячих сонць і білоклубних хмар,

Приходять сни розбурхані під небом

Стихій, війни, любові, чванства, страху

Химер, що тіні прихистку снують

І тягнуть душі в п’ятий вимір світла

У світ чуттєвих яв, чи навпаки

Лякають віщим голосом із серця,

Що п’є моря у сяєві нічнім.

І там живуть здимаючи вітрила

Грудей. Вони, здається, наче спроба

Збагнути світ із клаптиків, по суті,

Ніколи не написаних віршів.

Немов вони твої осколки болю,

Гурма птахів, що кинулися в небо

І там у небі, мов примхливий почерк,

Мережать хвилі втаєних рядків.

07.10.2023

...

Володимир Каразуб

гами

хвилі моря з небесами

б'є об берег лютий шторм,

наче грає лунко гами -

сі-ля-соль-фа-мі-ре-до.

і збігали води хвильні

з клавіш сірих піскових

та зникали в небосхилі

у нещадних бурях злих.

потім знову наче окрик

істеричний та гучний

падав небом моря поклик,

гуком гуркіт кам'яний... -

то стогнав та бився в берег

у полоні буревій!

в піні вод - печалі шерех

безпорадності лихій.

і крізь цю шалену бурю

в пісню неба, в сповідь вод,

в цей хаос, в стихію хмурну,

в руйнівний коловорот... -

крізь цей гуркіт, крик нестямний,

наче відчай над усім

на роялі грались гами -

до-ре-мі-фа-соль-ля-сі.......

...

Ем Скитаній

Жінка з Діополісу

Стільки струмків у тобі, рік, озер,

Стільки зеленого листя і вітру багряного,

Стільки безодні і темних вузьких печер,

І стільки іще не розгаданого.

Знаю, що ти непоступлива і пливка

Туманом холодним з відлуннями залізниці,

Далека, як обрій, як сонце, але близька

Тяглістю в чорних на простяж віків зіницях.

Здається, що й скали чи міста холодний руст

Означать тебе і риси твого обличчя, що

Вгадуєш контур волосся твого та бюст,

Які проступають у формі, щоб далі снитися.

І всюди, куди не поглянеш — це ти, все — ти,

А я наче вільна, та змучена тінь лакея,

Все плентаюсь містом, яким довелось версти

Спраглим поетам, що втрапили в Лаодікею.

10.10.2021

...

Володимир Каразуб

Потяг

Розмова заводиться зовсім раптово,

З перетину сигаретним димом особистих кордонів.

З перетину спітнілим поглядом чорного неба.

І запала пекельно-довга тиша.

Його голос стривожений осіннім снігом

І занепалим опівнічним криком

(посеред цілодобового кафетерію)

Промовляє до мене з материнською любов'ю

Промовляє з питанням: "Що сталось з тобою?",

А потім зникає між чорних ребер.

Потяг рушив приблизно о другій годині

Він каже: "Ти тут, ніби в другій родині"

І знову ж тупиться порожнє вікно,

Проїжджаємо чорний перон.

Ти, – каже, – зовсім не знаєш як тут в санаторії.

Як правила мають тут вигляд пародії,

частіше пласкої демагогії.,

Паралізованої жовчу суспільства.

Ти знаєш, – каже, – як світ з тонкої ілюзії,

Набрав силу у реальні інклюзії,

А потім спалах.

Холодна сталь дзвенить у жилах,

Вимальовуючись в стислий шарж.

І замовкає.

Не говорить до мене годину,

А потім очима дитини

Слідкує за моїми діями.

І відчуваю як дещо тисне у грудях,

Перетинається в тихі ілюзії.

А потім, як санаторійний дурень

Я кричу на весь потяг "О!".

Відчуття, що його існування жахливе,

А навіть дещо неможливе,

Паралізує у скронях дух.

А розум, як серце людини,

Натякає, що це тільки фантом.

Ну і сон. НУ І СОН!

Це ж все не правда, а я просто сплю.

Напевно я знову заснув у тривозі,

А це просто сон, розділений з подорожнім.

...

Вітольд Хмара

Осіннє

На сніг чекаючи, влягається земля.

Вщух пташий гомін, оголились віти,

І вітер виє так стурбовано-сердито,

І прислухаються стривожені поля.

А сполохи останнього тепла —

Як руки, що торкаються ласкаво.

І квітка, літа булого забава,

В прийдешню зиму барви понесла.

В магічне міжсезоння перед сном

Розкажуть казку балакучі краплі.

А гарбузи, вогняні дирижаблі,

Чатують за заплаканим вікном.

...

Дар'я Мацелевич

Лицемірка

Мила я,мила я,

поки потрібна мені

поміч твоя, (твоя).

Не кажу, не кажу,

співаю слова,

поки можу, (можу).

Усміхай, усміхай

мені противно від тебе,

але нехай, (нехай~).

Вуха наповнює липовий мед,

солодким я починаю куплет.

Гірким закінчу, без дьогтю нікуди.

Тільки не плач, вода й так вже повсюди.

Сірий кардинал, піран'я цих ігр,

ти водомірка між плавців моїх.

Нема серця в грудях і сумління - ні.

Там пусто (розумієш?), рефлексую на мілині.

Почуттів своїх не відчуваю, о?

Маска обличчям стала (вже) давно.

Сміюся з тебе щоб не плакати гірко,

коли гукнеш мене "Лицемірка!"

Мила я,мила я,

поки потрібна мені

поміч твоя, (твоя).

Не кажу, не кажу,

співаю слова,

поки можу, (можу).

Усміхай, усміхай

мені противно від тебе,

але нехай, (нехай~).

...

Silver_M

Про пам'ять мого папуги

Він був маленьким,

Голубий колір пір'я мав

І зранку кричав щосили,

Бо біоритми такі мав.

Він був дикий, неспокійний,

Не зуміла я його приручити.

Але дивитися на нього

Було цікаво й заспокійливо.

Він пір'я чистив,

Завжди був гарний,

І спав він висячи під стелею

Своєї клітки, невеличкий.

І життя пройшло, неначе сон

І що він бачив, крім кімнати?

І що він буде пам'ятати?

Уже нічого...

Маленьке тіло нерухоме,

Хвороба всіх нас забере,

І смерть нікого не мине.

Ніколи не будемо ми вдома.

І на очах у мене сльози,

Не чекаєш поганого так скоро.

Життя прожити – не поле перейти.

У клітці не будь, поки ти ще живий.

– 02.10.2023

...

Надя Кулик

Одеса

День 594 (10.10.23)

На Півдні бандюги розгул влаштували,

Перлина хвилює уяву кремля.

Одеса не спала: Shahed-и не дали,

В угоду цинічного геть короля.

Чотири десятки над містом кружляли,

А збили лише їх там двадцять і сім.

Достатньо зусиль до Одеси приклали,

Зерно їх цікавило передусім.

Хвилює проклятих логістика наша,

Не все зруйнували в південних портах.

Фуражним зерном годується раша,

А на десерт ковтає свій страх.

Херсон, Миколаїв атакували,

Та більшість їх зграї в Перлину летить.

Всі майже в опівніч туди «завітали»,

Вже вкотре Одеса зовсім не спить.

Обрали Shahed-и сто тридцять шості,

Що більшими є за «молодших братів».

З таким «подарунком» РФ ходить в гості,

Болото московське із інших світів.

В новинах про наслідки зовсім нічого,

Боюсь уявити ті наслідки я.

У хворих бандитів немає святого,

Тому не потрібна така нам «рідня».

...

Галина Студінська

Ти пам'ятаєш?

Ти пам'ятаєш? Я згадала

Як весело колись було.

Емоцій хвилю підіймало

Тихе "Привіт" або "Ало"...

Ти знаєш? Правди не казала,

Ховала все в собі завжди...

Так пристрастно колись кохала,

Та все ж промовчала "Зажди..."

Про це ніколи ти не взнаєш,

А я повернусь ще колись

До сумних мрій, що не здійснились,

Все знов згадаю... ще колись.

09.10.23

...

Ascker Ckiars

Зникати не треба

На вулицях міст є свої переходи

Вони завжди там де у них є потреба

Вони сотні літ не виходять із моди

Прохання: у Львові зникати не треба

ЗВисокого Замку видно далеко

Могутня планета і ми тут амеби

І різні думки виринають у спеку

Прохання: зі Львова зникати не треба

І навіть коли вже фінальні акорди

Емоції й спогади линуть у небо

На вулиці гарна вечірня погода

Прохання: до Львова зникати не треба

...

Ярек
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83524коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: