Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (6579)

Спогади

Прозорий метелик засинає на осонні її плеча

І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,

І вітер в кімнату завіявшись не втече,

Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.

Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,

Наче дотики лиш, наче сни закосичені, наче

Промайнули кудись, розмаїлися і розплелись,

Залишаючи шрами, мов спогади без означень.

20.04.2024

...

Володимир Каразуб

Святковий Настрій для Аліси

Сумує дівчинка Аліса,

бо Настрій Свята

загубився.

Може він з дороги збився,

коли ішов широким долом,

котився схилом крутогорим?..

Чи, поспішаючи, втомився

і у засніженому лісі

відпочити зупинився?..

Може Настрій шлях шукає

від дому до чужого краю,

де мешкає тепер Аліса...

От тому і забарився.

Зажурилася Аліса,

бо, чомусь,

Зимовий Настрій

разом з груднем не з'явився.

Не прикрасила Зима

ласкаві пляжі снігом білим.

Як без снігу святкувати,

дівчинка не розуміє.

І її дитяче серце,

мов бурулька крижаніє

від вітерця тепленького,

що з чужого моря віє.

Не хоче дівчинка Аліса

Зимове Свято помічати.

Бо то -

природньо для людини

за рідним домом сумувати.

Та якось,

чарівним світанком,

згадає дівчинка Аліса,

що її козацький рід

біді ніколи не корився.

Що - україночка, згадає.

Норовлива.

Гонорова.

І значить, що ніколи в скруті

Надії й Віри не втрачає.

Розумна дівчинка Аліса

зможе Настрій відшукати.

Бо ні найширша чорна смуга

і ні найгірша в світі туга

не можуть без кінця тривати.

. . . . . .

І доречі,

без снігів

свята веселими бувають.

Бо на хист життю радіти

стереотипи не впливають.

10.12.23

...

Irina Velika

Платонічно

У саду з квітів прекрасних,

Забутих у крові страждань,

Не стануть шукати далеких,

Що ніколи не знали вагань.

І ми з тобою загинем,

Забудемо про всі ті казки,

На віки спокійні полинем

В краї, де не бувають байки.

І зоряне небо зустріне,

Забуде, хто ми такі.

І одне лиш майбутнє,

Покаже далекі стежки.

Забудь про слова,

Про віру в глухі та чужі почуття.

Погубить тебе слава чиясь,

Якщо забув, яке те справжнє життя.

Нема кохання в рядках,

І все це лиш сухі почуття,

Бо життя утонуло в руках,

Які тримали убите буття.

...

Мрець.

Дівчинко

~Вигаданий монолог Йеннефер до Цірілли~

Дівчинко, викинь мотлох... і давай за поріг...

У цьому світі не буде комфорту — створили не для тої моралі...

Ти сама все вмієш і зможеш... Ти сама у собі бог... Перехрестя доріг

Тобі не йти з натовпом... Твої широкі магістралі...

Не захоплюйся розумами... Не всім розуміти світ дано...

Не створи собі храм... Не стань копією змісту...

Якщо будеш кришталевою вазою — розіб'єшся склом,

І поріжешся долею... жорстко, швидко, болісно, стисло...

Не кричи на чужих площах, що тягар — ярмо.

Всім навколо все одно... у всіх свої далі... Усі страждали...

Нам дається посильна ноша... Так, нести тяжко... Всі кудись течемо...

Але на гладких шляхах, думаєш, тими б стали?

Світло — воно всюди, завжди: у тобі... навкруги...

Я передам естафету... Впораєшся! — пам'ятай, я це знаю...

Не закликай ні Місяць, ні морок... Будь!... Не живи уві сні...

Ти сама в себе завжди є!... Як хтось казав: «і поза цим світом тебе впізнаю»...

Твої думки та почуття — запорука неземного вогню...

Не розгуби себе, не розміняй на слизькому льоді шляху кривого...

Знай, я десь поруч... Вірю в тебе! Твоєму кожному дню

Я бажаю щастя... справжнього... людського... простого!

~липень•2020 ~

...

Lexa T. Kuro

Кажан

Скінчилося літо. Почало холодати.

Кажан став притулок на зиму шукати.

Затишне місце знайшов восени

у шафці старій, на балконній стіні.

Вмостився зручненько вниз головою.

Крильця зібрав й став бурулькой живою.

Очі прикрив. Подих повільний.

Цупко тримався й вИсів довільно.

Спав в шафці Кажан надійно закритий.

Ні дощ не дістане, ні стомлений вітер.

Не знав, як траву, що улітку зросла,

накрили сніги, що зима принесла.

Та раптом, громИ водночас загриміли.

Гуркіт стояв. Стіни тремтіли.

Рушився дім від страшного удару.

Люта пожежа кИдалась жаром.

- Не бійся. Я не відкрию дверцята. -

тихо промовила Шафка затята.

Від жаху в Кажана тремтіли крильцята,

та пазурі в дошку вп'ялися завзято.

- Я встою. - ледь чутний шепіт Стіни,

- Я втримаю вас будь якої ціни.

Хоч тріщина вздовж її розірвала,

та Шафку стареньку міцно тримала.

А мертвий снаряд, що повинен вбивати,

в сліпій своїй люті не зміг зруйнувати

того, що з душею, колись, майстрували.

Надійно, як звикли, господарювали.

І сила пекельна стіни не здолала,

Бо справжні майстри її будували.

І шафка старенька міцно трималась,

Бо добрі господарі попіклувались.

Вцілів і Кажан. Аж до травня проспав.

Бо іншому кожен життя рятував.

22.06.2022

...

Irina Velika

По-справжньому згадати

~Присвячено брату...~

Немає написаних вищих книг, дошок, де намальовані карти,

Конвертів із друкованими літерами, або німих унікальних картин,

Що підкажуть душі: «Цінуй кожну мить! Бо життя не переграти...

Але можна хотіти вибратися з-під своїх руїн!»

Ти — господар долі! Богам немає та не було діла,

Що ти вибереш після: плаху чи хрест-п'єдестал.

На цій святій землі душа кожного падала/сиротіла...

Але тільки божевільний сміливець потім вставав і... літав.

Ми, звичайно, не боги — у нас надто добрі обличчя.

Але минуле в минулому, в пам'яті — світло... Все, що посіяв — зібрав.

...Кожен може на шляху своєму, не обернувшись, піти... /бо «темрява» кличе/...

Але серцем вирішувати тобі: ким бути, і по-справжньому згадати, про що мріяв та що придбав...

~27•11•2019~

...

Lexa T. Kuro

Напівтоном

Воскресну в тобі... Думаю, напівтоном...

Що в тіні ховається? Правда? Зневіра?

Змерзлі промені у січні ніколи не співають хором.

Я жива. Відчуваєш ритм у сонній..? Все щиро.

По кутах шепіт мрій, і мої бездонні...

Гріють снами та думками, наче прощаються...

Час давить на плечі «вчора», мій не закоханий.

Напівтоном у грудях світи твої вже хитаються...

Спробуй не думати... Захочеш — збудеться!

Жменями в долонях не лікуй болюче — нереально.

Сонце опівдні жорстоко... Йому тіні здаються.

...Я воскресну в тобі. Напівтоном. Безжально.

~2019~

...

Lexa T. Kuro

У світі, де згасли зорі...

У світі, де згасли зорі, ти — мій єдиний світ.

Ти моя надія та спокій, мій полум'яний лід.

Серце твоє — мій притулок, в ньому знайшла я свій дім.

Ти — радість моя та смуток. Я — блискавка, ти — мій грім.

Ми — дві половинки цілого, в танці долі живі.

Твої слова — моя поезія, що весніє вночі,

У серці звучить вічна музика та панує весна.

У світі, де згасли зорі, я тепер не одна.

~квітень•2024~

...

Lexa T. Kuro

Пасок надії

Пульсуй надалі стертістю подій...

Якщо я зустріну тебе на розпутті,

Якщо передбачу твою німоту,

Зі́йде віками луна у безлюдді,

Аби полонити живу пустоту.

Якщо закричу, що не зможу чекати,

Якщо доленосно посію весну,

Лий бездоріжжя, аби відчувати,

Як відпускаю сумну пелену.

Дихай, коли я порушу мовчання,

Тисни у прірву медових очей.

Ми перелюбимо все до зізнання,

Коли намалюємо подих ідей.

У мить, як наважуся бути без тебе...

Майся подолами кованих вій.

Коли заречуся узяти на себе,

Стану холодна, мов дума подій...

11.05.2024

...

Сара Ґоллард

Вітер і хвиля

Кінець покаже, як ламати сяйво...

Вона була з ним, але надто самотня...

Біль перевалами канув у час.

Падали небо і чиста безодня,

Аби заблукати у сірості мас.

Падали тіні в піщано-заметах,

Вода розбивала останні сліди.

Він і вона ще були у тенетах

Вечірньої втоми й ранко́во-імли.

Вільно і мов на руїнах чекали...

Він і не слухав, лише обіймав.

Так беззмістовно усе і ховали...

Пологістю рани безлюдій вщухав...

У моря глибини вдивлялась непевно,

Він у небесся ізточував день.

Попереду - берег і все надаремно:

Вони розіб'ю́ться, у ті́ні морель...

09.05.2024

...

Сара Ґоллард

Те, чого немає

Ти постійно програєш, у цих клятих перегонах.

Хочеш кращого, авжеж, спроба жити по закону.

Та якийсь він геть не рівний, у шалених перепонах.

А всі спроби розібратись викликають тільки втому.

Що робити, як нам бути, де шукати справедливість?!

Підкажіть, хочу збагнути! Вибачте таку правдивість!

...

Легрей

Чи хочеш ти?

Ти знаєш, що ти українець?

Ти знаєш про це чи ні?

російською мовиш й понині,

Співаєш російські пісні

Війна йде вже 10 років,

А ти ще шукаєш мотив?

Не чуєш постійні тривоги?

Не чуєш тривожних новин?

Ти знаєш, що ти українець,

Ти знаєш про це, чи ні?

Коли під російський новини

Ти думаєш "винні тут всі"?

Можливо колись ми програли,

Впустили їх книги в свій дім

Забули історії правду

Не чули той шепіт у ній

До нас крізь роки промовляли

Сотні забутих людей

Убитих, скалічених, стертих

Але, все ж таких голосних

Росія то смерть для живого

Росія - ярмо для рабів

Спитай же себе, Україно

Чи хочеш ти жити в брехні

...

Раяда Жовтогаряча

Під дверима

Не відкривайте двері злу,

Воно ітак саме ввійде

Воно не стукає, не жде

Вривається вперед без жалю

І за собой пітьму веде,

Що смерть і відчай принесе

Я вас прошу, майже благаю

Не відкривайте двері злу.

Не слухайте тих підлих слів

Не чуйте ту його оману,

Пісні в яких підступна слава.

Воно геть вкрадене усе!

Немає в зла своєї правди

Немає в них чесноти й ладу

Усе що гарне - не своє.

То що ж чекати за дверима?

Нащо, пускати те до хати?

Я вас прошу, майже благаю

Не відкривайте двері злу

...

Раяда Жовтогаряча

Стрічка

Холодними ночами

У сутінках весни

Ти поглядом манила

І зазирала в сни

Твій поцілунок смерті

І в келиху мій яд

Світанок не настане

Зіграли - шах і мат

І дивлячись в минуле

Зробили крок вперед

У нас всього дві кулі

Станцюєм мінуєт

Червона стрічка долі

Розірвана тепер

Стікає кров поволі

Зіграй на свій манер

У музиці прощання

У вихрі наших душ

За обрієм розтане

Останній наш курйоз

...

Makosha

Привіт

"Привіт, ти як?" Я й сам питаю -

Та голова мов не своя.

Поскаржитись? Кому? Не знаю -

Тут всі давно такі, як я.

Оптимістично ненадійні

Дитячі теплі відчуття.

Я бачив, як вони летіли -

Скляні шматки мого життя.

"Привіт, ти як"? Пуста формальність,

Давлю у горлі тихий схлип.

- Ти ок?

- Я ок.

І все нормально,

Як не питати далі вглиб.

Та все ж я вдячний за питання,

І вдячний другу, що не зник.

...

Максим Бекузаров

Цілунок мороку

Пульс у венах колотить набатом,

Закликає до помсти стрімкої

За матусю, сестричок і брата —

Їхня кров розтеклася рікою.

І хоч серце жадає відплати,

Власне тіло занадто хирляве.

Все віддам, щоб сильнішою стати, —

Не за так, не потрібна халява.

Вітрогони доставили чутку,

Що у краї Південної Ночі

Біля ставу в облозі цикути

Відшукаю, що серденько хоче,

І як виживу після цілунку,

Що у мороці погань здарує,

То відчую: бринітиме лунко

Сила моцна, мов стріли Аруни*.

Звісно, можна й життя положити,

Бо не кожному доля створила

Обереги з любистку та жита.

Тож чекає імлиста могила...

Не лякає вже смерть. У обійми

Я до неї полину квапливо,

Та спочатку знайду тих, що бійню

Пронесли у мій дім, наче зливу.

Тож лечу я на крилах вітриська

В край незвичний, де сонце не сходить,

Зоре-квіти підморгують зблизька

І на пар обертається подих...

На плече.

Опустилась долоня.

Надважка.

До землі пригинає.

Десь під серцем надія холоне:

Не гуляти більш батьківським плаєм.

Розливаються чорним туманом

Невідомості злісної дрожі.

Набрехали? Ввели у оману?

Це лиш підступи наглі й ворожі?

"Та цілуй-но!" (Чи що там потрібно?)

Прокричу, а слова, наче равлик,

Ледь плетуться. Пострибує слідом

Сміх за спиною, грубий, зухвалий:

"Так вже сталось, немає причини

Відкладати на потім вечерю".

Губи.

Шию.

Таврують лучиново.

Ікла.

Скалкою.

Пломінь начеркують.

П'є живицю червону жадливо

Згубний морок, не знаючи спину:

Ось таке намололося мливо,

Долю пізно картати. Не встигну.

НЕ ПОМСТИЛАСЬ!!!

Ця думка настирна,

Мимоволі вчепившись у дійсність,

Підіймає зі смертного гирла

У нове чудодійне обійстя.

Все як люди казали: "Заграє

Моцна сила в нікчемному тілі".

Стережися тепер, люта зграє!

З вас — нізащо! — ніхто не вціліє...

_____

* Аруна - богиня громовиць та блискавок у авторському світі.

...

Яніта Владович

Максим (школяр)

Моє майбутнє, то букет із прагнень.

Ще вчора мріяв сильно про одне,

А вже сьогодні тягне до досягнень

У іншій сфері, як воно піде?!

Лишаються і більш стабільні хобі,

Що можуть стати вибором життя.

Футбол, рослини, шахи і мурахи

Не полишають сенс мого буття.

Та зараз марю створювати диво,

Вдихати у фантазії іскру,

Яка, неначе та Альтернатива,

Пожежа, що захопить всю Інсту.

Разом з ЮТюбом, де я зараз творю,

Завдячуючи вивченим знанням,

Що інформатика мені відкрила в школі

Про анімацію і блогінг, далі сам.

...

Легрей

Просто

просто забуті слова

закинуті на шафу в моїй квартирі

просто вона забула сама

тож написала лезом на теплій шкірі

скільки хвилин?

до чого? до смерті?

сльози від чого? з яких причин?

та ні слова мої не відверті

бо ти ж забудеш мене

через кілька годин

та не будеш картати себе

у моїй жалюгідній смерті

...

ася (лост гліст і стейк)

Я подарую тобі квіти

Я подарую тобі квіти

На знак прощання

Мені не варто говорити –

Що це відбудеться в останнє

Я подарую тобі квіти

Дороги наші розійшлися

Мене навчила ти любити

І все одно мені ти снишся

Я подарую тобі квіти

Щоб восени мене згадала

Я буду все одно радіти

Ти як зоря для та мене сіяла

Я подарую тобі квіти

Не від жалю, не від кохання

Я хочу, щоб мене ти пам’ятала

Це просто квіти…

просто знак прощання

...

Денис Широкопояс

Ти картина із Версальських стін

Я тебе люблю, люблю, люблю,

Я тебе кохать не перестану,

Може я колись тебе і вб'ю,

Солодко торкаючись вустами.

Знай одне, кохання не вода,

П'янко вишня падає у склянку,

Ти в житті була така одна,

Що любила пристрасно і палко.

Ти, картина із Версальських стін,

Писана в неторканім сюжеті,

Я б тебе торкатися не смів,

Доки душі наші не в дуеті.

Може, ти колись мене і вб'єш,

Я не буду проти, якщо чесно,

Від кохання точно не помреш,

Якщо змін не буде у сюжеті...

...

Івоніка Немчук

Крила

Коли я тебе згадую,

У мене виростають крила.

Я відчуваю легкість у душі

Та починаю літати.

Дякую тобі за таку можливість.

Адже саме в цю мить я

По справжньому щаслива,

Бо ти даєш подумки мені крила.

Ці крила ніколи не будуть

Зламані, адже це єдине,

Через що я можу посміхнутися

Без причини. Хоча причина - це ти.

...

Хвилина душі

Чекаючи на світанок

Тихі води і темні вулиці,

Гіркий цукор з сухим вином.

Огортає свідомість щупальцем

Тетрагідроканабінол.

Шаленіє душа від голоду - 

Блиск надії, немов маяк

У вікні, де так віє холодом

Ціле місто таких, як я.

Поодинці, дисоційований,

Я читав, як горять мости.

Штучний голос чужою мовою

Оголошував, де зійти.

На роботу, додому, наново.

Ковдра душить мене вві сні.

Я стояв і чекав на марево

У розхитаному вікні.

Голова у думках тонула,

По долоні - струмок тепла.

Я до крові стискав минуле

У руці, як уламок скла.

Впадуть краплі

у зошит

новим віршем,

Візерунком у білий сніг.

Виживати було комфортніше...

Але жити я вже не міг.

...

Максим Бекузаров

Скалічена юність

Скалічена юність

Повзе по підлозі,

Здираючи шкіру з долонь.

Скалічена юність

Лежить на порозі

І капає кров'ю зі скронь.

У темряві крики -

Від жаху, від болю -

Лунають без відповіді.

У темряві хрипи

Стихають поволі,

Як брижі в холодній воді.

Брудними руками

Від сажі та пилу

Стирає доріжки від сліз.

Тонкими кістками

Підтягує тіло,

І ноги позаду, як хвіст.

Невже її кличуть? -

У темряві шепіт.

Чи розум надію шука?

Розбита, скалічена,

В темному склепі

Когось відчайдушно гука.

***

В іржавих кайданах

В куточку закута

Тонка неприваблива тінь.

Сухими губами 

Шепоче - ледь чути -

Молитви старих поколінь.

Скорботна фігура

У сукні з паперу.

Два прорізи білих очей.

Скалічена старість,

Квіткові шпалери,

Шухляди зітлілих речей.

Тонкими руками

В повітрі шукає

Щось дуже важливе, своє.

Надії уламок

В повітрі хапає - 

Хапає і не дістає.

Порожні долоні

Притягує знову

До сірих опалих грудей.

Немов у полоні

Важких, невимовних

Фрагментів забутих ідей.

***

Майбутнє лякає,

Минуле турбує,

Теперішнє важко нести.

І падає небо

На плечі на юні -

Надалі дитині повзти.

...

Максим Бекузаров

Поезія - вона жива

Поезія - вона жива

До неї можна доторкнутись

Записана історія твоя,

Аби в часи минулі повернутись.

Хтось там страждав, радів чи сумував

Хотів писати та у вІрші все не видав,

Мабуть ніхто тоді і гадки так не мав,

Що у майбутньому із цього вийде книга.

Хтось про кохання пише знов рядки...

Про ту любов, яка у нього в серці...

А що тепер ? Чи ще разОм вони ?

Чи іншим там відкриті дверці ?

Хтось про війну рядки накинув знов

Та ті рядки із вірою в країну

І в римах відчуваєш ту любов

До неньки, що зветься Україна.

А хтось згадає рідний дім,

Той запах цвіту із черешні

Закривши очі - бачиш двір

Приємно стало так на серці.

У кожного свої вірші,

У кожного свій шлях по римах

Поезія - це доторк до душі,

Немов якесь душевне диво.

...

Олег Дяченко

Глобальна планета

На планеті Глобалізація

Віщає телеящик з каналізації.

По трубах несеться уявна картина,

Стікає у мозок й тхне ота речовина.

По руках оповито смартфоніє пуповина,

Всіляко диктує: винна інша людина.

Мережа всесвітня годує,

Що їжа твоя — смиренна спокута.

Безхатьком керують зі стелі

Догани заможних з програми,

Що можеш і ти, точно, так само,

Копати пісок у пустелі

Голови рвуться з бігбордів реклами

Униз до пропащої ями.

Роти запевняють тебе,

Купи й щастя знайде.

Телеящик ніяк не вщухає.

Торчать із вух кабелі.

Колись їх лось порозриває

І тиша настане полога.

Глобальна планета засяє казково.

Загояться рани старі.

Від мереж електронних оков,

Звільнять співи пташок чарівних.

Каналізація вийде із Нації,

Лусне товстезна іржава труба.

І всі в позолоті оті речовини,

Шаром ляжуть в метр жовтої глини.

Вільні люди — планети перлини.

Хвилею хлинуть в щасливі моменти.

Зсунуться гори непотрібних речей,

Бо ящик тепер не мозолить очей.

Руки до рук, допоможемо природі,

Вернути баланс первинних гармоній.

Кожен стане в пригоді,

У співах пташиних мелодій.

...

Jakob Enko

Знання та слово

В знаннях вирує логіка вірша

Та я нічого не читаю.

Мораль відомих не втішає,

Глибинний сенс я не шукаю.

З друкарень лізуть ті слова:

— Читати треба більше!

З книжок мудрішає сова.

Чим за сову я гірше?

До рук беру листа,

Собі майбутньому напишу.

Карлюк звичайного вірша,

Затягнуть пальці виски.

Дорослі твори мають теми.

У мене зовсім їх нема.

Мене, скоріш, турбують меми,

Ніж сода справжнього життя.

Знанням вклоняється фізична сила

Та сил нема до них дістатись.

Слова несуть неначе крила,

Щоб за правду перейматись.

Слова звичайна справа.

Весь всесвіт створений спочатку.

Ми поглинаємо гострі страви

Для відчуття, що все в порядку.

Ми так багато мало знаймо,  

Що в кожній зірці сяє пил.

Слова пливуть за небосхил,

Крива знання тікає з траєкторій.

Круті, смугасті повороти

Ведуть в настінних мапах підсвідомість.

Ми знаєм безліч слів і оборотів,

Скандуєм їх у невагомість.

Знання, звичайно, добре.

Слова лікують тільки в слух.

Породний рід тебе не зробить,

Не заведе в чарівний луг.

Якщо читати себе мусиш,

А сил нема бажати,

Знаннями точно не притупиш.

Природа має гострий зір.

Коли себе втішаєш,

Буває важко зупинити,

Потік думок, що й так впізнаєш,

Що горщик повен — треба пити.

...

Jakob Enko

ATACAMS

День 797 (30.04.24)

В Криму пролунали вибухи знову,

Сміття щоб москальське прибрати із дому.

Джанкой, Симферопіль ATACÁMS зустрічали,

Нарешті союзники нам їх надали.

З десяток із них у Криму приземлились,

Від цілі на йоту не відхилились.

Потужними є балістичні ракети:

Від злості палають в кремлі кабінети.

Таємно доставили нам допомогу,

Щоб стримати наступ, щоб пала облога.

Пригальмувати скажену навалу,

Не допустити на фронті обвалу.

Відволікти їх на власнії втрати.

Вчасні та ефективні витрати.

Оперативна безпека: в секреті

У березневому чудо-пакеті.

«Допомогла» в цім північна корея,

Схожі ракети в рф - їх ідея.

Байден вагався, змінив точку зору,

Щоб паритет мав дзеркальність прозору.

Так, результати ще рано підводити -

Скільки АTÁCAMS змогли там знешкодити.

Від ЗСУ почекаєм статистики,

Що підрахує надбання балістики.

...

Галина Студінська

***

Ти більше, не напишеш "привіт",

Я більше, не чекаю нашу зустріч

Ми всі крапки, розставили над "і"

Одне для одного, ми тепер друзі.

Двічі в одну річку, не ввійдеш

Шукати винних, вже немає сенсу

Напевно доля, вирішила так,

Що бути разом, нам не судилось.

Тепер вже спалені мости

І вороття, назад уже немає

Тепер дорога, у кожного своя

Уже назад, нічого не повернеш.

...

Ганна

Полювання на людей

Думки полюють на людей

Десь стрімко, ясно.

Десь наслідки важкі,

Руйнують психіку дітей.

Думки полюють на людей 

Вночі та в білий день.

Летять мов стріли,

Тяжкі, обурливі слова.

Під їх контроль впадають оку

Увесь багаж знання і досвід.

Думки полюють на людей без толку,

Зчиняє галас у душі.

У когось в полі очерет,

Хтось споглядає у кущі.

Думки стікають з даху,

Повзуть по склу вікна важким металом.

Людей маскують нагайні справи,

Душа воює на два фронти.

Всередині керуєш генералом,

А зовні навпаки - ховаєшся, як всі.

Біжиш не в гору, а у низ,

Думкам давати ради.

З червоним келихом вина,

Ламаєш заборони грати.

Думки полюють на ідеї,

Лаштують люди стіни з нікотину.

В диму нема отих дверей,

В яких чатують ворожі думи.

Мисливець може відпочити.

В його запасі цілий світ.

Когось вдалось йому навчити,

А хтось по колу втікає звідти. 

Думки штовхають на людей

Завіси смислів та речей,

Які збагнути хоче кожен,

Аби мисливець не тривожив.

...

Jakob Enko

Винозалежна

Наллю собі келих вина.

О бордова рідина!..

Залежна я від тебе вся,

Молю про келих для життя!

Не знаю, як в отім суспільстві

Прожити мить без вина того.

Віллю отруту я у себе,

Аби забутись по-швидкому.

Ось так моє життя й проходить,

Вино - то паливо моє.

Їй богу, я жити не зможу,

Якщо не вип'ю ще бутель.

...

Геліконія

...

Якими не були б твої слова

Холодними як лід, та обпікають.

Якою б не була твоя любов

Жаркою мов вогонь, вона вбиває.

Ти знала моє серце як своє

Та все ж його приймати не схотіла

Я вірив, що твоя душа - моє святе

Та ти її в чорну вуаль накрила.

Тепер у темряві шукатиму я шлях

Який ти заховала задля сміху

У прірві цій, у спогадах і снах

Із вічністю в рухах шукаю втіху.

...

Makosha

...

Пітьмою оповиті твої очі,

Нестерпний жах ховається за ним.

І де ж тепер твої безсмертні ночі?

- Розвіялись, як сигаретний дим.

Встромила лезо в серце двох світів

І посмішку ти вбрала, як намисто.

Чому тепер знищуєшся цим?

- Я відібрала щастя ненавмисно.

Прекрасна ти, як вранішня зоря,

Неначе зіткана із променів і квітів,

Чому ж тепер твоя душа пуста?

- Вона в мені, але не в цьому світі.

Холодність слів і дотики мов крига,

Бентежить час лиш посмішка твоя,

Куди сховала ніжність променисту?

- Її забрали туга і журба.

Зникає день, із часом все зникає.

І осінь вже не змінює зима.

І тільки ти гориш за небокраєм,

Залиш хоч слід! Але його нема.

...

Makosha

Смертельний танок

Маленька дівчинка, що має танцювати

Гарцює так, що вже не має сил.

Вона лиш хоче

Посмішку ту зняти

І плакати до впадку сил.

"О ні! Будь ласка, зупиніться!" -

Кричить все та ногам гріховним.

"Будь ласка, прошу!" -

Все благала.

"Я хочу лиш спинитись мить..."

Я вже не помню, як то було,

Коли та дівчинка упала,

Коли стікла вона вся кров'ю,

Коли життя покрилось млою.

Лиш те, як плакала вона...

Як плакало оте дівча,

Коли життя вона втрачала.

Вона хотіла просто йти

На небеса, до бога свого.

...

Геліконія
16+

04.04.2024

9.00 - пробиває годинник.

У школі дзвоник, на вулиці великі годинники,

Але цей звук лунає кілька секунд,

Бо це заклик до тиші.

Авто стає на аварійку, студенти мовчки стоять.

Хтось пускає сльозу, хтось капелюх свій скидає,

А хтось і надалі продовжує бій.

Ця хвилина мовчання - віддання честі

Всім тим, хто віддав своє життя за країну,

За мирне, тихе життя, за свободу.

Не порушуйте цього способу віддання честі,

Способу нагадати забудькуватим,

Способу пригадати, що хтось гине за вас.

Закиньте донат, сплетіть трохи сіток,

Залийте свічок, відправте їм подарунки.

Війна ще триває, ця війна за нашу свободу,

І ми, на жаль, з вами одні.

Тож підтримуйте фронт, бійців, що там гинуть.

Вони гинуть, щоб ви могли пити каву.

...

Воррен Барбара

Сон навіяний буденністю

Втричі менше ніж нічого,

Вдвічі більше ніж ніде.

Ми позбулись саме того,

Що тримали більш за все.

Все пусте і мимоволі

Десь, колись та не тепер.

Може краще ніж без долі

Та все ж гірше, аж завмер.

Завмер сповнений фантазій,

Мережа плетінь і барв.

Свідок дивних нових Азій,

Австралійський мінотавр.

Мінотавр хоробрий воїн,

Швидкоплинна течія,

У кармані є біткоїн,

Дивний сон і чемний я.

Я у сон до тебе ходжу

По розкішним килимам.

Там з тобою ніч проводжу

Так я личить лише снам.

Снам із галасом і сяйвом

Диво де звичайна річ.

Прокидаюсь неохайно,

Коли ранок змінить ніч.

...

Легрей

Я надто кохаю, аби брехати

Діряві легені, розбиті коліна,

Чому не зламалася ще твоя спина?

Де лишилися твій гнів і терпіння вразливе?

Скажи, чому не помер ще тоді, посеред зливи?

Я нестиму тебе на руках, буду твоїми ногами

Зможу бігти з тобою степами

Тільки не проси тебе прикінчити,

Не проси, я не можу тебе тут лишити...

Я буду тобі усім, буду твоїми очима,

Якщо треба, витягну нігтями осколки,

Та качатиму кров у венах руками,

Стану твоєю поставою, твоїми плечима.

Стану твоїм капеланом, буду твоїм побратимом,

Стану як матір, годуватиму кров'ю і молоком,

Буду Сонцем, грітиму жили

Якщо треба, буду твоїм гріхом.

Не закривай спорожнілих очей, хочу відчути на собі твій погляд

Не розривай скривавлені руки

Тобі потрібні сили та догляд

Все одно, я не закінчу всі твої муки...

Я завжди подам тобі пораду

Пригорну, обійму,

Я надто сильно тебе кохаю,

Аби казати тобі неправду.

Небо над ними буде холодне і мовчазне.

На жаль, вона досі його несе.

З часом забудуть усе що сталося з ними,

Посеред мінного поля та зливи.

...

Данило Великий

Про невтішне

День 793 (26.04.24)

Кривити душею не стану, бо знаю

З первинних джерел із Донбасу

Причини підтримки окремими зграї,

Зомбує що там біомасу.

Уперто волали: «Ми вас всіх годуєм,

Вугілля - основа країни!»

Роками цей лозунг Донбас провокує

Та тягне в рф з України.

Це вибір свідомий - у шахту спускатись,

Бо знають про небезпеку.

Там, під землею страшне́ може статись

Узимку, весною та в спеку.

Ті шахти збитковими є півстоліття,

Давно їх закрити потрібно.

Обвали, затоплення - кожне жахіття

На вбивства щороку там здібні.

Ці факти відомі усім на Донбасі,

Зарплати великі тримали.

Закрити убивць все було не на часі,

Тож далі шантажували.

Болото ще й масла в «вогонь» підливала,

«Братам» обіцяла «підтримку».

Натомість війну саме там розпочала,

Продовжили кримську «розминку».

Пройшло десять років. На краще змінилось?

Усі шахтарі вже на фронті.

Що мали своє, чомусь не цінилось,

Тож залишки є у дисконті.

Збитковість тих шахт на болотах визнали,

Закрили, або́ затопили.

У бій проти своїх під дулом погнали,

Що́би за гроші не нили.

Інколи біль розуміння приносить,

Висновки не за горами.

Може гуляти, Донбасу вже досить?

Тож повертайся до мами.

...

Галина Студінська

Собачка Лая

Біля паркану в ланцюзі

Живе собачка Лая.

Коротенькі лапи, довгий хвіст.

По колу ходить, шкутильгає.

Злегка в грязюці ніс,

Кістки у землю зариває.

А чорно-білий хвіст,

Схвильовано виляє.

Сьогодні добре годували.

Аж залишок пішов в запас.

Бо бідолаха знає,

Багато їжі не буває.

Всі в курсі, Лая не кусає.

Впізнає рідних здалека.

Якщо раптово хтось блукає, 

Загавкає стара.

То не від злості,

Покаже зуби собача.

І загарчить що мочи,

Бо захища мале курча.

У загороді ходить

Малеча в жовтому пуху.

Собачка Лая знає,

Що дрібних остерігає.

Бабуся Тая довіряє

Та з ланцюга не відпускає.

Бо старі ноги вже не ті,

І Лая пам’ятає.

Таке буває у житті.

Служити мусиш доброті,

Яке бабуся дарувала,

Коли мале щеня нагодувала.

Було то років сто тому,

А Лая досі уявляє,

Що ланцюга міцнішого немає,

За любов бабусі Таї.

...

Jakob Enko

Небесна велич

Небеса мене вражають,

Коли око бачить блиск.

Я звеличую ту хмару,

Котру дарував нам Зевс.

Блискавиця вдарить в землю,

Я злякалась, та стою.

Заклякнувши я виявляю

Любов до грому всю.

Мигавка все мене дивує,

Спокушає та лякає...

Вона показує красу

Земного хаосу усю.

...

Геліконія

Кращі разом

Крапля по скроні несамовито,

Ти як і я зовсім геть і не вдіта.

Ось і минуло спекотне то літо,

В ньому із піни прийшла Афродіта.

З нею до ранку гуляли дахами,

Кроками міряли руху програми

І відчували над світом птахами,

Що щастя поруч сміється із нами.

Ти зникла в думці про славне минуле.

Як же тоді двоє з нас не збагнули?!

Тілом оголеним те не відчули,

Що разом тепло, одному ж тортури.

Двоє коли, то і одяг не треба,

Разом торкались долонями неба.

Кращим собою були не для себе,

Нудний і змерзлий коли нема тебе.

...

Легрей

Фантастичний вибір

Занурюю думку у простір фантазій,

Мене не лякають безмежність і час.

Ба навіть я тішуся з прикрих оказій,

Що Всесвіт приховує нишком від нас.

Нас вчать тільки кроки, що самі ступили.

Ми віримо в те, що надію повнить.

Можливо ми трохи чи ледь шишки били,

Чому ж голова без турботи кипить?!

Кипить щирим сміхом у суміш з журбою,

Народжує сотні можливих мереж.

Коли часто вибір вирішує долю,

Що саме й чому ти тоді обереш?!

...

Легрей

Човен Надії

Жовте море — поле пшениці

Небо синє — вода

Коли до долу зіллється

Закрутяться жорнова

Дістануться мельниці

Справжні дива

Втамується спрага того

Хто дбайливо збира

Долоні торкнуться чола

З очей прогнавши сльозу

Бережливі руки Надії

Розірвуть втоми кола

Жовте та Синє — наша Стіна

Хоч без краю вода

Буркотить та тече

Життя не впіймає пітьма

Бо з давніх-давен

Вирує природа добра

Що в небі наче вода

Несе у простори Надії човна

...

Jakob Enko

n

Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,

Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,

І люди зустрічні записані буквою n,

У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.

І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла

На свічадах червоною барвою, як невідома,

І тіло твоє мов любові земна шкала

Доплюсовує схлип і накреслює літеру лона.

І дерева стоять, мов повторюють літери ті,

І птахи у польоті накреслюють алфавіти,

І в центрі землі ти описуєш значення π,

Озирнувшись довкола, коли зупиняє вітер.

А тоді імена виростають з покручених крон,

Ті які називав, але ті, що в тобі не розквітли,

Забирає до себе їх осінь, немов би у сон

І пам’ять збирає сади з не відмовлених літер.

Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,

Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,

І немає кінця тим рядам із постійними n,

І немає, до слова, більше мого рівняння.

21.04.2024

...

Володимир Каразуб

Таргани у голові

Голова моя - наповнюється дум,

Чи то ті таргани, чи лише мій сум?

Ці думки, що вмить се випливають...

Тії мрії, що звідкись узялись...

Ті таргани у голові - полонять мої думи.

Чи то є справді таргани, чи лише понура?..

Гадаю се я без спочинку, та все ж не випливає,

Звідки той смуток, що завши в моїм серці грає...

...

Геліконія

Тихо сам з собою

Тихо сам з собою,

Я веду діалог.

Про усе, що зможу,

Поговорю я тут.

Підсвідомість моя

Дає змогу жить,

У суспільстві отому

Не мовлю і мить.

Тихо сам з собою,

Я малюю сюжет.

Будь то трилер або ж казка,

Все обдумує "він".

Підсвідомість моя?..

Ні, не вона.

Вже хтось новий

У моїй голові...

Тихо сам з собою?

Я вже не сам.

А говорю я з кимось

Вже зовсім новим.

Я не знаю, хто він,

Та то вже не я.

А голос так манить

До забуття...

...

Геліконія

Сновидіння

Я прокидаюсь - мене вбили.

Прокинулась я вся в поту.

Зітхання мої не скінчились,

Все безперервно я реву.

Та буцім я вже мала звикнуть,

Мене всі завжди убивають.

Та все ж, боюсь я тої смерті,

Хоч у тім сні, та я лякаюсь.

Боюсь я невимовно отих куль,

Тих пострілів, що чую в сні.

Тії морфеєві обійми, хоч дивні,

Та незмінне в них є - смерть.

Мене вбивають в кожнім сні,

Закономірність ся є дивна...

Невже я кою щось не те,

Що сни усі такі химерні?..

...

Геліконія

Кохання з ароматом кави

Давай заварим кави. Покладем

тобі ванілі, а мені кориці.

Сховаємся у тихий свій едем

від лютої завії-сніговиці,

від сірих ранків і нудних дощів,

нещирих друзів і турбот марудних.

Загорнемось у чарівні плащі

свого кохання. Нам не буде нудно.

Не буде сумно й одиноко нам,

і холодно і темно теж не буде.

Не наша то турбота і вина,

якщо нас світ на певний час забуде.

Хай зачекають люди і діла,

бо, поки в філіжанках пахне кава,

ми за межею і добра, і зла,

на нас лише кохання має право.

14.02.2022

...

Музика
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
13.06.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Знаємо, що ви вже зачекалися, проте час настав! Вітаємо всіх з результатами конкурсу "Квантова Україна" 🥳⚡️🇺🇦
Це був довгий марафон, але результатом стала чудова підбірка фантастики в українському мультивсесвіті 💙💛

... Детальніше
Блоги
Позитивна статистикаІлва Стрілецька
18.06.2024
Зазвичай я намагаюсь не спамити головну сторінку і не постити блоги а-ля "ні про що", але цього разу ... Детальніше
Хеля відповідає на питанняХеля (Руда Книгарня)
18.06.2024
Цейво, я нарешті записала, змонтувала та опублікувала відео з відповідями на питання, які ви мені ст ... Детальніше
Новий розділБатько природа
18.06.2024
Я опублікував 3 розділ у книзі, буду вдячний якщо оціните. Ще я назвав попередні розділи, хоча взаг ... Детальніше
Пательня. Випуск 8stas
18.06.2024
Восьмий випуск Пательні. Вітаю, друзі. Сьогодні наступний, восьмий випуск пательні. Іспит для смілив ... Детальніше
МемиТая Деверо
18.06.2024
Друзі, мені прийшла ідея мемів про письменників, тому всіх запрошую в свій телеграм канал, почитати, ... Детальніше
Сірко собака мій, Сірко собака мій, собака, Сірко собака мій, Сірко собака мій пес!Лана Філлі
18.06.2024
Після того, як ми розібралися зі складними конотаціями дієслова «кохати» в українській, пропоную обг ... Детальніше
На Аркуші вже:
11395читачів
135375коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: