🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (7007)

Ти вчив

Ти вчив посилати в небо світлі думки,

Надихатись природою, слухати вітри...

Бути самою собою... Йти з посмішкою, помічати знаки...

З кожним новим зітханням, щоб рости й цвісти...

Ти вчив бути сміливою - вірити кроками у світло,

Насолоджуватися кожною літеркою та штрихом.

Хмеліти знову і знову від квітучого літа,

Споглядаючи щирість, напиваючись сном.

Ти вчив довіряти серцю, бути щасливою,

Пояснив різницю між ЖИТИ чи лише існувати...

Подарував цілий світ... Вчив бути сонячною, бурхливою...

Ти завжди знав/розумів, як і чим мене надихнути зростати...

Ти вчив... попри все... не змирятися волею,

Осяюючи Шляхи та сенси чистим світлом очей...

Підказав, давши зрозуміти, що не з тим ми боролися...

...Саме ТИ знову навчив вірити у людей!

~2016~

...

Lexa T. Kuro

потихеньку

іноді варто сягати вершин,

іноді – не розуміти якихось причин

тобто ти знаєш, що вони десь існують –

бо інакше хочеться битись

й кусатись,

але, заспокоюючи себе, ти

кажеш, що неможливо

одразу

все знати.

а в світі тривають війни

найрозумніші тримають ніс за вітром

диваки встрягають у якісь халепи,

роблячи вигляд, що

все як треба!

(диваки мені подобаються

більше – я й сам трохи дивак,

якщо що, бо кидатись

і кусатись –

то насправді є рухом

навспак).

прокидаючись зранку,

я й сам іноді не знаю, хто я...

тобто різниця між суб'єктивною істиною

та байдою, що оточує

твій досить вразливий

внутрішній світ,

примушує згодом

довго й старанно

оговтуватись...

може це те, що хтось би назвав

хворобою.

але подивіться, хто визначає

тренди?

хто вважає себе експертами

й тренерами?

отож, ліпше вже

вдавати із себе людину

маленьку, що, прокидаючись,

рухається до своєї мети –

до невідомої нікому

зірки –

потихеньку.

3.10.2023

...

vagabond

Осінь. Переклад з естонської Людмили Сільдам

Осінь танцювала і кружлялась,

Підняла все листя із доріг,

Чи вона мені у снах заявлялась,

Чи було таке в минулий рік?

Забуваю зливи всі і втрати,

Баболітнік знов чекаю я,

Тільки небо відчиняє ѓрати,

Мрія вмить туди летить моя.

І ця осінь кане теж у Лету,

Усвідомила я тільки-но от-от,

У природи є свої прикмети,

У життя новий сонцеворот.

Я прокинусь, з променів віночок

Мене потім вкриє з головою,

Знову сон – мені дає квіточок

Осінь і питає, ти ідеш зі мною?

Переклад Олена Шапран

Õhus tantsis sügis, lehed pihus,

Tema ümber mängis, puhus tuul

Minu mõted keegi jälle lõhkus

Et ta oli külas aastat pool.

Unustades pettumused, vihmad,

Sama moodi tuleb sügis taas

Vana naiste suvi keerab kihva,

Aga teda siin ei oota ma.

Sügis nagu niigi läheb mööda

Igaveseks tema küll ei jää.

Olen kindel, tahtmised teen korda,

Elurõõmu jagan teistega.

Ärkan vara, päike aknast paistab,

Võtan tekki, tõmban üle pea...

Näen unes - sügis kutsub –

naine, kaasa tule, palun , ole hea?

Ljudmilla Sildam

...

Олена Шапран

Серце України

Співає світ «Червону руту»,

Бо про кохання вона є.

У свято з нами та у скруту

Ця пісня сили нам дає.

Несе вона безмежну радість,

Що генерується віки.

Ця пісня - гордість та реальність,

Для серця кожного ліки́.

«Червона рута» - гімн коханню,

Що джерелом є для життя.

Натхнення кожному за гранню,

Шалений ритм серцебиття.

Бажання жити для країни

Пишатись нею, захищать.

«Червона рута» України:

За неї воїни стоять.

Безмежну щедрість нам дарує,

Щоб поділитися могли.

Кохання всюди в нас панує,

Як Заповіт - Перемогли.

Велика пісня з серця лине

Тож серцем нашим вона є.

З душею неньки-України

Єдиним подихом стає.

...

Галина Студінська

Бульбашка

Як не крути - імперія існує,

Народжена нещасна в болотах.

Брехня зручна, тому завжди панує,

Основа зграї - рабство, біль та страх.

Обманом відбирала росія у народів,

Свободу, територію, їх волю та життя.

В історії РФ подібних епізодів ...

Та, власне, вся історія - це фейкові злиття.

В Європу вельми їй століттями кортілось,

Не знали як туди у ла́птях пропетлять.

Чи може белени в болоті геть об'їлась,

Почала навкруги вбивать, окупувать.

Європа і тоді за цим спостерігала,

Поблажлива була до прагнень дикунів.

Мінялися царі в болоті у штурвала,

Росія «процвітала» ... у роті брехунів.

Найбільша. Зрозуміло: земель понахватала.

Сильніша за усіх. Та в чому або де?

Культуру в Україні безграмотна украла,

І досі звідусіль крамольная краде.

Роздули вони фейк до розміру держави,

Могутності нема, багатство у царя.

Останній, як той змій, пихатий та трьохглавий,

Не відірвать його від клятого руля.

Та бульбашку таку потрібно проколоти,

Перетворити щоб її в суцільних прах.

Звільнити цілий світ одразу від гидоти,

Лікує безнадійних тотальний повний крах.

...

Галина Студінська

Біля штурвалу

Літати й не падати — не існує, на жаль, такого дива.

На жаль, ми не боги, хоч стоїмо біля штурвала корабля.

Кожний у чомусь дитина, негідник, мудрець,

Який воскрес через біль, але від інших топив своєї душі якоря.

Хоч на шахівниці, хоч на дошці долі

Не підсумками сенс, а у рішеннях прийнятих собою...

Скільки ігор богів коштують ці миті боротьби,

Якщо кожен по зустрічній за своєю «віщою метою»?

Курс до екватора життя, або ж у трюм, до богів,

Де земного вже ні на йоту, продано за пістоль...

Проводжаючи з причалу, сяяла душа на заздрість чортам,

Відпускаючи корабель у «політ», на губах застигла сіль сумом доль...

І візерунком вузлів заплітає шлях у рівень вод...

Де на палубі місце перпендикулярно яскравій зорі?

Боги прощають один невдалий у пекло похід,

Але не вміють прощати, якщо ти довго пануєш на хвилі.

І коли ляже на обрії паралеллю земля,

Переможець не зможе направити назад додому корабель свій...

Вибачиться, проститься, потопить душі якоря

Та з усієї сили з відпливом у світанок, адже там новий бій...

~20•11•2017~

...

Lexa T. Kuro

Лекторій

Оця невідомість, як відстань від дотику до письма,

Між прозорими водами рік і блакитним небом,

Вона пролягла мов тремтлива струна, тятива,

Між тобою і сном про тебе.

Тут,

Я вислуховую музику ночі, ламаючи у рядки,

Біль, що гаптує нитками – чорним по-білому,

Світ гуде контрабасами, і здається його смички,

До поезії стали подібними,

Лягають рядками. Це більше ніж просто жаль,

Що збирають вуста передруки любовного слова,

І безпам’ятно множать свою віковічну печаль

Заливаючись чорною кров’ю.

Перекажи.

Розкажи мені сон, що повторює вічно цей світ,

Як вбирає красу і стає ешафотом страти.

Можливо душа, це всього лиш зворотній бік,

Затертої порнографічної карти,

Страхів?

І нехай усе, залишається так як є,

Хай вуста випивають ночі і п’ють світанки,

І в лекторії десь, хтось почує в останніх рядах

Про воскресіння романтиків.

18.09.2023

...

Володимир Каразуб

***

Два роки туги і безмежного болю

Блукання в пітьмі, без сяйва світила.

Якби я могла - закричала б уволю.

Та в ту темну ніч я навік оніміла

Якби я могла просто все позабути

Закреслити строки щасливих світанків

Зібрати свій смуток, як борошно в торбу

Розвіяла б з вітром. Не жила б як бранка.

Я бранка часів, що уже не повернеш

Я спогадів служка. Німа і безволя.

Я в снах лише вільна, під ночі покровом

А в день знову мертва. Німа і безволя.

2023

...

Тода Тарнова

без назви

Він не може заснути без алкоголю,

йому кажуть ти алкаш,

повернись з того бою.

Піди кажуть на роботу,

знайди дівчину, дай їй турботу,

а в голові лише дзвін

і та посадка

та посадка

і все як в PUBG-і

лише невдала "катка"...

То тобі забагато - говорять.

Пляшка нуль п'ять в самий раз

і випив її за раз.

Не чіпайте я планую поспати,

пару годин поспати,

доки вони підуть з хати.

Он йдуть вже, не заважай,

он Сірий лиця не розбереш

замість лиця кривавий фреш,

Он Вадим, той в кого наколка хрестом,

Його знайшли по ній потом.

всі інші повернулися, не розбереш

взвод десанту, як їх повернеш ?

Постійно тут сидять,

дивляться із вікна,

пахне сирою землею, в очах війна.

От вип'ю і посплю,

хоч пару годин дай

я ж наче герой,

боронив рідний край.

А тепер кажуть спиваюся...

Що з ним бачили,

він у хаті ховається,

п'є без упину,

хоч би не кинувся на дитину...

А він просто хоче поспати

Від себе найтяжче тікати...

...

Сашко

Кренделя

Одеса знову під прицілом

Бандюг з москальського кремля.

Не стало місто русофілом,

Бо українська є земля.

В Одесі мова особлива

Та не кацапська вона є.

Війна Матусю не скорила,

Тож всі атаки відіб'є.

Shahed-и, «Онікси», «Калібри»,

Все, що в кишені москаля.

Кидав на Захід спершу ніби,

Через країну кренделя

Намалював та знов на Південь

Перенаправив зграю цю.

Перлині важко весь цей тиждень

Та має ще запас терпцю.

Не збили все. Щось долетіло:

Ракети «Онікс» важко збить.

Бо вельми у кремлі кортіло

За Севастополь нам помстить.

Знов елеватори розбили:

Своє ж зерно не можуть збуть.

Робітників, нажаль, там вбили,

«Спасають» та «добро» несуть.

Петляють орки, бо не можуть

На фронті стримати удар.

Ці кренделя не допоможуть,

Звільнимось від отих нездар.

...

Галина Студінська

Сонце

Ти ніколи не знатимеш справжнього Сонця,

Не осідлаєш верхи гігантський метеорит,

І не знатимеш ніколи любові іншого серця,

Бо ти у ньому, напевно загинеш, згориш.

Нам потрібно любити усе на відстані,

Як оте сонце, що далебі від нас,

Комети,

Метеорити,

Зорі

На безпечнім відрізку від лави, слова та істини,

І навіть пірнаючи в море,

Не тривожити його глибин.

Нам потрібно

Відступити назад, щоб роздивитися картину,

Писати листи, повідомлення, будувати пристані для човнів,

Вся біда лиш у тому, на яких ми тримаємо відстанях,

Від любові серця і вщент спопеляючих слів.

25.09.2023

...

Володимир Каразуб

Розрив

Чи в кого бува, щоб білий аркуш стояв

чистий, прекрасний настільки як думка?

або не так, а так наче в тобі душі нема

і вагання, а чи ти живеш з якоюсь метою?

Не те що як стру́нка... а може й струнка

береза, чи дуб, що для кисню, вогню чи стільця,

а так, заради зарплати відбиваючи вказівного, а рідко мізинця.

А чисто між нами, та хіба ж котрась кнопка із qwerty торкається безіменного і того ж мізинця?

Рідко, хіба, широке ctrl+p прагне до гімнастики пальців

і тягнеться, вивертається круто, аж до розриву, хотілося сказати шкіри, коли шпагат у пальців як в танцях,

Натомість, десять ентерів гірше ніж один розрив сторінки.

...

Citrus _S_M

Літо

А це, доречі,

все ще літо.

Стримане як

поцілунки,

коли сам в них не віриш,

з небом, що рано темніє,

з серцем, де

більше не лютий,

бо до лютого додалося

і втрат

і ран

і страхів

і проковтнутих слів

проковтнутих слів

проковтнутих слів

виблюваних  снів

і річок,

що несуть

душі братів

і кров ворогів.

...

Ina Igel

Безсмертя

Злива тягнула небом грозовий мелос

То виринала китом, що страшно сопів

І жбурляв на землю косяки риб зі свого нутра,

То чіплялась за шевелюри дерев, і струшувала паперівки туги

За мізансценою, шо досі нам не відкрилася,

Але задрапована світлим небом, димкою ночі,

Грозовими хмарами.

Я подумав, що добре бути зливою,

Спалахом, що являючись постає провидінням

Для людини та впивається у землю, у коріння рослин,

Збиває плоди, ричить раптовою стихією і зникає

Залишаючи мене міркувати над цим.

І ти намагаєшся. Намагаєшся зачепитися,

За волосся коханки, за зап’ястя слів, зливу, грозу,

Уста, що видовжують шепотом мить,

Котра поволі зникає ховаючись за ширму,

Гачком за зябра, лопатою за землю чекаючи

На залізне коріння вічності,

За в’юнисту мелодику минувшини, протягуючи

У вушко ліричних спогадів,

За картину пристрастей,

За оману монотонного серцебиття,

Що відганяє тінь сумніву,

Котра визирає з тієї мізансцени.

Та іноді, бачте навіть вулкани,

Навіть вулкани...

30.07.2023

...

Володимир Каразуб

Піди

«Гарненька голівка? Це все одно, що судити про вино по пляшковому корку».

А.Франс

«Шлюбну формулу про любов і вірність давно треба замінити заявою про готовність мити посуд та виносити сміття!»

О.Кумор

Ти прийшла сама, сидиш біля бару

П'єш коктейль,

Невже ти зустрінеш тут його? -

Єдиного.

Ось і він, довго чекати не довелося:

Симпатичний, безцеремонний,

Присунув стілець ближче до тебе,

Замовив міцне.

По жіночому балакучий:

- Ви така чарівна,

- Давай познайомимося.

- Мене звати Дмитро,

- Так самотньо, дружина покинула.

Дівчина вислухала, сказала «забудь».

- Крихітко, у мене сім'я, дитина ...

- Тоді помирись із дружиною.

- Ні, з цим стервом миритися не буду.

Схоже, однієї історії мало, він готовий закрутити ще…

Егоїсти завжди такі чутливі,

Сентиментальні, у побуті вразливі,

Ваблять пригоди.

Дура напідпитку сидить і слухає

Його. Єдиного.

...

Кім

Скажи...

Скажи...

А ти бачив Донбасс?

Чи ти чув його стогін і гуркіт?

Ти лягав в його землю? Ти тримав на плечах

Кілограми сталевих вагонів?

Скажи...

А ти спав серед жит і степів?

Чи качав між руками колосся?

Ти дивився у вікна хатинок старих

І завмирав на дорозі?

Скажи...

А ти знав ці стежки?

Чи босоніж топтав подорожник?

Ти хоч раз побував на Артема горі,

Де сердце відмерти не може?

Скажи...

А ти до безтями кохав?

Чи по дому ти лив палкі сльози?

Ти б хотів попри все повернутись назад

І побачити... сонце у лузі?

10.09.2023

...

Данила Чаглій

Мілина

Ошаленіла. Стільки переливається в тобі кольорів,

Птахи. Шумовиння хвиль, гомін колонії фаетонів

Закривають сонце і під воду ідуть береги,

Островів,

Що були лиш примарним спасінням, самотнього від любові.

Скелі та піна. Спрага. Пустелею із води,

Опікають корали, рифи, пливуть дельфіни

І пір’я птахів проліта у моїй голові,

І ростуть корабельні, жагливі до мандрів пінії.

Вітрила лягли простирадлами снів, захлань

Із туманів здимають клівери їх до бушприту.

І серед білого-білого океану, раптом продивляється грань –

Безодня, що тягне по жилах дереворити.

Обрив.

П’янкий водоспад із твоєї стрімкої душі,

Що манить нещасну шхуну у засвіт ночі

Океан розливається хвилями з ложа твого,

Схвильовані подихи, відпливи, схвильована постіль.

Припливи. Відпливи.

Мілина.

Залишаються кораблі у місячнім сяйві в глевкім сновидінні

І мариться, мариться їм безкінечна вода,

І вітер попутній, високі, шумливі хвилі.

Де немає землі, немає причалу і берегів

Де тільки сонце, і вічність розрита кілем.

31.08.2023

...

Володимир Каразуб

Дощ

Дощ швиденько лягає спати

на тротуари, бордюри та ямки,

І калюжам ще довго лежати

брудним відбитком малюючи замки.

Мрій узорами скло омиваючи

посуваючи світло долонею,

ясне сонечко світить над хмарами

пробивають не промені зонтики.

Тільки краплі стікають холодні,

Викликають ритуалами осінь,

Вітер вранці мурашками бігає,

Вдень тікає від літа мов гусінь.

...

Citrus _S_M

melōdia ad autumna

тут осінь золота

свої розправить крила,

як часто ти читав про це,

і бачив декілька разів.

від цього, подих завмирає

а замість нього гарбузи,

смачне какао, плед, вино.

та сама книга на столі

і листя за вікном спадає.

фонтани більше не журчать

та й кому треба ті фонтани, коли

така краса та дощ навколо,

а вітер той несе до дому.

свою він пісню завива

про те чи злюбиться воно, чи ні.

кохання може й не бути,

а осінь буде тут завжди.

...

візз
12+

Бронебійна маска над моїм лицем

Бронебійна маска над моїм лицем –

Це спосіб слова, спосіб боротьби,

Та хто загляне під неї хоч мигцем –

Той розчарується й зачахне від нудьги.

Із нею я всесильний, наче Бог,

Без неї – противна комашня.

Я визнаю, бо знаю біль тривог

І силу слова, що зродить метушня.

Усі горлянки рватимуть, мов звірі,

Казатимуть, що я, мовляв, «тюхтій»,

Що я під маскою ношу нікчемства гирі,

А тексти мої – то пропахлий гній.

Нехай балакають, нехай кричать, мов дикі,

Нехай зневажливо харкають на папір,

Та от на них такі ж обличчя й пики,

Яких вони цураються, мов дір.

...

Любомир Вольвачівський

Ісус

Усі ідеї, породжені Всевишнім, то просто вівці, що блукають незвіданими, туманними шляхами вічності.

Вони були відродженні у попелі грішнім після сходження Адама і Єви на чорну, оповиту страхами, землю грішності.

Вони - нові, вони - сутності речей, очорнених, але надійних в слові.

Нехай Ісус - пастух овець й людей

Собі покорить всіх в святій розмові.

Цей світ - Ісус, бо він всіма керує,

Він є те саме, що Всевишній Бог.

В однім лиці добра шляхи торує

Й безмозклий люд веде подалі від тривог.

Ідея ця тонка і невиразна,

Немов весняних квітів польових букет.

То розум мій, немов дурничок лазня,

А, може, стадо мудрості комет.

...

Любомир Вольвачівський
12+

Плинність життя

Як річки русло ,

Життя плине

У рівності даль,

Змиває у плинність

Жалі та печаль.

І хай линуть роки

За роками і роки

Линами пливуть

У блакиті думок, -

Здається, минають

Дніпрові пороги,

Стирають сліди

Від старих помилок.

Каміння загострене

Стане пісками ,

Розсипиться в пил

Робота людська

І помилка зникне

Як брила арктична , стара.

...

Олена Синьоока

Страх

Покрили сумління міазми параної,

Повільно поглинаючи духовну силу,

Тримаючи невтомний розум у неволі

Пануючого жаху, насланням невпинним

Видінь жорстоких пагубних подій,

Примарної руїни доленосної надії.

Спроможні враз змінити часу плин

Небажані прийдешнього видіння.

Ввижаються усюди небезпечні тіні,

Постійно чути кроки за спиною,

Ніяк не вщухне злісне почуття провини,

Від злагоди і скарг стосовно втоми

Від плідної буденності робочих днів,

Невпинної рутини, сповненої остороги

За втрату розвитку у власному житті,

Ціною жертв незнаних у лице героїв.

Соромно читати за лаштунками подій

Рецензії на п'єсу непохитного театру,

Лиш ладен, чого би сильно не хотів,

Лишатись боязким актором на підхваті.

...

Інгвар

Спинись

Як самотній привид у небесних обладунках

Блукаю бездоганним всесвітом безцільно,

Стежкою прозорою невпинного пориву

Важкого дихання утраченого в часі духу

Творця світогляду, якому невідомий час.

У вічності немає сенсу в розрахунках,

Бентежності свідомості, страхý розлуки,

Небажаних кордонів для сумління. Зась!

Усе що нас оточує породжене любов'ю

До всього сущого. Лиш озирнись навколо!

Не опускай ти знову дзеркала душі додолу!

Поринь у чари первісних дарів природи.

Направ свій погляд до рясного піднебесся!

Подаруй моїм братам безформним імена,

Що відповідні образам, які ти в них впізнав,

І посміхнись, будь ласка, нам, відверто.

Пливемо ми під небом у одвічній рівновазі,

Незнані нам турботи в обіймах стихії,

Стрімкі тривоги світового часоплину.

І ти спинись на мить. Почуй мою пораду:

У поспіху втрачається первинне благо

Відчути єдність із безкраїм горизонтом,

Радіти існуванню почуттям невтомним

Незламної надії, щедрого Пандори дару.

...

Інгвар

Вціліла 2023

Чашечка

Чашечка

Чашечка

Червона у білий горох

В кожному старому серванті така

знайдеться,

остання з сервізу,

дарованого на весілля, ювілей, якусь-там річницю

Хоч по одній на кожну

кривеньку полицю

зйомних квартир.

Надщербнута, тріснута чи й ціленька.

Та чи багато з них

таких як оця,

Одна-однісінька,

Та,

що пережила

сервант,

хату

і цілу родину.

...

Ina Igel

Матрац

Калюжами слів розливаю

Чай на вітрині без óбразу.

Дай мені штрих сподівань-крижин.

Трясця, зітрися з безодні сну.

Ляльці бракує смаку́ в вино.

Шелест гортанний навіюю.

Зламані пальці надумано

Бавляться асиметрією.

Ту́-ту-ту, ту́-ту-ту, ту́-ту-ту,

Мною залите все дно тепер.

Може я вальсом і скута є,

Та мов кіно мій психро́метр

Зваблює купою зошитів:

Криками дум перекреслених.

Хто ж-бо надер ті запрошення?

Хочеш, щоб ми перенесли в них

Трохи себе? Переплутала

Білі тіла із реальністю.

Скільки ж то - мить? Недолуго так

Тромбами рими. Матрац неси.

Будеш мій стиль красно мацати.

Досить плекати резервами.

В скрані заплющений в нас мотив

Попід сорочкою змерзлою

Вжитого сталого слова збіг.

Схиблена до деградації.

Стати б дедалі невловним зміг.

Вистачить вмерлих овацій їй.

...

Квіла Безодня

Книга сорому

Ви повинні мати цю книгу з тисненням та ляссе,

Коли не можете написати власну,

Чи фотографію в палаці Потоцьких,

Коли не можете улаштувати свій особистий палац,

Слухати чудову музику, коли жодні ноти

Не зможуть розплутати клубок ваших доріг,

Подорожей вашого серця.

Ви повинні стати поетом, коли ревнуєте до поетів

Чи хоча б купити який-небудь натюрморт чи пейзаж,

Як не розумієтесь в живописі.

Врешті привести на світ життя, коли ні писанина,

Ні мальовидло, ні клацання вам не до вподоби,

Чи до слова прийняти позу, аби інші вбирали

Солодкий нектар натхнення.

Все це ви повинні мати та робити, і щось,

Мабуть, все-таки маєте та робите.

Та буває знаходиш минулорічну чернетку

Списану віршами і шукаєш п’ятий кут від сорому.

О так,

Ви повинні мати відчуття сорому.

30.04.2023

...

Володимир Каразуб

Мешти

Якби психопатка, то й легше б вдавати

Було, коли раптом

Не ставити крапку на тому, що вже спливло,

Але так і шмига́ють по колу

П’я́ти.

Якби то шиза була, словом за ґрати б

Вело, вкрай незграбно,

Ламаючи стан непритомного, мешт єство.

Як дивак, що замарив додолу

Й втратив.

Якби біполярно та вщент депресивно

Ввійшло мене синє,

Уся маячня стала б мо́лом, мере́жі склом,

А відтак - то не я є умови

Плином.

Якби патології сенс - не каліцтва

Любов, чим у стрічці

Не викроїти по живому мізерних змов...

Голова не спиняє. То ж вдосталь

Відчаю

В річці

Міцно

Злість ця

Розі́йдеться

Змістом

Шва.

...

Квіла Безодня

Світанок

А хочеш, сьогодні місяць розлиється у твоїм саду,

І зорі від подиху вітру злетять мов пухнаста кульбаба?

І я поцілунком у коси твої заплету

Теплу ніч, і весну повабну.

І побачиш у росах запалених на гілках

Те проміття світанку, що в’яже білизну з туману

І сонце відкриє бузкову твою наготу

І мову твою тонкостанну.

30.05.2023

...

Володимир Каразуб

Шмаття

Ти сидиш наодинці, слухаєш радіо.

На мізинці синці, сумний, безпорадний.

По підлозі розкидані відчаю ґудзики,

Попід синім диваном довічно твій бруд такий…

Із естетики - то патетична станція.

Там ще й досі пісні, від яких не збавитись.

Попід килимом дно заливає озером.

Поки то назирав, під водою й коси вже.

Із її життя геть ніяк не випірнеш:

Голограма стала ледь пропащим виміром.

Ти транслюєш біль крізь проєктор розмислу

На нудьги суцільне тіло, розійшлось по шву

Диво.

Ти сидиш наодинці, залип на́мертво,

Мов порожній звук,

Наче шмаття вкрадене.

Під ступнями шлейфом відбитки на́зирці

До її зіниць. Голова - то нас стільці.

...

Квіла Безодня

Туман

Блідий туман густий як свіже молоко

На вулицях старого кам'яного міста.

Відгукуються громом кроки на бруківці,

Руйнуючи цупкої тиші крижаний полон.

Десь здалеку кричать самотні круки,

У мороці нічному не розгледіти й душі,

Тремтять гучним відлунням вітражі,

Що барвами оздоблюють домівку духу,

Святого сина і отця, твердині хрестоносців,

Яка одвіку величаво, непорушно і на мить,

Являється оплотом праведних, святих угідь,

Стоїть посеред майже не освітленої площі.

Спинився, щоб відчути томну благодать

Безлюдного оточення, без лишніх звуків,

Та спокій раптом перевтілився у муки,

Бо Я стою, а за спиною черевики стукотять.

Різко обернувся в пошуках приблуди,

Яка за мною тихим поступом блукає.

Побачив тільки тінь від місячного сяйва,

Свою, формуючи у розумі нестерпну смуту.

На питання "хто там?" відгукнулось ехо.

Може це вечірні марення від втоми?

Та серце паніка тримає хваткою міцною.

Ходу пришвидшив. Йти іще далеко.

Звернув увагу на стрімкіший рух позаду.

Нестримна параноя змусила почати бігти.

Акустика бульвару відбиває шумні ритми

Тандему пар взуття утікача і злого ката.

...

Інгвар

Пазл

Коли мене вб'єш, ти прокинешся скутий, проте не сумуй.

Не треба трагедій, це глюк в твоїй скрині, один на один.

Крізь нетри світів ти прийдеш у ту мить, де колись уже був.

Твоя надсвідомість панічно збунтує фортецею снів.

Коли ж я піду, ти на мапі життя намалюй мене знов.

Жбурни ту мотузку сумісністю слів і свого відчуття,

І поки є сенс, синім листям печалі встелюся я вздовж

Тебе площини ірреальністю дива під гомін уяв.

Ми наче ще тут, то ж кажу тобі пошепки: то був не ти,

І це таємниця. Без губ розповісти не вистачить слів.

Ми дивні обидва. Така бездоганність. То помста з глибин.

Із болю серцевого пазлу буття, мов намиста, зволів.

...

Квіла Безодня

Зсув

Крик, що боїться губ.

У скрині відчай.

Не кажи що не чув:

Бо лунало як мінімум двічі.

Зрив. В твóї двері стук.

Заснув без свічки.

То жаги мучить зсув,

Що волочить собою трагічно

В глиб. На підлозі куб:

Сюрреалізм личить.

Вхід шпигує павук,

Аби ти не поцупив розбіжність.

Кляп. Ти сидиш в кутку.

Зв’язані руки.

Дай тобі покажу

Крик, що боїться губ на обличчі.

...

Квіла Безодня

Вібрато

У нутрі піцикато.

Суміш злив. Ніцше клятий.

Встромиш в біль - ріж пихато.

У труні ліпше б зрадив.

Та й тріщить, дивний друже,

Світ з голів, тож одужуй.

З-поміж снів недолугих

Той твій зрив, мов ланцюг їх,

Нетверезо гарцює,

Все, що змерзло, люблю я.

До душі то вібрато

У тобі. Досить. Знято.

...

Квіла Безодня

Сонце і місяць зустрічались

Сонце і місяць зустрічались,

При світлі полудня прощались.

Кожен з них вступав в свою стихію,

Кожен з них мав свою мрію

І так конкуруючи завжди,

Вони миритись мусять знов,

Бо що таїти правди

Ніхто із них не в силах зняти окову,

Що доля їм так написала

І яка на відстані їх тримала.

Дружити не могли бо надто різні

І шляхи разом в небі вести їм- затісні.

Знаходитися разом їм неможливо

Та хіба ж станеться те диво,

Що разом їх зведе

І що буде їхня дружба вічна- не промайне?

Колись можливо буде це

Та зараз не в силах нічого змінити,

Тож буде так як є.

Сонце й місяць зустрічались,

Але один з одним не знались,

Лиш небо одне ділили,

А щось змінити не зуміли

Тому один від одного на відстані були,

Да так шлях один до одного й не знайшли.

...

Діана Гобой

Троянда

Троянда цвіту вишневого,

цвіте коло хати,

її красоти Всевишнього,

манять сади.

Вона ніби перлина,

могуча, прекрасна.

В саду коло хати,

цвіте, мов дитина,

могутня мов людина,

вміє за себе постояти,

нікому не дасть себе ображати.

Її врода манить любе людське око,

такі ростуть тільки в Марокко.

Пишна квітка кохання,

горда квітка розчарування.

Вкриє землю мов мати,

ох її пишні шати.

Зірка її то кохання,

без печалі й вагання.

Мов крила має,

вона так гарно літає.

Ніби на арфі душа її грає,

аж серце завмирає.

Троянда!

Цвіт її то кохання.

В саду зростала,

від кохання пишною стала.

Людське кохання пострічала,

від цього й розквітала.

Люди нею милувались,

та й дивувались,

собі повчались,

та й закохались.

Троянда така особлива,

така мила.

Життя вона так веде,

кохання людям несе!

...

Діана Гобой

Гуляю

«Хоча б ми об'їздили увесь світ у пошуках краси, ми не знайдемо її, якщо не взяли її із собою»

Р.У. Емерсон

Я зніму сандалії,

Пройдусь босоніж по землі,

Наступлю на килим м'який,

Трави вологої,

Це почуття ні з чим незрівнянне.

Щебетання птахів наводить на думку,

Що немає на світі,

Справжніх співаків та співачок.

Постою біля струмка, послухаю музику,

Перекочування води.

Подих вітерця,

По листві, по траві,

Скільки тут дрібних квітів,

Невідомих мені.

Мені час додому.

Не зірву жодного –

Квітка гарна тільки жива.

...

Кім

Сутінки

Сутінки відтепер приємніші.

Світло люстри одягає предмети у тьмяні ризи,

І можливо тому відвертаєш від променів очі,

Аби не бачити гострих ребер,

Рівнобедрених конструкцій архітектури, облич,

Що зникають у перспективі запилюжених вулиць,

Так і не закотившись ядром зіниць у глибини пам’яті.

Чимраз дужче хочеться обрости тишею старих портьєр,

Багряним спокоєм на якому гойдається задумливий погляд

Малюючи віями повік марево стиглої натури

Жінки,

Фруктовницю з помаранчевою спілістю абрикосів,

І нарешті фортепіано, струшує її погляд у моє серце

Зернятами яблук де їх пригортає рука вічності.

15.07.2023

...

Володимир Каразуб

Дуалізм сумління

У відчай вкотре войовничо поринаю,

Щоб побороти непринадні почуття,

Клином вибити до себе неповагу,

Допоки знов бажання злісне не пізнав

Загрузнути в невпевненості водах,

Не довіряти своїм рішенням до скону.

Лиш набридають вже мені пороги,

Які будую сам собі, нажаль, свідомо.

Настав нарешті час зламати всі кайдàни,

Розвіяти по вітру стримуюче павутиння,

Щиро цінувати блага первісного дару,

Змогу існувати. Не варто більш чекати дива,

Дарунку щедрого від долі, світлого пориву

До розкриття наївного сумління. Це кінець!

Втомився вже шукати джерело надії!

Пришла пора змінити напрям навпростець,

Керований відлунням втраченої мрії,

На осоружну стежку розвитку буття,

Заради неосяжно цілісного розуміння

Тортур душевних, на які одвічно наражав,

Без праведних підстав, себе, невтомно,

Заради каяття, жертовності без міри,

П'янкого відчуття несправедливої неволі,

В'язниці болісної пам'яті, кривавого нариву,

На тлі свідомості, що дарувала мені силу,

Якої не бажав, але, собі на зло, не перестав

Рухатись в майбутнє, противитись падінню,

Гортаючи сторінки загадкового життя.

...

Інгвар

Самурай

Часу не витрачай дарма,

Молодий ти чи старий,

Вчись ударом відповідати,

Ворогів на смерть бий.

Нехай сильніше сталі

Буде твоя рука,

Щоб задарма боялися

Пістолета або клинка.

Памʼятаєш, Тату,

Оцей малюнок й вірші?

Я тобі написала

Коли ти зранку встав в шість.

Як завжди,

прес, біг, стадіон,

І я в строю стою,

А ти завжди чемпіон.

Набиваємо лапи,

Віджимання, знов прес,

Десь, як казка, на мапі,

Японія повна чудес.

А іще ти - розумний,

Дотепний, добрий, смішний,

І не вистачить слів,

Навіть тим, хто сліпий.

Сьогодні тобі,

Лиш на рік більше.

Михась та Сашуня

Знають найліпше.

Дідусь- самурай

Завжди із ними.

З днем народження, Тату!

Ти з нами, з живими!

19.08.2023

...

Валентина Басан

***

На галявині темній

Під покровом ночі,

Де надії даремні

Де не видно очі.

Де усе залишиться

На віка в таємниці

Страшно вила вовчиця

В своїй з плоті темниці.

Він пішов

Відхлеставши словами по щоках;

Він сміявся

Над тілом старим у надії

В нього інша тепер, що молодша у роках,

В неї пузо важке і нездійснені мрії.

В нього щастя, сім'я і любов до світанку

В неї туга, зневіра й кредити у банку.

На галявині темній

Під місяця світлом

Танцювала вовчиця

Лиш в туман оповита.

В неї є тепер все, що боялась й бажати

В нього пристрасті вчухли-прийшов час розплати

В неї діти, робота, велика родина.

В нього кам'яний дім,і тісна домовина.

...

Тода Тарнова

Про довіру

Сказали мені: "Довіряти нікому не можна.

Навіть тінь своя у темряві нас полишає".

Та чому собі довіряти навіть не можна?

Після себе сувовість у голосі щось залишає.

Та хіба ми самі не опора завжди для себе?

Хіба ти сам не той, хто з тобою у радості й горі?

Проте часто буває й таке -

Сам себе заганяєш й опиняєшся в глибокому морі.

Бути море це може різним.

В когось то сум, у когось зневіра.

Так важливо тут не сплутати вигадки з дійсним.

Залишатись повинна якась до ближніх довіра.

...

Дара Зульська

Війна

Дорога війни – важка, довга:

Вихор руйнування, крик,

Язики полум’я, ніби кров,

Поранені, мертві,

Гаряча, холодна,

Залита сльозами безневинних.

Немає такої сили –

Народ на коліна поставити.

Народ – залізний кулак

Волі та правди.

Волю не зігнеш, не зламаєш.

Правда дивиться у майбутнє.

Щасливе завтра само не прийде.

Жодної пощади! –

Ворог проклятий відступить,

Повернеться до свого похмурого табору,

Не таким уявляв повернення –

Внукам своїм замовить.

Народ України Вільний!

...

Кім

Надія

Я прокинулась о шостій ранку,

З думкою про рідний дім,

Коли на небі ще горіли зірки,

Серденько моє все ще боліло та стогнало,

За рідний край, за Україну,

За зруйновані міста і села.

І чомусь о шостій ранку,

Коли нікуди не треба йти,

Прокинулась я з розбитим серцем,

Але з надією в душі.

...

Айлін Руж

Мовою надії

Не бійся сказати, бійся змовчати...

Надати словам заживого вокалу,

Скупати їх тіні у сні кришталю́...

Чи довго б лишалось у тьмі несказанне,

Чи довго б горіли міські авеню?..

Тільки слова і чужі обереги...

Сховатись мотиву - не бути весні,

Тій що у душах писала мольберти,

Тій що чекала, аби не піти...

Чисті слова до земелля - поло́ва.

Їх розривають гарячі вуста.

Біла надія, що знов не знайома,

Тішить уламки розбитого скла...

І є що сказати, коли відпускаєш,

Є що зронити, над нами - зоря...

Чисті слова, яких зовсім не маєш,

Постануть садами у тиші вікна...

19.08.2023

...

Сара Ґоллард
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Завіса таємниці потроху відкривається Максиміліан Степовий
20.07.2024
Всім привіт! З кожним новим розділом книга "Таємниці дому пані Дорсет" стає все дедалі більшою за об ... Детальніше
Графічні описи насилля в літ-ріІя Лін & Ізумі Хо
19.07.2024
Частенько в коментах чи просто балачках трапляються відгуки про якісь книги або авторів, що налякали ... Детальніше
Ірині ФаріонMia
20.07.2024
Можливо хтось скаже кілька слів в пам'ять про цю відважну жінку, яка ніколи не боялася захищати укра ... Детальніше
На кого я підписанаМавка (Ганна Заворотна)
19.07.2024
Не співпадає із опублікованим раніше ТОПом) Олена Шапран: https://arkush.net/user/2818 Кумівство)) А ... Детальніше
Сучасний світ Мері Поппінс
20.07.2024
Стільки всього хочеться сказати, стільки думок крутиться у голові, стільки ідей... Але ж як усе це с ... Детальніше
Посмертні присвятиХаотика Душі
20.07.2024
Пишучи свій перший роман, я відчула щось незвичайне. Коли я дійшла до кінця, то вирішила написати пр ... Детальніше
На Аркуші вже:
11842читачів
145188коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: