Всі вірші

Павло казав , що бувши Сином

він вчинив таку халепу

що ставши тринадцятим

чи першим

я гадки не маю

про що вам говорить

Щось розказать? Чи треба?

Якісь вам думи муштрувать?

Дивуючи себе одразу

що я там вам написав

Які там гадки , я не вмію

Краще бути просто жити

бо інакше я спалю свій рід

своє бажання бути чимось

якимось третім побажанням

Це є дефіцитом моєї уваги

Бо інакше не треба.

Ну справді не треба,

тягнучи із себе якісь соки надії

надлиш трохи м'якоті Неньки

від кого отримав цю працю

Що ти зараз пишеш

Я то думав то талано

вите

дитя

Що я не маю на увазі

окрім тебе

собака хибної породи

забув, ти ж вовк

отак

отакої

Я вліз під душ,

як нав'язлива рима

у щербаті стіни голови —

шкіра сіріла під потоками ,

а всередині —

палахкотів вогонь.

вода текла,

байдужа, мов місто,

що спостерігає,

як ти п’яний

забуваєш

своє ім’я.

краплі били в спину

ніжно,

як жінка,

яку ти вже втратив,

хоча ніколи її не зустрічав

і я подумав:

ось воно,

полегшення.

але згодом зрозумів —

вода була

холодна весь час.

не вона

обпікала мої груди,

не вона

забирала сон.

то був жарівня самотності,

яку не вимкнеш

жодним краном,

жодною піснею,

жодною ніччю

з чужими руками

і бокалом вина

душ мовчав.

він знав усе.

і я стояв,

поки не став

частиною бетону,

який ніколи ,нічого не відчував.

І знову знищений будинок

І сотні зламаних життів

Можливо що й живі-здорові

Та в них усіх забрали дім

Нема щасливої футболки

Згоріли книги і альбоми

І втрачені усі листи,

За що - питати нема чину

За те, що є ми на землі

За те, що маємо у серці

За те, що не збагнути їм…

——————————-

Чатик, допоміг зробити англійську версію, правда в ході перекладу вона трохи змінилась

——————————-

And once again — a ruined home,

Hundreds of people lost it all.

They may be safe for now, but still —

They lost their calm and lost their dreams.

No lucky shirt from happy days,

The books and memories turned to ash.

The letters gone, the meaning lost.

And why? The world already knows —

Because Ukraine exists and stands.

Because we need a real end —

Not for some years, but for an age.

We just need one guarantee:

That they will never repeat it.

Секрет ненависті простий:

Шахеди - вранці і вночі,

Балістика - під час обіду ,

Новини всі лишень сумні

І ось вже всякий «русолюб»

Кричить «сажгіте клятую маскву»

Під московицький поп чи рок -

Він з нами-свій, коль час тривог

Бо як би ми не розділяли

Біда одна, є в нас усіх

Війна колись нас розʼєднала

Вона ж зведе усіх нас в мить

Нащо вам її знати

Правда

А

Бо

А

А

А

От ви кажете

"хочу буть вільним

як папуга у повітряній кулі"

А що вам дасть та правда

Шо, станеш героєм?

Удруге , обпершись

поряд з стіною

Скажи : я однак!

Я поняв! Я знаю,

що правда є чинником сучасним,

і лише це я знаю!

Більше того

алфавіта я знаю!

Відкажу

"Де знайти хліб?

Що таке здобич?"

Ти що не вірний Країні?

Як таке може бути?

Шукати правду,

коли ти є мурахою

схоже на жарт

А що вона тобі дасть?

З'їш краще сонечку тарт

і запий своїми сльозами

Бо такий ти нікому не треба

Краще шукать те

що використовують

у якості покаяння

за честну людську

працю

Так ти не знайдеш себе

І жить буде краще

Жить буде легше

Здохнеш від старості

або простатиту

Брехня це

в муках помреш

Що купив , то й береш

Та що казати, то дарма

Почути модно лишень те

що захотіти можна

Чого тримається той страх

який ви , знаєте , тримаєте

Бо вірить хочете що ваша дума

зможе вберечь пару сотень тіл

ваша пам'ять , здогадайтесь

я тримав це піст два дні

на перший вже блювать тягнуло

тримайтесь , поборите

побрите

брите

brutta ця пудра , що нюхають

кожен день , підчекавши хвіст

Розумієш, ця правда зламає нам ноги

які дані звірям , щоб отримати крила

А про що казать дорозі

яку пройшли мавпи мислячі

вони

ж

мислять

тож

і

живуть

Та що казати, то дарма

Почути модно лишень те

що захотіти можна

Чого тримається той страх

який ви , знаєте , тримаєте

Та що казати, то дарма

Почути модно лишень те

що захотіти можна

Чого тримається той страх

Та що казати, то дарма

Почути модно лишень те

що захотіти можна

Та що казати, то дарма

Почути модно лишень те

дарма

я хочу чути прохолоду

Хочу сказать

декілька слів про те

що пережить я не зміг

Се було те, те, те

Забув , пережив

Такий собі протест

інакше я б не сказав

як позбутись цього

Гротеск

Не чіпай, бо соромно

бути кимось таким

кого не побачу

в наступні 100 років

Це лишаеться значенням сталим

бо люди

Люди є тим, що ти не тримаєш

коли запиваеш моторне масло

А шилом проткнеш

останню клітину

сумніваючись

під Кафедральним Собором

у Цюриху маючись

Залишся Один! У хаті під скронею

Так помирать спокійніше

коли прийдуть козачки

І самотнім будеш тримать

Палицю , бо святим

треба в Рай.

Ніяк не в пекло

То є творчий сентименталізм

Тож залиш той монумент

Часу не гай

Кулю в скроню

Вмирай

Помри за те що вважав

Життям своїм по трохи - по коли

Можливо станеш рибкам кормом

у Наступному Створінні

Бо так думать не вийде

Так буде легше

Бо тримать мозок у створенній

клітці

Не менше ,

ніж купить барбарису

і розсипать по жмені

собакам

Ти думаеш , треба

я стану Героєм

який ти герой - то є синь

краще вклонися соняшник

у тінь

Так жить буде легше

Так смерть не настане

Не треба вмирать якщо

не знаєш за що треба

Винеси білизну сушитись

Час не гаїть - тремти

Можеш облитись

або помитись

бо інакше не треба

твоє

приношення жертви

нікому не треба

останній вагон

розбий той канон

саксофон

21.04.2022 р. Б.

Живіть правдою милі мої,

Живіть праведно,

З тими хто поряд,

Щоб не гинули діти в вогні,

Щоби мир був на суші і в морі.

Живіть праведно сьогодні батьки,

Не обманюйте, не чужоложте,

Хай добро ваше пройде крізь роки

І дітям у скруті поможе,

Народжуєте ви дітей –

Благословляйте не проклинайте

І чесним своїм життям,

У щасливе життя їх вітайте!

Бо чому мають гинути діти,

За помилки батьків?

Праведно люди живіте!

Щоб життям наповнився дім!

Добрим словом діти пом’януть,

Добрим іменем будете вічні,

(Калина й верба не зів'януть.)

У щасливих дитячих обличчях!!

Cristine@

Але ж то не я , а голос чужий

Керує навколишнім світом

Він ріже в шмаття, моє тіло бліде

І в день , і вночі глушить криком

Він в снах ,як вар'ят, навіює час

Коли був в сутяжному стані

І повзав в автобусі напханом злом

В обійми розбещеної дряні

Паяци стоять біля брам заводських

Лигають в Химерному барі

Там двісті з цукеркою смакують вони

Чотириста з напоєм в парі

Коли ж повертався додому живим

Під вікнами парубки в чорном

Ковтали з кіоска протухлий бензин

Стискаючи в ярості жовна

За те що не жили , за те де були

То місто у мертвого моря

Країна вшановує памʼять війни

Що травня ригаючи знову

І в бруді квартир , в ламіната кубах

Напівбожевільні здихали

Вінілом зриваючи вени свої

Закресленим імʼям ставали

Я різав брунатним уламком стекла

Як більшість також свої руки

І в пластик вікна , залізає весна

На смак як обгортка пігулки.

12/04/2024 р. Б.

Хто я? Куди іду?

А я не знаю.

Чи маю я якусь мету?

Напевно маю!

Чи я живу?

Чи просто день за днем

Я виживаю?

А я не знаю.

Навколо світ,

А я ніби не в ньому.

Здавалося життя – політ,

Занадто довгий.

І в хаосі думок одні питання,

Сьогодні очі я відкрив.

Коли ж в останнє,

Я подивлюсь на все і кудись піду?

Кудись піду чи в нікуди

І за ким слідом?

Багато згублених у світі і забутих,

Все навкруги без них вже звикло бути.

І сумно так, що цінність нині не в людині

В біткоїнах, цінних паперах... у рутині?

І сумно так, що замість обіймів,

Ми обираєм «спанієлів й «далматинів»,

Що захищаючи тварин

Дітей ми на смітник усе частіше викидаєм

Й не помічаємо отих, що вже живуть,

Чому? Не знають!

Бо як тобі вже 30 плюс, а ти без «тесли»

Або хоча б не на простому мерсі,

То ти прожив твоє життя надарма,

Отак не склалось...ну чи просто карма?

І сумно так, бо все в житті минає,

Ні одна річ такої цінності не має,

Як найпростіше спілкування і обійми,

Й людина є людині незамінна!

І найсумніше те, що дехто віку доживає,

Для чого жив і куди йде?

А відповідь не знає!

Cristine@

17.01.17

А птаха літає, ... літає, літає...

У неї багато нема,

Вона волю за руки тримає.

Злетить в височінь,

За хмари,

До неба,

Вона вільна мов вітер,

А чого більше треба?

А птаха літає, ... літає, літає...

І хоч сяде на землю,

Та крила все ж має.

Як зранена птаха нещасна,

Не може вона злетіти,

Так людина пропасна,

Що не знає для чого жити.

Хоч багато нема,

А скільки для щастя треба,

Щоб минула холодна зима

І душа, щоб злітала до неба.

Бо як вільна душа

І волю за руки тримає,

То більшого щастя нема,

Ніж як птаха літає, ... літає, літає...

29.04.2017

І вишня сниться за вікном,

Цвіте так біло, біло,

Ох як не бачила давно,

Аж в серці защеміло...

На чужині живу і маю вже достаток,

Та лиш багатства Батьківщини

І батьківської хати,

У пам’яті я бережу,

За гроші ж не придбати.

Ті аромати України

І рідної природи

У спогадах до мене линуть

Чи буде ще нагода?

Пройтись полями і лісами,

Вдихнути рідні ноти,

Без України як без мами,

Так нудно і маркотно.

А вишня знову зацвіте,

Мов наречена біло,

Я маю все якби іще,

Так в серці не щеміло!..

Cristine@

Ось я пишу, цей вірш

І не можу я написати,

Цей вірш

Стараюсь я придумати

Стараюсь я міряти

Але не допомога…

І знову цей нудний вірш!

І знову ці муки!

Як же я хочу закінчити цей вірш!

Знову вірш! І знову вірш!

Як же він дістав,

Кожна моя думка,

Тільки про вірші!

Стараюсь я придумати

Стараюсь я на мріяти

Але не допомога…

Пишу я цей вірш,

І пишеться!

Скоро нарешті,

За…

Війна не пробаче помилок нікому

якщо оступився нема вороття.

Всі чули не раз цю приказку відому

сапер помиляється раз за життя.

Там всюди чекає солдат небезпека

рішуче сапер всіх веде наче гід.

То техніці десь заважає ТМка

то треба піхоті зробити прохід.

В посадках, лісах павутиння розтяжок

там ПОМки і МОНки та ще й ОЗМ.

Сапер проведе вас без всяких відмашок

тропа є безпечна - немає проблем.

Від дронів ховаються всі до "зеленки"

щоб трохи закрили від неба гілки.

Неначе гриби навкруги ПМНки

та рясно видніють в траві "лепестки".

Тяжка то робота знешкодити міну

ніколи не знаєш який там "сюрприз".

Зробивши завдання чекає на зміну

він зробить любий вибуховий каприз.

Коли настане ніч і зникне тінь,

І все поглине спокій й пустота,

Ти не жалійсь на всіх, остинь,

І прийде саме той чи саме та.

Усе колись трапляється, не плач,

Не можеш виправити — не міняй.

Навчись собі пробачити і знай,

Що там, де ти — уже твій рай.

Якщо кудись покличуть — то іди.

Життя одне, і то як має статись.

Не знає аніхто, тому не бійся

Ризикувати й щось міняти.

Хтось скаже: "Навіжена, от балда.."

Яка різниця є тобі до того?

Лиш ти один, одна і темнота,

Приносить спокій, вказує дорогу.

Любов вона в тобі — тож не шукай

Її в комусь: не має — це брехня.

Той вигаданий, ілюзорний край —

Нічого більше, ніж справжнісінька ..уйня.

З собою примиритись — це важливо,

Прийняти того, ким ти є,

Не прикидатись іншим і грайливо

Ковтати яд, що хтось тобі нальє.

13/04/2025

Втрачений час не повернеться,

Втрачений час марнота,

Хтось стрибне високо й приземлиться,

Хтось в глибини морські пірна.

Хтось скаже добреє слово

Чи посміхнеться ласкаво,

А інший пройде шлях до віднови.

Хтось когось запросить на каву.

Тільки час не прожитий корисно –

В пустоті, маячні... у ліні.

Як тінь невловима зловісна.

Розчиниться в сонця промінні.

І зникне

Так наче б й не було,

Без плоду залишить, без сенсу

Лишаючи тільки пустку,

Що ростиме щодня злободенно

Ядовитим наповнить укусом.

Час намарне назад не повернеш.

Не марнуй дорогоцінних митей,

Бо з них і складається щастя,

Не дозволь собі пропустити,

Той шанс, що більше не дасться.

Беззмістовним витрачанням часу,

Ти втрачаєш по суті життя –

Сумно пройде і згасне.

Не залишить ні каяття.

Живи, наповнюйся миром,

Добротою – і нею ділись,

Щоб хто бачить тебе – повірив,

Що можливо злетіти колись.

Час це золото дорогоцінне

Чи жорстокий, невмолимий суддя,

Скористайся ним на відмінно,

Щоб щасливе прожити життя!

Cristine@

Затягнуло небо грозою –

Поховалися всі у світі.

Лише ми босоногі з тобою

По калюжах біжимо, як діти.

Скільки того життя – щоб бути

Так, як всі, і ховатись під зонти?

Діставаймо скоріш парашути –

Покоряймо нові горизонти!

Завтра ж може дощу не бути,

Завтра ж може світити сонце.

Тож не треба вдягати чоботи

Чи сумнівно глядіть крізь віконце.

Як відчути життя з середини,

Пакуючись у скафандри?

Як наїстись смачної ожини,

Не зробивши при цьому ранки?

Ви, як хочте – сидіть удома,

А я хочу дощу і ожини.

Тож біжу по воді босоніж

Затяжної дощової днини.

Голгофа – місце смерті Бога,

Голгофа – народження нас для неба,

Голгофа – місце Воскресіння.

Це гора нашого спасіння...

Іде Ісус обпльований побитий,

Кроваві рани на ногах і голові,

Іде померти, щоб змогли ми жити,

Щоби і ми померши ожили...

Навкруг юрба розгнівана сердита,

Нема любові ні в очах, ні в серці,

Земля слізьми, потом і кров'ю вся залита,

Іде Ісус, іде щоби померти!

Учитель наш, що мудро так навчає,

Дає усім дороговказ в житті,

Цілитель наш, котрий того зціляє,

Хто вірить в його сили неземні.

Той, хто навчав покинутий і зраджений,

Добро творивши чує в спині ніж,

Насмішками й прокльонами проваджений,

Об камні зранившись ступає босоніж.

Одна лиш Матір завмирає, терпить,

А серце тихо кров'ю обливається,

Вона іде за Сином не боячись смерті

І шлях слізьми дрібними застилається.

Віддати сина на роздертя і катування

І бачити ті цвяхи, молотки,

З трудом долаючи біль важку, ридання,

Нас всіх приймає за дітей – катів...

Так Син сказав, таке бажання Бога,

Бажання Боже для неї є закон,

Покірна і мовчазна перемога,,

Ось нагорода за Її любов!...

Де ж учні всі, апостоли де ділись?

Один Іван лиш вірний до кінця.

Як часто ми не можемо на ділі,

Зробити те, що кожен обіцяв?

Один цілує підло і зрадливо,

Інший зрікається відчувши небезпеку,

Решта втікає не діждавшись дива.

Яке ж тут диво? Час подумати про себе!

Учитель вмре з хвилини на хвилину,

Чого чекати ще? Для чого йти за Ним?

А ми надіялись на цю людину,

Що Він таки той переможе Рим!

Ісус розп'ятий весь кров'ю він стікає,

Помер ганебно на Хресті

І всім єством до нас волає:

* Кайтесь!

Провини один одному простіть,

Бо Я помер - приніс я кровну жертву,

Я переміг не тільки Рим, а цілий світ

І тіло розшматоване, роздерте,

За вас, за вас за всіх,

За тих хто зраджує, зрікається, вбиває,

За тих то перелякано тремтить,

За цілий світ Я на Хресті вмираю,

Щоби воскреснувши всіх інших воскресить!

Так небагато вас стоячих під Хрестом,

Матір моя, Марія Магдалина

І декілька жінок лишилося з Христом,

Іван, учень улюблений, із ними.

Немало й тих, що йдуть у прірву

Самі себе засуджують на смерть,

Та наш Господь з рук ворога всіх вирве,

Всіх тих хто каючись прийде,

Прийде до Нього впаде на коліна

І щиро визнає провини Він простить,

Бо ми для Нього кожен є дитина

Й за кожного серденько батьківське щемить.

Якби то всі ту тайну осягнули,

Ох як би звеселилось все творіння,

Земля б від радості ( а не від стогону) здригнулась,

Ми б всі досвідчили святого воскресіння!

Бажаю всім родитися для неба,

У цьому сутність є життєва і мета,

А в Бога місце є для мене і для тебе,

Бо всі ми є наслідники Христа.

10.04.2020 р.Б.

Не зачиняйте двері Храму,

Замкніть, радше, серця на гріх,

По всі віки, хто вірує, Я з вами

І не віддам, і для Отця Я збережу своїх,

Гадаєте пожива тіла буде важливіша,

Якщо голодні ви поживи для душі?

Якщо не станете переді Мною в тиші

І не скупаєтесь у Милосердному дощі?

Бо, що є смерть? Її Я переміг!

Бо Мною все сотворене й Мені підвладне,

Хвороби нищать тіло, душу – гріх:

Душа загине – безповоротна втрата,

Не зачиняйте двері Храму і не бійтесь.

Молитися не бійтесь, молитва зцілює,

Я ваш Спаситель, в Мене ви повірте –

Моє благословення щедро виллю Я!!

Не зачиняйте двері Храму!....

Cristine@

2-3. 04. 2022 р. Б.

Ти прийдеш до Мене,

Я спитаю сину,

Де ж ти був рідненький,

Де черпав ти силу?

Ти забув про Мене?

Чи не знав? Не слухав?

Що тепер повернеш?

Бачу в тебе скруху!

За життя боявся хіба що померти,

Що зробив ти друже? – розкажи відверто

Все навколо тебе змусив працювати,

І життя прожив ти як суцільне свято,

Я ж чекав на тебе, виглядав мій сину,

Люблю всіх безмежно

І тебе дитино!

Вибрав ти дорогу широку, простору,

Тільки та дорога не вела додому.

Маєш час мій сину, тож опам’ятайся.

Щиро помолися у гріхах покайся.

Ти прийдеш до Мене, пізно, та пізнаєш,

Тільки після смерті вороття не має,

Є вічне життя з Богом і без Бога,

Вибери тепер правильну дорогу!!!

Сristine@

Парослі попелом проростають, 

Шукають світло, що єдине. 

Сонце твоє в небо пускають, 

В пошуках чогось, що вічне, ціле.

Серед опалих листків, 

У кімнатах пожовклих світів. 

Нектар зібраний я ховав, 

Чужинців ним пригостити волів.

Свій плот я скерую в путь, 

На острів чудес і пригод. 

Минулий піт вже не болить, 

Сакура цвіте — забуваю спогад.

Дурманом віють поклики любові

Ці тягучі поклики душі

Як же важко з ними жити

"Друже! допоможи ".

Ця пітьма шалена , ланцюги важкі,

Мене скували ними демони душі.

Любов так швидко плине, жаль що більше не прилине.

Це так сумно , навіть страшно, може все ж проміння проблисне?

Сподіватися на це не варто, краще вже забути про це все.

Я не можу спати, і не хочу жити.

Вже не знаю, Боже, куди себе діти.

Все, що досі мала, у ньому хранила,

А тепер не маю — забрала могила.

Любий мій коханий, рідненьке серденько,

Вмираю потрохи, не зразу — тихенько.

Я чую, що скоро піду до тебе,

Що й на мене десь чекають у небі.

Так сумно і боляче, немає розради,

Грохотом котяться сердечнії вади.

Кров'ю стікає любов по зап'ястку —

Таки дочекалася... можна зняти маску.

Пусти мене, земле, до милого в небо!

Тут не хочу жити, без нього не треба.

Пухкими хмаринками вкутаюсь тепленько

І засну сном вічним край свого серденька.

Запахом п'янким цвіту наших вишень

Дихатиму вільно, хай вітер колише,

І наше кохання у піснях розносить.

Здійсни ж, будь так люба, те, що серце просить.

Скільки б не ридала, скільки б не просила —

Та не чує небо, не зведе в могилу...

Забираєш мої думки...

Занюрюєш в тишу...

Чую...

Лише твоє дихання...

Твій не висловлений...

Біль...

На підсвідомому...

З'єднані каналами...

Рівень...

Лишається не пройденим...

Не прожитим тут...

Тепер...

Чекаю добрих звісток...

Гарних нових...

Усмі(хнись)...

Звикла до слова "кохання"...

Воно розповідає про двох...

Чи хоча б...

Потаємні закутки душі одного...

Бувають багатоманітності...

Варіант...

Однозначності обрізає...

Багатогранність Всесвіту...

Вирок... та...

Буває інакше, геть зовсім...

Коли бракує слів, не ресурсу...

У час...

Як хтось натхненно зі сцени читає....

Вірші торкаю струни...

Жадан...

Розумієш мої спраглості...

Тамуєш нагальні потреби...

Не треба...

Плюс іноді більш багатослівний...

Або ще питаю "як ти?"..

З нового...

Скласти в рамки пристойності...

Думки класифікувати...

Валізи...

Раціональності та спокою...

Спустити на нижню...

Полицю...

Звільнити простір, просякнутий...

Різними природніми... рідинами...

Фентезі...

"Цю жінку я люблю - вона просила"...

Можливо відростила крила...

Політ...

"Цю жінку я люблю" - то було круто...

І всі мої гріхи уже спокуто...

Привіт...

"Цю жінку я" зустрів - всміхнувся...

Минулому чи їй, як обернувся...

На зліт...

"Цю жінку" розгадати не вдалося...

Тоді як цілував її волосся...

Лиш слід...