Довкола панувала тиша. Повільні кроки, м'які рухи.
Теплий, рідний погляд.
Багряне волосся світло відбивало, пливло, стікало
водопадом на обличчя діви.
Неминучим був той поцілунок, пілся падіння променю,
давно зруйнованого, сонця.
А посеред темряви лунали прояви усмішок... майже
нічної темряви.
Прикуті погляди, ненаситні погляди, переповнені
ніжності, любові, небажання відпускати.
— Нас вдвох багато не буває, та мушу йти.
— Ти ж знаєш, як нам буде важко?
— Так, та врешті-решт, ці самі ми з тобою тут і зараз.
— ... а далі, — запросила жестом щастя відчувати. — Ми
будемо разом доволі й досхочу... прошу тебе, не варто
горювати.
Поринули до ліжка милі, плавно, динамічно, світло рухом
погасивши.
Два тіла, ледь помітно, обережно доторкались почуттів.
І погляд встановився неминучий, погляд взаємний,
спрямований на суть самої їх душі.
Лежали голі, протилежно... І справа не у одязі, це точно!
Їх слабкості розвернуті до їх очей, а не тіла!
Сором'язливість викликала вже новий, коханий подих,
спричиняв він поклик.
Поклик притиснутись сильніше, поклик торкнутися
клавіші душі та викликати спокій, спокій мирний і
коханий.
Поклик надто сильний (шепіт) їм поцілунків стало мало
(шепіт), дівчата так хотіли розчинитись та забутись одна
в одній.
Стримування стало недоречним і поцілунки, і посмішки
луна щомиті...
Хоча й не між двома коханками, а між двома коханими
людьми.
Бажання притиснутись, поглибитися, відчути сутність
близького серцю духа й тіла, де доторки щасливих вуст і є їх мова!
"Тебе так мало, прагну більше!", "Не можу я ,в кінець,
напитися поцілунком, одним єдиним...", "І близькість ця
така приємна, не хочу відпускати її руки".
Поцілунки кажуть тихо, вільно, але не багатослівно.
Вони дають доречність дотикам інтимним, лиш після них
так часто хочеш показати власну слабкість, лиш після
них так хочеш доторкнутися чужої.
І з ними відбувалося все саме так.
Живіт, ключиці, плечі, шия. Укус уже черговий, важкий
подих.
Вона запрошувала трішечки спустити блузку свою, бо їй
здавалось — одяг закриває душу.
Кришталеві пальці, тендітний поцілунок, рука спустилася
стегна.
"Це справа звична", — мовить пересічний.
"Це акт кохання!" — вигукне емоція.
Усмішка, хтивість... неумісна стане, що ліпше,
пристрасть, спокій, збудження, віддача.
В такі моменти тіла двох працюють як одне, тоді довіра
визначає потік крові.
Закони обережності рушились під тиском нетерпимості...
що ж, взаємної насправді.
Долоні, груди, знятий ліфчик, оголене коліно тисне поміж
ніг.
Лунають солодкі секунди, перетікають у хвилини,
короткий погляд замість слова попросив, зробити їй
приємно.
І запах поглинає розум діви, вириває з роздумів, та
однозначним залишається бажання бути ближче.
Осягнути тіло жіноче, ніжне та прекрасне, де тільки
вийде.
Втікла хвилина, відчувся смак, почувся тихий-гучний
стогін.
Укуси, поцілунки неначе знали, тягнулись спідньої
білизни, вразливих місць рук та ніг.
А силуети постатей розлились в напівтемряві, а ноги в
ритмі сплелись ближче та обійнялися.
Тиша. Час. Спокій. Тепло. Рідкісно приємний
подих, повторюваний, та не менш значимий запах.
Смак. Дотик місць вологих, зазвичай закритих.
Поглибилась. Насолода, легкий лоскіт, слизькі приємно
пальці.
Стискає домінантку у обіймах, обличчям з сорому
ховається у її груди.
Вона ж, в момент цей, зверху, не відступить і продовжить
тиск, а поцілунком не дозволить визволити стогін.
Рукою залишається у дівчині, іншою тримає її руки
нерухомо.
Тертя, тиск, поглиблення і ще-ще-ще...
Розірвався поцілунок, втомився погляд, проте...
— Прошу, не зупиняйся.
Укус за груди, несподіваний, приємний...
Продовжила стимулювати клітор. Сильніше лоскіт пробирає тіло діви.
Уже не стогне стримано, сором'язливо, це наче квиліт
пташки, хоча й приймається сповна він.
... а потім, в моменті почуття різкіші стали, а тіло наче
приємною судомою звело.
Відчула немов партнерка володіла нею повноцінно та
невідворотно.
Вона й не була проти.
Відчула себе в руках жіночих, рідних та прекрасних...
інструментом.
Неначе стала картиною в руках майстерного митця.
І діва залилася рум'янцем рясно, тримала задоволення у
тілі, не пускала, не хотіла.
Хотілося залишити це почуття до зустрічі наступної...
Зустрічі, коли черговий раз, взаємно, перетнуться їх
серця.
Lad.a
