Викрадення

Тадеуш народився у Відні, в сім'ї  скрипаля та піаністки Стефана та Адель Антоневич-Болоз. У батька був тур містами Європи, найкращими філармоніями, мати ж,  не бажала сидіти у цей час у Кракові, тож вперто поїхала за ним, не зважаючи на останній місяць вагітності.

Родився Тад недоношеним та кволим, вибіленим до чисто білого альбіносом та зовсім не схожим цим на своїх чорнявих від природи батьків. Та їх це мало турбувало в той час.

Пологи  доконали матір. Через пів року Адель згоріла, так і не відійшовши від них, а батько, будучи у свої досить молоді роки, вже знаним та запрошуваним, не бажав обтяжувати себе маленьким та надто примітним  Тадеушем. Тож у свої п'ять місяців хлопчик був скинутий під опіку няньки, в минулому, вчительки музичної школи.

Чи варто казати що музичні заняття в маленького спадкоємця сім'ї Антоневич-Болоз почалися мало не с пелюшок? Хлопчика все життя оточувала музика. Він дихав нею, він спав із нею, їв, жив, вчив. Старенька пані Олівія наповнювала все його існування нотами і партитурами, а коли Тадеуш намагався втекти з занять, то ще й напрочуд болючим паском.  Часом від того паска відшмаганими були не тільки сідниці, а й спина, і в дуже рідкісних випадках - долоні, якими  Тадеуш дарма намагався прикритися від помішаної на сольфеджіо старої.

Тадеушу було п'ять, коли батько одружився знову і в їх двохрівневій квартирі у центрі Кракова з'явилася нова господиня. 

 Тетяна Міхновська була родом з-під Львова. Польською вона говорила ламано і часто, щоб пояснити Тадеушу якісь музичні деталі  вона переходила на англійську.  А то і просто на українську. В ті дні, коли вона не була зайнята концертами, а тренування не забирали увесь їх час, вона могла взяти свою скрипку і подовгу грати Вівальді. Тоді хлопчик міг взяти свою скрипку і підігрівати їй, вливаючи в ніжні переливи струн свою щиру, але ще таку по дитячому слабку роботу.  Тетяна, що як і батько, заробляла на життя скрипкою, тоді усміхалася і починала повчати, не гірше ніж няня Олівія, гвалтуючи його мозок музичними термінами.

Рідше Тадеуш міг почути як вона грає разом із батьком. В такі дні, коли Стефан бував удома, Тадеуш намагався сховатися, принишкнути та не показуватися на його очі. Що тут сказати, він побоювався батька, його холодності та байдужості, вимогливості та непохитності. Бувало батько сяде і велить грати. Слухає, прикривши повіки та хитає головою, поки відверто не говорить : "Не те".

Тадеушу було шість, коли у нього з'явився братик і коли він вперше зрозумів як виглядає батьківська любов і які на вигляд обійми матері.

Йому було заборонено тренуватися вдома, оскільки там був малюк, тож Тадеуш у супроводженні кволої та забудькуватої пані Олівії, часто ходив на індивідуальні заняття до найближчої школи, і там грав, грав, та грав… забуваючи про біль, смуток, ревнощі та звичайнісіньку заздрість.

Він не пам'ятає як виграв перший свій конкурс, і навіть не пам'ятає що тоді грав. Зате він може відтворити у пам'яті залиту дитячим пюре скрипку напередодні наступного. Воно затекло у середину і його було годі звідти витрусити. Тоді батько вперше його побив. Безжально, мотивуючи тим, що він сам не сховав інструмент. Тадеуш же не міг ані захиститися, ані сказати щось проти.

Наступного дня, побитий та в синцях, відчуваючи як ниють не тільки ребра, але й лікті, він програв.

Тадеушу було п'ятнадцять коли про нього почали  говорити із захватом. На той час він міг уже зіграти будь-що і будь-як  з синцями, чи без, з  безсоння чи без, але ідеально. Його брат Владислав, йшов за ним слідом, грав на скрипці, посередньо, ганяв по двору до схочу, пропадав з друзями та в школі, у нього були вчителі і молода гувернантка. Батьки його пестили і любили. Тадеуш на це дивився  мовчки і носив скрипку із собою, або замикав футляр у шафі на замок.

Стара сварлива няня, пані Олівія, померла коли йому було шістнадцять. На її похорони Тадеуш приніс квіти перев'язані її улюбленим шкіряним паском. Там їх і закопали, поміж інших скупих букетів,  поверх труни.

Того ж року він отримав грант та поїхав вчитися до Відня. Іноді зідзвонювався з мачухою Тетяною і подовгу слухав ставшою рідною українською про каверзний характер свого батька, а ще зрідка про те, щоб краще б вона не виходила заміж ... коли Тетяна була п'яна, вона говорила, що розуміє, чому мати Тадеуша вмерла і не дивується. Тадеуш не розумів і ображався. Він не пам'ятав матері і  відносився до неї також як і до батька, як до примхливої, вічно відсутньої людини. Якось він це сказав мачусі у трубку.   Жінка довго мовчала, а потім порадила йти до костелу і вимолювати у його матері  Адель прощення.  

Тадеушу було  двадцять три, коли на літні канікули його занесло в Україну. Між концертами і виступами, він зірвався з місця, тому що мачуха слізно просила поговорити з  Владиславом та допомогти не зірвати сімейний тур. Вона боялася, що батько просто уб'є Владика за паскудство та п'янки. Тадеуш не міг їй відмовити, тому взявши свою, вже куплену за власні гроші скрипку, приїхав до Львова. Через декілька днів він вперше побився з братом та  розтрощив власні кулаки об його п'яну пику. 

Тієї ж ночі Тадеуш згадав що таке ремінь і міцні батьківські п'яти. А через півтора доби стояв у заповненій залі  і грав "Шторм" Вівальді, стискав зуби і давив усмішку, стараючись не звертати увагу на те як тріскають кірки на власних кистях, і як стікає крапля крові на струни.