Викрадення

Вирішила не чекати до завтра.... Тут все ще інтим, любі мої. Щойно дописано

________________________________

Відсахнувшись, Максимілан приклав кисть до рота та стер цівку крові. Шок і  здивування розбивалися об Тадеушеву усмішку, вкрай яскраву на фоні чорної сатинової маски.

—Вкусив, падлюка, — прошепотів він . У відповідь ще більший Тадовий вишкір і поплямовані кривавою слиною зуби.

— Скільки звіра не годуй, все одно в ліс дивиться? Так?  — невдоволено прошепотів Макс, а потім відкинув у сторону батога. О ні,  за такі витівки цей малий паскудник батога не заслуговує.

Вихопивши з підставки для парасольок бамбукового прута, добряче зацідив ним по вкрай рожевих  сідницях.

— Дава-ай, кричи!!! — Свист і ляскіт об шкіру стояв у вухах, а дрібний халамидник все мовчав, міцно зціпивши зуби та губи. Це дратувало так сильно, що годі було спинитись лупити свого бранця. Та так діло не піде. Максиміліану потрібні були крики, стогони і закочені в больовому потьмарення очі. Щоб його боялися і сахалися. Щоб потім таке полохливе і зачумлене кошеня приголубити та ніжно-ніжно пестити.

Звичайно він  знав як почути  потрібні йому крики… і як ще більше принизити.

Силоміць розтиснувши хлопцю щелепи, впхнув туди кляпа, з тунелем замість кульки, міцно застібнув на потилиці , а після вже нирнув в насильно роззявленого рота язиком, нелагідно шарпнувши бранця за волосся. Тадеуш стогнав та сіпався, і від цього Максиміліана ще більше розпаляло.

— О так, молодець, пручайся і скигли, поплач, любий… — хихотів він, — можливо я дійсно тепер замість усіх цих намальованих квітів, усію тебе жирними пацюками… будеш хлопчиком-пацючком, ти ж хочеш бути вкрай приниженим, так? — знущався він, з задоволенням розглядаючи почервонілі сліди від прута. Тадові стегна і сідниці горіли від влаштованого покарання, груди важко здіймалися, з роззявленого рота , якого бранець аж ніяк не міг стулити, текло слиною.

Відверте і вкрай збочене видиво. Макс знав як зробити його ще більш збоченим.

— А може ні, я не буду татуювати пацюків? Може я нароблю в твоїх сосочках дрібних дірочок? Навішаю штанг і кілець, прикрашу все дзвіночками і буду брязкотіти ними, поки буду тебе трахати? Скажи, це чудовий варіант, Тад… я можу увішати такими дзвіночками усього тебе, вушка, брівки… члена…

Тадеуш у відповідь застогнав і заборсався сильніше. Сліпий, зв'язаний, підвішений, важко дихаючий. Він намагався копнути ногою і якби міг, точно би гарчав.

Максу то все забавки, бо хлопчик з величезним плагом у собі, та зв'язаний мотузками у принципі виглядає безпечно. Грайливо, звабливо…

Безмежно збочено, підхопити його під ті брикливі коліна і притиснутися все ще запакованим у штані членом до його відверто розкритого паху, похиленого, аж ніяк не збудженого пеніса…

Недопрацював… від того недопрацювання Максиміліану фон Вульфу  раптом стало незручно… Тут наче мали бути вкрай гострі  сексуальні ігри, а не чергове знущання…

— А ще як будеш неслухняним, я можу ввійти в тебе, коли в тобі та іграшка… задовбати її вглиб… — він на мить затих, відчувши як напружився та завмер  Тадеуш, а потім з перемогою на устах  доповнив  тихіше:

— Чесність і покора, Тад, і я нічого з того озвученого не зроблю… Давай, розслаб свої  колінця.

Розслабся Тад, і буде набагато чарівніше.

***

Виснучи на власних руках, Тад боїться. Він настільки наляканий та збентежений, що стають байдужі усі принципи та попередні спроби та бажання.

Він би  поблагав зараз Максиміліана, однак, все що може — стогнати широко роззявленим ротом та стікати слиною. Заходитися відчаєм від наповненості тіла і перетиснутого члена. Болю, що з кожною миттю все більше відчувається у суглобах… розчерками його батогів та прута… і найгірше в тому — всеохоплююча темрява.

Максиміліан правий, вкотре, Тадеушеве пручання лиш породжує ще більше болю і жаху, знущань.

Тад думає миті, всього миті, перш ніж у відчаї розслабити власні коліна і покірно обійняти чужі стегна ногами, втиснути п'яти у чужі сідниці.

Він шепоче ті "будь ласка" і "відпусти"  без упину, багато разів, подумки та вголос, як мантру, як молитву. Як єдино зрозумілі слова. Дарма що замість слів кумедне булькання та видихи, дарма що на очах дурна тканина і не видно виразу обличчя тої людини…

Маска раптом злітає і той чоловік, той власний, сповнений жадоби кат,  дивиться Таду в очі, не як глуха потвора, а як божество, яке зрозуміло та вирішило прийняти ту з кров'ю відірвану від себе пожертву.

Щось змінюється в його погляді, в його виразі обличчя  невловимо ,але настільки кардинально,  що Тадеушу ще більше хочеться розплакатись. Чи то відпустити той переляк, а чи наповнитись незрозумілим каяттям за власну малодушність та продажність.

Максиміліан тим часом забирає долоню з сідниці і похапцем розперезує свій пасок, розпускає ширінку, вивалює назовні ерогований член. Розводить його коліна широко-широко,  зачіпає пальцями іграшку і Тад, червоніючи від того  нахабного дотику,  відчуваючи, як висковзує іграшка зсередини, ще більше знічується і тремтить  злякано, присоромлений відвертає обличчя і стискає зубами свій кляп.

Не сміє ні ворухнутись, ні сіпнутись. Бо ж наче без слів тут погодився не пручатися… за те, щоб залишитися без дірок і дзвіночків…

Повний бентежних думок Тадеуш, змушує себе підвести погляд на Максиміліана якраз у ту мить, коли чоловік  припіднімає його трішки вище  та тулиться своїм набухлим  членом до Тадового паху. У цьому положенні дійсно не чути рук. Добре. Хай так. 

Хлопчина з шумом всотує повітря та дивиться в його чорні очі. Макс же  схиляється до обличчя поволі, веде носом та дихає у саме вухо. Промовляє:

—  Обхопи мене ногами міцніше. Так буде зручніше.

Тадеуш невпевнено киває та, здаючись, тремтливо та невпевнено, чимдуж стискає стегна на його боках. Безпорадно сплітає пальці рук десь над головою. Мотузки заважають однаково, що на зап'ястях, що на члені. Зручніше було б обійняти руками і притертися до його живота, а не стогнати від болю і кожного гудза, вдавленого у плоть.

Власна думка знічує, проповзає на щоки яскравим рум'янцем . Стидобою. Бухтить у голові, та так сильно, що від того зводить горло і ребра, наче з переляку.

Може й дійсно з переляку,  від покірної близькості,  від усвідомлення чому зараз цей чоловік візьме його  і за що?

Максиміліан  же, тим часом, торкається губами вилиці, заповзає язиком під ремінці кляпа, пестить цілунками, поволі підбираючись до тремтливих, розчахнутих кляпом губ. Водить по них своїм язиком, вигладжує та дражнить. Не наполягає. Просто…

Просто як є…

— Ось так, чудово, тепер перестань жувати кляп і я зніму його, — промовляє він у самі уста і тільки тоді Тадеуш усвідомлює як тісно стискає зубами те збочене приладдя.

Тож лишається слухняно розтиснути  губи та не зображати образу. Не скиглити і не лити слізьми. Дозволити себе цілувати, чи інакше, взяти у тих цілунках участь. Ковзнути по наглому язику своїм і прикусити коли надто глибоко лізе до горла.

Десь у тому цілунку його персональний монстр,  відстібає здійняті руки і опускає їх на свою масивну шию. Несе, тулить до стіни спиною.

Тепер все залежить від нього. Максиміліана Фон Вульфа. Чи буде задоволений Тад, а чи силоміць розіп'ятий, наче просто непотрібна річ на певний час .

Тад огортає ту шию ліктями, як єдине спасіння. Іншого ж немає і не буде. Пробирається пальцями у жорстке темне волосся. Тисне до тім'я зв'язані зап'ястя. Видихає те повітря зі спертих легень. Невпевнено та зовсім ніяковіло торкається його обличчя цілунком . Не очікує, що натомість він проведе по обличчю пальцями. Вигладжуючи, окреслить щелепу та скроню, вилицю, підборіддя…  а потім натисне пальцями на кутик рота. Майже так само, як перед тим запихав кляп, втискаючи пальці у щоки ..

Перше бажання сіпнутись, Тад його  глушить насильно… злякано,  нехотячи відкриває того рота, не усвідомлюючи для чого той Максиміліану  здався ..

А чи хоче до того рота свою ерекцію запхати ? Уже? Так швидко?

Від того сумно і гидко.

Пальці пробираються під уста і Таду тільки й лишається, що торкатись язиком звичайних, заблукалих до рота нігтів та подушечок, вузлуватих кісточок..

Це вкрай  інтимно. Та нагадує речі, в яких ротом охоплюють зовсім не пальці.

У цю мить, там у паху, між ногами все яскравіше, і поряд  відчувається його важке збудження. Долоня, що так по-хазяйськи тримала під сідниці, тепер пробиралася до середини. Де ще зовсім недавно розпирало  від тягнучого болю та бездушного  вторгнення, тонкий вузлуватих палець ковзає м'яко та наполегливо.

Тадеуша все одно трусить, від розуміння власної покірності та безапеляційної, вимушеної довіри . Ледь приспускаючи повіки, горячи від того неквапливого дотику усередині, несміливо обхоплює устами пальці Максиміліана. Червоніє та смокче їх. Дивиться в очі. Задумливо облизує, поволі знаходячи свій естетизм та схему в вилизуванні тих фаланг.

Макс забирає пальці поспіхом, так що Тадеуш мимоволі облизується, поплилий у думках.

Та що він прилаштовується знизу — розуміє не одразу. Сіпається, від того його члена, мало не зісковзуючи з не такого вже й страшного пальця. Спину від того сіпання лиш сильніше вдавлює у стіну. Палець ковзає назад, а набухла Максиміліанова плоть рівняється із власною, наче так воно і повинно бути.

— Тссс… — стишує він, наче налякану тварину. — Я не братиму, обіцяю.

Поволі опускає руку і  тягне з Тадового члена той мотузок, ловить зірваний з губ болісний стогін устами, обхоплює обидва пеніси разом. Пестить, стискаючи докупи голівки, не відводячи очей від Тадового обличчя. Водить по довжині і водить усередині.  Давить і намацує, допоки Тадеуш не заходиться  зненацьким і таким очікуваним  стогоном, не стискається від задоволення .

Там, усередині, замість болю, раптом  пульсує чимось незвіданим та добрим. Лоскотливим, туманно бентежним. Нестримним, ураганним..

Тад схлипує, не готовий до того, гублячись у тих рідкісних відчуттях. 

Від власного бентежного здивованого  зітхання соромно та лячно.

Голову кружить від відчуттів і емоцій. Тіло незвично слабне. Максиміліан цілує та зціловує ті стогони, пришвидшує рухи. Тад ладен збожеволіти. Надто добре, надто незвично… надто, бо може кінчити, вимазати, того чоловіка і себе. М'язи сковує від насолоди і напруги, пальці на  щиколотках незвично німіють. Німіють і кисті… переляк стелиться новою хвилею поверх і змішується з його вкрадливими, спокійними, своєчасними словами в самі уста: "Дава-ай… кінчай… впусти себе…"

Чи це страшно? Це не миті до того... не розсікаючий біль, не сходи... це навіть не гвалтування в ту першу ніч…  не наполегливі поштовхи в широко розведеного рота …

Тад кінчає всхлипуючи, незвично, у чужу руку, притиснутий членом до чужого члена, з розведеними ногами наче хвойда, сидячи на чужих пальцях …

І від цього так соромно, так до дикості лячно і незручно,  некомфортно.

Макс  цілує та зціловує  той ляк, вилизує заціпенілий рот, і наче там сховане щось потаємне, тиснеться животом, притискає до стіни .

Тад пливе у тих його руках, мало не провалюється в рятівну дрімоту. Чимдуж обіймає, боячись розірвати цю мить. Опинитись у руках не чуйного коханця, а маніяка, жорсткого та зухвалого збоченця…

Розуміння, що і те, і те —  справа рук однієї людини … і дві їх бути ніяк не може, пульсує десь на підсвідомості. Таду легше про це забути. Хоча б на кілька хвилин, поки теплі руки та обійми такі сильні та безпечні.

Поки сильні виключно для нього і поки виключно для нього безпечні…

Від цієї думки Тадеуш знову, як мале дівчисько ладен розплакатись.

Та не годен пояснити та озвучити.