Викрадення

Що тут може бути класного, окрім, як "я тепер іграшка для папіка" і "нічого більше не вирішую"?

Перспектива бути зламаним та викинутим? Хороша, коли звільнитися немає можливості. Можна жити цією думкою, або існувати…

Однак Тадеуша Антоневича-Болоза бути зламаним не влаштовувало, з якого боку не дивись. Він ж бо доросла самостійна людина, дарма, що часом батько ще дозволяє собі дати йому добрячого прочухана. Так Тад не проти, якщо за діло.

— І що далі?  Що ти плануєш зі мною робити? —  питає нехотячи, ледве стримуючись, щоб не плюнути у бісівське обличчя. Ледве приводячи власне дихання до якогось адекватного ритму, бо інакше можна просто збожеволіти. Зрештою, то дурна затія, бо Тад тут якби прикутий, і звільнитися наврядчи вийде самостійно.

— А ти ще не второпав? — шкіриться викрадач, присідаючи поряд і знову погладжуючи щоку. Медом йому там намазано, чи що? — Я планую тобою володіти, приручати і навчити жити зі мною. Скажи, це ж  чарівний план, любий .

Геть дурний той план, яким чувак обкурений.

Тадеуш тьмяніє.

— Я тобі не любий, — нервово видихає він, дивлячись на щасливу усмішку божевільного збоченця і відчуваючи як знайомо чужі пальці заповзають у волосся. Стискають його, тягнуть, примушуючи вигнути шию. Дарма  смикається в цю мить. Руки, як і до того, розтягнуті врізнобіч та приперезані міцно.

— Любий, Тадеуше, любий, — нагло перечить він. — Бо я все ще ладен за кожен не мною поставлений синець відверто мстити. — Волосся він відпускає, натомість, повзе долонями до скронь, окреслює вилиці, шию, плечі, де погладжує пальцями шкіру геть невагомо. 

—  Буду радий, якщо колись ти зробиш для мене те саме, — у тих його словах немає насмішки. Констатація факту, в якому божевільний з радістю розтовче чиюсь пику за випадково  заляпаний мешт…

 Тад ледве втримується, щоби не озвучити йому ці слова як факт і одкровення.    Це його панібратство, наче нічого дивного не трапилось, або наче щось трапилось настільки важливе, що вони вже "любі" один для одного і мають мстити за один одного —  дратувало і, водночас, лякало. Як  може лякати тільки непрошена, раптом самоозначена наречена. Або чоловік для бранки.

Чудово, Тад гірко посміхнувся, він почав утотожнювати себе з полоненою принцесою в лапах дракона. Навіть не рипається на чужі дотики.  Збоченець Тад… Ти реально збоченець.

Як не крути, а взяли як останню хвойду  Тадеуша, а не цього пришелепкуватого.

Виродок тим часом присідає так тісно що тулиться стегном до стегна. Дотик обпікає гірше його цілунків напередодні. Надто інтимно, нагадучи ті стегна оголеними та в зовсім іншій позиції, за інших обставин, з ціпкими пальцями на них. 

З такими зусиллями здобутий спокій , на жаль, летить шкереберть, разом із самоконтролем і переляком. Тад від того знаходження майже впритул — заводиться. Він злий, гнівний, майже лютий. Дарма, що приречений.

—  А ще я планую тобою насолоджуватися, Тад, — ніби нічого не трапилося, продовжує ця хтива погань. —Спілкуватися з тобою… і в перспективах вчити бути мені за це вдячним.

Приїхали … Тад мало не скрипить зубами, відчуваючи як з кожним наступним словом все менше схожий на повну глузду людину.

— Це твоя нова кімната. Не дякуй. — Максиміліан  говорить спокійно, захопливо, наче нічого не сталось і дише тими словами в обличчя. — Речі твої вже тут, розкладеш сам.   Скрипка на підвіконні, партитури на столі. Після того як я тебе розв'яжу, маєш двадцять  хвилин на обід і на те, щоб привести себе до ладу. Раджу не робити дурниць, інакше твоя умовна свобода, перетвориться на клітку значно менших розмірів, — продовжує він і неочікувано торкається уст невагомим цілунком. —  І тоді  я подбаю, щоб вона тобі геть остогидла та знавісніла. Ти ж не хочеш відчути на собі роль зачиненої, прикутої до ланцюга собаки? Краще ж бути коханим та обожнюваним, скажи? 

 Тадеуш тим часом миттєво, наче скіпка спалахує, горить, закипає. Чи то від того непроханого цілунка, чи то від перспектив кохати ось цього довбанутого на всю голову… 

Як цей клятий  аб'юзер взагалі осмілився собі вже щось напридумати? Диви що напланував. Жити йому закортіло, разом, напевно ще й душа в душу. З поцілунками зранку і відвертими ласками уночі.

Як би не так.  Тад мав все це у носі, у сраці, і слав під три чорти. Тад забув навіть себе від откровень дурнуватого збоченця …

В клітку? То в клітку. На ланцюг? Окей, так і бути, менше метеликів в голові буде.

 — Знаєш, є одна проблема, ти не надто схожий на дівчину, —  зашипів Тадеуш , перебиваючи своїм праведним гнівом чужі недолугі мрії та  люто дивлячись на свого викрадача, відчуваючи як десь усередині підвів очиська власний внутрішній біс. —  А ще мені вкрай недостатньо ні цієї кімнатки, ні клітки , ні прив'язі. Бо  я б волів краще ходити на побачення, концерти, прослуховування, але найперше на побачення … без тебе… жити без тебе і вертатись до дому в якому немає тебе… ох і ще … займатись коханням теж без твоєї участі… Як тобі такий план? Класно , еге ж?!

Він дихає тими словами, випльовує власну незгоду ними, власні плани, які наче вже обдумав і прийняв. Все летить шкереберть разом з тим.

Зухвалець тим часом мовчки дивиться на нього…

А наступної миті хапає Тедеуша за обличчя, вдавлюючи пальці між щелеп і нагло впивається цілунком. Простягає своїм язиком аж до горла, мало не перекриваючи повітря. Тад би укусив, якби та паскуда так міцно не вдавлювала пальці  між щелеп. Та дарма. Цей паразит  напрочуд прозирливий і далекоглядний. 

Тадеуш давиться тим цілунком і зло сіпається, коли цей ненормальний нечікувано звільняє одну з його  рук та  завбачливо перехоплює зап'ястя. Відсторонюється і дивиться, в той час як розчервонілий Тад, мало не задихається від паніки .

— Молодець. —  видає він у стилі матінки Тетяни, чим зовсім збиває з пантелику. — Ти гарно тримаєшся,  з тобою не повинно бути легко. Буду відвертим, того вечора  все  було занадто. Я трохи переборщив.

— Трохи переборщив? — наче без пам'яті люто шипить за ним Тадеуш, облизуючи почервонілі губи. — По твоєму це було трохи? Ще скажи трохи не туди… Збочений бовдур… — не тямлячи себе, видихає він .

— Ще й як туди, любий. Мені було добре. Шкода, що тільки мені. — Максиміліан неочікувано усміхається, а потім відстібає інше зап'ястя.

— Двадцять хвилин Тад, інакше ці трохи не туди стануть для тебе найніжнішими, в порівнянні з тим, що я іще можу з тобою зробити…

Тад різко схоплюється з місця тієї ж миті, в намірах бити до м'яса  знавіснілу пику. Тіло ж, немов в насмішку, огризається памороченням та гострим болем. Ходить від слабкості.

— Ні хвилиною більше, — зовсім строго доноситься вже здалека. Чути як клацають двері, як віддаляються кроки. В очах ж сіро, в голові пульсує. Тадеуш важко привалюється до стіни, поволі приходить  до тями та шокований власним станом. Тремтить.  Погляд ковзає по дорогому умеблюванню, заштореному вікну, пухнастому килиму невиразного попелясного відтінку. Зупиняється на глечику з водою та якісь незрозумілій сірій каші в тарілці зі жмутом ягід.

Живіт, зрадник, бурчить…

Торкаючись його, Тад з запізненням розуміє, що оголений. На ньому немає навіть білизни, яка хоча б номінально  від збоченця прикрила. На стегні набрякла пляма. Вона завитком обіймає ногу на заповзає на живота. Навіть не пляма, контур. Тад прикриває очі та важко зітхає, переварюючи цю деталь на собі та стараючись не думати, що це паскудство і на спині також.

Двадцять хвилин проходять непомітно, за спробами зладнати з власними ногами, ослаблим тілом, спрагою та непрошеною нудотою… коли залив в голодного живота абсолютно все, що так скромно дали, а воно верне назад. І вже не знати куди то вихлюпнути і чи взагалі варто.

Вистачає сил нудоту все ж приборкати і їжу залишити при собі.

Тадеуша хитає від слабкості. Кінцівки поколює і власні руки, які були завжди слухняні, раптом стають надважкими.

Йому відверто зле. Настільки слабко, що вже все-одно до того, що та гнида наробила з його спиною та стегнами. Байдуже, що виродок робив з ним три дні поспіль. Розважався не по-дитячому з приспаним тілом, чи просто розмальовував як на карнавал.

 Повернути себе собі — ось це не байдуже. І в голові кипить може й дурна, але надія про те що Тад  набереться сил і, якщо їх не вистачить зламати шию чи задушити, то все ж горлянку цьому виродку перегризе.

З особливою надією згадується власний батько. Якщо навіть той пакунок, що передавав Тадеуш мав в собі щось незаконне, тато ж помітить, що Тад зник. Буде ж шукати. Інакше й бути не може.   

Гнида з'являється швидко, наче весь цей час була неподалік. Знаходить Тада присілим коло ліжка, на  підлозі. Голова на тонкій ослаблій шиї лежить на матрасі, запалі очі з-під посірілих повік  дивляться на нього пильно-пильно. На обличчі Тадеуша байдужість.

А на обличчі викрадача — самовдоволення.

Хлопчина навмисне про себе не називає його по-імені. По-перше не вірить що це дійсно його ім'я, а по-друге… ця наволоч не заслужила звернення по імені.

Гнида та й гнида, покидьок та й все.

Скотина завмирає перед Тадом на мить, роздивляється так, наче облизує… а потім тягне руки.