Викрадення

П'яний Тадеуш захоплює настільки, що його хочеться розібрати мало не на шматочки. Однак, що потім з тими шматочками робити? Хіба викидати… А от цілого і  брикливого хлопчика можна вертіти з усіх сторін. Вдиратися до тіла то з голови, то з розведених сідниць. Пестити ануса чи рота язиком, пальцями, залишати укуси на плечах та підборідді. Цей тремтливий юнак з заплітаючим язиком, так вульгарно обмацуючий двері та вистукуючий по них — неймовірний.

А тепер, після тієї дози таблеток буде ще неймовірніший. Вкрай збуджений та гарячий, наче березнева киця в пошуках самця.

Його  скоро накриє  і Максу сильно кортить спостерігати  цю відверту мить вже коли Тад буде підготовлений. Варто поспішати.  Тому свого неймовірно зворушливого п'яненького бранця він легко підіймає та перекидає через плече.

— Ні-ні…. Зажди… не треба. Максе,  зажди… — Тад висне головою вниз та хапається за його футболку тонкими, кволими пальчиками, і якщо спочатку він радше втримує рівновагу, то зрозумівши, куди його несуть, вже знайомо  пручається та вивертається.

— Підвал —не твоє улюблене місце для розваг, еге ж? — Сміється Максиміліан,  кидаючи свою одурманену здобич  на осточортілу  лежанку.

— Давай, я зв'яжу твої ручки…

Його вкрай збуджує, як реагує на зв'язування Тад. Те безсвідоме, недолуге п'яне борсання, поки з нього силоміць здирають одежі. Неймовірно заводить те, як улюблений хлопчик  висмикує з його  пальців зап'ястки та намагається їх сховати, не дати.

Дарма, дарма. Максиміліан ще більше вишкірюється та затягує на тендітних кистях м'які  кайданки - ремені.  Ловить ті зап'ясточки та цілує царапливі скоцюблені від гніву пальчики.

— У мене ж ще ремінці є, багато-багато ремінців. — Макс без жалю заковує.  — Скажи, паніка вже бухтить у вухах? Може , виварює зсередини жаром,  сковує сердце з кожним затягнутим на  тілі ременем? Розкажи як це страшно, — підтрунює у вуха він.

У нього для Тадеуша дійсно багато цікавого. Зараз він натягує на хлопця щось схоже на жилетку. Вона обхоплює шкіряними смужками шию, вдавлюються у тіло сталевими кільцями, відтіняє чорним багряний нашийник, стискає груди і живіт…  ребра, обхоплює своїми деталями вузькі стегна. До кілець можна підчіпляти кайданки та ланцюги і творити з брикливого тіла живу знерухомлену скульптуру.

Поки застібає — воює. Мало не капає слиною  на Тадові пухкі губи та відрослі, розметані по постелі білосніжні кучері, бузкові люті очі.

* * *

Таду здається, з кожною тою пряжкою він все більше перетворюється на  "річ", якої так прагне фон Вульф. Він  з якимось остервенінням крутить підчіплені за спиною скуті  руки. Вже передбачає ланцюг, який Макс точно підчепить до кільця на шиї. Поки уявляє,  не зчувається як власне втілення жаху та пороку хапає за волосся та вивертає  голову. Тадеуш сичить та зло смикається, мимоволі схлипує та мружиться від цілунків та вогких дотиків. Від тих Максиміліанових  губ десь під скутими ребрами стріляє та сіпає, віддає аж до паху.

Затягнутий на шиї пасок треться об обхопивші  ту ж саму шию ремені жилетки,  вибиває думки начисто. Тадеуш весь зіщулюється та важко сковтує слину. В якусь мить затикається. Осідає на ту постіль, кладе на м'яку поверхню голову та ображено дивиться на Максиміліана. Цей чоловік очікувано і вкотре  змушує злякано хапати повітря  передавленим горлом та сумирнішати. Відчувати те, що було вкрай боязно відчувати.

Власне бажання повзло по скутому  тілу, пульсувало у скронях, горіло під ребрами, тисло в паху та все більше зводило з розуму.

— Розведи ніжки, котику, — новий сюрприз від Максиміліана вириває з грудей Тадеуша щось середнє між схлипом та черговим "ні".  В його руках  сталевий прут з м'якими кайданками на кінцях. Чергове знерухомлення обіцяє нові тортури та батоги. Тад проти. Він б'є і відкопується ногами, мало не влягаючись на зчіплені за спиною руки, цілить в його голову, пах і плечі, вскрикує та пожадливо хапає повітря, задихаючись від тісного ошийника і все для того, щоб вкотре переконатися, що Макс витриваліший, стійкіший, вправніший. Розведені тою штангою ноги, хіба тільки до живота підтиснути, себе продемонструвати. Не прикритися, не затулити себе від того зухвалого погляду. Ніяк, нічим. Захоче — так познущається, захоче — поставить, наче сучку, раком.

Він і знущається. Вкотре. Щось там крутить на штанзі, видовжує її,  змушуючи розводити ноги ще ширше. Наче того що було — мало.

Тад під його поглядом, від тих думок дихає геть часто і важко. Горить і незвично заводиться.

Запізніло розуміє, про що ж тоді говорив Максиміліан, розказуючи про ту пролонговану дію.

Це навіть не образливо, це як удар під дих. Зверхнє вказування того єдино правильного та корисного для Тадеуша  місця. Остаточне приниження.

Капітуляція?

— Задоволений? — хрипло сипить Тадеуш, лежачи перед ним розкладеним та на все готовим. Розуміє це, та не може нічого із тим зробити. Власне збудження пробивається образливою гіркотою у роті. Важкою грудкою десь над гортанню, непрошеним печінням в очах.

Макс мовчить. На мить відходить,  тягне зі стелажа, повного іграшок тубу зі змазкою, відкорковує та лиє Тадеушеві між ніг. Торкається долонею, водить, вигладжує так, що від тих дотиків перехоплює дух та ледве стримується стогін. Максиміліану  ж мало, він веде пальцями нижче, і точно хоче глибше.

— Вкрай, — усміхається він, пробираючись пальцями туди, куди не просили. — Буду ще задоволеніший, коли нароблю чудових фото на пам'ять

Тад схлипує від тих слів, надарма намагається відвести від його  пальців власні стегна, та лиш відчуває їх глибше. Як обхоблює власне тіло ті фаланги, впираючись у саму долоню…

Стогін… незрозуміло чий, полонить власну свідомість. І голову хочеться вигнути до задухи, щоб ошийник перетиснув трахею, вдушив та вивів свідомість із тіла назавжди.

Від того проникнення пальцями щось невідоме поглинає зсередини. Зудить спрагою та голодом. Всполохує хвилями та припливами , пробивається хриплим невпізнаними звуками  з рота.

Тадеуш раптом тоне і захлинається в  тому незнайомому відчутті, несвідомо стискає сідниці та вигинається. Веде стегнами і губиться в суворих  обрисах власної клітки. І вже байдуже, що обіцяють фотографувати і все одно, що у принципі його тут вкотре  гвалтують. Хочеться більше.

Іще.

Максиміліан нависає над ним, усміхається, насолоджується. Вдивитися в його безмежно глибокі очі, в гострі обриси обличчя, широкі плечі, білосніжну усмішку, відчувати ті пальці — тепер здається важливим, змістовним та вкрай необхідним.

Очам мокро від тих відчуттів, в стегнах млостно і тілу до безвиході гаряче.

Тадеуш ховає обличчя в подушки, дарма підтискає  розведені ноги. Згорає від сорому і бажання, власних неадекватних рішень. Важко зітхає та підгинає коліна, аби відкритися іще більше.  Німо запрошуючи його робити все, що запланував, лиш би звільнитись від тих відчуттів, чи навпаки, повністю  ними захлинутись, зірвати голос, втратити остаточно розум.

В тій остаточній втраті зв'язку з реальністю, Тадеуш важко спинається на коліна, та впирається вузькими долонями у м'яку поверхню матрасу. Веде поплилим поглядом по білому полотну Максової футболки, поки не знаходить  тих просвічуючих крізь тканину темних плям його сосків. Облизує спраглі губи. Дивиться. Усвідомлює.

Поряд нього Максиміліан,  скотина. Яких ще пошукати. Істота, що здатна викрадати, жорстоко гвалтувати, і при цьому мучитись над саднами, лікувати свою жертву і мститись вкрай зухвалим способом у відповідь за непослух.

Позаду нього чоловік, який здатен бути лагідним, якщо віддаватися йому добровільно, який Тадові їдкі слова виносить зі злістю та усмішкою, сарказмом. І багато-багато мстить…

У жерлі власного невимовно важкого збудження, події останніх місяців змішуються в дивний клубок перепетій, де власний біль і страждання, образи, перемежаються з нав'язаною нестримною насолодою і його широкими, міцними долонями.

Голові важко від тих думок.  Голову хочеться вдавити в матрас та сховати обличчя. Тад майже  так і робить,  стогне від безвиході, веде високо піднятими стегнами, треться щокою об об м'яку ковдру, бездарно шкребе пальцями власну спину,  дивиться на Максиміліана і зітхає..

— Ненавиджу тебе, але …  — тихо видихає, поволі примружуючи очі, дивлячись крізь півпрозорі повіки на нього.

— Мені… вкрай хижо… мені вкрай потрібно щось із тим зробити…будь як… пряником… чи батогом, будь… ласка…