Викрадення

В мене було три підходи до цієї історії і ось нарешті таки дочитала... Трохи страшно наскільки реалістично потрапляешь у тенета переживань та страждань Тадеуша й знається тонер разом з ним у цій безнадії та болю. І на контрасті постать Макса повністю впевнена у своїй владі та безкарності. І напевно дійсно певне болюче полегшення від того, що тут показано реалістичне завершення подібних " стосунків" з найменшими втрата для всіх. Хоча для Тадеуша це і значить повністю втратити себе колишнього і те небагато теплого з дитячих років.

Якщо подумати, це одна з найстрашніших моїх книг. Препарація психіки жертви. Я жорстока до цього персонажа, але направду, він ближчий мені за усіх. Бо через нього намагалася сказати, що вихід є. Стержень може бути завжди. Зібрати себе можна ,навіть коли розбито на друзки. Так, це буде інакше, але світ перемелює та рухається далі.

Остання сцена це сміх крізь сльози 🥲

В мене тепер нав'язлива думка про гігієну Тада весь цей час у підвалі...

Кепська, насправді,

Фух, ну нарешті його прорвало, а то вже реально стало моторошно....

Звик та розслабився, біднятко (

Я вже все прочитала) зараз піду до другої частини. Не переживайте, я саме таку книгу і шукала свідомо. Мені дуже сподобалося. Стиль написання і сама тема. Але скільки б я не роздумувала над прочитаним, важко повірити що Макс настільки невиправний. Мені навіть трохи його шкода. Він хворий збочинець, але навіть для нього міг би існувати партнер. Теж сбочений але в іншу сторону, якому би сподобалось бути покірною жертвою. І був би такий собі хеппі енд. Але я розумію що книга зовсім не про це. І Теда тут звичайно найбільше шкода, бо не дивлячись на травми дитинства, він все ж занадто здоровий психологічно, щоб проникнутись збоченим але щирим коханням до Макса. Хоча признаюсь під час читання очікування такі були. Але я рада що все скінчилось, як скінчилось. Дякую, вам, ви чудова письменниця)

Про Макса має бути третій том, однак він в дуже повільній роботі

Щодо неправильності Макса Сама спроба когось насильно утримати і при цьому любити, примушувати до контактів є важким кримінальним злочином. Причому, сучасною художньою літературою надто романтизовано та приведено до статусу романтики насилля як таке. Нічого романтичного в спробах обмежити людську волю силоміць а ще й знущатися -немає. Людина, яка дозволяє собі так знущатися над іншими, навряд зрозуміє важкість своїх діянь і раптом здобуде емпатію. Тому любити її можна звичайно, але краще на відстані. Чому обрано саме чоловічих персонажів, бо якби на місці Тада була жінка, високий відсоток читачів сприймав би насилля як прирородність і чекав би у кінці хепіенду, весілля та діточок Так буває, звичайно, однак, жертви викрадень та гвалту , навіть якщо вони на ланцюгу десятки років (а такі випадки теж є в офіційній кримінальній статистиці), воліють посадити злочинців та повернутися до життя де в них буде воля обирати.

Взагалі не уявляю, як Тад може ще якось з ним намагатись спілкуватись 🥲. Все ж надихає його спроби, хоч якось противитись ситуації.

Там не виходу, якщо він не противиться, він однозначно губить себе. Покірний Тад - чемний Макс... Однак це найлегший шлях до безсвідомої підміни понять здорових стосунків

В другому абзаці Тадеуш став Тедеушем 😅

Цілий ґвалтівник жаліє його... Ось це то іронічний фаталізм... Цікаво, що ми з Тадеушом разом раптом розмішилися від цього абсурду...

Парадокс, тому і смішно х))

Просто ви гарно погралися, з почуттями

В планах Тада...🤌 Скільки ви плекали цей твір?

хз. Перша частина роботи два місяці потім оформлення роману ще стільки ж

Однак якщо бути відвертими безсюжетно , фраза "насильне утримання" перед очима багато років. Ну і це не перша реалізація. Третя спроба. Друга мертвонароджена. Перша є опублікована вже

Ясно, 🖤

Розкладав на ноти прямо тут. На місці 🤌

Відчуваю, що ви хочете створити українську атмосферу й драматичну миловидність тексту. Тому зауважу вперше і востаннє: є русизми й невластиві укр мові форми дієприкметників.

Нажаль, є за мною такий гріх. Спробую познаходити, дякую

Свята простота цей Макс Хоче, щоб добровільно, щоб готувалися і пропонували, блять. Ну слів нема, одні вирази🤣 А глава дуже чуттєва. Це було правильним рішенням з боку Тадеуша: не знущатися над собою, не карати за природні реакції тіла, а просто піддатися. Грати в хуйові ігри, але хоча б на своїх правилах. Я цей розділ перечитала тричі за останні дні. Не в перше приходжу до висновку, що ви чарівно пишете. Від вашого стилю мені солодко, навіть коли зміст викликає виправдане обурення. Тож дуже вам дякую за працю ❤️

Дякую (червонію тут х))

"У тім-то й річ, що з тобою було добре" Я вже говорила, але ось це відчуття, коли тіло діє в розріз з бажаннями і принципами глузду — воно цікаве і жахливе одночасно. Цікаве, бо я щиро вражена тим, як несвідоме, насправді, нас боронить, намагається мінімізувати втрати та згладити кути.

Несвідоме взагалі страшна штука, як на мене. Бо часом воно спрацьовує взагалі не там де треба

🤣але воно хоче, як краще Теоретично

"Не раб — здобич, надважливий скарб" — а Макс все думає, що зможе підібрати потрібний ключ, прикрасити жорстоку правду гарними словами, мішурою. Адже так гарно звучить "цінність", якщо не вдумуватися, що це така ж сама об'єктивізація, тільки в профіль Ну і, звичайно, підкріплює свої гарні слова фізичним контактом Зрозуміло, що Таду будь-який контакт огидний, але підсвідомо тіло вже шукає плюси у безвиході, готується відділити фізичне від психічного. І боже, який все-таки Тад сміливий, як старанно він боронить себе 💔

Ще намагається говорити як з людиною....

Мене трохи дратує, що ви так естетично пишете, що я не можу просто написати "це було жахливо" 😅 бо це жахливо по сенсу і дуже хвилююче за виконанням То, як тіло Тада його певної мірою зраджує, йде різними шляхами з головою, свідомістю... так і здоровий глузд похитнути можна, і сильно

Боже, естетичною мою писанину ще не називали. Дякую!!! Насправді ж не тільки Тада мучити. Проблема Макса була у тому що він міг бути хорошим. Проблема і одночасно рішення Тада що він не бажав бачити хорошого Макса, бо тоді втрачав відчуття реальності . Ви гарно підмітили, тут можна попрощатися з глуздом, тільки через ті гойдалки з відчуттями

Як мене бомбить на моменті, де Тад думає, що мати його нагуляла, а відношення батька до нього, в такому випадку, ВИКЛИКАЄ ПОВАГУ Я розумію цю логіку, усе розумію, але бляха 💔 мабуть, то мої маммі ішюз згущують фарби😅

Це реально тригерно, бо по суті та думка є однією з речей, яка його так добряче поламала

Це було жахливо Ну, тобто з боку письменницької майстерності все чудово, але події жахливі, що аж вивертає Думки Тада логічні. Хуйово, звісно, що він в усьому бачить свою провину, але, нажаль, це типове мислення для жертви, особливо з таким стажем, як у нього

Найгірше у цьому всьому, мабуть, мати стаж

Саме тому для мене Максиміліан так і не став ✨️головним злодієм✨️ роблю поправку на біди з головою

..а матюкатися можна? Мені дуже треба Знаєте, моя Римська імперія — думати про те, яким був би Тад, якби його першим досвідом... стосунків? в тому числі і сексуальних, був би хтось не із хворою головою. Якби якийсь умовний Макс хотів не розчавити, з'їсти і висрати, а оберігати. Враховуючи бекграунд, в середині Тадеуша такий голод до тепла й доторків, такий потенціал до підкорення за власним бажанням. І так це усе просрати. Розумію, що інакше б не було, але бляха. Чому все так, а не не так. О, і це ж, до речі, одна з улюблених моїх сцен в книзі — момент, коли Тад показує характер і самовбивчо плекає свою гордість. Це однозначно було тим моментом, який зробив його ще більш бажаним в очах Максима.

Можна матюкатися, чому б ні. Я вкотре намагаюся уявити як би це було і розумію що за взаємної згоди драма вийшла б ще більш кримінальна і кривава

🤔 навіть якщо б Максим був би не Максимом, а кимсь здоровим?

Здоровий не викрадав би і не знущався і тоді б це була чиста романтика, стовідстокова

"Чи буде він жити після рук свого дракону, такого насильницького полум'яного переродження". Одразу згадуються перші розділи "Тадеуша". Яку броню Тад собі там відростив, старався... а малюнки на шкірі, як тавро, все одно залишуться. Будуть нагадувати, скільки себе довелося віддати заради цього переродження.

Тад молодчинка і сонечко :3

Весь розділ я тупо: зара шось буде, зара шось буде😅 Навіть якщо знаю, які події мене очікують у наступних главах... Якась така величезна безпорадність все одно тисне, бо я не можу остерегти чи допомогти якось — тільки спостерігати, як нелюдь забирає собі нашого хлопчика.

Страшні миті насправді

Окей, повертаюся після перерви до перечитування Батько Тада. Жодних сумлінь, так? Просто віддати сина в руки ґвалтівнику, змусити Тадеуша прийти до свого ката самостійно, не пручаючись Ну і знайомство з Максом. Вже здригаюся від розуміння, що очікує мене далі.

Так, без жодних сумнівів, він постійно впевнений що це не його син. Однак навіть це не виправдання, от ні скілечки

Окей, я пішла на друге коло 🤣 мені треба шось перевірено-якісне починати і заспокоїти душу Подивимося, чи дам я ради залишати коментарі під кожним розділом Щодо першої глави ось шо скажу: враховуючи, що "Тадеуша" я вже читала, особливо цікаво спостерігати за Тетяною. Жалітися Таду на його ж батька, дозволяти собі навіть просто згадувати ім'я його матері? Жіночка без серця. Всесвіт надто м'яко з нею обійшовся

ого, неочікувано. Ну вана завжди така була. Трішки жалілася, трішки вимагала в Тада поважати матір. Але по суті сірий кардинал

Короткий і абсолютно не повний список того що сподобалось: 1. Тад. Не можу позбутись відчуття, що ви залізли в мою голову і втілили в життя ідеального персонажа стокгольмського синдрому. Його істерики, покірність, зриви, коли він прикував Макса і відповзав від нього і наступне, я здається читала не дихаючи. 2. Стокгольмський синдром. Без романтизації, без виправдань для Макса, без героїзації Тада, без геппі енду де вони разом. 3. Те як гармонійно ви наклали насильство викрадення на домашнє насильство. У мене не виникало дисонансів логічності в поведінці Тада. 4. Як же шикарно ви все описали. 5. Макс. Не можу збагнути його мотивів, але я не маю питань щодо логічності його вчинків. Якось так ви його прописали, що читаючи мимоволі розумію цього хворого виродка. Хоча мені здається батько Тада ще хворіший виблядок. 6. Кінцівка. Не можу сказати, що мала певні очікування щодо завершення стосунків Тада і Макса, але те як Тад нишпорить по будинку, заходить в підвал і говорить з Максом, момент де його зупиняє поліція, що завели справу і що Макса осудили (його ж засудили? дітько, десь упустила момент), де він повертається до батька, їх розмова. Для мене завершилось на найцікавішому і я страшно рада, що є продовження (яке я прям шас піду читати) 7. Діалоги. Я точно буду перечитувати і наскріню собі те, що захавалось. Ще раз вельми дякую!!!!!!!

Закінчила читати ще в ночі, але вирішила трохи перепочити і вже на свіжу голову дописувати відгук. Ваша історія — смачний ляпас любителям романтизації стокгольмського синдрому. Я щиро вдячна, що вийшло саме так, без "красуня закохалася в чудовисько, і жили вони довго й щасливо". Ну бо. Важливо розкривати такі важкі соціальні теми, важливо говорити про них чесно. Ваша історія говорила саме так: правдиво та логічно. Логіка була в усьому і у всіх. Травмована, дивна, відверто хвора, але вона була, і це однозначно ваша, авторко, заслуга. Коли читала шматочки тексту від лиця Макса, я, чесне слово, РОЗУМІЛА його — ось настільки круто ви прописали персонажів. Він — хворий, огидний нелюд, але я його розуміла. Щодо батька Тада. Ну, я покладаю надії на другу частину і сподіваюся, що кожен отримає те, що його по праву) нехай так і буде Тепер про чудового хлопчика, за якого в мене сильно болить. Тадеуш. Такий травмований батьками та Максом, такий талановитий, такий яскравий. Протягом всієї історії він показував читачу свою силу, вчив, що сила не завжди про "розмахувати мечем перед писком дракона й рятувати якусь цукрову панночку". Сила — це те, як він, втративши надію, все одно робив хоч щось для свого порятунку. Навіть коли це одна ланка ланцюга на його кайданах або дрібниця, що змушувала Макса почуватися знесилено, хоча за фактом він — хазяїн ситуації. Кожне слово Тада, кожна його зухвала витівка... А той розділ з потопом?! Цей хлопчик народжений, щоб чоловіки за ним, як в тому мемі "walk him like a dog" 🤣 Знову ж таки, завдяки проробленій вами роботі, ми бачимо, що сила Тадеуша далася йому не легко. Особисто для мене важливими і болісними були сцени селфхарму, як способу відчути контроль над собою і власним тілом. З цього, а ще з десятка інших нібито незначних деталей складався внутрішній стрижень Тада, що допоміг йому протриматися до фіналу з умовно здоровим глуздом. Макс до біса сильно хотів Тадеуша собі, використовував найрізноманітніші способи його приборкати, але Тад навіть без надії зберігав вірність собі і пережив цей жах. Не вбив, не влаштував своєму кату тортури у відповідь, коли була можливість. Неймовірна людяність, як на мене. Зафіналю відгук очевидним: пишите ви чудово. Розклали все по поличкам, змусили вірити кожному слову, зробили приємно моєму внутрішньому естету. Стиль красивий, розйобний, просто по-людськи надихаючий. Я два тижні нічого не могла з себе вичавити, а тут за вчорашній день аж 600 слів написала завдяки "Викраденню". Велике дякую, люба авторко, за вашу творчість! Шурую читати другу частину)

Дякую вам! І я щиро рада, що вас текст надихнув. Обіг натхнення в природі ,❤️ Не знаю чи вам сподобається друга частина, кажу відверто, вона інакша, жанрове наповнення інакше, події, люди. Але і кінці там точно трешатинка. Так, Тад боровся за себе в кожному шматочку тексту. Зрештою і його вибрики, і гострі відповіді Максу, завжди були для того щоб зберегти межу між жертвою і викрадечем, правильним і не правильним. І тішить, що ті емоції, які переповнювали мене, коли писала, тепер передаються далі, живуть у тексті. Успіхів вам з вашим твором 🥰