Флорофаундія

10. Втрата.

Можна звичайно сказати, що їм пощастило. Бо встигли пробратися крізь напад і не потрапити в полон. Але, на превеликий жаль, без втрат не минулося.

Мирослав сидить біля свого Птахокрилки. Голову опустив на крильця метелика та гірко плаче.

Вона ще ніколи не бачила, щоб чоловік так плакав. Може їй просто чоловіки такі траплялися? Тільки зараз це не важливо. Порадники тут недоречні. У смерті немає вибору: ти або живий, або мертвий.

Птахокрилка своїм життям врятував три інших. Без цієї пожертви Мирослав, Люба, навіть Совка Агриппіна не вижили б або були ув’язані у фортеці богині Діани.

– Ну ти не можеш мене так залишити! Ти ж мій друг! Приятель... Птахокрилко, вставай! Вставай! Кому кажу, підіймайся! Ти чоловік – мусиш! – Мирослав благально просить комаху піднятися.

Чує позаду себе голос:

– Нічого не вдієш. Він мертвий. Птахокрилка своє життя віддам заради того, щоб ми були вільними. Цінуй це, Мирославе! – промовив Агрі, який підкорився Любиним репетуванням та повернувся назад, аби допомогти друзям. “Врешті-решт все потрібно робити разом, а не залишати Мирослава та Птахокрилку сам на сам з ворогом!” – так говорила з самого початку Люба.

– Мирославе, йому там добре. Не хвилюйся, адже про нього попіклуються, – юнак не слухає вмовляння метелика, погладжує по крилі друга. Агрі продовжує: – На жаль, ти йому вже нічим не можеш допомогти. Але ти можеш зробити так, щоб його смерть була не марною. Хоча ти не знаєш, що метелики довго не живуть? Він виконав свою місію в цьому житті, а тобі потрібно рухатися далі. Ми всі для чогось приходимо в існування, допоки не виконаємо своєї місії.

– От як ти можеш так легко про це говорити? – з докором промовив обраний. – Він наш друг, твій товариш!

– Хлопче, Птахокрилка загинув. А що ми можемо вдіяти? Тут панує ціна безсилля. Та й у світі природи свої закони, позаяк виживає найсильніший. Якщо не ти – то тебе. А в нас тут, до повного щастя, виникла ще одна надскладна проблема. У цьому випадку набагато важливіша за Птахокрилку, бо про нього попіклуються, я про це говорив раніше: його душа полетить в інші світи, виконувати свої місії. А от Любі потрібна твоя допомога тут і зараз! – метелик наполягає на своєму.

– Що? Люба?! Що сталося?! – Мирослав чи не вперше за тривалий час згадав про дівчину. Відволікся від втрати друга та повернув голову, щоб подивитися про що саме говорить Агрі. На велетенському крилі Совки Агриппіна сидить малесенька дівчинка. Сантиметрів з п’ятнадцять у висоту, мабуть. Тонесенька, як стеблиночка, але з прозорими різнобарвними крильцями, ніби всі кольори веселки по черзі вишикувалися у шеренги. Єдина проблема, і вона найважливіша, в тому, що цією беззахисною феєчкою і є Любов.

– Як?! Що трапилося? – Агрі, чому ти її не вберіг? – спочатку накинувся Мирослав, але потім утамував запал, позаяк Птахокрилку він також не захистив. Що робити, якщо завжди у війні є ті, хто виграли, і ті, хто програли. Навіть у цих обставинах є свій позитив. У цій бійці цього разу нічия. Хоч Люба залишилася з ними, а не ув’язнена у богині Діани. Це уже неабиякий позитив.

Юнак сховав емоції розпачу “в кулак” та наважився запитати, адже їй зараз набагато важче, ніж йому: – Любочко, ти як?

Але дівчина, замість того, щоб сказати хоч слово про свій стан перебування в ролі феї, зненацька почала кричати до нього: – Мирославе! Мирославе! Відвернися від мене, будь ласка! Не дивись на мене – я оголена! Ти що не бачиш?! – дівчина тремтить чи то від холоду, чи від перебування у ситуації невідомості. – Відвернися!

– Так, все гаразд. Я зроблю все, як ти скажеш. – Мирослав змирився із протестом подруги.

– Що робити? – запитує, щоб хоч якось врятувати ситуацію.

– Одяг... У мене його більше немає. Та й що я з ним робила б, якщо він наскільки на мене велетенський. Ще й потрібно звідси забиратися. – Люба б’ється у думках паніки.

Юнак не знає, що робити в такій ситуації, але вихід завжди знайдеться. Бо якщо є вхід, то має бути й розв’язання проблеми. Відірвав кусок свого рукава зі светра відомого бренду. Не озираючись, подав дівчині: – На, візьми. Приміряй, можливо хоч так буде.

Люба взяла до маленьких рученят клаптик тканини та взялася закочувати та підлаштовувати його на свій лад. Через деякий час промовила: – Так, все готово. Мирославе, можеш озиратися.

Хлопець оглянувся і побачив, що нещодавній клаптик тканини, який кріпиться до основи виробу й всі називають його рукавом, зараз слугує для маленької Феї красивою тоненькою сукнею, яка огортає її тендітну талію.

То вже, мабуть, і не була та сама Люба, яка має характер байдужості та безстрашності. Щось у її образі сьогодення робить з неї беззахисне створіння. Фея притишено сидить на велетенському крилі метелика.

“Що робити далі? Невідомо!” – на Мирослава накочуються почуття паніки та неприємні думки. Дівчина мовчки опустила погляд винувато. Адже що казати, якщо сама влипла у таку халепу. Не розкаже ж зараз про те, що це вона, випадково, повернулася і через це підставила своє та Агрі життя під загрозу. Що завдяки їй влипли в таку небезпеку. Що не змогла вона змиритися з тим, що потрібно було залишити Мирослава й Птахокрилку сам на сам з ворогом.

– Друзі, нам час рухатися далі, якщо не маємо бажання бути з’їденими. Про Птахокрилку подбають, я про це вже говорив раніше! – витягнув із мовчанки цих двох Совка Агриппіна. – Тим більше, що ми вже у володінні Мавки Зеленавії. А тобі, Мирославе, потрібно бути обережним, бо це місце, де зваблюють чоловіків. І оскільки нас тепер троє, а Любов-фея багато місця не займає, тому думаю, що я зможу вас безперешкодно доправити до того місця, яке нам потрібне. Не гаймо часу! – метелик наполягає та розплановує подальші дії.

Що ж робити у таких обставинах? Змирилися із втратою друга, погодилися на план Агрі.

Мирослав вказав Любі на місце у верхньому куті зліва, де розміщено серце. Там красується невеличка кишенька. Дівчині подітися нікуди, тому влізла й затишно вмістилася у схованці, наскільки можна було, зачинила за собою застібку. Хлопець вмістився зручніше на спині Совки Агриппіна і вони помчали у далекі світи болота лісів Закарпаття.

На них очікує Мавка й ще чимало дивацтв. Істота не любить приймати гостей на своїй території.