Флорофаундія

3. Книга.

Чи то очікувала на гостів, чи просто вітерець завітав нізвідки, але постулат перегорнув на декілька сторінок та завмер, немовбито в очікуванні свого читача.

Дівчина-фея підлетіла поперед усіх, адже ще змалечку цікавиться книгами, тому цікавість бере своє.

– Любо, ні! Не потрібно так близько! – Мирослав намагається запобігти невідомості, але дівча його не слухає. Любов підлетіла та ступила своїми маленькими ніжками на краєчок сторінки.

– Обережно, Любочко! Вона може бути зачарованою! – наполягає юнак на своєму, бо уже й сам вірить у неможливе.

– Так, Любо, Мирослав правий. Будь обережною! – Совка Агриппіна теж попереджає недосвідчену фею.

– Та все гаразд. Що із мною може трапитись? Мирослав перебільшує як зазвичай, – трохи насмішкувато промовила. А потім додала: – Не хвилюйся, ця книга – історія цього замку. Я так думаю! – дівчина припустила вголос.

– Ти з цим обережно. Не забувай, що ти у чужому світі. Флорофаундія для вас не Рай, а скоріше, смуга з перешкодами. Тому не будь наскільки легковажною. – Агрі все ж не задовольняє її бажання та поводження не серйозності.

– Так-так, я знаю, але живеш же ти тут у цьому небезпечному світі. Це ж твій світ, тому хоч ти тут маєш бути в повній безпеці, – з докором у голосі промовила дівчина, адже набридло їй те, що всі охочі поучають її та все вирішують за неї. Тому вирішила не звертати уваги на застереження друзів.

– З чого ти взяла, що це історія Замку забутих історій? – поцікавився Мирослав, адже зрозумів, що з Любою немає сенсу сперечатися, позаяк все одно зробить так, як вважає за потрібне. Але не дочекався відповіді. Тому поквапився підійти до столу. Промовив, заглядаючи уже у пожовклі сторінки у книзі: – А, так. Тут є зображення цього самого замку, тільки набагато охайнішого.

Тепер уже всі троє розглядають талановито сконструйовану будівлю, що дивиться на них з книжкової сторінки.

– Можна я прочитаю цю історію? – промовила Люба-фея вголос. І не очікуючи відповіді, розпочала читати голосно назву історії Замку Міранди, якого уже не існує.

Таємниці Замку забутих історій

Замок Міранда не звичний уже тим, що тут прожили п’ять поколінь сім’ї. Це досить молодий замок, адже побудований в 1866 році на замовлення родини Ледекарке-Бофот англійським архітектором Едвардом Мілнер. Замок мав неоготичний стиль, навколо нього висаджений парк. Своїм виглядом він схожий на англійську школу або модний юнацький коледж.

Був період, коли замок слугував літньою резиденцією, але потрапив під жорстокі обстріли під час Другої світової війни.

Замок належить підпорядкуванню Бельгії. У 1950 році мав назву “Замок Наузи”, у ньому знімали фільми. У 1980 роках був літнім лагером для дітей. У той період часу його називали Замок Шуму і Балагану. Але з 1991 року він став притулком бездомних та біженців.

І, як наслідок, у 2016 році розпочалося його руйнування. У 2017 році за підтримки місцевої влади, як небезпечна споруда, був зруйнований.

Ось так усе перетворилося на те, що ви бачите сьогодні! – дівчина завершила читати. Задумливо оглядає малюнок. Мабуть, підбиває підсумки прочитаного: – Так, ця історія не примітна у повсякденні легенд інших замків. Але на то він і є Замок забутих історій, – розмірковує вголос.

Ні Мирослав, ані Агрі нічого не відповіли на роздуми Люби.

Мабуть, ще й досі під враженням від почутого.

– Чомусики нам потрібні, а решта, то лише дрібниці. Позаяк без них всі пошуки даремні. Бо тільки вони знають, що є інгредієнтами для порятунку Люби та інших жінок світу Флорофаундії. Тому, друзі, нам не потрібно забувати ні на хвилиночку, чому ми тут і заради якого результату, – метелик вирвав кожного зі своєї шкаралупи роздумів.

– Так, ти правий. Що на нас найшло? Якесь заціпеніння чи що? – юнак опанував себе першим. – Я думаю, що без чарів тут не обійшлося, – уже сам вірить у чаклунство. Ось так швидко кожен із нас вимушений повірити в утопію та казку.

– А я в цьому впевнений, тому потрібно якомога швидше шукати цих чомусиків та забиратися звідси. – Агрі дотулився лапкою до Люби, щоб привернути її увагу.

– Так, що сталося? – ніби вийшла із простору.

– Кажемо, що потрібно знайти чомусиків та назви інгредієнтів якомога швидше, – Мирослав переповів їй попередню розмову.

– Я це розумію, але як нам їх віднайти? – підсумувала дівчина і, було, хотіла ще щось зауважити, але не встигла, адже із книги з’явилася чиясь невеличка лапа. Істота міцно вхопила дівчину за талію та потягнула за собою у книгу.

– Мирославе, Агрі! Рятуйте! Рятуйте благаю! – тільки змогла крикнути фея.

Мирослав схопив однією рукою Любу за ніжку, а іншу руку уже тримав метелик своїми лапками, але від цього їхні справи не стали кращими.