Флорофаундія

6. Світ Флорофаундії.

Чи довго падала, чи ні – невідомо, але удар був сильний. Обоє гепнулася об землю. Дуже добре, що падіння зм’якшив листок невідомої рослини, дерева тут завбільшки, мабуть, у декілька разів за них.

– Любо, ти як? Жива? – хлопець опам’ятався після падіння швидше.

– Наче жива, – сідає на рослину, тримається за потилицю.

Дівчина добряче вдарилася головою, але, на щастя, не знепритомніла. Мирослав постраждав менше. Попри це все ж таки не обійшлося без травм: він трохи забив руку та ногу – це не смертельно.

– А ти як? – збирає думки після забитих паморок Любов.

– Трохи рука й нога болить, а так нічого. Жити буду, – потирає місце болю. Помовчавши декілька секунд юнак додав:

– Нам пощастило, що так безпечно приземлилися.

Дивуються світові, в який потрапили. Роззираються довкола. Тут приходить розуміння того, що світ природи занадто великий, а ми в ньому лише випадкові гості, у розмір колібрі, а він просторий, красивий і водночас небезпечний уже тим, що невідомий. Усе навколо розфарбовано у зелені барви. Величні дерева – безсумнівно, охоронці лісу та притулок для незліченної кількості живих істот. Квіти наповнюють існування світу красою та поживними речовинами для комах. Тому тут краса іде в ногу із потребою існування. У Флорофаундії усе безпосередньо взаємопов’язане. Ні в якому іншому місці не почуваються вільно істоти, для яких цей світ є домівкою.

– І куди це ми потрапили? – потирає поранену ногу Мирослав. Намагається розгледіти все навколо. Таке відчуття, що потрапили у ліс і потрібно лише взяти всі сили в кулак, щоб піднятися та попрямувати до виходу із зеленої гущавини. Але куди йти, якщо високі дерева своїми вітами та зеленим листям затуляють небо так, що лише де-не-де пробиваються сонячні промені. Дивно, але тут уже не зима, а більше схоже на середину весни. Тільки сіру, холодну, яка наповнена вологістю та передчуттям недоброго.

– Не знаю, мабуть, у якийсь інший світ! – буденно сказала Люба, ніби кожного дня потрапляє у такі світи.

“Дивно, що цю зеленоволосу красуню навіть у чужому світі нічого не дивує. Невже такі люди бувають? Мабуть, якщо так, то їх дуже мало!” – замислився у здивуванні хлопець.

– Що? – вирвала його з думок та перервала замилування собою. – Чому ти на мене так дивишся?

Ой! Пробач. Задумався, – намагається не подавати вигляду. – Це я так. Про своє.

– То що ми плануємо робити далі? – Любов запитує про невідомі речі.

– Ти можеш хоч іноді дивуватися? Хоч чомусь, що з нами відбувається? Благаю! Не будь одноманітною! – зараз Мирослав знов починай дратуватися. Не знає відповіді на питання Люби, й боїться навіть думати про подальші дії. Злить, що компаньйонка відчуває себе як риба у воді або вдає, що це саме так. – У мене таке відчуття, що це я один тут дурень, що це знімають якийсь безглуздий серіал, а ти у цій історії головна героїня! – дратівливість набирає темпу, як машина швидкості.

– Чудово! Якщо ти так вважаєш – нехай буде по-твому. Я виправдовуватися не збираюся. Подумаєш, не подобається йому моя одноманітність. Тобі зі мною не жити, тому мені взагалі байдуже, що ти там собі про мене навигадував. Але про роль та гру ти помиляєшся, якщо вважаєш, що це так, бо ми з тобою в однакових ситуаціях. Просто кожен по-своєму висловлює емоції. От ти, наприклад, злишся та хничеш, як маленький хлопчик. А я намагаюся триматися осторонь та впевнено, бо ще з дитинства зрозуміла, що плач і скиглення ще нікого сильним не зробили! – Люба не бажає виправдовуватися, але й ображати себе теж не дасть.

– Скиглю! – Мирославова кров підбирається до скронь. – Ну як знаєш!

Після цих слів запанувала декількахвилинна тиша. Кожен думає про своє.

“І що тільки він собі навигадував. Постійно намагається знайти зачіпку, щоб звинуватити мене у всьому. Мій характер йому не подобається, ти диви. Можливо, не потрібно було його рятувати? Полежав би трохи, очуняв, і сам виліз із палаючої автівки. Все рівно не вибухнула, тому нічого страшного й не трапилося б. Але в такій ситуації я не змогла пройти осторонь,” – дівчина мається у своїх думках.

Через суперечку уже навіть забули, що потрапили в невідомий світ. Забули, що потрібно далі робити хоч щось, щоб вибратися у рідне, своє місто.

Сидять, відвернувшись один від одного, на зеленому величезному листі. Замість того, щоб знаходити вихід із ситуації вони сваряться, хоч уже давно час збагнути, що поодинці вони ніхто. Не виживуть. Доля їх об’єднала у цьому світі невипадково і вихід зможуть знайти лише разом. Мабуть, їм потрібно навчитися піклуватися, розуміти та чути не тільки себе.

– Добре. Пробач. Я не правий. – Мирослав перший здався. – Визнаю свою провину. Не хотів тебе образити. Просто ніколи не встрягав у халепи необдумано.

– Та невже ніколи не вплутувався? Не вірю, бо всі в нашому житті рано чи пізно стикаються з проблемами через необдумані або ризикові вчинки. Тільки у бідних вони одні, а в багатих зовсім інші. Тому, мабуть, вам ніколи не зрозуміти нас, бідняків. – Люба з докором промовила.

– Ну, – хлопець зам’явся з відповіддю. – Можливо було таке, але зараз намагаюся в це не влипнути. А тут на тобі, як сніг на голову, ця аварія, ці люди, ці старі-нові світи – якась небилиця, вигадка. Не можу повірити в те, що це відбувається зі мною. Пробач, що не стримався. – Мирослав збавляє темп сварки.

– Це все добре, але потрібно рухатися далі. Сидячи тут ми нічого не змінимо, як прикро це не звучить. Та жінка сказала, що на нас вже чекають. – Люба нагадала про нещодавні події.

– Так, ти права. Потрібно йти та шукати того чоловіка, – Мирослав погодився з думками співрозмовниці.

Але не встигли вони обдумати, що робити і як. Як бачать, що прямісінько на них повзе невідома істота. Ця тварина усім своїм видом схожа на квітку. Це, мабуть, потрібно їй для того, щоб дуже добре маскуватися від ворогів. Але із цією комахою не дуже приємно знаходитися в одній компанії, бо загроза смерті не навіває довіри. У неї два великі задні різнобарвні крильця, які значно більші за верхні, схожі на пелюстки шипшини. А два передні – нагадують своєю формою Георгіни пелюстки. Тільки, дивлячись на його розміри та насторожуючу впевненість у намірах, зовсім не надихає така краса. Не все красиве безпечне і не все потворне несе загрозу.

– Любо, мерщій за мною! – Мирослав крикнув та хутко кинувся тягти дівчину за руки. Оглядається перелякано. Дівча не розуміє, що відбувається. Скорилася діям побратима.

Ці двоє тихенько сховалися під листком *Вельвічії, який зараз має довжину приблизно до трьох із половиною метрів. Причаїлися, щоб, не дай Боже, їх ніхто не побачив. А істота стрибає до них. Притиснулися один до одного. Тіло тремтить від страху. Бентежно відчувати себе беззахисними.

*Вельвічія дивна або вельвічія дивовижна – багаторічне дерево–довгожитель, єдиний вид монотипного роду вельвічія.

Росте тільки на малій території в пустелі Наміб уздовж узбережжя Атлантичного океану в Намібії та на півдні Анголи.

Це дерево. Вся рослина складається зі стовбурового кореня і двох листків, що безперервно ростуть протягом усього життя. З часом довжина кожного з них сягає 2 – 4 м. Від контакту з розжареним ґрунтом їхні кінці поступово засихають, а самі листки під дією вітру розшарпуються на окремі смужки. Стовбур вельвічії сягає 1,5 м заввишки і майже повністю захований у піску.

Тривалість життя від чотирьохсот до двох тисяч років.

Складається з декількох довгих м’ясистих листків.

Вона може прожити без вологи близько п’яти років. За умови, що опускаються тумани, цей термін з легкістю збільшується.

Аборигени з великим задоволенням смажать листя на багатті та їдять.

Як показує практика, цей світ не лише невідомий, та ще й небезпечний, бо не знаєш, хто для тебе друге, а хто ворога.

Колись здається, що все втрачено і перехід у світ флори й фауни є даремним, але, на щастя, з’являється шанс на порятунок. Коли істота роду комах уже підповзла занадто близько і готова усією хваткою накинутися на прибулих. Мирослав розуміє, що вона їх бачить, чує та відчуває. Цього разу вони для неї є нічим іншим як харч. Люба закрила очі, щоб не дивитися смерті в обличчя.

Чи то доля до них милосердна, чи просто цим двом сьогодні щастить. Нізвідки із повітря крізь зелену гущавину лісу на них летить інша комаха. І навіть уявити собі не можна, але це велетенський метелик, приблизно таких самих розмірів як і комаха-нападник. Тільки чи буде це захистом, чи просто вони б’ються за те, хто поласує людятиною? Крила сірого кольору і зверху на них розташований візерунок із коричневих плям. Такий окрас надав комасі схожості із птахом, що навіть здалеку можна сплутати їх між собою. Тіло цього крилатого не дуже велике, але розмах його крил має просто гігантські розміри. Краса витвору природи змушує собою захоплюватися. А бій між двома істотами не залишає шансів на роздуми над тим, щоб дати драла та заховатися у безпечній схованці й вийти на оглядини, коли час згладить усі гострі кути та убезпечить цих двох людиночок.

Метелик накинувся на комаху. Почалася жорстока бійня. Істота-нападник вчепилася у крильця крилатого своїми шипами-щупальцями. Друга комаха, в свою чергу, лапами обійняла нападника за груди, намагаюся дістатися до голови, щоб нанести нищівний укус. На всі боки лускокрилий розмахує крилами, таким чином, щоб якомога сильніше поранити суперника.

Ані Мирослава, ні Люба не очікувала такого дійства, налякані до чортиків і збентежені водночас. Тільки сидіти на місці – це звичайнісіньке чекання смерті. Хочуть перебігти під інші дерева, щоб втекти якнайдалі від небезпеки.

Мабуть, метелик зрозумів наміри цих двох, бо у пориві бійки вигукнув:

– Стійте на місці. Там небезпечно. Наказую! Не рухайтесь! – у пориві віддишки пролунав грубуватий чоловічий голос. Істота дала зрозуміти товаришам, що їсти їх не планує. Хоч щось радує в цій історії. Люди перезирнулися, заніміли в очікуванні завершення бійки.

Світло-сірий з коричневими хвилястими візерунками пухнастий красень метелик з величезними крилами, які схожі на пташині, завдає удари нападу й уже із картини подій слідує, що не велетенська комаха нападає на нього, а він стає лідером у боротьбі.

Через декілька хвилин це дійство завершилося. Цього разу лускокрилий переміг, але не відпускає істоту. Чудовиську вдалося вирватися із лап та крил. Втекло у невідомому напрямку.

Метелик повернувся до подорожувальників і запитав голосом зрозумілим для них, майже пошепки:

– Ви Мирослав та Любов?

– Так, це ми! – так само нечутно промовив Мирослав. Люба кивнула у знак згоди.

– Ну тоді вас чекають, прошу сідати на мене і полетимо! – нахилився так, щоб ці двоє змогли на нього залізти.

– Ой, Вас поранено! – Любов розглядає травму.

– Нічого, загоїться. Зараз це не на часі, – відповів так, ніби це буденна справа.

Дівчину, мабуть, вперше здивувало хоч щось. І це величезні крила гігантського Метелика.

Мирослав уперше від знайомства помітив справжнє здивування юнки.

– А чому такі велетенські істоти навколо? – дівча запитує про наболілі речі.

– Так, я все зрозумів. Чомусики відпочивають у таких ситуаціях, – комаха розуміє, що прийдеться відповісти на деякі запитання, перш ніж ці двоє полетять з ним.

– А хто такі “Чомусики”? – Мирослав теж втрутився в розмову.

– Це ті, хто живуть у Замку забутих історій, але про це вам потім розкажуть, – істота ухиляється від відповіді.

– А чому тут такі великі тварини, чи це ми зменшені? – Люба шукає істини.

– Ні, ви нормальні, тобто людського розміру. У цьому світі не всі такі великі, як я та той *Індійський квітковий богомол, але тих, що ви можете зустріти велетнів, які більші за свій зріст у декілька сотень разів, то знайте, що їх такими зробила, і мене в тому числі, *богиня природи Діана. До речі, мене називають *Совка Агриппіна, али ви можете звати мене Агрі.

Мирослав, було, хотів щось зауважити, але метелик не дав цього зробити.

– А вас як звуть я уже знаю. Для мене велика честь супроводжувати вас до *Щезника, – комаха ледь помітно вклонилася, а потім додав:

– Вам потрібно бути обережними, тому що цей Богомол хотів напасти саме на вас.

*Індійський квітковий богомол. Creobroter gemmatus, загальна назва богомол із коштовними квітами, є видом богомола, що походить з Азії.

Самці виростають приблизно до 1,5 дюймів (3,8 см), а самки трохи більші. Вони віддають перевагу вологому середовищу і живуть у неволі близько дев’яти місяців. Самки можуть бути канібалістами, але самці досить спільні. Попри рідкість, канібалізм серед цього виду більш поширений, ніж серед інших квіткових богомолів.

Вони линяють 8 разів, щоб стати дорослими, і для дозрівання може знадобитися від 2 до 5 місяців залежно від їжі та температури. Це найменший, але найпоширеніший вид Creobroter.

*Богиня природи Діана. Діана – у римській міфології вічноцнотлива богиня полювання і дикої природи, жіночності, уособлення Місяця; відповідає грецьким Артеміді і Селені.

Пізніше Діану також стали ототожнювати з Гекатою. Діану ще називали Трівією – богинею трьох доріг, це ім’я тлумачилося як знак потрійної влади: на небі, на землі та під землею. Також Діану ототожнювали з карфагенською небесною богинею Целестою. У римських провінціях під ім’ям Діани шанували місцевих духів – “господинь лісу”.

Хоча первісний культ Діани був загальнолатинським, у Римі він вважався “іноземним”. Однак, був популярний серед рабів, які мали в храмах Діани недоторканність.

Одне з найзначніших і найдавніших святилищ Діани розташовувалося у священному гаю біля міста Ариції, де було озеро, відоме як “Дзеркало Діани”. На берегах озера збиралися представники Латинського союзу для розв’язання важливих питань. Там богиню шанували як покровительку диких звірів, мисливства.

Римляни ототожнювали Діану з грецькою Артемідою, тому на неї поширилися функції допомоги в зачатті й народженні дітей.

*Совка Агриппіна – вид нічних метеликів. Має розмах крил до 31 см, що робить його метеликом з найбільшим розмахом крил на Землі.

Метелик має багато назв: Совка Агриппіна, Тизанія Агриппіна або просто Агриппіна. Англійською її звуть міллю-примарою або білою королевою. Іспаномовне місцеве населення називають її метеликом-імператором.

Совка Агриппіна зустрічається в Мексиці, Центральній і Південній Америці, а також в штаті Техасі.

У тропічних лісах Бразилії, в 1934 році вдалося зловити особливо велику особину Агриппіни, розмір крил якої досягав 30,8 см.

Обидві пари крил хвилясті по краях. Верхня частина тіла і крил має білий колір з численними хвилястими сірими, коричневими або бурими смугами. У різних особин цього виду забарвлення може бути різним. Нижня сторона тіла темно-коричнева з білими плямами, може бути матовою або з металічним блиском.

Розміри гусениці досягають у довжину 15 – 16 см.

Для денного відпочинку він надає перевагу високим деревам зі світлими стовбурами. Розпластавши крила на висоті 3 – 4 метрів, совка зливається з фоном дерева повністю.

Життєвий цикл мало вивчений.

Вид метеликів Тизанія Агриппіна не численні. Масштабні вирубки лісових масивів, осушення боліт, інша господарська діяльність людини призвели до значного скорочення цих гігантських метеликів. У деяких місцях вони й зовсім знаходиться на межі зникнення.

*Дідусь-лісовик, на ім’я Щезник. Щезник – це один із персонажів слов’янської міфології. Щодо цього героя науковці мають різні думки, адже одні вважають його добрим, а інші – злим духом.

В українській міфології – злий дух, якого ототожнюють із лісовим, чортом. В основу слова “щезник” закладено лайливі, прокльоні слова, що мають на меті щезнення або зникнення нечистої сили.

Лісовий – втілення лісу, бог вовків. Лісовик являється у червоному одязі й звіриній шкурі старим бородатим сивим дідусем. Може набувати різних метаморфозних змін: від зросту до подоби. Обожнює все, що пов’язане із лівим боком чи стороною. Має палаючі зелені очі. Вважалося, що лісовик не має тіні. Влітку він ходить лісом, а взимку спить у землі.

Вважається покровителем диких звірів і лякає людей. Ще ходять думки, що лісовики мають своє військо й підданих, коли воюють люди, між собою воюють і лісовики.

Лісовика можна задобрити, лишивши для нього частування. Він не любить тих, хто лається в його володіннях, хто відпочиває на стежці, заходить до лісу в певні дні.

– Він є відстежувачем, таких як ви, обраних. У цьому світі Суші, що має назву Флорофаундія. А якщо простіше, то це засланець богині природи, щоб контролювати нас, живих істот та тварин.

– Які ж ми обрані, якщо випадково сюди потрапили та просто прагнемо вижити, для того, щоб повернутися додому? – Мирослав виправдовується.

Метелик не зважає на слова хлопця, говорить далі:

– Додому вам ще далеко, але про це потім. Вам про все розкажуть потім. Я маю тільки привести обраних живими та неушкодженими, – пояснює, для чого він тут.

– А навіщо ми цьому Богомолу і що з ним буде, він же теж поранений? – Люба запитує.

– Не хвилюйтеся за нього, Індійський квітковий богомол жити буде. Він пішов до господині, щоб повідомити, що ви прибули. Він мав вас зловити та привести до Діани, – без краплинки жалю розповідає провідник.

– Чому та для чого? Що ж ми такого накоїли? – ситуація стає напруженою. Мирослав допитується. – Ми ж нічого не зробили, а тим більше для вашої Повелительки природи.

– Але це ще не означає, що ви не можете нічого вчинити, – відповів Агрі. – Для неї ви несете велетенську загрозу, тому вас потрібно зловити. Гаразд, щось ми забарилися. У селищі на нас уже чекають. На кожну дію є своя протидія. Вилазьте та сідайте мені на крила, міцно тримайтеся. Летіти прийдеться чимало.

Уже не сперечаються та не протестують, бо діватись нікуди. Навряд чи виживуть без допомоги. Комаха пригнулася і Мирослав підсадив Любу, вона вмостилася та міцно вчепилася у волохату шкіру істоти. Потім хлопець теж вибрався на велетенські крила гігантського красивого метелика.

– Куди ми полетимо і хто на нас очікує? – Люба запитує.

– На ці запитання ви дізнаєтесь відповідь потім. У мене є наказ тільки вас туди доправити. Я буду супроводжувати у різних ситуаціях, але про це потім. Зараз ви вже знаєте, що маєте знати – більше не потрібно. На нас уже чекають, тому в дорогу. Тримайтеся міцно, бо якщо впадете, то навряд чи хтось допоможе.

Летіли чимало часу, але ніхто протягом усього польоту не наважився навіть слова промовити. Холодне вологе повітря пронизує з ніг до голови. Мирослав притулився усім тілом до Люби. Так тепліше. Вечоріє. Краса заходу сонця та краєвиди внизу не надихають. Холодно та страшно – ось це відчувають ці двоє. Яка пора року в цьому світі не знає ніхто. Адже у тому житті було зимно і сніг лежав на вулицях, а тут більше схоже на ранню весну. Але ж усі світи різні, тому навіть серед літа може випасти сніг і навпаки.