Флорофаундія

12. Початок кінця.

Ще в давні часи було погоджено, що після того, як Мавка віддала себе в жертву й стала кришталевою балериною, то Богиня уклала згоду, в якій є основна умова, що до сестри її та у її володіння ніхто немає права зайти без дозволу. Там володарка Закарпатських лісів та боліт тільки вона. І тільки мавка Зеленавія має право вирішувати, кому жити тут та вештатися у її королівстві, а кому ходити сюди зась. Навіть богиня Діана беззаперечно погодилася з такими умовами. І дозволила, у зв’язку з такою жертвою сестри, залишити іншу в спокої. Але чи довго буде діяти такий договір, чи ні – невідомо. Тому нещасна вимушена не показуватися на люди й відгонити непроханих гостей Тарпанів.

– На жаль, пожертва Мавки нічого хорошого не спричинила, а, навпаки, змусила відчути біль та розчарування. Вона втратила дорогу людину й накликала нещастя на світ Флорофаундії та й на інші світи загалом. Рідної людини її не повернути, й жодні умови тут безсилі, та й у світі настав хаос. Тому чи добре сестра зробила, взявши на себе такий вчинок – це двояке питання. – Трохи помовчавши додала господиня: – Звичайно, тепер я маю свій куточок, щоб сховатися від усього світу і бути на відсотків сімдесят певною в тому, що не стану феєю. Але чи це рятує, коли ти наодинці? Без неї, сестри! – залилася Зеленавія гіркими слізьми. Мирослав із феєю Любою не наважуються вимовити жоднісінького слова, бо як зарадити нещасній, якщо й самі не дуже в хорошій ситуації. А пані дух продовжує свою смутну історію:

– Мабуть, чи не вперше мені прикро за те, що це може статися у світі Флорофаундії. Я не маю уявлення як зарадити тому, що можу залишитися єдиною живою особиною жіночої статі. – Руки нещасної тремтять, підійшла до вікна й визирає чи немає там, випадково, когось чужого. Її дерев’яна хатинка завішана різними пучечками засушених трав. Невеликий столик примощено у вуглі, бо вона ж одна, то скільки ж їй потрібно? А з іншої сторони, ніби символічно стоїть велика дерев’яна скриня, так ніби мавки часто змінюють вбрання. Біля скрині поставлено широку лавку, там вона спить, мабуть. Ще оддалік красиво прибрана пічка чекає своєї черги співпраці із гостями. Бо для духів побутові справи – це неважливо. Вона обладнала такий дім для заблукавших, радше, ніж для себе. Дуже дивною прикрасою хатини є величезний букет різноманітних польових квітів, хоч на вулиці не дуже похвастаєшся таким цвітінням. Говорить, неначе в простір: – Чому це потрібно богині Діані? Не розумію, адже у неї є усе, що забажає. Підпорядковуються їй світи, що ж богині потрібно ще? Вона занадто сильно загралася у свої ігри самовдоволення, тільки переконати її у неправоті не під силу нікому. Позаяк закляття не можна переконати, його можна тільки перемогти! – як завершальна частина пролунало з уст Зеленавії.

– А звідки взагалі взялося це безглузде закляття і як з ним упоратися. – Любов не втрималася, щоб не запитати, адже монолог ні до чого не призведе, а час чекати не звик.

– При накладанні першого перетворення моєї сестри на фею богиня ще не знала, що процес перевтілення на кришталь і його наслідки викликають незворотність подій, – говорить істота уже зважено, ніби кожне слово обдумує.

– Так, розумію. Не завжди можна повернути назад те, що вже виконав під впливом керівництва, – сумно доповнив думку Мирослав, наче згадав про щось своє.

– А, це вічно живі квіти. Я просто не можу без живої рослинності, – промовила дух, адже запримітила, що Люба розглядає рослини. Потім так само спокійно продовжила розповідь. – Тут історія дволика. А почалася з того, що звичайнісінький такий юнак, на ім’я Мирасько, закохався у Мавку. А потім вона ж його й погубила. Так цього разу трапилося непоправне. Хлопець був вражений тим, що, й сам того не очікуючи, покохав мавку. Вона йому відповіла взаємність, тільки нещасний не зміг прийняти тої зради, яку вона вчинила. Сестра сама того не розуміла, що коїть. Погубила його! Вона втопила його у річці *Тиса. Це славетна річка, що має священну історію. А життя для нього було занадто дороге, бо там були люди, задля яких він мав жити.

*Тиса – це річка, найбільша ліва притока Дунаю (басейн Чорного моря).

Тече в межах України, Угорщини та Сербії, частково по кордону між Україною і Румунією та Угорщиною, а також по кордону між Словаччиною та Угорщиною.

Довжина річки становить 966 км, а площа басейну – 157 тис. км². Утворюється злиттям Чорної Тиси та Білої Тиси за 4 км вище міста Рахова.

На території України міститься верхня, переважно правобережна частина басейну Тиси, що лежить на південно-західних схилах Українських Карпат і на Закарпатській низовині.

Живлення переважно снігове і дощове; бувають високі паводки.

У межах України Тису використовують для водопостачання та вилову і розведення риби.

Назву пов’язують з деревом тис, яке в давнину росло там у великій кількості або від болгарського слова “таса”, що перекладають, як “чиста”.

Мирослав поглянув на Любу, яка зі слізьми в очах, мовчки, слухає трагічну історію. “Мабуть, і їй є що втрачати?” – зауважив у думках парубок. Дівчина примостилася на долоні хлопця, обхопила своїми малесенькими рученятами свої ніжки, які зігнуті в колінах. Йому захотілося її утішити, хоча б погладити по голівці, але утримався від бажання.

– Ці двоє відібрали в нього найдорожче – життя. Діану та Мавку він прокляв, а коли опам’ятався, то уже всі слова були сказані й час назад не повернути. – Зеленавія розповідає далі, уже відійшла від вікна та вмостилася біля столу-пенька.

– А про що саме йдеться в пророцтві? Що потрібно зробити, щоб чари розвіялися? – Мирослав розуміє, що він безсилий зі здоровим глуздом, тому вимушений повірити у нісенітниці чарів.

– Що потрібно зробити – це повідомить книга, яку ви здобудете у Чомусиків. Якщо ви саме ті, що нам потрібні? – констатує факт істота.

– А якщо ні? – дівчина у відчаї промовляє думки в голос.

– Якщо ні, то дізнаєтеся, про незавершені справи у цьому світі й, щоб не стати рабами богині, виконаєте завдання та перейдете у світи спокою. Тільки, мабуть, кожен у свій, бо для кожної людини слово спокій має різне значення, – сіла на килим трав’яний та, опершись ліктями на площину пенька, береться розповідати далі. – Але зараз не про це. А про Мираська. Він безмежно ображений, але все ж таки зрозуміє, що нічого назад не вернути, а Мавку він все-таки кохає. Думки не давали йому існувати без неї. Юнак переступив через усе, що трапилося. Вирішив одружитися у цьому світі з духом лісовим, але вже було запізно. Сестра сама собі не могла пробачити скоєне. Корила себе за те, що піддалася впливу і вмовлянню Діани, що так буде краще для обох. А богиня добре зрозуміла слова юнака і знає, чим грозять прокляття зруйнованих. Тому, не довго думаючи, жінка коли перетворила дух на фею, а потім та стала статуеткою, то запроторила дівча, в якийсь невідомий світ. А Мирасько через деякий час прийшов просити пробачення у Діани, впав на коліна, та сказав, що готовий зробити все, аби вона повернула кохану назад. Сказав, що не потрібно йому такої жертви, бо він зрозумів, що кохає по-справжньому Мавку. Говорив щось про те, що заплатив велику ціну за втрату життя, але зараз у нього нове життя з нею, моєю сестрою.

– Діана не намагалася повернути назад скоєне? – Мирослав зацікавлено запитує.

– На жаль, богиня не сприйняла навсправжки слова простого юнака, адже хто він такий порівняно з нею? Вона – Богиня природи, яка може сама вирішувати, кому рости, а кому ні! Кому жити, а кому померти! А він звичайна людина, але ж ні! Уже навіть не людина! Вона розсміялася йому в обличчя та наказала забиратися геть, поки не перетворила на якусь тваринку. Він не зміг стерпіти та наговорив повелительці природи образ, а вона покарала за це. Сказала про те, що він ніколи більше не побачить свою Мавку: ні в живому вигляді, ні в кришталевому. І на додачу перетворила його на тварину.

– І хто ж він тепер? – перебила розповідь Зеленавії Люба.

– Цього, на превеликий жаль, не знає ніхто, бо з того часу його у людській подобі не бачили. Уже й про це ходять багато легенд, – продовжила розповідь так, ніби зупинилася для перепочинку. – Я все рівно її знайду! З вашої волі чи без неї. Та ще й до чого тут кришталь, якщо ви її перетворили лише на фею? – обурливо запротестував Мирасько, – мавка Зеленавія вжилася в роль.

– Ти дуже помиляєшся, мій друже, бо ті хто перетворюється на Фей, а потім через певний час стають кришталевими, ті назавжди залишаються маленькими статуетками, які прикрашають під час новорічних свят чиюсь ялиноньку і байдуже, в якому це світі відбувається. Про це сама нещодавно дізналася, – проговорилася Діана.

З образою в серці хлопець промовив: – Якщо так, то нехай буде по Вашому. Тепер Ви, богине Діано, будете проклята та ніколи не зможете у своєму житті знайти спокою. Допоки моя Мавка не буде ні з Вами, ані зі мною!

– Що ти маєш на увазі, недолюдино! – ще більше розгнівалася пані природа. – Ти насмілився мені погрожувати?!

– Ви ж у нас Богиня, тому Вам і дізнаватися, про що я сказав та як зняти чари, – уїдливо, саркастично промовив парубок.

– То ти вирішив гратися зі мною у жарти! – розгнівалася господиня. – Ну, якщо так, то бути тобі твариною навіки та не знати спокою без своєї нездари Мавки, – розсміялася зловісно.

– Я не боюся Вас! І нехай так, бо існувати тут без Мавки мені неможливо, – не відмовляється від своїх слів.

Більше нічого богиня природи не промовила, лише сколихнула своїм посохом, який міцно обхватила правою рукою. З-під оздобленого різними рідкісними травами рукава вилетів невідомий вітерець, кольору зеленої трави, та огорнув юнака з ніг до голови. Після декількох секунд перед богинею уже стояла на чотирьох лапах велична тварина та гордо дивилася їй у вічі.

Діана радіє скоєному: – Все ж думала, що щось огидніше з тебе вийде, але чари взяли своє. Хоча... байдуже... – підняла гордовито голову та ще більш запишалася собою. Спишна оцінила своє творіння. – Тепер тільки обрані зможуть тобі допомогти та вона. Ой, ні! Не все! Ще цілюща вода з Озера нездійсненних бажань потрібна, точно, я й забулася про це. Тільки лише декільком істотам вдавалося її здобути, але жертвуючи чимось заради потреби. Ну, це неможливо, – насміхається над хлопцем. – Здобудеш усе – здобудеш свободу.

– Якщо на те Ваша воля, то я готовий відправитися туди, куди ви мене запроторите, – тримає себе піднесено та спокійно, попри всю трагічність обставин.

Діана змахнула лівим рукавом і сяйво світло-блакитного кольору навіки забрало тварину в далекі краї невідомих світів.

Лише згодом Повелителька природи дізналася, що можуть знайтися ті, хто подолає чари та поверне світи на свої місця. Вона дізналася, що тільки об’єднання її із цими двома може допомогти та залишити образи в минулому й, таким чином, звільнити “ув’язнених”. Тепер вона, ні за яку ціну не хоче допустити того, щоб обрані змінили її світи. Діана сміється з усього, що відбувається навколо, позаяк вважає всі свої дії та вчинки правильними.

– Така самовпевнена особа, аж страх бере, – дівчина–фея промовила ледь чутно.

– Ось таке життя, дитино. А вам потрібно поспішати, щоб встигнути змінити історію, бо у цієї дівчинки, – вказує на Любу, – часу обмаль. А ви один без одного нічим зарадити не зможете. Тільки кохання врятує світ.

– Та... та ми ж не оте... не закохані... – запротестував Мирослав.

– Помовч, хлопче, мені про це краще знати. Отже, задумайтеся над моїми словами. Мабуть, і богиня помиляється. Кришталь може розбитися, фея може перетворитися в нього, але людська душа готова чекати вічність. Так буває навіть у нашому жорстокому світі. – Не звертає увагу на заперечення цих двох, бо почуття або є, або їх немає. І скільки не називали б сніг цукром, але солодким він ніколи не стане. Так і тут: скільки не заперечували б симпатій, а вона все ж існує.

– То що ж робити далі? Куди нам рухатися? – спантеличено запитує Агрі, який не витримав розмусолення і теж вирішив втрутитися в розмову.

– Дякую за те, що ви нам розповіли. Це теж має велике значення. Обов’язково знайдемо Озеро нездійсненних бажань та головних героїв цієї драми, – Люба пообіцяла, не питаючи думки інших.

– Гаразд, оскільки ви хочете допомогти моїй сестрі, я, як і обіцяла раніше, дам вам чарівний предмет. Це мапа. Ось, тримайте. – Зеленавія тицяє до рук Мирослава, згорток якоїсь тканини сіруватого кольору. На вигляд він такий, ніби давненько не прали.

– Ну і? Що ми маємо тут побачити? – юнак почуває себе ні в тих ні в сих, через необізнаність у справі.

– Так потрібно. Все добре. Ви візьміть її в руки, розстеліть на рівні поверхні, поставте дві руки на середину мапи. Обов’язково долонями донизу! Потім промовте: “Хочу бачити те, що не бачать інші! Хочу йти туди, куди потрібно, але не всім!” – тоді будете певні, що карта вам покаже шлях туди куди потрібно, тільки потрібно бути зосередженими й чітко уявляти потрібне місце.

– Навіть якщо ми й гадки не маємо, що нам потрібно? – хлопець не вірить, що існують такі чари.

– У цьому й полягає вся сутність допомоги, позаяк тільки мрійник досягне перемоги у нерівній битві, – говорить про незрозуміле мавка.

– Ну і що ж нам уявляти? Куди рухатися далі? – Агрі уже теж набридло слухати пусті балачки, тому вирішив втрутитися.

– Якщо бути з вами відвертою, то я й сама гадки не маю. Про це, мабуть, Чомусики більше знають.

– Чомусики? Дивна назва. – Мирослав думки пробубонів ледь чутно вголос.

– Так, Чомусики – це маленькі тваринки такі. Ну ви самі збагнете, чому їх так називають. Вони знають усе, – підсумувала Зеленавія, що було сказано раніше.

– Ну тепер усе зрозуміло. Чудово. Що нічого не зрозуміло, – юнак висловлює невдоволення.

– Цить! Накличеш біди й навіки тут залишимося! Мовчи! – Люба втихомирює емоції друга.

– Добре. Мовчу... – образився на подругу.

– Якось розберемося. Не хвилюйся. Все буде гаразд. Головне чітко вірити в те, що ти кудись їдеш. Бо той, хто йде, той обов’язково знайде свою дорогу. – Агрі намагається залагодити непорозуміння, що з кожною хвилиною набирає більших оборотів.

– Дякуємо вам, пані Мавко, за вашу допомогу.

– Я подарую вам ось цю карту. До речі, будьте обачними, бо Богиня теж має таку мапу, і частенько користується нею, щоб дізнатися, чи прибули обрані й про різні загрози всесвіту.

– А як вона про це може знати? – дивується маленька феєчка.

– Ця карта змінила колір із темно-коричневого на зелений, от це, мабуть, основна ознака. Тому їй потрібно за будь-яку ціну повернути все на свої місця. Вам потрібно заслужити довіру чомусиків. Чомусики – це не прості істоти й назву свою мають через те, що можуть будь-кого замордувати своїми запитаннями, хоч на вигляд безпечні та навіть миленькі такі. Живуть вони у *Замку забутих історій. Тобто, вірогідно, що потрібно буде потрапити в одну з втрачених історій, про яку давно всі забули. Тільки так можете їх віднайти, а з ними віднайдете й пророцтво, яке дозволить позбутися чарів Діани. – Зеленавія тихо провадить свою історію, і жодна особистість не насмілюється її перервати. – Тільки чомусики можуть дати вам відповідну книгу. Ту книгу, що потрібно, адже у замку Забутих історій безліч різних постулатів. Але лише вони знають те, за чим до них приходить кожен охочий. Подейкують, що вони знають напам’ять усе, що описано в кожній книзі цієї незвичної бібліотеки. Тільки майте на увазі, якщо ви образите хоча б одного чомусика або будете мати недобрі помисли – вони ніколи не пустять вас ні у свій дім, ані у своє серце. А це значить, що пиши пропало, адже у замку Забутих історій нічого не дізнаєтеся. О, до речі, цей замок можуть побачити лише ті, хто по-справжньому хоче змін.

*Замок забутих історій. Одну із застрашливих закинутих споруд ми могли віднайти у бельгійському містечку Сель. Це чудовий замок Міранди, який у післяреволюційний період був збудований французькими аристократами. Під час Другої світової війни у замку було створено дитячий будинок, але у 1980 роках він опустів.

Довгий час замок приваблював різних дослідників паранормальних явищ, позаяк про цю споруду розповідали багато страшних легенд. Окрім цього став притулком для безхатьків.

На превеликий жаль, до наших часів він не зберігся і був демонтований через небезпеку обвалення на екстремістів, які туди вдираються.

– Ну і як нам віднайти цих чомусиків? Незвичний світ несе в собі незвичних істот. – Мирослав диву дається від цієї розповіді.

– Не хвилюйся, щось вигадаємо. У нас є друзі. А дружбу не виміняєш за будь-що, – Люба втішає юнака, хоч і сама мало вірить у перемогу.

А дух лісу не зважає на пусту балаканину цих двох, продовжує оповідь:

– Я вірю в те, що ви прагнете повернутися додому. Але для того, щоб це зробити, потрібно пройти чималий шлях. Також варто ознайомитися зі словами пророцтва, у яких буде сказано, що потрібно зробити та які слова-закляття промовити. Потім потрібно здобути спеціальну посудину. Куди ви наберете живої води з Озера нездійсненних бажань, щоб потрапити до озера нездійсненних бажань, вам потрібно буде виконати чиєсь найзаповітніше бажання, але зробити це від чистого серця, а не просто, бо потрібно.

І де знайти нездійсненні мрії? Щось мало в це віриться! – хлопець здається без бою.

– Тільки виконання чиєїсь нездійснені мрії дозволить вам набрати цілющої води, але не все так просто, бо після того, як ви наберете цю воду, то вам потрібно буде віднайти саму Мавку-фею і її коханого Мираська. Та яка ж вона вже зараз? На жаль, вона стала фарфоровою чи кришталевою, чи скляною скульптурою, але без неї ніяк. Щоб позбутися пророцтво вам потрібно буде знайти її та скупати у цій воді. Налити на неї хоча б декілька крапель, притому промовити це пророцтво і тільки тоді, коли вона стане звичайною дівчиною мавкою, тільки тоді все навколо зміниться і всі сутності, які були заворожені богинею Діаною приймуть свій облік, тобто стануть істотами жіночої статі. Ну я не знаю, звичайно, чи це вигадка, чи правда. Сама про це дізналася зі струмка із джерела, в якому можна побачити, де розташований певний предмет, але ніхто не вказує як до нього дістатися, потрібно самим придумати свій шлях.

– Ну і як ми це будемо робити? Як ви собі уявляєте? Ми не знаємо, що шукати, куди йти?! Хто такі чомусики, де їх шукати? А де взяти посудину, яку наповнити потрібно? Що не можна звичайну склянку взяти? – Мирослав панікує, почувши про надскладні завдання.

– Ні, звичайно не можна. Потрібно зрання це зробити. Усе має бути так, як розповідає пророцтво. Ну, а хто придумав це пророцтво, то про це потім. Це я вам не скажу, позаяк і сама достеменно не знаю. Мабуть, хтось підслухав. Я вам тільки повідала те, що знаю. А знаю я не так уже й багато, як хотілося.

– Дякую за те, що ви нам розповіли. Це теж має велике значення. Обов’язково знайдемо Озеро нездійсненних бажань та головних героїв цієї драми, – Люба пообіцяла, не питаючи думки інших.

– Гаразд, оскільки ви хочете допомогти моїй сестрі, я, як і обіцяла раніше, дам вам чарівний предмет. Це мапа. Ось, тримайте. – Зеленавія тицяє до рук Мирослава згорток якоїсь тканини сіруватого кольору. На вигляд він такий, ніби давненько не прали.

– Ну і? Що ми маємо тут побачити? – юнак почуває себе ні в тих ні в сих, через необізнаність у справі.

– Так потрібно. Все добре. Ви візьміть її в руки, розстеліть на рівні поверхні, поставте дві руки на середину мапи. Обов’язково долонями донизу! Потім промовте: “Хочу бачити те, що не бачать інші! Хочу йти туди, куди потрібно, але не всім!” – тоді будете певні, що карта вам покаже шлях туди куди потрібно, тільки потрібно бути зосередженими й чітко уявляти те місце, куди потрібно.

– Навіть якщо ми й гадки не маємо, що нам потрібно? – хлопець не вірить, що існують такі чари.

– У цьому й полягає вся сутність допомоги, позаяк тільки мрійник досягне перемоги у нерівній битві, – говорить про незрозуміле мавка.

– Ну і що ж нам уявляти? Куди рухатися далі? – Агрі уже теж набридло слухати пусті балачки, тому вирішив втрутитися.

– Якщо бути з вами відвертою, то я й сама гадки не маю. Про це, мабуть, чомусики більше знають.

– Чомусики? Дивна назва. – Мирослав думки пробубонів ледь чутно вголос.

– Так, чомусики – це маленькі тваринки такі. Ну ви самі збагнете, чому їх так називають. Вони знають усе, – підсумувала Зеленавія усе, що було сказано раніше.

– Ну тепер усе зрозуміло. Чудово. Що нічого не зрозуміло, – юнак висловлює невдоволення.

– Цить! Накличеш біди й навіки тут залишимося! Мовчи! – Люба втихомирює емоції друга.

– Добре. Мовчу... – образився на подругу.

– Якось розберемося. Не хвилюйся. Все буде гаразд. Головне чітко вірити в те, що ти кудись ідеш. Бо той, хто йде, той обов’язково знайде свою дорогу. – Агрі намагається залагодити непорозуміння, що з кожною хвилиною набирає більших оборотів.

– Дякуємо Вам, мавко Зеленавіє, за допомогу. Звичайно, Ви могли б цього не робить і підкоритися богині Діані та жити далі спокійно у цьому світі, – Люба висловлює подяку.

– Так, знаю, дитино, що могла б. Тільки після того, як я вам розповіла свою правду, вижити мені вже тут буде нелегко, – зажурилася істота, опустила погляд у землю. – Але нічого! Я впораюся! На щастя більшість Тарпанів бояться моїх тутешніх земель. Думаю, що як би вони не хотіли, але впіймати мене на моїй території майже неможливо. Я не очікую спокою, но й ображати себе не дам. Сили на це маю, – бадьоріше промовила мавка.

– А-а-а! – хотів, було, щось зауважити Мирослав.

– А з Діаною, то уже не ваш клопіт. Впораюся! – перебила на півслові. – Тому за мене ви не хвилюйтеся. Я в безпеці, бо у своєму світі. А ви в цьому світі чужинці. Хвилюйтесь краще самі проти себе, один про одного, – потім звернулася до метелика. – Совко Агріпіна, бережи їх. Вони наші друзі. Я дуже хочу побачити свою сестру. Якщо чесно сказати, то я безмежно за неї сумую. Мені її не вистачає, – промовила хриплим сповненим болю та страждання голосом.

– Добре, я буду намагатися зробити все як потрібно. Дякую, пані Зеленавіє, за допомогу. – Агрі вклонився у знак дякую.

А Мирослав тільки хотів відкрити рот, щоб щось сказати, але вона просто помахала рукою у знак прощання. Потім приклала палець до вуст, як потребу того, щоб він мовчав. І просто зник. Так ніби ніколи її тут не було, як марення.

Вони залишилися у трьох наодинці зі своїми переживаннями, з картою та майбутнім передчуттям пригоди. Навколо буяє красою Закарпатський ліс. Полонина надихає на політ душі.