Флорофаундія

10. Хто він? Зрадник! Любина біда.

Чи мало чи багато часу пройшло з тих пір, як Мирослав завис у невагомості часу. Тіло уже більш-менш зупинило прогресування болю. Але нестерпно болить місце укусу, яке здобув під час перетину мандрівного тунелю.

Але щось після відвідин Люби пройшло теж невідомо скільки. Лише якийсь недолугий старий все над ним клопочиться та постійно бурмоче собі під ніс, про якийсь укус *Гігантської сколопендри і прикладає рослинність невідомого походження до ран потерпілого.

*Сколопендра гігантська – вид багатоніжок. Це одна з найдовших багатоніжок на Землі.

Довжина тіла – до 30 см. Проживає у північній та західній частинах Південної Америки, острови Карибського моря – Ямайка, Кюрасао, Тринідад тощо. Є відомості, що цей вид зустрічається і північніше – у Мексиці, Гондурасі, на Гаїті, Віргінських островах і навіть в Індії. Сюди його було випадково завезено.

Мешкають у тропічних та субтропічних дощових лісах, а також у сухих тропічних лісах, у лісовій підстилці та ґрунті.

Тварини ці – хижаки, їх здобич – будь-яка тварина, яку вони здатні здолати. Здебільшого це безхребетні – комахи, павуки, дощові черви та інші. Часом атакують невеликих змій, ящірок, пташенят, дрібних гризунів, жаб і навіть кажанів, коли ті відпочивають на стінах печер.

Їдять досить повільно, із перервами.

Отрута гігантських сколопендр для людини не смертельна.

Зважуючи на їх екзотичну зовнішність, цих тварин часом тримають вдома у тераріумах.

– Думаю, що тобі буде цікаво дізнатися, що сталося і де ти зараз? – врешті, хоч хтось наважився здивувати своєю присутністю хлопця.

Мирослав страшенно злиться, що йому заборонено самотужки вставати із вимощеного із трави на камені ліжка. А ба більше – покидати приміщення прихистку. “Я що тут маю вічно стовбичити? Що сталося і чому мене тут тримають?” Але відповідь ніяк не приходить самостійно, адже скільки не думав – все рівно заходить у глухий кут.

Перед ним стоїть Совка Агриппіна та мовчить. Очікував, що довга відсутність залишає по собі чимало запитань.

Юнак зірвався на ноги й, не звертаючи уваги на біль в руці, майже підбіг до друга.

– Що трапилося? Чому ви до мене так довго не приходили? І взагалі, де ви поділися після відвідин Діани до ТОГО, ХТО ГРЕБЛІ РВЕ? Де Люба? Вона ж приходила до мене та обіцяла повернутися якнайшвидше? Що відбувається? І чому біля тебе немає Атлас? – посипалися із Мирослава нескінченні запитання, на які може бути не так багато хороших відповідей.

– Мирославе, ти присядь та заспокойся, – спокійним виваженим тоном промовив метелик.

– Та... та як я можу сидіти склавши руки...? – наполягає на своєму, але Агрі промовчав і все ж дочекався, щоб хлопець взяв себе в руки та вислухав спокійно.

Комаха примостилася біля нього поруч: – Ти знаєш, Мирославе, не все в нашому житті відбувається так, як ми хочемо. От і цього разу не все так добре як є.

– Ну, Агрі, я уже не маленький і все зрозумію як має бути, тому непотрібно тягнути лямку, а кажи прямо.

– Це й чоловік, що тобі допомагає – це і є *ПЕРЕЛЕСНИК, але він вимушений змінювати свою подобу задля безпеки. Тому він може бути як старим дідком, так і юнаком. Це я тобі говорю, щоб ти не рвався творити необдумані справи, а прислухався до його порад. Тебе вкусила дуже отруйна істота і якщо не вилікувати місце укусу на всі сто відсотків, то іншого життя у тебе просто не буде. Так, можливо у людському світі вона не настільки небезпечна як я говорю, але тут закони природи знають свою справу.

– Я це й сам зрозумів, позаяк він постійно бурмоче про Гігантську сколопендру. Чому Люба не прилетіла з тобою? Я на неї очікую.

– Отже, коли ви вийшли із печери, то на вас напав *Ворон. Це один зі служителів Діани, – ухилився від відповіді про дівчину. – Тобто тут мала відбутися засідка і лише диво вас врятувало, адже поруч був *Котопума. Це найкращий приятель ПЕРЕЛЕСНИКА. До речі, на нас з Атлас теж очікували та знали, куди ми тримаємо маршрут.

*Перелесник, налітник, літун або вогняний змій – у слов’янській міфології злий дух, що шкодить людям, набуваючи подоби їхніх близьких, уособлення небесних вогнів – метеорів і блискавок.

За народними віруваннями, перелесник літає в подобі вогню з довгим слідом (“хвостом”) і тоді його можна побачити в небі. Якщо пролітає над хатою, то господарство в ній занепаде. Потрапивши в хату, він набуває подоби померлої близької людини, як правило чоловіка. Разом з тим має певні недоліки, такі як відсутність хребта. Втілившись в образ померлого, перелесник може вступати у подружнє життя з живими людьми. Вночі зваблює жінок, приносить подарунки, та зі сходом сонця вони перетворюються на гній або черепки. Також розкидає на дорозі прикраси і хто підніме їх без благословіння, того перелесник і обирає собі за жертву. Поступово перелесник забирає здоров’я та розум, врешті призводячи до смерті. Згідно з іншими переказами, він шукає нагоди обняти людину, а коли це вдається, сильно стискає, та починає всихати і швидко помирає.

Перелесниками ставали підкинуті нечистою силою фальшиві діти. За іншою версією перелесником стає дух померлого, за яким дуже тужать живі.

Вважалося, що позбутися перелесника звичайній людині неможливо. Можна лише віднадити духа, коли він летить, повторюючи “амінь” – скільки разів це слово буде повторене, на стільки сажнів перелесник загрузне в землю. Втім інша версія стверджує, що перелесник зникне, коли на нього одягнути хрестик. В Карпатах вірили, що коли жінка має сина й дочку, то їх слід одягнути, як на весілля. Перелесник запитає навіщо це зроблено, тоді слід сказати, що вони одружуються. На питання духа хіба так буває, жінка повинна відповісти “А хіба буває так, щоб мертвий до живої ходив?” і перелесник щезне.

*Ворон звичайний, крук або кракун – птах роду крук. Широко розповсюджений у Європі, Азії та Північній Америці. В Україні нечисленні, але осілі, частково кочові птахи, що зустрічаються по всій території. Живуть у рівнинних і гірських лісах, заплавах річок, байрачних лісах тощо.

Ворони є одними із найзловісніших птахів у народних віруваннях. Їх називають віщунами смерті.

Своєю чергою, в германо-скандинавській міфології ворони є позитивними персонажами. Двоє воронів служать богові Одіну, а їхні імена – Хугін і Мунін – означають “думка” і “пам’ять”. Також ворон символізує мудрість та довголіття.

Учені виявили у ворон понад 200 різних звукових сигналів. Кожен з цих сигналів має своє конкретне значення. Ворони здатні повторювати звуки, у тому числі й людські слова.

Мозок ворона є одним з найбільших серед птахів.

Британські вчені підтвердили наявність у ворона інтелекту.

Ворон має терпіння. Також у них є жести, за допомогою яких вони привертають увагу інших птахів.

*Пантера – рід хижих ссавців із родини котових, який містить 5 сучасних видів: тигр, лев, ягуар, пантера плямиста або пардус, барс сніговий.

Чорна пантера не є окремим видом, а варіантом забарвлення (меланізм) самок деяких видів котових – найчастіше, це пантера плямиста або ягуар. Існування пум-меланістів не підтверджене. Шкура чорної пантери не ідеально чорна, на ній більшою чи меншою мірою завжди видно плями, які проступають.

Окрім кольору, чорні і плямисті особини пантер нічим не відрізняються, вони вільно схрещуються і дають плідне потомство. Дитинчата від таких пар можуть бути різні – і плямисті, і чорні. Але останні зустрічаються рідше, тому що “ген” чорного кольору рецесивний і “часто” пригнічується “геном” плямистості.

Дивовижний зовнішній вигляд пантери, зробив тварину справжнім символом грізної, красивої, спритної, підступної тварини.

На гербі африканської країни Габон дві пантери тримають щит і втілюють “Пильність і Хоробрість очільника габонської держави”.

Історично було виділено багато підвидів всіх чотирьох видів роду пантер, однак багато з підвидів леопарда та лева є сумнівними.

– Але як? Даремно, що я погодився довірятися ТОМУ, ХТО ГРЕБЛІ РВЕ. А ви мене попереджали, – роздумує вголос юнак.

– Ні, справа зовсім не в цьому лісовому духові, а скоріше навпаки.... – зам’явся у висловлені.

– Що? Ти знаєш, хто нас зрадив? – знов зірвався на ноги парубок.

– Ти присядь. Присядь. Зараз це не важливо. Коли істота зізнається – це уже багато чого значить. Я тепер йому вірю повною мірою. Цього разу він довів, що за нас, – метелик спокійно висловлює думку.

– Це Атлас? Павліноочка – зрадник! Та як? Цього ж не може бути! І де він зараз? Та я просто не знаю, що з ним зроблю! – кипить від гніву.

– Непотрібно нічого робити. Він важко поранений, але цього разу допоможе нам, навіть якщо помре.

– Як ти можеш йому вірити? Мабуть, усі ці напади на нас були не випадковими?! Він шпигун і постійно відправляв нас на поталу цій богині та її слугам. Це й світ жорстокий.

– Ти правий, все що трапилося – це витівки нашого друга. Навіть Замок забутих історій це теж його справа. Але не тільки світ Флорофаундії жорстокий. Усі світи однакові, просто в кожному потрібно уміти правильно виживати. Це звичайнісінькі закони природи: виживає найсильніший і ми ніколи не знаємо, де і коли на нас очікує пані Смерть.

– Та я не знаю, що йому зроблю, коли зустріну! – гнів та розпач у тому, що обрав не того для дружби охопила свідомість.

– Зараз це не на часі. Люба в біді, – ледь чутно промовив Агрі.

– Що? Що трапилося? Чому ти не сказав із самісінького початку? – отетерів від почутого хлопець.

Метелик далі ледь чутно промовляє: – Я просто не можу так відразу тобі сказати. Вона помирає...

На декілька секунд у світ Флорофаундії увірвалася тиша.

– Але чому? Її поранив той птах? – уже так само тихо промовив Мирослав.

– Ні, хлопче, її поранила стріла, ще тоді, коли намагалася повернутися, щоб урятувати тебе, а зараз це ще одні наслідки.

– Які саме?! Вона й так уже фея! Хіба цього не достатньо? – не розуміє послідовності подій до кінця.

– Вона стає кришталевою. Їй, мабуть, давно уже це болить, але вона чомусь мовчала. Якщо ми не встигнемо скупати її у квітці з цілющою водою, то її душа навіки буде ув’язнена у кришталевому тільці, допоки якийсь неук не знищить і його. Ось так відбувається все у чарах цього виміру. Тільки здолання первісного злочину зуміє повернути ув’язнений кришталь до життя, – метелик пояснює, що сталося.

– Нам потрібно поспішати! – парубок якби міг, то уже біг би хоч кудись.

– Та куди тобі. Й Атлас не в найкращому стані, щоб вирушати, – комаха запевняє про критичність ситуації.

– А що після всього, що з нами сталося, він теж продовжить подорож? – збитий з пантелику сердито висловлюється парубок.

– Я йому уже довіряю. Тому так воно й буде. І без ніяких АЛЕ... – сказав як відрізав.

– І як можна довіряти тому, хто так багато разів зраджував тебе? – уже сам до себе говорить.

– Добре, не буду розмусолювати наміри, а поясню подальший план дій. Я думаю, що через декілька днів, тобі стане ще краще і ми зможемо відправитися у подорож.

– Та зі мною уже зараз все Окей.

Метелик покосився на Мирослава.

– Ну... Тобто я майже здоровий і можу вирушати, – пояснив своє значення слова “Окей”.

– Нас проведе до *Лемурійського озера із живою водою пантера Котопума. Я з ПЕРЕЛЕСНИКОМ уже все погодив. Карта нам уже навряд чи допоможе, тому шлях будемо шукати самостійно. Про все інше потім поговоримо, бо й так чимало тобі уже розповів. – Агрі, не очікуючи відповіді чи будь-яких заперечень, встав та вийшов із прихистку.

– А... А, Люба?! Я хочу її побачити! – крикнув услід приятелю Мирослав.

Але так і не отримав відгуку на своє прохання. І тільки шелест листя вказує на те, що по ньому тільки-но ступала лапа істоти.

*Лемурійське озеро (Рожеве озеро) – озеро в Каховському районі Херсонської області України, розташоване неподалік від сіл Григорівка та Нововолодимирівка, на західній частині затоки Сиваш. Має воду рожевого кольору. Лемурійське озеро вважається цілющим курортом міжнародного значення.

Солоність води озера сягає 270 – 300 грамів солі на літр води.

Озеро, за одною із версій, утворилось на місці аварії радянського бомбардувальника 26 серпня 1969 року на березі Сивашу. Рятувальники під час робіт зі збору залишків бомбардувальника поглибили вирву до 18 метрів, зачепивши при цьому водоносні горизонти. Згодом вирва наповнилась водою, яка була набагато солонішою, ніж у Сиваші. Мешканці навколишніх сіл назвали озеро “Яма” і часто заради розваги ходили купатись на нього. З часом почали поширюватись розповіді про лікувальні властивості солоної води озера і навколо озера почала розвиватись індустрія зеленого туризму. Свою назву озеро отримало від назви міфічного континенту Лемурія, яку йому дали прихильники езотеричних ідей Блаватської.

Рожевий колір водойми зумовлений дією одноклітинних водоростей Дуналіелла солоноводна, які під дією сонця виробляють бета-каротин. Відступаючи, вода залишає на березі тонни білого соляного “піску”.

Мертве море України набагато солоніше за ізраїльське – весь запас солі в затоці перевищує 200 мільйонів тонн і його концентрація у воді сягає до 35%, тоді як у Мертвому морі вона становить лише 27 – 30%. Вода тут така солона, що в ній неможливо потонути.

Лемурійське – не єдине рожеве озеро в Україні. До таких належать Солонець-Тузли, Генічеське, Кінбурнська коса, Зяблівське та Куяльницький лиман. Більшість розташована в Херсонській області.

Ці озера навіть використовуються як сировинна база для соляної промисловості.

У давнину, зокрема, озеро Генічеське було місцем, де починався Чумацький Шлях, а чумаки-торговці везли сіль в Україну. Багато з цих озер насправді є соляними копальнями. Ці шахти добували сіль відкритим способом, а потім дистилювали воду, поки вона не перетворилася на рожеве зерно.

Тутешня вода допомагає при лікуванні хронічних захворювань суглобів, шкіри, а також захворювань, пов’язаних із запальними процесами.

“Люба... Люба! Як так? Чому ми настільки забарилися із пошуком цієї проклятої живої води? Чому зовсім не згадали про наслідки від стріл Тарпанів? А вона... вона чому весь цей час мовчала, що тіло її відмовляється коритися? Іноді людська впертість та витривалість змушує платити велику ціну за мовчанку. Але ж вона не така... вона не така, як всі ті, кого я знав та знаю. Вона особлива: вперта, самовіддана, мрійлива, витривала. Таку як вона ніколи не можна назвати боягузкою. Це скоріше я і є тим самим невдахою, який втягнув цю нещасну дівчинку. Але чому ми обоє напівмертві? Чому не загинули остаточно? Невже ми потрібні у цьому світі для того, щоб змінити щось? Або доля хоче дати нам другий шанс, хоч я ніколи до цього не вірив, ні в які шанси!” – у голові все перемішалося. Багато запитань та небажання коритися своїй знемозі розпалює ще більшу жагу – хоч щось виправити. Сяк-так піднявся з постелі та дошкандибав, опираючись на стіну, до виходу. Сонце вдарило яскравими променями в обличчя, очі нестерпно запекли від різкого світла, аромат свіжого повітря вдарив в обличчя вітряним подихом. Запаморочилася голова, усе навкруги попливло й міць кам’янистої землі рушійною силою втратила свою рівновагу: – ЛЮБОВ! – все, що зумів вимовити, перш ніж повалився на зелене прохолодне листя, втративши свідомість.