Флорофаундія

11. Гостинність Зеленавії.

Не встигли далеко відійти у глиб примарного лісу, як уже дивацтва заполонили їх своєю присутністю. Тварини як тільки відчувають їхню присутність, то ховаються, куди тільки можливо. І нестерпна тиша заповнює все довкола і тільки час від часу чути шурхіт гілля дерев та каркання ворон.

– Ой, ви це чуєте? – Мирослав запитує у друзів.

– Ні. А що ти чуєш? – дивується дівчина.

– Вона так красиво співає. Хіба ви не чуєте? – ніби заворожено прямує вперед юнак. – Вона мене кличе.

Люба з Агрі переглянулися у нерозумінні перебігу подій.

“Як пташка лине до мене,

Так я тебе кличу до себе.

Мирославе! Я тут – спіймай мене.

Мирославе-е-е! Мирославе-е-е, іди за мною!”

– Мирославе, ми не чуємо ніякої пісні. Тебе не кличе ніхто, – метелик запевняє парубка.

– Та он же вона, дивіться. Кличе мене, – іде, як у тумані, у глиб лісу.

– Тобі так легковажно не можна тут блукати. У цих лісах легко збитися зі шляху та заблукати, тут є болото, у яке не варто й ногою ступати, – попереджає Совка Агриппіна.

– Та він же взагалі не чує нас. Що робити? – маленька феєчка панікує.

– Я уже бачу. Кажуть, якщо поцілувати заспіваного Мавкою, то чари розвіються самі собою, – метелик пояснює, що варто зробити.

– Ні, Агрі! Мені потрібно його поцілувати? Ти серйозно? – не вірить такому шансу перемогти чари.

– Так. Якщо ти не хочеш його втратити, – спокійно і впевнено промовив друг.

– Ну гаразд. Тільки якщо це дійсно допоможе, – вимушена скоритися, адже часу на роздуми не так багато, як хотілося б. Дівчина підлетіла до обличчя парубка, так, щоб привернути його увагу хоч на мить та чмокнула його у вуста. Юнак завмер на місці.

– Любо, що сталося? Як ми змогли так швидко зайти у глиб лісу? І чому ви з Агрі на мене так дивитеся? – не розуміє, що відбувається.

Але на Мирославові запитання не встигли дати відповідь, адже з усіх усюд почувся химерний жіночий сміх.

– Що це? – повертаються на всі боки.

– Це вона. Її голос мене кликав за собою, – усвідомив події хлопець.

– Це Мавка. – Агрі теж розуміє, що відбувається. – Ми прийшли з миром. Ми хочемо Вам допомогти, – крикнув у простір.

– Мені не потрібна нічия допомога, – простір пронизав жіночий сміх.

– Вони обрані й можуть врятувати Вашу сестру, – промовив метелик впевнено в простір.

– Обрані, кажеш. Сестру мою ніхто уже не зможе врятувати. Але якщо наполягаєте на спілкування, то ви маєте відповісти на мої загадки.

– Ми погоджуємося на Ваші умови, пані Мавко. – Совка Агриппіна не очікує на згоду інших.

Жінка уже віддаля промайнула та визирнула то із-за одного дерева, то із-за іншого, але близько підійти не насмілилася. Туман огортає та купає її у своїй млявості.

– Якщо так, то слухайте уважно. Якщо не відгадаєте, то я заберу собі його, – вказала пальцем у бік Мирослава.

– Добре. Ми погоджуємося, – метелик стоїть на своєму.

– Агрі! – Любі не дуже подобається така гра в лотерею.

– Я теж за! – замість заперечення, підтвердив парубок угоду.

– Ну, якщо не боїшся, то, мабуть, у вас важлива справа. Слухайте: “Коли можеш все бачити, то її не бачиш. А коли нічого навколо не видно, то вона тут як тут.” Ну, то що? Зможете відповісти? Тільки думайте добре, перш ніж відповідати, бо право у вас є лише на одну помилку.

– А чому тільки одна похибка, якщо запитань аж три? – дівчина-фея прагне висловити невдоволення.

– Дівчино, це мій ліс, тому правила тут теж мої! – не дозволила сперечатися Мавка.

– Це темрява! – юнак вигукнув у простір.

– Що? Темрява? – перепитує господиня.

– Так, відповідь – це темрява. Бо коли ми все навколо бачимо – це вдень, то темряву аж ніяк не можна побачити. А приходить вона лише вночі або у приміщені без вікон. Тому моя відповідь, що це темрява.

– Ну гаразд. Нехай буде відповідь зарахованою. Але не спішіть радіти, бо ще дві загадки на вас очікують.

– Так, ми слухаємо, господине лісу! – уже й Агрі промовився словом.

– Ото ж бо. “Коли небо буває нижчим від землі?” А цю зможете так легко відгадати. Істота наблизилася уже ближче до них.

Цього разу парубок не знає, як пояснити відгадку. Фея у пориві розгубленості злетіла на гілку, але не втрималася на ній та, послизнувшись звалилася вниз. Каплі прохолодної роси струсилися донизу та розбилися об землю, розпорошившись довкола. На щастя має крила, які у цій ситуації впоралися на відмінно.

– Мирославе, я не знаю відповіді на це запитання, – дівчина із жалем промовила.

– На жаль, я теж. Але ми щось придумаємо, – прошепотів ледь чутно. А потім в голос проговорив: – Це роса.

– Ні, не роса. – не правильно. Ось уже у вас немає права помилитися. Як добре, що ти скоро станеш моїм, – святкує одну з перемог лісовий дух.

– Не все так просто, Мавко. – Агрі втрутився у діалог. – Небо буває нижчим від землі, коли віддзеркалюється у воді. Я правий, так.

– Ну, так. Це правильна відгадка. Але є ще одна загадка. Отже, слухайте: “Де бувають ріки без води, а міста без будинків”.

– Та тут немає що відгадувати. Це мапа, – уже дівчина вигукнула, не чекаючи поради у друзів.

– Любо, то впевнена? – юнак не очікував такої швидкої відповіді.

– Так, я певна. Це мапа, бо на ній є намальовані ріки та міста, але ні води, ані будинків немає.

– Невже ви зуміли відгадати мої загадки. Мабуть, у вас таки є вагома причина прийти у ці ліси.

– То що вас привело сюди? – жінка уже стоїть навпроти них.

– Нам потрібно знати всю історію кохання вашої сестри, щоб змогти допомогти і їй і нам. Бо ми хочемо повернутися додому, але Люба втрапила в халепу і теж стала феєю, тому тепер нам потрібна Ваша допомога набагато більше, ніж нещодавно. – Мирослав взявся розповідати причину перебування тут.

– Ви нам допоможете, піні Зеленавіє? – дівчина додала вслід за другом.

– Гаразд. Ви подолали мої загадки, тому я зроблю все, що від мене залежить, щоб вам допомогти. Ходімо за мною.

Більше ніхто не намагався нічого говорити, усі мовчки попрямували за господинею тутешніх лісів.