Флорофаундія

7. Парк Софії.

– Хух, ми це зробити. – вигукнув від захвату Мирослав, та звалився на нагріту сонцем траву.

– Аж не віриться, що змогли вирватися із лап цього крота! – Люба теж впала на траву поблизу юнака. – Дякую вам, друзі. Якби не ви, то ми уже були б піддослідним матеріалом або продані за винагороду Діані.

– Так, він все вагався, що буде краще з нами зробити, – додав парубок.

– На це й потрібні друзі, – відповів Агрі, прислухається до ущелини, з якої вони нещодавно вийшли.

– І нам наказано вас оберігати. Тому й не кинули у біді! – промимрив Котопума, який насторожено караулить вихід.

– Думаю, що він ще не скоро звіти вийде, бо сам нам казав, що у нього мега сильний захист. А світло сонячне для нього небезпечне. Я не розумію, для чого було нам це розповідати? – сміється дівчина.

– Але ми не можемо бути в безпеці, чекаючи його тут, – метелик роздумує в голос.

– Так. Але ми можемо закласти прохід гіллям та деревиною. Он скільки там всього, – дівча вказує у бік звалених вітром дерев.

– Можна спробувати. Це хороша ідея, але залишатися тут все одно не будемо. Знайдемо укриття! – радить пантера.

Так і зробили. Мабуть, добрих годин зо дві закладали прохід. Потомилися нестерпно, але все ж зробили.

Далі зібрали увесь дух у кулак та йдуть, щоб знайти місце приємніше для ночівлі.

Вийшли на місцевість закинутих володінь. Дерева своїм не густим насадженням нагадує скоріше не доглянутий парк, аніж ліс.

– О, дивися. Це ж джерело! – дівчина, не очікуючи згоди від друзів, підбігла та жадібно п’є воду.

– Любо, це... необачно... – зірвалося з уст юнака, але було уже запізно.

– Та все добре. З джерел можна пити воду. Це ж найчистіша вода, яка тільки може бути. Так тато мій колись говорив.

– Ну добре. Переконала, – і хлопець наважився теж спробувати.

– І що це ви без нас робите? – почулося позаду.

– Якщо ми забарилися і йшли позаду вас, то це не значить, що ви повинні так нерозумно поводитися! – Котопума не в захваті від побаченого.

– Ви не забули, що світ Флорофаундії – це існування на виживання? – і Совка Агриппіна береться повчати.

– Ця вода цілком безпечна. Ми всі нею живимося, – почулося неподалік. Обернулися на голос та насторожилися. Уже достатньо втомлені для нової боротьби.

– Ні-ні, я з добрими намірами, – виходить у сутінковій млі. Це чорний великий птах на довгих пружних лапах. Довгий дзьоб схожий на меч.

– Ну, якщо ти до нас з добром, то скажи, де це ми? – озвався насторожено Котопума.

– Ви у парку, який побудували за наказом графині *Софії Богданівни Фальц-Фейн. Її називають графинею степів. Тут цілющі джерела. Ви у селі *Хорли, що у Херсонській області, Україна.

*Софія Богданівна Фальц-Фейн (1835 – 1919) залишила помітний слід в історії розвитку та освоєнні Херсонщини. Засновником всесвітньо відомого заповідника “Асканія-Нова” став її син – Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн (1863 – 1920).

Поміщиця заснувала порт у незамерзаючії бухті Чорного моря – порт Хорли.

Майно сімейного клану Фальц-Фейнів включало маєтки: Хорли, Дофіно та Преображенку на березі Чорного моря, Елізабетфельд, Асканія Нова, Фальц-Фейново (Гаврилівка), десятки маєтків на Кримському півострові, в Біловезькій пущі, на Немані, їм належали будинки на центральних вулицях Одеси, Москви, Херсона, Німеччини та Франції. Після смерті чоловіка все це багатство успадкувала Софія Богданівна.

Побудувала заводи м’ясних та рибних консервів в Одесі та Дофіно, овочеву та кондитерську фабрики в Дофіно, виноробний завод в Преображенці.

Населений пункт Хорли був заснований у 1897 році, через 6 років отримав статус порту, саме у 1903 році в гавані стояло вже 6 пароплавів.

Тут були всі галузі економіки, і соціального життя, зразкове сільське господарство, промисловість, торгівля, транспорт.

Спочатку вона створила велику домашню бібліотеку. Згодом вона відкрила школу й бібліотеку для простих людей.

У створеному пароплавстві стояли на рейді особисті пасажирські кораблі “Лідія”, “Скіфія”, “Софія”, торговельні кораблі та баржі.

Перлиною степу стало село Дофіно – тепер, з 1956 року – село Роздольне.

Софія Богданівна зробила Дофіно економічно сильним господарством, у 1898 році вона заклала великий сад, з подальшою підсадкою до 1911 року який займає 33,8 га.

Головну увагу Софія Богданівна приділяла вівчарству.

Софія Богданівна була просвітницею. Своїх наймитів поміщиця відпускала в село Каланчак до церкви на православні свята.

Лікарні, школи в економії Дофіно не було, але було збудоване приміщення, де молодь села збиралася на вечорниці.

Софія Богданівна до останніх своїх днів з раннього ранку до пізнього вечора працювала в конторі порту, навіть коли їй було більше 80-ти років. На особистих пасажирських пароплавах “Софія” та “Лідія” часто їздила в Одесу у справах.

На цьому всі прагнення Фальц-Фейнів закінчилися, адже з приходом Радянської влади в Хорлах все змінилося. На зміну прийшли комуністи, так званий комуністичний режим. Ім’я Фальц-Фейн стало “Червоною ганчіркою” для комуністів.

Але місцеві жителі добре пам’ятають цю чарівну справедливу жінку, яку називали “Місцевою Катериною II”.

У 1919 році Софії Богданівні виповнилось би 84 роки. Вбита вона випадковим пострілом із револьвера у замкову щілину з рук бійця партизанського загону під керівництвом П.І.Тарана, що діяв у с. Хорли і вів війну з військами Денікіна. Є й інші версії загибелі. Тіло Софії Богданівни поховано на цвинтарі в селі Хорли.

*Хорли́ (Порт-Хорли до 1958 року) – курортне село в Україні, у Каланчацькій селищній громаді Скадовського району Херсонської області.

На базі відпочинку “Paradise” відтворюють історичне минуле Хорлів та розбудовують інфраструктуру села.

– А тут немає випадково водойми, яка бачить, де знаходиться джерело, у яке можна побачити втрачені чи загублені предмети? – запитує Агрі.

– Я чув про таке джерело, але тут його не було. Кажуть, що потрібно умитися цією водою і відразу зрозумієш, де лежить потрібна річ. Це правда? – допитується птах.

– Не зною, але думаю, що воно так і є, – виважено промовив Котопума.

Уже без вагань подорожувальники ласують смачною водою.

– Ти не знаєш, випадково, де можна залишитися на ніч і так, щоб безпечно було? – цікавиться Мирослав.

– Я в цій окрузі знаю усе. Та й і в інших місцевостях теж чимало відаю, бо подорожую щоосені. Я ж *Чорний лелека, – хвастається своїм іменем.

– Добре, веди нас уже куди-небудь. Хочеться відпочинку та їсти. – Агрі набридли такі теревені, тому вирішив поквапити нового знайомого.

– Добре, ходімо за мною! – поважно повернувся та йде у хащі.

Нічого іншого робити не стали, а просто подалися за птахом. Темінь своєю ковдрою накриває все довкола.

*Лелека чорний – вид птахів з роду Лелека, родини Лелекових. Веде потайний спосіб життя. Один з п’яти видів роду; один з двох видів роду у фауні України. В Україні гніздовий, перелітний птах. Оселяється переважно біля лісових озер чи лісових боліт.

Поширений майже по всій території Євразії у лісовій та лісостеповій зоні. У горах гніздиться до висоти 2200 м над рівнем моря. Лелека чорний гніздиться також у Південній Африці. На відміну від білого лелеки намагається уникати людей, тому представників цього виду рідко можна побачити. В Україні поширений переважно на Поліссі та в Карпатському регіоні.

Чисельність у Європі сягає 7,8–12 тис. пар та має тенденцію до зростання. В Україні чисельність досягає 400 – 450 пар.

Прилітає наприкінці березня − у квітні. Оселяється в старих лісах поблизу водойм і боліт, у період міграцій трапляється на луках, пасовищах, полях поряд з водоймами. Гніздиться окремими парами.

Насиджують кладку самка і самець, протягом 32 – 34 днів. У виводку 1 – 5 пташенят. Пташенята починають літати у віці біля двох місяців. Статева зрілість наступає у віці трьох років.

Відліт відбувається у серпні – жовтні.

Живиться рибою, земноводними, водяними комахами; інколи здобуває плазунів і мишоподібних гризунів.

Охороняється Конвенцією з міжнародної торгівлі вимираючими видами дикої фауни і флори (CITES), Боннською та Бернською конвенціями. Занесено до Червоної книги України.