Куди стелиться доріжка?

Великий візир Фазил Ахмед-паша прокинувся доволі пізно – сонце давно зійшло над мечетями та мінаретами. Уперше за стільки років він пропустив вранішню молитву, але глибоко тим не перейнявся і не поспішав виправити упущене. Тіло заколисувала ранкова дрімота. Коли голова не болить – спати набагато приємніше, а голова першого міністра захмеліла від успіху і трішки від токайського вина. Ахмед-паша і надалі залишався хоч і не першою, але й не другою особою Найвищої Османської держави, викликаючи злість і заздрість у своїх недоброзичливців. Але кожному своє. Якщо дуже чогось захотіти й докласти до цього максиму зусиль – завжди досягнеш бажаного. Дітвакуватий султан, який на конях і мисливському спорядженні розумівся краще, аніж на державних справах, вчасно зрозумів, що перевірений рисак надійніший за темну конячку. Мухаммеду вистачило його кволого розуму, аби осягнути, на кого варто зіпертись. Іскандер-паша хоч і енергійний та досвідчений полководець, але в підкилимних інтригах такий же дітвак, як і сонцесяйний. Хоробрості йому не позичати, але в умінні скласти в один візерунок різні ниточки рівного Ахмед-паші нема у всій імперії. Та й у державних справах він не новачок. У пам'яті великого візира пронеслися засідання Дивану, на яких він зумів подивувати запропонованими реформами молодших радників. Але, щоб пропонувати такі зміни, треба багато пережити. А за плечами у великого візира були успішні війни з Венецією і поразки від полків Габсбургзької монархії. На все життя в'ївся йому в печінки Сентготхорд і невигідні на початках для Найвищої Османської держави умови Варшварського миру. Але за столом перемовин Ахмед-паша зумів так наполягти на інтересах Порти, що османи закріпили за собою декілька територій у Трансильванії... Навчений гірким досвідом, великий візир по-іншому вибудував стратегію й тактику у війні з Польщею, а його власним тріумфом стало підкорення неприступної фортеці Кам'янця-Подільського, у брамі якої він зустрів султана з великою шаною наприкінці минулого літа. Однак його недоброзичливці, і насамперед Іскандер-паша, применшили цю звитягу, переконавши Мухаммеда в тому, що можна було би завоювати увесь гяурський край, якби в припливі радості Ахмед-паша не пішов у тижневий запій...

Великий візир не скорився долі, коли на зібранні Дивану йому з ганьбою вказали на вихід, не змирився з таким станом справ. Довго думав і знайшов вихід із такого прикрого становища. Ахмед-паша пригадав, як складав резюме для султана, яке згідно усталеної традиції, перед тим, як потрапити до рук найяснішого правителя, мало пройти через канцелярію. Великий візир ні на мить не сумнівався в тому, що викладена ним пропозиція, як раз і назавжди знищити осине кубло на Запоріжжі і таким чином розв'язати собі руки в пониззях Дніпра, повернеться до нього із резолюцією «щастя тобі». Мухаммед настільки захопився планом Ахмед-паші зруйнувати пристанище Шайтана, що без бою здав свого нового улюбленця, відрядивши Іскандре-пашу аж у Єгипет. Не судилося полководцеві підскочити вище за себе... Падишах був приємно подивований тим, що нова кампанія обійдеться незначним коштом з державної скарбниці, яку великий візир і так спустошив.

Організація виправи та всі видатки перекладаються на плечі кримського хана Селім-Гірея, султанського боржника. Хто-хто, а хан добре знає, що це великий візир урятував його від смерті, коли халіф, аж синій од злості, поривався скарати на горло свого васала за те, що без його відома допомагав Суховію проганяти з України ляхів та московитів. Мабуть, мав Селім-Гірей свої міркування, коли чинив так, але забув, якими дорогами ходить та хто над ним стоїть. Хотілося ханові більшої незалежності та простору, а ледь до шовкового шнурка не дослужився. Врятував тоді свого приятеля по медресу саме великий візир, замовив слово за нього – і султан змінив гнів на милість. Селім-Гірей залишився у Бахчисараї.

Не треба думати, що Ахмед-паша аж настільки переймався долею хана, але якщо карати на горло всіх, хто хоча би раз у чомусь провинився, то так можна підточити могутність держави. Помилуванний підданий завжди відчуватиме вдячність за те, що йому пробачили скоєний злочин... Отримавши прощення від султана, Селім-гірей став боржником не лише у халіфа, але й у великого візира. Хан надсилав усілякі подарунки, вродливих наложниць і баских коней, але Ахмед-паша не був захланним і приймав ці дари, аби не образити давнього знайомого.

Але ось настав такий час, коли володар Криму мав послужити великому візиру...

Правовірні поверталися з ранкової молитви, а Ахмед-паша щойно підівіся з ліжка. Нехай думають собі про нього усе, що лиш заманеться – і так ніхто не наважиться промовити цього вголос. Помилилися ті, хто вважав, що його час минув. Ні, його доба розпочинається заново. Для того, аби довше залишатися у всіх на видноті, треба час від часу відходити в тінь. Навіть сонце так робить, тоді навіщо вигадувати щось нове? Хай їм грець, усім заздрісникам, великому візиру можна розпоряджатися часом так, як того вимагають обставини.

Сьогодні до Ахмед-паші мали навідатися молодші радники, котрі ще декілька днів тому мріяли розшматувати його на шматки. Нині ж вони розпинатимуться у похвалах, перевершуючи один одного у лицемірстві та підлабузництві, а він буде стримано-холодним. Комусь посміхнеться, а когось спопелить поглядом, одному згідливо кивне головою, а іншого збештає за найменший промах. Образи ніколи не забуваються, і треба зробити все можливе, аби життя тих, хто їх заподіяв, стало нестерпним.

Великого візира дратувало, що Найвища Османська держава розтринькала свою велич, розгубила пиху, зупинилася на роздоріжжі, не знаючи, чи повертатися назад, чи тупцювати на місці, чи ходити по колу. Султан оточив себе підлабузниками і втратив довіру своїх підданих. Тільки шлях уперед приведе правовірних до перемог. Під лежачий камінь вода не потече. Якщо цього не хоче збагнути цар над царями та володар над володарями, то великий візир не дозволить занепастити наймогутнішу з імперій, а ще далі розширить її межі. Онуки та правнуки з вдячністю згадуватимуть його труди...

Перед тим, як узятися за вирішення державних справ, Ахмед-паша перейшов на жіночу половину свого палацу. До нього одразу ж підбігли дві дочки, щоб показати батькові своє нове вбрання. Поцілувавши дівчат, великий візир стримано обійняв дружину. Що поробиш, коли донька Кигляр-аги не викликала в нього тієї пристрасті, яку вміла ропалити Вардануш. Та й, щиро кажучи, ні дружина, ні жодна з наложниць, в товаристві яких спочатку намагався забути хтиву вірменську троянду Ахмед-паша, не приносили йому того задоволення, яке давало вино. Переброджений виноградний сік розтікався по жилах гарячим вогнем і був німим співрозмовником, не перешкоджаючи плину думок, що роїлися в голові у великого візира.

Після сніданку Ахмед-паша плеснув у долоні – безвідмовно з'явився мавр-прислужник.

– Чистий сувій і чорнило! – заходив взад-вперед, обмірковуючи послання до Селім-Гірея. З вікна долітав запах диму. Що не кажи, а краще прокидатися зі сходом сонця. Тоді і дихається легше, і думається краще. Що ж там таке запалили? Безшумно повернувся мавр, несучи канцелярське приладдя. Ахмед-паша звично всівся за низький мармуровий столик, квапливо виливаючи накази на папір. Поспішав, аби чогось не забути. Справа потребувала надзвичайної секретності.

Непоказний чоловік вийшов з палацу великого візира і неквапом попрямував до Золотого Рогу. Поцікавився, яка з галер прямує до Бахчисараю і, показавши капудану корабля особливу відзнаку, був відпроваджений до окремої каюти. Ніхто з обслуги навіть не здогадувався, що за пазухою в незнайомця таємний фірман, адресований кримському хану Селім-Гірею. У ньому вказівки до підготовки спільного турецько-татарського походу проти запорожців. Саме так надумав Ахмед-паша перекроїти політичну карту Європи, а перш за все знищити осине гніздо, від якого й так меду не дочекатися, а жала в комах занадто небезпечні.