Куди стелиться доріжка?

Заручившись згодою Насті тікати разом, Хасан зажив ніби в іншому світі. Що йому тепер штурхани та образи, що лайливі слова – усе це пусте в порівнянні з можливістю врятувати дівчину та відімстити жорстокому батьковому приятелеві.

Обмірковуючи втечу, Хасан прораховував усі подальші ходи та ладував усе необхідне для далекої дороги. Про те, що шлях утечі буде далеким і довгим, Хасан продумав давно. Він сподівався перехитрити переслідувачів, яких розлючений мурза неодмінно вишле навздогін. Оскільки тепла осінь добігала кінця, слід було потурбуватися й про належний одяг та взуття для себе й для дівчини. За роки служби в Аліма парубок хоч і не доробився до золотих гір, але теплу одежину давній батьків приятель йому справив. За Настине вбрання він не переймався -- м–чи в рідному домі стількох сестер, можна було смикнути зі скринь необхідну одежину. Навіть виявивши пропажу, дівчата звинувачуватимуть у крадіжці одна одну, тоді як він буде поза підозрами.

Усі необхідні для далекої подорожі припаси Хасан турботливо зносив та ховав до печери, яку випадково знайшов на порослій густим і колючим чагарником горі ще минулого літа, розшукуючи вівцю, яка відбилася від отари. Розміри цієї ущелини дозволяли сховати в ній пару коней, яких парубок мав намір викрасти перед утечею. Гірше було з сідлами – за ними конюхи пильнували. І хоч для Хасана не складало труднощів охляп долати значні відстані, і дівчина запевняла, що брати навчили її їздити на неосідланих рисаках, білявий татарчук конче прагнув розжитися сідлами. Вершники на неосідланих конях завжди викликають підозри у випадкових зустрічних...

А мурза тим часом повним ходом готувався до весілля. Скупого Аліма дуже тішило те, що за дружину не доведеться сплачувати жодного калиму, як і не знадобляться подарунки для родичів нареченої. Та й, взагалі, третій у його житті нікях мав бути несхожим на всі попередні. Ніякого тобі сватання й заборон бачитися з нареченою, ніяких торгів щодо калиму.

З муллою все було заздалегідь погоджено – за чотирьох баранів, обіцяних йому як плату, сивочолий Саїд не питатиме, чи вивчила гяурка Коран. За вивчення священної книги можна засісти й пізніше.

Із свідками теж проблем не буде – два сусіди люб'язно погодилися ними стати. Ох і задритимуть йому Мурат-бей та Раміль-бей, уздрівши, яку красуню він запопав для себе... Нікях прочитає Юлдаш, молодший брат покійної матері.

Зачинившись у своєму покої, Алім заходився підраховувати, у скільки ж йому обійдеться весілля, та роздумував, кого запросити на свято. Подумав навіть про Селім-Гірея – чудова нагода закріпити дружбу та забути давні образи. Але візит кримського хана передбачав величезні витрати, тому вирішив обмежитися запрошенням знатних ногайських беїв та мурз...

Далі Алім став підраховувати, скільки йому коштуватиме весільний одяг для себе і для дружин, подарунок для нареченої; скільки баранів та гусей доведеться зарізати, скільки харчів докупити... Вимальовувалася чималенька сума, і Алім завагався, чи потрібне йому те весілля, коли красуню-гяурку можна зробити простою наложницею. Однак, помисливши розважливо, вирішив, що без нікяху ніяк не обійтися. Та й навіщо йому зайві поголоси й образа Саїда, якого мурза вже сповістив про свої наміри. І коли ще, як не на весіллі, прихилити до себе сусідів? Справа, яку поручив йому Селім-гірей, вимагала достатньої кількості воїнів, яких під рукою в Аліма просто не було.

Увесь двір поринув у передсвяткову метушню. У передчутті неабиякої події заворушилися не лише слуги, але й бранці – а раптом господар змилосердиться і за сумлінну працю у такий святковий день подарує волю...

Пошити весільне вбрання для Насті зголосилися обидві старші дружини господаря дому. Для них це була чудова нагода завдати молодій суперниці болю та страждань. Знімаючи мірки та приміряючи тканини, обидві відьми щіпали дівчину, били її ліктями під ребра, кололи голками. Але Настя, котра вирішила бути покірною вівцею, аби не викликати підозр, мовчки зносила такі тортури.

Окрім мегер-татарок провідувала дівчину і стара Оксана, навчаючи молоду землячку нових традицій та звичаїв.

– Добре чиниш, доню, давши згоду стати дружиною Аліма. Він хоч і лихий, але звичаї шанує. Міг просто скористатися тобою і прогнати геть, як набриднеш йому, а от надумав тебе за дружину взяти. Освячений муллою союз чоловіка й жінки для татар має велику силу. Ніхто не попрікатиме тобі й не штурхатиме... А нашому Богові завжди зможеш потай молитися, а, може, й їхнього за свого визнаєш... Бог – він один у небі, то люди його по-різному величають та на свій лад вшановують...

Насті хотілося крикнути, що Христа і його віру ніколи не зрадить, але зуміла втримати себе в руках.

– Ти, доню, гарний голос маєш і тужливі пісні так співаєш, що аж за серце бере. Я навчу тебе декількох татарських пісень – вони тобі в пригоді стануть.

Настя здивовано повела бровою.

– Після того, як мулла визнає шлюб, а всі гості добряче наб'ють кендюхи, молода сідає посередині господи, обернувшись плечима до гостей, і заводить пісню. Вона має бути сумною і жалісною. Всі гості та родичі нареченого втішають молоду і гладять її по спині.

Дівчина уявила, як її тіла торкаються чужі руки, і бридливо скривилася.

–... Гладять по спині й дарують подарунки. І чим більше пісень знає молода – тим більше подарунків може заробити. Зваж на це, бо невідомо, який магр отримаєш від Аліма – щедрим тутешнього господаря назвати важко.

– Який-такий магр?

– Це – шлюбний подарунок, який чоловік обов'язково дарує законній дружині, побравшись із нею. Ніхто наперед не знає, що ж це може бути, але це аж ніяк не якась дрібничка. Магр називають уголос в присутності свідків – і ніхто не може його відібрати в жінки, якщо із чоловіком станеться щось лихе... А ще тобі треба обрати валі.

– Валі?

– У татар наречену до шлюбу веде батько, або близький родич, який опікується нареченою на весіллі.

Настуня уявила, яку опіку влаштував би їй рідний батько, дізнавшись, за кого вона заміж іде. Тоді весілля одразу перетворилося би на поминки. Але, на щастя, ніякого весілля не буде. Щоб не викликати підозр у старої, покірно запитала:

– І кого ж порадите мені обрати? Я тут нікого не знаю...

– Обери Агзама.

– Того чорного велетня, який і кроку не дає мені ступити, постійно за мною наглядаючи? Та й на всю прислугу він наганяє жах.

– Так. І упіймаєш двох зайців одразу – і валі матимеш, і здобудеш прихильність у найлютішого Алімового посіпаки. Він чому такий лихий – вислужитися хоче і вгодити своєму господарю. Його не тільки полонені й слуги бояться, але й обидві Алімові зміючки. Обравши Агзама названим батько, ти догодиш йому, адже це велика часть для прислужника – бути на видному місці поряд із господарем. А він боронитиме тебе від зміюк, коли Аліма вдома не буде...

Чим ближче було до дня, на який мурза призначив весілля, тим дужче хвилювався Хасан. Одягу й припасів у дорогу він назбирав, заховавши їх до печери, а сідлами розжитися ніяк не вдавалося. При дівчині парубок намагався не виказувати свого хвилювання, хоча в душі у нього аж клекотало від сумнівів, чи все продумав бездоганно. У передсвятковій метушні послабився й нагляд за Настею, тож змовники мали час та нагоду обговорити до найменшої дрібниці план утечі.

Отримавши змогу безперешкодно виходити в двір, Настя мало користалася такою нагодою. Куди б вона не йшла – всюди натикалася на колючі погляди інших бранців, а в спину їй летіли зневажливі слова та прокльони: «зрадниця», «потурначка», «запроданка», «хвойда», «чорти б тебе посватали», «а щоби ти ні щастя, ні долі не мала». Тому більшість часу вона проводила у відведеній їй кімнаті, начебто готуючи подарунок нареченому.

Проблема з сідлами вирішилася, коли стали прибувати перші весільні гості. Зі своїми почетами прибули Мурат-бей, Раміль-бей, бейзаде Мустафа. Хасану доручили поставити чужих коней у стійло. Оскільки всі гривасті не помістилися в конюшні на подвір'ї, частину з них відігнали до стійла на пасовищі. При цьому змовнику вдалося прихопити двох сумирних з вигляду конячок і заховати їх в ущелині.

Повечерявши із гостями та вислухавши від них кілька масних жартів на кшталт того, що «старий кінь борозни не псує, але глибоко не оре» та що «біля молодої ослиці старий осел копита відкине», Алім, всупереч традиції, подався до покою, де жила Настя.

Дівчина радісно вискочила йому назустріч, сховавши щось за спиною:

– Мій володарю, хіба звичай не забороняє нареченому уникати зустрічі зі своєю нареченою до нікяху? Що ти робиш у моєму покої?

Алім, розплившись у широкій посмішці, від чого його бородавки зібралися десь біля вух, потягнувся до того, що дівчина ховала за спиною.

– Е, ні, це мій подарунок для тебе, який я гаптую упродовж кількох днів, дізнавшись, що маю віддячити за магр.

Мурза ще дужче розплився від такої звістки. Дика гяурка, яка на початках була такою нетямущою й неприступною, схоплювала все на льоту й виявилася не по літах кмітливою. Агзам попередив, що дівчина вже навіть татарську мову розуміє й може нею говорити.

– Ясочко моя! Я такий щасливий, що всемогутній Аллах дарував мені зустріч із тобою. Скажи мені, чи щаслива ти і чи будеш мені вірною дружиною?

Тамуючи в собі огиду, Настя обійняла вільною рукою свого поневолювача і притиснулася до нього всім тілом. Алім відчув, як гаряча хвиля рухається із голови у низ живота, але дівчина вже виштовхувала його за двері, шепнувши на прощання:

– Почекай до завтра, мій володарю.

Мугикаючи щось веселе собі під ніс, мурза подався до своєї опочивальні. Що ж, ще одну-однісіньку ніч він якось перетерпить.

Як тільки двері за мурзою зачинилися, Настя шулікою кинулася збиратися в дорогу. Ще за дня Хасан передав клунок з необхідним одягом, і дівчина поспіхом вдягала на себе чужі речі. За якусь мить у нічній тиші почувся умовлений сигнал, і Хасан закинув у вікно міцну линву, яку настя прив'язала до важкого ліжка. Спритно видавивши металеву решітку, вона без вагань ухопилася за линву. Інша дівчина на її місці, можливо, злякалася би висоти, але наша змовниця не раз брала участь у Семенових забавах, а той був мастаком на всілякі вигадки. Настуня сміливо стала на підвіконня, і через якусь мить Хасан підхопив її біля землі. Далі, швидко здершись по линві, парубок пробрався до помешкання, відв'язав шнурок, і, змотавши його та поставивши на місце решітку, по виноградній лозі спустився до дівчини. Повз його увагу не пройшло й те, який подарунок мурзі залишила горда красуня.

Перебратися через мур, який відгороджував Алімів двір од решти світу, труднощів не склало, після чого, скрадаючись та вслухаючись у нічну тишу, повів Настю до таємничого сховку...

Уранці, відбувши намаз, усі ті, хто мав брати участь у нікяху, вишикувалися у найбільшій світлиці Алімової оселі. Мурат-бей та Раміль-бей зодягли пишний одяг, але все ж не змогли переплюнути нареченого, який, попри свою скупість, змусив кравця та швачок пошити щось надзвичайне. Від господаря намагався не відставати й Агзам, котрий, до того ж, так намастив свою чорну лису голову, що на ній, мов у дзеркалі, відбивалося все, що було довкола.

Тільки мулла Саїд не надав значення події, яка відбувалася в домі мурзи, і з'явився до нікяху у заляпаному болотом і пом'ятому одязі. Але Аліму таку неохайність святому чоловіку великодушно пробачив – старий уже давно забувався, плутав сури і поступово дитинів, потішаючи місцевих дітлахів своїми чудасіями.

Коли до проведення шлюбної церемонії все було готовим, Агзама відправили на жіночу половину за нареченою. Поважні гості знічев'я перемовлялися та зацікавлено споглядали, як прислуга зносить до сусідньої світлиці апетитні наїдки. Час спливав, а наречена в супроводі валі все ще не з'являлася. Свідки та мулла нетерпляче переглядалися, а Алім паленів від сорому. Невже гяурка надумала зіпсувати свято?

Покинувши гостей, мурза кинувся на жіночу половину, де панували сум'яття та збентеженість. На зустріч господарю вибіг спітнілий Агзам, тримаючи в руках вишиту подушку. На ній молода дівчина сиділа на коні, якого за вуздечку тримав білявий козак, а позаду них у гримасі скривився опецькуватий татарин. Портретна схожість виказувала Настю, Хасана й Аліма.

Позеленівши од злості, мурза вигукнув:

– Дістаньте їх мені хоч би і з-під землі! Далеко втекти вони не могли! Перетрясіть усі путівці до Перекопу і накажіть пантрувати степ, щоб навіть миша з нашого боку не прошмигнула!

Запрошені на весілля гості не знали, що їм робити далі.

І серед цього сум'ятта несподівано затягнула сумну й тужливу пісню стара Оксана, але ніхто не поспішав гладити її по спині та обдаровувати коштовними подарунками.