Куди стелиться доріжка?

Лежачи на м'яких подушках, кримський володар Селім-Гірей аж за живіт тримався од сміху, слухаючи розповідь Мурат-бея про невдале женихання мурзи Аліма. Коли оповідач дійшов до того, як тужливої пісні затягнула стала рабиня-гяурка, хан, тамуючи кольки, попрохав:

– Годі, годі, дай перепочити трохи... Ха-ха-ха, хі-хі-хі...

Мурат-бей замовк, радісно вдивляючись в обличчя хана. Усе своє красномовство він застосував не лише для того, щоб розсмішити свого повелителя. Один із поважних беїв Малої ногайської орди сподівався, що ту важливу справу, про яку натяками повідомив Алім, тепер доручать йому, а не сусіду, котрий став посміховиськом на всі перекопські степи і частину Дикого поля. Хіба можна доручати таку справу людині, яка навіть полонянку та свого слугу припильнувати не може? До того ж, Мурат-бей не міг зрозуміти, чому майбутню виправу хан доручив не комусь із представників знатних родів, а нижчому за походженням вискочці, ще й наказав іншим беям сприяти йому у всьому.

Мурат-бей з усіх сил намагався вгодити хану, з'явившись у Бахчисараї задовго до зібрання Дивану не з пустими руками, а з коштовними подарунками. Оскільки саме його чамбули мали скласти міць майбутньої виправи, сподівався очолити це військо. Бей не знав, що володар Криму вирішив не змінювати свого рішення.

Коли до Селім-Гірея долетіли чутки, що мурза Алім на старість надумав взяти собі ще одну, значно молодшу за віком, дружину, хан очікував, що й його буде запрошено на це свято. Але дізнавшись, що підданий збирається пошлюбити молоду гяурку, не образився, коли такого запрошення не надійшло. Завелика честь для якоїсь дикунки, аби її гладив по спині сам володар Криму. Якби Алім одружувався на дочці когось із знатних беїв, Селім-Гірей розгнівався би, що ним знехтували... Дізнавшись, що ніякого весілля не відбулося і яка пригода там сталася, хан тільки посміхнувся, уявивши, як дурнувато почували себе всі запрошені гості.

Ще раз перечитавши таємний фірман од великого візира, хан задумався, чи варто перепоручати таку важливу справу мурзі, який не може тримати лад навіть у власному домі і якого навіть мерзенний слуга залишив з носом. Але, зваживши всі «за» та «проти», Селім-Гірей дійшов до висновку, що на переправі коней не змінюють. Зневажений мурза, який став посміховиськом в очах слуг та сусідів, тепер жили рватиме, аби вислужитися та відмитися від того болота, у яке сам і вляпався. До того ж, гнів і бажання помсти стануть лише в пригоді Аліму...

Підтримуючи розмову з Мурат-беєм, хан цікавився здоров'ям його родичів, поголів'ям худоби, вродливими полонянками, кількістю робочого ясиру, підступами Сірка-Шайтана і, попри очікування гостя, не заторкнув навіть натяками тієї справи, про яку з вуст Селім-гірея знав лише Алім. Сусід мурзи хотів почути, хто ж тепер попровадить об'єднане турецько-татарське військо супроти запорожців, але володар Криму не мав намірів обговорювати фірман великого візира з усіма підлеглими.

Розчарованим покинув палац хана Мурат-бей, і хоч до заїжджого двору, де він зупинився зі своїм почетом, повертався не з порожніми руками, але очікував він на зовсім інший подарунок...

А Селім-Гірей, випровадивши надокучливого гостя, підійшов до вікна. Палацовою площею сновигали слуги та раби, навантажені кошиками та мішками; били копитами коні поблизу стайні – хан наказав конюхам обробити копита гривастим та позрізати мертві нарости; злітали соколи в небо над Соколиною вежею, розминаючи крила; вився дим над ханською кухнею, а з гарему долітав дзвінкий дівочий сміх.

«Ех, покинути б усе це та податися в степ на полювання. Розбити юрту та затриматися в ній до приходу зими, попиваючи кумис довгими вечорами, як у часи юнацтва. А потім, повернувшись у Хансарай, замкнутися в бібліотеці, спостерігати за зорями і сперечатися з астрологами. Або, вмостившись на м'яких подушках, споглядати, як танцюють одаліски... Але ж ні – назвався Гіреєм – треба дотримуватися укладу та звичаїв, запроваджених Сахіб-Гіреєм, і тримати ханство в руках. Якщо ти володар Криму, то слідкуй, як карбують монету, утримуй військо, тримай у покорі сейменів та загравай із беями, які почувають себе володарями всіх земель ханства. Та й як їм такими не почуватися, коли всі податки гребуть під себе, а ханові залишають лише крихти. І впливу на них ніякого – свої титули передають у спадок із покоління в покоління і плетуть інтриги довкола Гіреїв».

Його попердник Аділь-Гірей, намагався поставити на місце пихатих та розгнузданих беїв, обклавши їх податками, але наштовхнувся на такий спротив, що позбувся титулу хана. Султан став на бік знатних кримських родів і попередив Селім-Гірея, аби не робив таких же помилок.

Якби не подарунки тих, хто запобігає ласки володаря Криму, годі було би прозимувати у Бахчисараї. Халіф плату за вірність надсилає нерегулярно, доходи від митниць падають – шайтан Сірко перелякав великих купців, не йдуть вони до Криму ні кінно, ні морем... На щастя, жити в злагоді з ханом прагнуть не тільки молдавські князі й володарі Валахії та Черкесії, але й Річ Посполита та Московське царство. І посли, які прибували у Бахчисарай, заздалегідь знали, що без подарунків до хана не підступиш.

Селім-Гірей поморщився, пригадавши розповідь Мурат-бея про те, що Сірко й запорожці вкотре за цей рік перестріли орду на її землях і відправили до гурій чимало славних воїнів. Хтозна, може й вигорить затія великого візира. Позбутися раз і назавжди надокучливого осиного гнізда наруку не тільки османам, але й татарським улусам.

Зітхнувши, хан недобрим словом згадав Мухаммеда. Не дозволив султан підтримати Суховія, який обіцявся прихилити запорожців на кримський бік. Відчув найясніший загрозу з боку свого васала.

Селім-Гірей ще раз зітхнув – наближалася п'ятниця, а це знаменувало, що в ханському палаці знову збереться рада Дивану. Калга сперечатиметься з нуреддином, беї сваритимуться між собою. Рада найповажніших кримських владоможців дедалі більше нагадує збори міністрів у Стамбулі. Вплив турків на вільних дітей степу ставав щораз більшим. А мало би бути все зовсім навпаки. Скількох султанів породили наложниці, хтозна де впіймані та доставлені на береги Босфору? На пальцях рук не перелічиш, а володарі Криму – нащадки самого Чингіс-хана, який підкрив малі й великі народи.

Набагато більше за вирішення державних, господарських та адміністративних справ Селім-Гірей полюбляв засідання суду. Як колишньому учневі медресу, йому подобалося стежити за тим, як рада Дивану переглядає суперечливі рішення кадій. Навіть обійнявши ханство й ставши власником туфри, хан не забував, що в Корані сказано про убивць, грабіжників, відступників од віри, перелюбників, злодіїв, пияків. І тоді, коли більшість суддів часто застосовували відплату «око за око, зуб за зуб», Селім-Гірей радив обмежуватися відшкодуванням завданої кривди майновим способом...

Але цієї п'ятниці хану доведеться втрутитися у суперечки беїв та примусити їх спорядити свої чамбули й віддати їх під руку Аліма. От тільки про фірман од великого візира всім знати необов'язково. Селім-Гірей уже не раз переконався, що в Сірка вуха та очі є всюди, навіть у Хансараї.