Дев'ять лілей

Денис.

Я поступово повертався до реальності. Перше, що я відчув це був нестерпний холод який пронизував мене до самих кісток. В слід за холодом прийшов біль — неприємний і тягучий. Я майже не відчував своїх кінцівок та коли спробував ворухнути ними в мене нічого не вийшло. Моє серце тривожно забилося в грудях.

  Де я? Що сталося?

Я пригадав, що поїхав до клубу на зустріч зі Владом. Хтось підійшов до мене ззаду і ... суцільна темрява . Більше нічого мені не вдалося пригадати. Мої повіки злиплися і мені прийшлося постаратися щоб розплющити очі та побачене не принесло мені полегшення.

Єдина лампочка над масивними, кованими дверима горіла тьмяним світлом якого було недостатньо для такого приміщення. Це було схоже на підвал чи можливо навіть на бомбосховище. Щось подібне було в нашій школі та на щастя ним ніхто ніколи не користувався. Сірі, бетоні стіни були вкрити пляснявою і ще якоюсь гидотою. Навпроти я невисокий скляний стіл накритий на двох. Дорогий посуд, пляшка якогось вина, екзотичні фрукти і свічки. Біля стола стояло два зручних крісла. Все це було схоже на романтичне побачення. Та щось підсказувало мені, що я тут не гість, а бранець. Під самісінькою стелею, прямо над головою я побачив відеокамеру. Отже за мною спостерігали.

Це розуміння примусило мене остаточно прийти до тями. Я спробував піднятися на ноги та марно.  Мої руки були закуті в кайдани і прикуті високо над головою до металічної труби. Ноги також були міцно зв'язані товстою мотузкою. З одягу на мені було лише те в чому я народився, тобто нічого. З мене зняли весь одяг перед тим як кинути сюди. Мій рот був заклеєний скотчем, хоча як на мене це вже було зайвим. Навіть якби я й став кричати то навряд чи мене хто почув. Схоже, що з мене просто хотіли познущатися. Комусь мій безпомічний стан приносив задоволення. Хоча чому ж комусь? Владу Головенку. В тому, що це саме він викрав мене я не сумнівався ні на мить. Необхідно бути справжнім збоченцем щоб наважитися на викрадення. Але це мене не дивувало. Він був сином мера і він був впевнений в своїй безкарності. А безкарність як відомо породжує жорстокість і хтивість.

Я й гадки не мав скільки часу пройшло з тих пір як я отямився. Мій розум затьмарений болем, холодом і спрагою почав грати зі мною свої жорстокі ігри. Я бачив перед собою засмучене обличчя Олега. Тлін вже торкнувся його. Воно набрякло, а шкіра вкрилася чорними, трупними плямами. Очі запали глибоко в очниці і сяяли зловісним світлом. В розпатланому волосі я побачив хробаків і якихось жуків. Хлопець посміхнувся і з кутика його рота показалася чорна голова змії .

— Тепер ти один з нас.

Прошипіли не то змія, не то хлопець. А можливо і разом. Я щосили смикнувся і отямився. Олег зник. Я знову був у підвалі. Біль притупився, та й холод вже не відчувався так сильно. До відчуття спраги добавилося ще бажання сходити в туалет, але я збирався терпіти до останнього. Мені не хотілося щоб мій викрадач побачив мене в калюжі власної сечі.

Моє очікування перетворилося на вічність. Не даремно говорять, що очікування смерті страшніше самої смерті. Час тягнувся так довго, що в мене виникла підозра, що мене просто залишили тут помирати довгою і болісною смертю. Та, чи то на щастя,чи можливо навпаки, коли я вже було втратив усяку надію і змирився зі своєю долею, двері з тихим скрипом прочинилися і в мою в'язницю увійшов Лоріан.

— Привітик красунчик! — Солодким голосом привітався він, при цьому мило посилаючись.

Складалося враження, що я добровільно прийшов до нього в гості і тепер в нас має бути дружня розмова.

— Як тобі інтер'єр? Подобається? Доволі в спартанському стилі.

Він, звабливо похитуючи своєю підтягнутою лупою підійшов до мене. Деякий час він з цікавістю роздивлявся мене. Від його погляду мені стало ніяково. Так розглядають худобу перед тим як відправити її на забій.

— Бачу, що таке положення справ тебе зовсім не збуджує. Хоча деяким тут подобалося.

  Лоріан нахилився наді мною і зірвав скотч з моїх вуст.

— Думаю так буде краще. А то як же ти будеш відсмоктувати?

— Та пішов ти в дупу, збоченець...— випалив я, за, що одразу ж отримав кулаком по обличчю.

Мій рот наповнився кров'ю. Я вимучено посміхнувся і малюнка згусток крові. Цей виродок був досить міцним, незважаючи на свій надто жіночий вигляд.

— Я б радив би тобі бути ласкавішим і можливо все ще закінчиться непогано. У всякому разі не зли мене раніше строку.

Він схопив мене за волосся і щосили вдарив головою об стіну. Перед очима затануцювали різнокольорові вогники, а на очі навернулися сльози.

— Ти зрозумів мене?

Я обережно кивнув в знак згоди. Лоріан якось неохоче відпустив мене і з огидою витер руку об свою сорочку.

— Будь хорошим хлопчиком, і не примушуй мене робити тобі боляче.

Після цих слів він підійшов до столу і сів в одне з крісел.

— Це ти вбив їх! — не стримався я. — Це ти вбив Олега і того Вадима. Через ревнощі так?

Лоріан не поспішав відповідати. Він демонстративно взяв велетенську винограднику і відправив її до рота після чого налив в келих мінеральної води. Я з жадобою дивився на те як вона сяє в тьмяному світлі лампи. Від нього це не сховалося і він самовдоволено посміхнувся.

— Може так... А може і ні. Хто його знає? Вони ж були звичайними повіями. Торгували власним тілом. Їм було байдуже з ким і як.

  Голос Лоріана затремтів від люті. Він знову підійшов до мене, тримаючи в руці келих з водою. Я жадібно обоизнув скривавлені вуста.

— Їх міг вбити хто завгодно. Інколи ми з Владом розважалися з ними. Навіть тройнічки влаштовували.

Його голос мрійливо затремтів. Схоже, що він полюбляв оргії і згадки про них приносили йому задоволення.

— Та вони були лише шльондрами. Вони ніколи не цікавили мого Владика всерйоз. На відміну від них з тобою зовсім інша історія. Ти дійсно його зацікавив. Тому я вирішив, що було б непогано трішки розважитися з тобою перед тим як... — він різко замовк, зрозумівши, що бовкнув зайве.

— Перед тим як вбити мене... — Закінчив я за нього. — Саме це ти і мав на увазі?

— А ти як гадаєш? — питанням на питання відповів хлопець.

Я сумно посміхнувся.

  Звісно, я боявся знущань. Та якби він хотів просто вбити мене то зробив би це одразу. Отже мені не слід було надіятися на швидку і безболісну смерть. З однієї сторони це лякало, з іншої вселяло надію. Поки ти живий ти ще можеш продовжувати боротися. Єдине, що мені залишалося - це тягнути час.

— Я гадаю, що ти все-таки вб'єш мене.

Моя відповідь примусила Лоріана голосно розсміятися.

— Розумний хлопчик. Ти заслуговуєш на винагороду. Думаю тобі варто дати трішки води. Тобі ж хочеться пити?

Так. Мене мучила спрага, але я не збирався принижуватися перед ним.

— А ти не такий простий яким здаєшся на перший погляд. — Прошепотів він і ніжно торкнувся моєї щоки. — Щось в тобі є чого я ніяк не можу зрозуміти.

— Мене будуть розшукувати . — раптом почав я, різко міняючи тему розмови.

— Хто? Твоя шльондра? — Щиро здивувався Лоріан. — Так вона впевнена, що ти покинув її після того як побачив оте пікантне відео де вона трахається з Владом.

— Не смій так говорити про Софію!

Я щосили рванувся, чим ще дуже розсмішив свого тюремника.

— Я здогадався, що то не вона. Вона б ніколи не пішла б на подібне. Ви спеціально це влаштували. Ти і Влад, щоб розлучити нас.

Я з ненавистю дивився на Лоріана, а він лише посміхався. Як же мені хотілося накинутися на нього і кулаками стерти цю огидну посмішку з його обличчя. Та я був безпорадним і він це чудово розумів.

  — Ти кмітливий, але цього разу ти помилився. Я не маю до того фільму ніякого відношення. Це була ідея його любої матусі яка спить і бачить своїх майбутніх онуків князями. Це вона знайшла дівку схожу на неї і примусила мого Влада, мого коханого Влада трахнути її. Це вона все знімала поки вони займалися цією огидною справою. Чесно кажучи я боявся, що після цього ти дійсно покинеш її і поїдеш геть. Але на щастя я помилився. Ти здогадався майже одразу і поїхав до клубу.І тут ти потрапив у пастку.

Він дурнувато хихикнув і демонстративно пройшовся по кімнаті якщо це приміщення так можна було назвати. Він поводив себе так наче грав на сцені головну роль, а єдиним глядачем і партнером був я.

— Чесно кажучи я готувався до цього. Я вже привіз сюди всі твої речі і відігнав автомобіль. А якщо хтось з твоїх друзів все ж таки спробує піти до поліції то знаєш, що вони їм скажуть ?

Він замовк, очікуючи моєї відповіді. Я вирішив не дратувати його. Він псих і навряд чи його щось зупинить, а мені ще будуть потрібні сили, тому, я вирішив йому підіграти.

— Ні. Чесно кажучи навіть гадки не маю.

Моя відповідь цілком задовольнила його. Зараз він знаходився на ріці своєї слави. Він насолоджувався тим, що в нього все так добре склалося.

— Вони не приймуть заяви про твоє зникнення тому, що в них я є заява про те, що ти зник з власної волі і не бажаєш щоб тебе розшукували. Пам'ятаєш ту милу дівчинку, що так хвилювалася за охорону природи? Вона ще дала тобі підписати петицію проти вирубки дерев. Пам'ятаєш?

Я кивнув в знак згоди. Так я добре пам'ятав ту дівчину. Ми ще з Софією ледь не посварилися через неї.

— Так от мій любий, ти підписав не петицію, а смертний вирок. Я передбачав, що прийде той час коли я захочу спекатися тебе. І ось це сталося. Ти тут... І я можу робити з тобою все, що захочу. Абсолютно усе. А тепер я мушу залишити тебе бо мені необхідно приготуватися до вечері. Сьогодні в нас будуть гості. І я хочу щоб усе було на вищому рівні.

Лоріан схилився наді мною і раптом поцілував мене. Пристрасно і жадібно. Його руки ковзнули по моїх грудях. Я завмер, намагаючись не виказувати своїх почуттів; огиди і страху.

— Не сумуй любий. Я невдовзі повернуся і я буду не сам. 

  Пообіцяв він, і кокетливо вильнувши задом, вийшов геть. Лампочка блимнула і приміщення занурилося в темряву.