Дев'ять лілей

Влад.

Я під'їхав до нашого будиночка, що знаходився далеко в горах і про нього окрім мене, Лоріана і моєї любої матусі ( бо це був саме її будинок) ніхто не знав. Я згорав від нетерпіння. Лоріан зателефонував мені і сказав, що приготував для мене сюрприз. Він говорив про це з таким ентузіазмом, що я одразу ж відправився в дорогу, забувши про те, що сьогодні обіцяв бути на міському балу.

  Мені того зовсім не хотілося і я радів би бути поряд зі своїм коханим замість того щоб розважати престарілих подруг своєї матінки і ту дівку, яку мені пророчили в дружини. Якби вона не була княгинею та ще й при грошах навряд чи моя матінка так прикіпіла б до неї. До того ж та дівка схоже була ще й вагітною. Я чув як моїй матінці про це говорила Наталія Петрівна. Навіщо мені потрібна була чужа дитина? Чесно кажучи вся ця афера з друженям мені дуже і дуже не подобалася.

Та моя матінка вважала інакше. Вона не заперечувала щоб я і надалі зустрічався з хлопцями і навіть утримував Лоріана. Навпаки. Вона запевняла мене, що в мене з'являться для цього додаткові гроші. А для того щоб зробити їй нащадка багато часу не потрібно і не обов'язково для цього кохати. Достатньо лише всунути і висунути. Так як мій батько зробив їй мене. З її слів вона не дуже й хотіла мене, і якби не батьків заповіт то з радістю зробила б аборт. Вона так і не зізналася ким був мій батько. З її слів він був негідником і волоцюгою. Але мав статки які завістив мені.

Не встиг я припаркувати автомобіль як мені на зустріч вибіг Лоріан. Сьогодні він виглядав надзвичайно звабливим. В білосніжній сорочці з широкими рукавами і в обтягуючих джинсах він здавалося зійшов з картинок модного, молодіжного журналу для підлітків. Або ж з однієї з обкладинок отих романів, що полюбляла читати моя матінка. Я мимоволі замилувався ним не в силі повірити своєму щастю бути з ним.

Лоріан з сяючим поглядом підбіг до мене і пристрасно поцілував в уста. Достатньо було лише одного поцілунку щоб примусити мене забути про все на світі особливо про дану моїй матері обіцянку бути присутнім на балу.

— Щось сталося? — Поцікавився я, обіймаючи його у відповідь.

— Так. В мене для тебе є сюрприз. Він в підвалі будинку.

  Відповів Лоріан і потягнув мене до дверей, що вели у підвал. Я відчув неймовірне збудження. Там, в підвалі ми облаштували приміщення для наших особливих ігор. Не те щоб ми займалися тим часто та інколи хотілося якогось екстріму. Інколи ми приводили туди і інших хлопців з клубу які бажали заробити легких грошенят. Чесно зізнатися ніякого криміналу в тому не було. Ми завжди дотримувалися певних правил.

Цікаво, що ж він такого приготував для мене?

— Лоріан, що там? — поцікавився я, згораючи від нетерпіння і бажання.

— Не, що, а хто. — Виправив він мене і загадково посміхнувся. — Обіцяю, тобі сподобається.

З цими словами він штовхнув важкі двері, що вели до підвалу і ми почали спускатися крутими сходами, освітлюючи собі шлях ліхтариками від телефонів. Ось і ще одні двері. Взагалі цей підвал був більш схожим на укриття.

Хлопець з таємничою посмішкою дістав ключ і відімкнув замок. Двері з пронизливим скрипом прочинилися і приміщення одразу ж залило тьмяне світло від лампочки, що включалася і включалася автоматично. Мою увагу привернув стіл накритий для двох і мені це здалося дивним. З якого це біса Лоріан вирішив влаштувати романтичну вечерю в такому моторошному місці?

Я навіть не одразу помітив хлопця, що знаходився в протилежному кутку. Його руки були закуті в кайдани і прикутими до чугунної, газової труби. Він був зовсім голий. Його голова безвільно впала на груди, а світле скуйовджене волосся приховувало обличчя. Та все ж таки я побачив тоненьку цівочку крові, що стікала по його підборіддю і важкими краплями спадала на підлогу.

Щось підсказувало мені, що він тут не з власної волі і це далеко не гра. Хлопець мав вкрай поганий вигляд, якщо ви звісно зрозуміли, що я маю на увазі.

Я рішуче підійшов до бранця  і обережно підняв його голову.

— Денис...— здивовано прошепотів я.

Хлопець важко зітхнув і розплющив очі. На відміну від мене він не здивувався. Його погляд був сповнений гіркого смутку і приреченості.

— Песа курва!— Вилаявся я і грізно подивився на Лоріана. — Що тут в біса коїться?

— Я думав ти захочеш з ним розважитися і вирішив зробити тобі подарунок.

Мій коханець дивився на мене таким невинним поглядом наче дійсно нічого не розумів. Схоже, що для нього це була невинна гра.

Я скинув свою куртку і накинув її на Дениса. В підвалі було прохолодно і я навіть гадки не мав скільки він знаходиться тут в такому стані. Схоже, що не одну годину.

— Ти...ти викрав його!

Раптом вигукнув я. Лоріан лише стенув плечима.

— І, що ж тут такого? Хіба ж ми не обговорювали це? Хіба ж ти не розповідав як ми приведемо його сюди і зробимо з ним усе , що захочемо?

  Ми дійсно обговорювали це. Ми не раз говорили про це, але ж трясця його матері, я ніколи не збирався робити це в дійсності. Я навіть уявити не міг, що Лоріан прийме все це за чисту монету.

— Ми можемо багато про, що говорити, але це ще не означає, що ми це зробимо. Ти маєш звільнити його. Мені не потрібні неприємності.

— Неприємності? — Щиро здивувався Лоріан. — Які ще неприємності? Я не розумію про, що ти?

  Він надто вправно клеїв з себе дурника. Це остаточно вивело мене з рівноваги. Так. Мені дійсно приносило задоволення залякувати цього хлопчину, але ж я б ніколи навіть не думав, щоб дійсно викрасти його. В мене і так було вдосталь проблем. Не вистачало ще щоб мене звинуватили у викрадені людини.

— Трясця його матері! Лоріан! Це не жарти. Ти викрав людину і тепер ще вплутуєш в це і мене.

— Я...я зробив це для тебе...— тремтячим від сліз голосом прошепотів він і з відчаєм подивився на мене.

Раптом його вродливе обличчя спотворила гримаса неконтрольованої злості.

— Я зробив це для тебе! — закричав він, трясучи кулаками. — Я зробив це для тебе! А ти!...

  Він погрозливо направився до мене. Я мимоволі поступився назад. Ніколи раніше не бачив його таким розлюченим.

— А ти ...

— Лоріане! Ми не можемо тримати його тут проти його волі. Ти маєш це зрозуміти це. Давай відпустимо його.

Злість поступово почала зникати з його обличчя. Він ніби заспокоївся. Лоріан голосно схлипнула і змучено посміхнувся мені.

— Добре. — неохоче погодився він і простягнув мені ключі від кайданів.

Хлопець нічого не говорив. Хоча в його ясному погляді я бачив щире здивування. Схоже , що він не очікував того, що я стану на його захист.

— Зараз я тебе звільню, але ти маєш поклястися, що нікому не розповісти про це. — попередив я, нахиляючись до нього

Він обережно кивнув. Іншого я й не очікував. Він мав вкрай стомлений вигляд і я був певен, що все, що він зараз бажає це чим скоріше звільнитися і зігрітися. Он як тремтить його худощаве тіло. Я відчув як в мене виникає бажання скористатися нагодою.

Я завмер, не поспішаючи звільняти його. Я помітив як він напружився. Надія в його очах згасла, ніби він відчув мій сумнів. Його розбиті вуста розтяглися в презирливій посмішці.

Дійсно. А чому б і ні? Так чи інакше він навряд чи наважиться комусь розповісти про це. Я нахилився нижче, з цікавістю роздивляючись його худощаве, жилясте тіло. Я все ще хотів його і мені було важко боротися з цим бажанням. Мій погляд сковзнув по його грудях і зупинився на свіжому шрамі в вигляді кола з дивними знаками. Це не було схоже на татуювання скоріше на тавро. Щось подібне випалюють на тілі худоби. Схоже, що йому прийшлося пережити щось дуже і дуже лихе. Я тремтячою від збудження рукою торкнувся тавра і враз мою голову пронизані гострий біль пронизані мою голову і перш ніж я встиг щось зрозуміти - зомлів.