Дев'ять лілей

Спостерігач.

Хлопець з дівчиною приїхали раніше чим на те очікувалося. Вони були молоді і привабливі. Дуже привабливі - отже буде на, що подивитися. Обоє високі і стрункі. Як то кажуть паристі. Дівчина на мій погляд занадто худа. Довге, чорне волосся, смуглява шкіра і великі чорні очі надавали їй схожість з циганкою. В хлопця було натуральне, біляве волосся яке неслухняно вилося на скронях і потилиці. Риси обличчя тонкі, виразні, сірі очі і надто м'які, чуттєві вуста створені для поцілунків. Хоча як на мене то хлопець надто вже серйозний для своїх років. В його очах можна було розгледіти тінь смутку. Схоже, що йому прийшлося пережити щось дуже лихе.

Щойно вони увійшли до будинку як одразу ж піднялися до спальні. Здати їм цей будинок було дуже вдалою ідеєю. Отже тепер в мене буде чим зайнятися. Схоже, що ця пара не збирається даремно гаяти часу. Варто їм було увійти до спальні як дівчина одразу ж впала на ліжко, що займало майже усю кімнату.

Мені закортіло підійти ближче до монітора наче це могло зблизити мене з ними. Дівчина сміючись, щось сказала хлопцеві і той повільно підійшов до неї. Шкода, що я не можу чути про, що вони розмовляють. Необхідно буде виправити цю помилку і встановити мікрофони.

Хлопець раптом озирнувся і на якусь мить наші погляди зустрілися, хоча це було ж неможливо. Але він надто пильно дивився в приховану за дзеркалами відеокамеру, наче підозрював про її існування. Деякий час ми пильно дивилися в вічі один одному. Таки було щось в ньому таке.... незвичайне. Щось, що мені було важко зрозуміти. Якась внутрішня сила. Так. Незважаючи на його ніжну і тендітну статуру в ньому відчувався отой залізний стержень. Такого як він не так то легко зламати. І тому саме такі як він завжди вабили мене. Вабили і одночасно лякали. З ним необхідно бути обережним. Дуже і дуже обережним. В його очах сяяла безодня. Необхідно взяти це до уваги на майбутнє.

Навіть не знаю скільки б часу він зміг би ось так простояти, намагаючись побачити мене за власним відображенням, та дівчина підійшла до нього і обійнявши, почала цілувати. Вуста, шию... Вона зняла з нього светр з футболкою, оголивши його торс, і тепер осипала його поцілунками, намагаючись не пропустити на його тілі ні сантиметра. Її очі сяяли справжньою пристрастю і бажаням. У кожному її русі, кожному жесті відчувалася щирість її почуттів. І це не могло не збудити в мені ті дикі, тварині бажання , що вважалися мною негідними людини. Мені хотілося б опинитися на місці хлопця чи дівчини і відчути як це коли тебе бажають по - справжньому. Спочатку її поцілунки були невинними та видно було, що вони швидко переростуть в щось більше. Хлопець нібито не звертав уваги на її пестощі та коли її тонкі пальці з короткими нігтями опинилися в його штанах не стримався і здався. Він підхопив її на руки і відніс до ліжка. Де вони продовжили цілуватися і гладити одне одного. Щодалі їх пестощі ставали все відвертішими і сміливішими. Схоже, що вони не звикли стримуватися, в сексі для них не існувало табу.Цікаво, а чи використовують вони якісь особливі іграшки? А можливо їм до вподоби щось більш пікантніше? Думаю з часом мені все стане відомо. Здається вони збиралися залишитися тут на цілу зиму, а можливо й на довше. Отже в мене буде достатньо часу щоб про все дізнатися.

Тим часом хлопець допоміг дівчині звільнитися від одягу і вона залишилася в одних мереживних трусиках які більше демонстрували чим прикривали. Крізь них можна було розгледіти тоненьку смужку темного волосся на її піхві. Напевно в салоні робила. Хлопець, довго не вагаючись, зняв їх з неї і кинув на підлогу, де вже валявся інший одяг. Його рука опинилася у неї між ногами і мені надто добре було видно як його пальці проникли до її лона. Все глибше і глибше. Дівчина вигнулася, запрошуючи його увійти в неї і задовольнити оте тваринне бажання, що переповнювало її. Вона щось шепотіла....

" Трахни мене! Трахни! "

Чулося мені. Можливо вона говорила щось на кшталт - " Візьми мене". Та зміст від того не змінювався.

Незважаючи на те, що вона була княгинею успадкувавши свій титул від одних з найшляхетніших родів східної Європи, вона була звичайною, хтивою сучкою, яка готова була на все щоб задовольнити свої тваринні потреби. Ось і тепер вона вигиналася, і повзала в його ногах лише для того щоб він запихнув свій член в її дірку.

Мені також нетерпілося побачити це. Добре, що там була не одна камера і в мене була змога дивитися на це з різних ракурсів. Тому коли він нахилився до її лона, мені прийшлося вивести на екран іншу картинку. Нарешті він все ж таки увійшов в неї. Надто повільно, наче боявся зробити їй боляче хоча судячи по тому як тремтіло її худе тіло вона не могла цього дочекатися. Вона лише ширше розкинула довгі, стрункі ноги даючи йому змогу спостерігати за тим як його член входить в неї. Чоловікам подобається дивитися на це, в той час як жінки бажають більш відчувати.

Хлопець рухався все швидше і швидше. Він міцно стискав її ноги, залишаючи на оливковій шкірі червоні сліди від свої пальців.Ось дівчина вигнулася, і її тіло затремтіло в його руках. Хлопець вийшов з неї і мені було надто добре видно як його сперма бризнула їй на живіт і груди.

Деякий час вони просто лежали обійнявши один одного. Вони насолоджувалися цим моментом. Їх руки продовжували пестити вологі від поту і сім'я тіла.

Молоді і міцні. До них так і хотілося торкнутися. Відчути їх вологість і жар їхньої поистрасті. Мої пальці торкнулися монітора. Моє тіло тремтіло від нестерпного бажання відчути щось подібне до того, що відчували вони. Цікаво, а чи говорила їм їхня матір про те, що секс то є щось ганебне і брудне? Що потрібно стримувати свої бажання, бо блуд то - один зі смертних гріхів, і якщо ти відчуваєш бажання ти вже заробив квиток в пекло?

Потім дівчина встала і, не одягаючись вийшла зі спальні. Хлопець ще деякий час лежав насолоджуючись відчуттями минулого акту. Схоже, що на сьогодні мені вже нічого не світить, хіба, що вночі звичайно.

Ну, що ж... В мене також ще є справи. Термінові справи.

Денис.

Я лежав прислухаючись до власного тіла, що після близькості з дівчиною бриніло наче струна. Після того як ми займалися коханням я завжди відчував, дивовижну, приємну втому і спокій. Та цього разу все було інакше і те, що щойно було між нами не принесло мені належного задоволення. І справа була не в тому, що мої почуття до Софії згасли, чи притупилися. Зовсім ні. Я бажав її так само сильно як і в наш перший раз. Вперше ми покохалися саме тут. Вірніше в Вітряному пагорбі. Тоді ми ледь пережили ту страшну ніч. Річ була скоріше в мені, а можливо в цьому місці. Щось з ним було не так. Я поки, що не міг зрозуміти, та те лихе передчуття насуваючої на нас біди не давало мені спокою. А ще мене не полишало дивне відчуття, що за нами спостерігають. З тих пір як я увійшов до будинку це відчуття лише стало ще міцнішим. Можливо вся справа була в дурних споминах про це місце? А можливо у всьому були вині дзеркала? Саме вони створювали ілюзію невидимого спостерігача. Говорити про те Софії я не наважувався. На відміну від мене вона схоже змогла справитися з власними страхами і тепер, отримавши той клятий спадок, здавалася цілком щасливою. Здається її зовсім не засмучувало те, що всі оті сімейні мілліони підуть на дитячий будинок. І це не могло не викликати захоплення нею. Тепер вона була княгинею Ракоці і мені важко було сприйняти це. Чомусь це пригнічувало мене. Хоча вона і залишалася тією ж дівчиною яку я знав все своє життя. Це до речі також впливало на мій настрій і лише загострювало передчуття біди.

А, що як вона покине мене? Тепер вона заможна і іменита, і знайдеться немало бажаючих відхопити хоч частинку отих сімейних коштів і титул. Ці думки також не давали мені спокою. Я розумів, що ніщо не може продовжуватися вічно і рано чи пізно я набридну їй. Вона зустріне когось більш гідного, а я стану їй не потрібен. Саме такі похмурі думки вирували в моїй голові коли вона повернулася до спальні. На ній був лише пухнастий махровий рушник, а тіло вкривали крапельки води. Волологе волосся важкими хвилями вкривало тендітні плечі.

При її появі я враз забув про все на світі. Рушник впав на долівку і тепер вона стояла переді мною прекрасна в своїй натуральній, природній красі. Вона була подібна богині. Її тіло так і вабило до себе. Вона була старшою за мене та коли ми вперше покохали одне одного вона все, ще була дівчиною, що для нашого часу було досить незвичним. До того ж якщо ще врахувати її екзотичну красу яку вона успадкувала від своїх предків. Тоді я боявся, що вона пожалкуєш про своє рішення втратити свій " скарб" зі мною, та всі мої страхи виявилися марними. З тих пір з соромязливої дівчини вона перетворилася на пристрасну жінку, яка всі ці роки стримуючи свої бажання намагалася наздогнати втрачене.

Ось і зараз вона стояла переді мною осяяна сонячними променями, що проникали крізь велетенські вікна, прекрасно розуміючи як вона впливає на мене.

— Ти ще не одягнувся?

— Ні. Я гадаю мені не варто їхати до мерії цього разу. Впевнений, шо моя присутність там необов'язкова.

Вона дивилася на мене з тривогою і недовірою

— Ти хочеш кинути мене в клітку з місцевими левами? — спробувала пожартувати вона, але в її голосі почувся докір.

— Ти справишся. До того ж ти будеш зі своїми адвокатами, а вони не дадуть тебе образити.

Разом зі спадком Софія отримала ще й протекцію дуже впливової в Європи юридичної компанії яка вела свої справи ще з її предком - Матео Ракоці.

— Мені хотілося б щоб поруч зі мною був ти.

— Вибач. Я щось недобре себе почуваю.

Дівчина присіла поряд і дбайливо торкнулася мого чола.

— Дивно. Наче ніякої температури немає. Можливо нам краще викликати швидку?

Я натягнуто посміхнувся їй у відповідь.

— Я думаю нічого серйозного. Це звичайна втома і все.

— Мені не хотілося б тебе залишати самого в такому стані. Але ж ти розумієш, що я не можу не з'явитися на цю зустріч.

Вона винувато дивилася на мене.

— Ми стільки вклали в цей проект.

— Я розумію. Не хвилюйся за мене.

Я намагався бути щирим та вона схоже мені не повірила.

— Можливо мені дійсно краще перенести зустріч? Я думаю, що зможу щось вигадати.

В її погляді я побачив надію на те, що я відмовлюся. Я розумів наскільки важлива для неї ця угода. Маєток Ракоці - її предків вже багато років перебував в занедбаному стані. Тепер в неї нарешті з'явилася можливість повернути його до життя. І не просто повернути, а зробити добру справу. Надати багатьом дітям сиротам і з малозабезпечених сімей змогу отримати не лише дах над головою, але й якісну освіту. Я взяв її руку і ніжно торкнувся вустами тонких пальців.

— Не хвилюйся люба. Все буде добре.

— Впевнений?

— Я вже дорослий хлопчик. Справлюся.

Вона нахилилася до мене і я не зміг стримати бажання щоб не поцілувати її.

Лишень за Софією зачинилися двері я швидко одягнувся і спустився до вітальні, яка одночасно була і кухнею і столовою. Будинок який ми винаймали будувався спеціально для туристів. В ньому було два поверхи і лише дві великих кімнати. Кухня і вітальня розміщувалися як і годиться на першому поверсі і були розділені лише довгим столом. Наша ж спальня і ванна кімната з туалетом займали весь другий поверх. Взагалі я не нарікав на відсутність особистого простору. Будиночок на перший погляд здавався дуже затишним і зручним. Навряд чи в ньому жили привиди. Проте неприємне відчуття, що за нами стежать не залишало мене ні на мить.

Це всього лише гра моєї хворої уяви

Намагався заспокоїти я себе. Щоб хоч якось розважитися в відсутності Софії я відкрив ноутбук і зайшов на місцеві сайти. Нічого особливого і вартого уваги там не було. Місцеві новини були скупими і якимись нецікавими. В основному вони складалися з рекламних оголошень послуг і продажу різноманітного мотлоху. Це було маленьке містечко в горах де всі місцеві жителі знали одне одного ще з пелюшок, а туристи котрі приїздили сюди на відпочинок майже нікого не цікавили.

Я зайшов на сайт мера Гіртені. Весела Орина Власівна приємно здивувала мене. Сказати по правді я очікував побачити владну і жорстку жінку, можливо вона мала бути схожою на Марину Аласі яка виявилася відьмою і намагалася вбити нас з Софією щоб зняти прокляття яке ж сама на себе наклала, і повернутися до життя. Хоча я уявляв її повною, огрядною жінкою з короткою, стильною зачіскою і намальованою так ніби вона ніколи не чула про те, що у всьому має бути певна міра, особливо в косметиці.

В реальності Весела Орина Власівна виявилася дуже приємною жінкою середнього віку з хвилястим темно - русим волоссям яке зачісувала назад. Її світло - карі очі були сповнені сердечності і душевного тепла. Вона скоріше скидалася на добру фею з казкових історій чим на мера міста. Цікаво як їй вдалося зайняти те крісло? Можливо її дійсно вибрали в чесних виборах місцеві жителі? Хоча це вже за межею реальності. Впевнений, що у нас з нею не виникне ніяких проблем.

Все, що мені вдалося дізнатися про Веселу Орину Вдасіану це те, що народилася і виросла вона в Гіртені. Закінчила Аграрний інститут і розпочала свою кар'єру з невеличкої ферми займаючись вирощуванням лікарських рослин і квітів. Згодом її справа почала приносити непогані прибутки і вона почала розширюватися. Зайнявши крісло мера вона продала свою справу якомусь столичному бізнесмену і з головою пірнула в політику. Схоже, що вона була не лише чудовою людиною і матір'ю, але й досить непоганим політиком. За останні три роки вона зробила для міста більше чим всі її попередники разом узяті. Взагалі мені було важко повірити в те, що в нашій країні існують такі політики. Та схоже, що існували.

Я зайшов на її сторінку у фейсбуці. На більшості фотографій був зображений її сад яким вона страшено пишалася. Наскільки я зрозумів,це те, що жінка сама особисто доглядала за ним і це було сенсом її життя. Інколи зустрічалися фото її колег і з якихось мироприємств де вона знаходилася в оточенні усміхнених людей. На всіх них вона виглядала веселою і щасливою. Притому, що те щастя було щирим, не для камери, чи гарного фокусу. Ця жінка дійсно сяяла від щастя.

Та все ж таки щось мене насторожувало. Щось чого я поки, що ніяк не міг зрозуміти. Це було подібно якомусь навіюванню. Здається Софія говорила, що в неї є син. Отой нахабний молодик модельної зовнішності який ледь не розмастив мене по дорозі. Але на жодній фотографії я не бачив його. Ні на одній з фотографій я не бачив ні її сина, ні чоловіка. І це мені здавалося дивним. Мало того, що не було його фотографій, не було навіть згадки про нього ніби його й не існувало.

До речі ніякого Веселого Влада я також не знайшов, та раптом я згадав про візитку яку той мені дав. Знайти її посеред того безладу, що ми наробили виявилося справою нелегкою, та все ж таки я знайшов її.

Головенко Владислав

Президент клубу Blue Paradise*

Клуб справжніх джентльменів.

Вельми цікава назва. В цей час я почув як скрипнули вхідні двері і швидко заховав візитку. Не знаю навіщо, та чомусь мені не хотілося поки що турбувати Софію. В неї і так вистачає проблем.

*- Блакитний рай.