Дев'ять лілей

Денис

Коли я повернувся до будинку в мене виникло дивне відчуття наче в ньому щойно хтось був. Можливо це було лише грою моєї надто живої фантазії проте я одразу ж відчув аромат чужих парфумів. Ні в мене, ні а Софі таких не було. Я надто гостро реагував на запахи тому ми завжди користувалися легкими ароматами. Цей же був більш гострішим, і я б сказав навіть нав'язливим. А ще він здався мені дуже знайомим. Але від кого я його чув я ніяк не міг пригадати. Здається учора на вечері, у пані Веселої.... Так в когось з присутніх там були такі парфуми, та в кого? Якби у Влада я б запам'ятав. Це були одні з тих парфумів якими можуть користуватися як жінки так і чоловіки. Здається вони називаються унісекс.

Я обійшов вітальню і столову, уважно придивляючись до кожної деталі. Моя зорова пам'ять завжди була надзвичайною, хоча щодо людських облич тут в мене були проблеми. На перший погляд ніби все було так як ми залишили. Але мою увагу привернув букет троянд. Той самий букет, що в насмішку прислав мені Влад. Я зипихнув його в відро зі сміттям та зараз він був зверху, так наче його хтось витягував. Я підійшов ближче і заглянув у відро. Листівки, що прислали з букетом не було. Я уважно передивився все сміття та листівки не знайшов. Це слугувало підтвердженням тому, що в домі хтось був поки ми були відсутні.

Я піднявся до спальні. Там також був присутній цей аромат. Думка про те, що хтось був в нашій спальні сама по собі була неприємною і лякала мене. Мій погляд одразу ж привернув кусок мереживної тканини, що стирчав з ящика. Невже хтось рився в білизні моєї Софі?

Я вирішив поки, що нічого не говорити їй про це. Навіщо лякати якщо я ще сам не впевнений в цьому до кінця? Я спустився в столову і відкрив ноутбук. Мені хотілося більше дізнатися про подружжя Ярошинських. Тих самих чия могила так зацікавила Софію. Мені пригадався мій нічний кошмар. Та жінка - скелет простягувала мені лілею. Такі ж самі квіти були на могилі Ярошинських. Хтось приніс туди такі рідкісні в цю пору року квіти. І надпис на надгробку....

Навіки разом.

Це ж саме сказала мені жінка в моєму сні. Це не могло бути випадковістю. Моя подорож до іншого світу навчила мене, що випадковостей не буває. Все взаємопов'язано, все закономірно.

Інформації про Ярошинських було не так щоб вже багато. Вони жили в ті часи коли інтернет ще не був таким популярним явищем як зараз. Все що мені вдалося знайти це кілька статей з місцевої газети і то лише тому що смерть подружжя викликала тоді немало галасу і пліток.

Богдан і Соломія Ярошинські були місцевими уродженцями. В той час Богдан Іванович Ярошинський мав непогані статки. Він володів двома санаторіями які залишилися ще з часів радянської влади і які він,як я підозрював, просто привласнив. На їх основі він збудував бази відпочинку з екзотичними назвами " Еверест ", і " Зоряний пік". Про " Зоряний пік" ходили не досить приємні чутки. Судячи по тому, що це була та сама елітна база для VIP персон куди потрапити могли лише обрані.

Справи в Ярошинського йшли досить добре, навіть надто добре, але раптом він вирішив все продати. Я знайшов декілька оголошень про те, що продається дві бази відпочинку, готовий бізнес і т.д. Сказати по - правді це мені здалося дивним. Все йшло ніби добре. А потім він помер. Ні. Не одразу. Його не знайшла куля якогось надто агресивного конкурента, його автомобіль не збив грузовик, і його навіть не проткнули ножем. Те, що сталося було звичайним нещасним випадком. А можливо не таким вже й звичайним, бо якось коли він прогулювався по Зоряному піку його вкусила гадюка. Він не помер одразу, але це не пройшло для нього безслідно. Він почав хворіти і невдовзі помер. Що ж стосується його дружини Соломії то та настільки кохала його, що не змогла пережити його смерть і отруїлася. Їх поховали в один день, в одній могилі і навіть в одній труні на старому кладовищі поряд з їхніми батьками. Такі собі місцеві Ромео та Джульєтта.

Та саме цікаве було попереду тому, що коли я набрав запит про Зоряний пік то дізнався, що його перейменували в Смерекову колибу і тепер його власником була якась корпорація з іноземними інвестиціями офіс якої скоріше за все був або в Туреччині, або в Ізраїлі.

Це було все, що мені вдалося дізнатися з інтернету. Певен в тому, що місцеві тітоньки знають набагато більше. Наприклад та сама Олена Дмитрівна. Не виключно також, що в місцевій бібліотеці можуть зберігатися старі підшивки газет того часу. Я поки, що і сам не розумів навіщо це мені. Невже це все через мій нічний кошмар? Але ж кошмар то лише кошмар. Хіба ж ні?

Мої думки перервав дзвінок в двері. Я нервово здригнувся і швидко закрив ноутбук. Цікаво хто б то міг бути? Софія? Та в неї здається є власний ключ, хоча я й не замикав дверей.

Ті з гуркотом прочинилися і на порозі виник чоловічий силует - Це був Влад власною персоною. В руках він тримав пляшку вина і недобре посміхався.

- Бачу ти тут сам сумуєш? - нахабно поцікавився він, навіть не привітавшись.

Я рішуче піднявся з-за столу, намагаючись стримати оте зрадницьке тремтіння.

- Взагалі то я не дозволяв вам увійти і наскільки пам'ятаю на " ти " ми не переходили.

Я намагався щоб мій голос звучав якомога грізніше та він всеодно тремтів. Невже я боюся його? Відповідь була надто неприємною. Я дійсно боявся його. Мої слова звісно ж не зупинили його, а примусили посміхнутися ще ширше, отою голлівудською посмішкою.

Влад увійшов в середину і поставив пляшку на стіл.

- Ну, що? Вип'ємо за знайомство?

- Я не п'ю. І зараз прийде Софія. Не певен, що вона буде рада вашому приходу. - стримано відповів я, намагаючись бути люб'язним.

- Тобі мама не говорила, що брехати некрасиво? Наскільки мені відомо твоя княгиня зараз з іншими панянками нашого прекрасного містечка на засіданні отого дурного клубу, котрий вони гордо іменують Жіночим. Та насправді вони звичайні пліткарки, котрі замість зернят на лавці пьють каву з порцелянових філіжанок.

Все це він сказав з певною відразою яку відчував не лише до конкретних осіб, а схоже, що до всіх жінок загалом. Влад відкупорив пляшку і налив вино прямо в склянки для соку, що стояли поряд зі скляними келихом.

- Сідай! Не соромся. Я не кусаюся.

І мені не залишалося нічого іншого як слухняно сісти. Можливо мені варто було викликати поліцію, але я дуже сумнівався, що це мені чимось допоможе. Він був сином мера - дуже шанованої людини, а я... Я був співмешканцем княгині Ракоці. Я надіявся, що якщо поступлюся то він піде геть. Тож коли він підсунув мені склянку до країв наповнену вином я слухняно випив її до самого дна. Він довго не чекаючи, знову налив і я знову випив. Вино не здалося надто міцним. Але в голову вдарило і я сам не помітив як сп'янів.

Не пам'ятаю скільки я випив склянок проте отямився я вже в його обіймах. Головенко навмисне напоїв мене, і тепер намагався скористатися моїм станом. Його міцні, натренеровані руки зі знанням справи досліджували моє тіло. Я спробував вирватися, але всі мої спроби виявилися марними. Коли він прийшов до мене він вже був напідпитку. Але це не робило його слабкішим, скоріше навпаки. Я спробував його відштовхнути та всі мої спроби лише розпалили в ньому тваринний інстинкт і бажання володіти тим, що йому не належить. Він кинув мене на підлогу і всівся на мене придавивши своєю вагою. Однією рукою він схопив мене за волосся іншою ж намагався розстебнути пояс на своїх штанах. Нарешті йому це вдалося і він вивалив переді мною своє " господарство".Я заплющив очі, намагаючись не думати про те, що він збирається зробити. Влад зі всієї сили смикнув мене за волосся.

- Ну ж бо красунчику, розплющ свої оченята. Не вдавай з себе цнотливу дівчинку. Впевнений, що ти вже робив подібне і не раз. В тебе ж на обличчі написано, що ти гей. А з цією шльондрою живеш заради грошей.

- Не смій так говорити про Софію...- розлючено прошипів я.

- А якщо ні? То, що? Що ти зробиш? Побіжиш в поліцію і скажеш, що я намагався тебе зґвалтувати? - Мстиво поцікавився він, ще міцніше стискаючи ногами мої руки.

Його член розгойдувався перед моїм обличчям наче маятник. Мене починало нудіти і я боявся, що вирву прямо зараз.

- Я звик отримувати те, що хочу. А в даний момент я хочу щоб ти відсмоктав мені. Бо такі як ти дуже добре вміють це робити.

Його член вже торкався моїх вуст.

- Якщо ти не забереш оце від мого обличчя я клянуся, що відкушу його і повір... Мені буде плювати на те, що ти зі мною зробиш потім. Ти навіть уявити не можеш через, що мені довелося пройти.

Не знаю, що саме,та щось в моєму голосі примусило його повірити мені і він дуже неохоче заховав своє " господарство" назад в труси.

- Рахуй, що сьогодні тобі повезло, але я всеодно так просто тебе не залишу в спокої. Вже ж надто ти солоденький і неприступний, а такі мені до вподоби.

Він нахилився і поцілував мене, по цьому вкусивши за верхню губу. Я відчув як мій рот наповнює неприємний присмак міді. Він посміхнувся і витер мою кров з власних губ. В цю мить було щось в його обличчі демонічне.

Я очікував, що він піде та він не поспішав того робити. Замість того він розстебнув пояс на моїх джинсах і стягнув їх з мене разом з білизною. Кляте вино робило свою справу, хоча я навряд чи міг так спяніти від кількох склянок легкого, сухого вина. Він щось туди підсипав перш ніж принести, і напоїти мене.

Його руки хтиво стисли мої оголені сідниці і я завмер в очікуванні найгіршого. Та на моє щастя гуркіт автомобіля, що зупинився десь поряд відволік його увагу від мене і примусив відмовитися від брудної затії.

-До зустрічі солоденький... - кинув він на прощання і направився до дверей непристойно, похитуючи бедрами наче вулична повія.

Коли за ним зачинилися двері мене вирвало прямо на підлогу.

" Необхідно все прибрати поки Софі не повернулася".

Це була моя остання думка перед тим як я остаточно втратив зв'язок з реальністю.

Спостерігач.

Мені пощастило повернутися вчасно щоб побачити семе цікаве. Це стало зрозуміло, коли на порозі вітальні з'явився Головенко з пляшкою вина. Він би ще квіти йому приніс, та квіти вже валялися в смітнику. Знаючи вдачу синка Орисі Власівни не було сумнівів, що так просто він не піде. Схоже, на мене чекало дуже цікаве видовище. І як завжди мої передчуття не обманули мене. Ось Влад відкупорив пляшку і налив бурштинову рідину до склянки. Денис тремтячою рукою схопив її і залпом осушив її. Головенко посміхнувся і знову наповнив склянку. Хлопець сп'янів надто швидко. Схоже, що в вині було ще щось, що прискорило його дію. А потім звісно почалося саме цікаве. Та на жаль Влад так і не зробив з ним того за чим прийшов. Що дуже розчарувало мене. Мені подобалося спостерігати за тим як він бавиться зі своїми коханцями, хоча зазвичай все завжди відбувалося добровільно. Цього ж разу Владу схоже не вдалося мовити хлопця на інтим і він вирішив взяти його силою. Та щось примусило його передумати і піти так і не отримавши бажаного.

Після того як він пішов геть Дениса знуділо і він схоже втратив свідомість. Кімнату поступово заповнювали сутінки, а хлопець так і продовжував лежати, увіткнувшись носом у власне блювотиня і зі спущеними штанами. Чесно кажучи видовище не надто привабливе. В мене вже виникло бажання піти та раптом двері до будинку прочинилися. Мабуть повернулася та шльондра з якою він ділив ліжко. Але це була не вона.

Він чи можливо вона одразу ж і не розбереш увійшов до вітальні. Незнайомець був одягнений в чорну куртку , а низько насунутий каптур і балаклава приховували обличчя. Він чи можливо вона впевненим кроком пройшовся по вітальні і зупинився біля хлопця , що так і продовжував лежати нерухомо. Мені не було видно обличчя проте від дивного гостя прямо таки відчувалися невидимі еманації презирства і відрази. Він ногою взутою в важкий, армійський черевик який ще прийнято називати берцами пнув непритомного хлопця. Потім підійшов до столу і взяв порожню пляшку з під вина. Деякий час він стояв над хлопцем занісши пляшку в нього над головою і в мене не було ніяких сумнівів на рахунок того, що він от-от опустить йому її на голову.

Секунди очікування тяглися вічно. Зуб даю, а це не дешево в наш час, що незнайомець розіб'є голову нашого красеня наче той гарбуз. Та цього не сталося. Він жбурнув пляшку так, що та закотилася під диван і поспіхом залишив будинок. В мене виникло дивне розчарування хоча якщо чесно мені було шкода хлопця. Дійсно шкода бо звідки мені тоді було б дізнатися чим закінчиться залицяння Влада до нього.