Дев'ять лілей

Денис 

  Орина Власівна, примруживши очі, уважно дивилася на мене. На її обличчі блукала самовдоволена посмішка. Нарешті вона могла поділитися своєю таємницею яку свято зберігала всі ці роки. Я десь читав, що злочинець завжди бажає щоб про його злочини дізналися. Щоб зрозуміли який він геніальний майстер своєї справи. Злочинець це той же актор або ж письменник котрий не може без уваги читачів. Якщо увага ще кає він почувається нещасним і нікому не потрібним. Так і у випадку з тим хто вчинив злочин і залишився безкарним. Рано чи пізно йому чи її захочеться щоб про це дізнався хоть будь хто. 

 Я розумів, що скоріше за все її сповідь буде останнім, що я почую в своєму короткому житті. І мабуть це було зовсім не те чого б мені хотілося та вибору в мене не було. 

 Жінка тим часом зробила ковток вина і облизнула вуста, наче вважала, що це виглядає спокусливо. 

  Це були далекі нульові роки. Тоді знайти хорошу роботу навіть з досвідом було важко, що ж вже було говорити про дівчину з полонини яка щойно закінчила столичний інститут і була впевнена в тому, що її візьме кожна фірма чи компанія. Та всі її сподівання і мрії розбилися о скелю жорстокої реальності. Її червоним дипломом можна було підтерти хіба, що дупу. 

 Тоді втративши усяку надію влаштуватися на престижну роботу в столиці вона повернулася до Гіртені де і познайомилася з Богданом Ярошинським. Він спочатку запропонував їй провести разом ніч звісно за гроші. А так як гроші Орині Власівні були дуже і дуже потрібні бо її батьків неможливо було назвати надто заможними то вона погодилася. А на ранок вона вже отримала посаду бухгалтера в санаторії Зоряний пік. 

 Ярошинського вона звісно ніколи не кохала, та й в сексі з ним не отримувала задоволення. Але їй так було зручно. Ярошинського також все влаштовувало. В нього була і коханка і одночасно дуже і дуже професійний бухгалтер який знав що й куди переслати і як уникнути зайвих податків. Невдовзі вона вже настільки увійшла в його довіру, що вони разом почали відмивати грошенята. Годі й казати про те, що свій капітал він зробив аж ніяк не на чесних справах. 

 І все йшло ніби непогано, навіть дуже добре. Гроші пливли річкою. Всі були задоволені. Але раптом з'явився Євген і все пішло шкереберть. Богдан раптом зрозумів, що весь цей час йому подобалися чоловіки і потроху став спалювати мости яких в нього було не так вже й мало. На відміну від його законної дружини Орина не надто хвилювалася з цього приводу. Скоріше навпаки вона була рада спекатися свого коханця. До того часу в неї вже були власні кошти щоб забезпечити собі і своїй дитині, що носила під серцем доволі заможнє життя. 

  З появою Євгенія вони з Ярошинським продовжували підтримувати дружні відносини і далі відмивати грошенята. Але невдовзі Богдан заговорив про розлучення і продаж свого бізнесу. Орина запанікувала бо розуміла, що тих грошей, що вона вже вкрала буде замало. Якою б не була бездонною криничка рано чи пізно вона пересохне. І коли обидва санаторії були виставлені на продаж вона провернула вельми хитру справу. Створила фіктивну компанію, що спеціалізувалася на туризмі з офісом в Єгипті і зробила Ярошинському вельми вигідну пропозицію куплі - продажу. Звісно ж він не зміг відмовитися. І коли він вже бачив себе з коханцем десь на Канарських островах, вона влаштувала так, що він сам же в себе все й купив. Абсолютно усі його гроші вона відправила на рахунок неіснуючої компанії. За єдину мить Богдан Ярошинський з впливової і заможної людини перетворився на бідняка. Дізнавшись про це Євген покинув свого коханця бо тепер коли він став бідним він нікому вже не був потрібен. 

 Та як кажуть - "Біда сама не ходить - біда діток водить". Так було і в випадку Ярошинського. Як виявилося згодом він заборгував чималу суму місцевому авторитету і тепер той погрожував розправою не лише йому , але і його сім'ї. Серце бідолашного не витримало усієї цієї напруги і він звалився з інфарктом від якого невдовзі й помер, залишивши Соломію саму з двома дітьми і без засобів для існування. Соломія завжди страждала депресією, а тепер коли на її голову впало стільки проблем остаточно збожеволіла. Вона зробила те, що на її думку могло врятувати її від ганьби. А саме вона випила отруту, та ще й підлила її в молоко своєму синові та на щастя немовля вдалося врятувати. Схоже, що молоко подіяло як антидот і заповільнило дію отрути.Що ж стосовно її доньки то та на той час гостювала у подруги і це врятувало їй життя. Сама ж Соломія померла і поховали її в одній могилі з чоловіком. 

 Після смерті обох батьків дітей звісно ж забрали до дитячого будинку. Невдовзі мати Богдана забрала дівчинку і оформила над нею опіку. Що ж стосовно хлопчика то він так і залишився в тому будинку і подальша його доля була невідома. У всякому випадку вона залишалася невідомою до сьогоднішнього дня. 

 Тим часом Орина втекла за кордон де вийшла заміж і народила Влада. Вона повернулася до Гіртені лише коли впевнилася, що їй ніщо не загрожує. Гроші які вона вкрала у Ярошинського дали їй багато можливостей. До того ж вона весь цей час фінансово підтримувала доньку Ярошинського. А коли його мати померла і ту відправили до дитячого будинку продовжувала допомагати дівчині. Тому й не було нічого дивного в тому, що Мілана ( дівчина змінила своє ім'я одразу ж в день повноліття) обожнювала свою меценатку і готова була заради неї піти на любий злочин. 

 Орина і сама не розуміла навіщо вона допомагає дівчині, можливо вона все ж таки відчувала свою провину за те, що сталося з подружжям Ярошинських і тим самим намагалася хоча б таким чином спокутувати свою провину. Вона навіть намагалася дізнатися про подальшу долю хлопчика та не знайшла про дитину ніякої інформації. Схоже , що його всиновили. 

  Так пройшли роки. Все поступово забулося і стало на свої місця. Орина Власівна тепер була всіма любимою і шанованою людиною. Мером Гіртені і відомою всім меценаткою. Ніхто навіть і не згадував про те, що колись вона була коханкою Ярлшинського. Та раптом, незадовго до приїзду Дениса з Софією вона отримала електронного листа в якому була погроза. 

  Невідомий назвався сином Ярошинського і вимагав доволі значну суму в обмін на збереження інформації про її минулі афери. В нього були незаперечні докази про її темне минуле, які могли зганьбити її світлу репутацію. Звісно ж вона погодилася на його умови, хоча розуміла, що отримавши гроші через деякий час він знову їх вимагатиме. Тому після того як вона залишила сумку з грішми в зазначеному місці вона не пішла, а залишилася слідкувати. Через деякий час вона побачила хлопця з тією самою сумкою в якій принесла гроші. В хлопцеві вона упізнала Вадима - одного зі стриптизерів, що працював в клубі її сина. 

  Годі й казати, що вона швидко знайшла можливість збавитися від нього. Вона ввела йому отруту, а тіло вивезла в гори де його згодом і знайшли. Та звісно, що це не принесло результату. Невдовзі вона знову отримала листа з погрозами. Цього разу вона без особливих зусиль вийшла на Олега. Бо саме з його електронної адреси і був відправлений лист. 

  Безкарність першого злочину призвела до наступного. До того ж всі і навіть поліція були впевнені в тому, що обидва хлопці загинули від укусів змій, що в цьому році надто агресивні. 

  Вона замовкла і залпом допила вино зі свого келиха. Потім посміхнулася і з викликом подивилася на мене. 

  — Як бачиш мій любий ніякої романтики в цій історії не має. Все, що має значення це гроші. Гроші хлопче вирішують усе. Дають незалежність і владу. Ніщо в цьому світі не має значення окрім грошей. От і все. 

 Поки вона розповідала до приміщення увійшов Влад. Він, притулившись спиною до стіни, уважно слухав її розповідь. 

  Орина Власівна настільки була захоплена власним тріумфом, що звісно не здогадувалася про його присутність. 

 — Ти кмітливий хлопчина і ти мені навіть подобаєшся. Але ж ти розумієш, що я не можу відпустити тебе після того, що тут сталося. Невдовзі вибори, а я збираюся балатуватися на другий термін і мені не потрібні неприємності. 

  Мені стало моторошно від її пронизливого погляду. Я обережно кивнув головою, погоджуючись з її словами. 

 — Так. Розумію...

 — Навіть якщо ти і пообіцяєш нікому нічого не говорити я не можу бути впевненою в твоїх словах. Тому для усіх буде краще якщо ти замовкнеш назавжди. 

 Після цих слів вона дістала зі своєї сумочки ще один шприиц наповнений прозорою рідиною і повільно направилася до мене. На її обличчі блукала божевільна посмішка.  Влад продовжував за цим спостерігати без всяких нмоцій. Я розумів, що чекати від нього допомоги не слід, і що час працює не на мене. 

 — Ви вбили тих хлопців не задумуючись про те, що вони лише виконували чиїсь вказівки. — В відчаї вигукнув я, намагаючись звільнитися від кайданів. 

 В фільмах інколи це спрацьовувало, та не в реальному житті. Вона посміхаючись піднесла шприц до моєї руки. 

— Це ваш син. — Раптом крикнув я. — Це Влад шантажував вас. Ваш син, а не син Соломії. 

 На якусь мить вона застигла, не в силі повірити почутому. Я і сам не був в цьому впевненим. Проте надіявся, що зерно сумніву, що я посіяв в її серці все ж таки проросте. 

 — Цього не може бути. Він би ніколи не наважився б на подібне. — Заперечила вона та в її голосі не було впевненості. 

 — Йому набридло жити за вашими вказівками. Влад скажи їй!  

— Досить мамо! 

 Влад опинився біля неї і схопив за руку в якій вона тримала шприц з смертоносною ін'єкцією.

 — Досить безглуздих смертей! Він правий. Не було ніякого таємничого сина Ярошинського. Всім чудово відомо, що малюк помер ще в лікарні. А його чудесне воскресіння було такою ж вигадкою як і кохання Ярошинських. Людям подобається вірити в безглузді історії. 

 Орина дивилася на Влада і поступово недовіра в їх очах почала змінюватися ненавистю і злістю. 

 — Ти... — вдихнула вона. — Ти такий же як твій батечко - підар. Ти весь в нього. 

 Вона щосили рванулася і спробувала всадити шприц владу в шию. В цей час двері з гуркотом прочинилися і в приміщення увірвалися озброєні люди в поліцейській формі. 

 — Стояти! Руки в гору! 

 Це було мабуть останнє, що я почув перед тим як втратити свідомість.