Дев'ять лілей

Денис

Мене ніби штовхнули. Я розплющив очі і нічого не побачив. Мене оточувала повна темрява. Я повертів головою, намагаючись розгледіти хоч будь, що та марно. Це здалося мені дивним. Чому так темно? Крізь вікно має проникати вуличне світло. Та й Софі на ніч завжди залишала отой дешевий світильник з Аврори, в виді сови. Його світла було достатньо щоб не скрутити шиї. Можливо вимкнули світло? Так. Вимкнули світло тому й так темно. Це пояснення трішки заспокоїло мене. Тоді чому ж так тихо? Наче в могилі. Звісно Гіртеня не була надто галасливим містечком проте я завжди щось чув. Та тепер не чути було нічого. Навіть сопіня Софі. Вона завжди коли спала так кумедно сопіла, хоча постійно заперечувала те.

Я обережно торкнувся місця де спала дівчина. Вона була поряд, нікуди не зникла. Хоча чому вона така холодна? І не дихає. Моє серце налякано закалатало в грудях. Я схопився і раптом вдарився об щось головою. Змахнув рукою і та наштовхнулася на щось тверде, оббите тканиною. Від страшної здогадки в мене потерпли кінцівки, а в середині все похололо. Це була домовина. Я в паніці почав шукати вихід та марно. Мої руки повсюди натикалися на стінки домовини оббиті м'якою матерією, а поряд зі мною лежала мертва жінка. Мої очі трішки звикли до темряви і тепер я міг розгледіти обриси її тіла і білу тканину її зітлілої сукні. Замість обличчя в неї був череп який щирівся в гротескній посмішці. Я хотів було закричати та мені забракло повітря. Я щосили вдарив руками по кришці домовини, та всі мої зусилля були марними. Щось підсказувало мені, що над моєю головою не один метр землі. Важкої, цвинтарної землі. Отже я помер і мене поховали. Та хіба ж це можливо?

Я спробував заспокоїтися і пригадати події минулого дня. Так. Ми з Софією були на вечірці, а потім... Потім я нічого не пам'ятав. Мабуть ми повернулися до будинку, що орендували і лягли спати. А тепер я в домовині. Раптом поряд зі мною щось заворухалося. Я відчув як щось торкнулося моєї руки. Я здригнувся і в темряві домовини побачив побачив два крішечних вогники. Пацюк! Промайнуло в моїй голові. Тварина тим часом спокійно пробігла по моїй руці і всілася на грудях з цікавістю дивлячись на мене. Погано розуміючи, що роблю я з відразою вдарив пацюка рукою. Гострі зуби впилися в моє зап'ястя викликавши гострий, пекучий біль. Я скрикнув. Ні мені це лише здалося. Насправді з моїх вуст вирвався лише якийсь незрозумілий хрип. Моя рука впала на мертву жінку. Скривавлені пальці заплуталися в її довгому волоссі. І я не знав, що насправді огидніше. Пацюк, чи її мертва плоть. Я відчував сморід її тіла, що вже почало розкладатися. Тепла кров з ран від зубів пацюка стікала по моїм пальцям і змішалася з тим, що залишилося від жінки.

Я не знаю чи то мій зір став більш гострішим, чи можливо це була лише гра моєї уяви, але я дуже чітко бачив свою сусідку. Її сірий череп замість обличчя опутаний павутинням, чорне волосся прикрите мереживним шарфом, що перетворився на ганчір'я. Вона була мертвою але надто давно. Так давно, що їх плоть давно згнила, а від одежі залишилося лише споловіле, брудне ганчір'я. Кістляві пальці зімкнуті на грудях в жінки, а вірніше на їх залишках були всіяні дорогінними перстнями. В них вона стискала якийсь папірець і білосніжну лілею. Жах скував моє тіло, так що я навіть не міг поворушитися.

Раптом її щелепа заворушилася, і мені здалося, що вона ось - ось щось загаворить. Та хіба ж то було можливо? Її щелепа зсунулася і з утвореного отвору виліз пацюк. Тварина з цікавістю дивилася на мене. Жінка, а вірніше те, що від неї залишилося дійсно заворушилася. Вона підняла свою голову і вирячилася на мене своїми пустими очницями в яких можна було побачити стінки черепа. Вона посміхалася. Раптом вона простягнула до мене свою кістляву руку в якій стискала квітку. Її приторно - солодкий аромат змішався зі смородом плоті, що вже майже згнила і мене почало нудіти.

— Навіки разом. — проговорила вона якимось глухим голосом. — Навіки разом мій любий.

З ротового отвору з'явилася чорна голова гадюки і це вже було занадто. Я спробував було закричати, та з мого рота виривалося лише якесь бульканя. Мертва жінка тим часом схопила мене за руки і нахилилася наді мною, продовжуючи посміхатися своєю мертвою, гротескною посмішкою. Гадяка чорною биндою сповзала мені на груди. Я відчував її холодне, слизьке тіло біля самого серця. Я зібрався з силами і щосили відштовхнув жінку. Моє тіло знову стало вільним, я нарешті міг рухатися. Я глибоко вдихнув і закричав голосно і пронизливо.

— Денисе, прокинься... Прокинься любий. Що з тобою?

Донісся до мене десь здалеку голос Софії. Мені нарешті вдалося розплющити очі і перше, що я побачив це її бліде обличчя схилене наді мною в обрамлені чорного волосся. На якусь мить мені здалося, що мій кошмар продовжується і це та жінка з могили.

— Денисе, все добре. Заспокойся...

Її м'який голос заспокоїв мене. Жах який я все ще відчував зник разом з кошмаром, лише серце продовжувало налякано оплатити в грудях. Я озирнувся довкола.

Простору кімнату заливало примарне, місячне світло, що відбивалося в дзеркалах. В них я побачив наші відображення. Наче два привиди - подумалося мені. Я важко зітхнув і приник до її грудей. Софія міцно обійняла мене, наче мати малу дитину. Тепло її тіла і аромат лаванди яким воно пахло заспокоїв мене.

— Це був лише сон. — прошепотіла вона, ніжно гладячи моє волосся. — Лише страшний сон.

Ми так і заснули міцно обнімаючи один одного наче маленькі, налякані діти.

Софія.

Мені так і не вдалося заснути після нічного галасу Дениса. Схоже, що йому наснилося дійсно щось жахливе. Тому я залишила спальню як тільки на небі почало сіріти і зникли останні зорі. Денис ще спав, згорнувшись клубочком наче маленька дитина. Його обличчя було сповнене дивного спокою. Я не стрималася і легенько поцілувала його в чоло. Він навіть не ворохнулася. Можливо коли прокинеться він розповість мені, що його налякало.

Я одягла зручний костюм і спустилася до кухні де почала готувати сніданок. Можливо якби я була героїнею якогось романтичного роману то про мене можна було б сказати, що готую я жахливо і, що сніданок я замовила в місцевій піцерії, а привезли його мої охоронці. Та готувала я досить пристойно, хоча кажучи чесно не надто любила цю справу, а охоронців в мене не було. Тай коштів таких в мене також не було. Мої перші дивіденди отримані з цінних паперів Ракоці пішли на погашення кредитів і на оренду будинку. Все, що в мене залишилося це декілька євро на каву. До того ж мені необхідно було шукати робітників для ремонту маєтку, а не шикувати охоронцями і особистими водіями.

Щоб не було надто сумно я увімкнула телевізор де по місцевому каналі ( був тут і такий ) розповідали останні обласні новини ). Поки смажилася яєчня з беконом і готувалася кава краєм вуха я слухала оті сільські новини про те, що цьогоріч літо було аномально засушливим, а зима має бути аномально холодною. Подібне говорили завжди скільки себе пам'ятаю. Потім пішла інформація для грибників, що мають бути обережними бо в горах стали частими укуси змій, а також збільшилася популяція ведмедів. Взагалі ніколи не розуміла отих грибників які в пошуках якоїсь червивої сироїжки цілий день повзають раком по лісі. В кінці пішли кримінальні новини. З них я дізналася про бійку біля нічного клубу Blue Paradise, між людьми нетрадиційної орієнтації і двома прихожанами церкви Христа Спасителя які намагалися там проповідувати. Потім я почула душевну історію про неблагополучну родину в якої місцева влада збирається відібрати дітей бо батьки полюбляють біленьку і скандали, а на дітей їм плювати.

В цей час сніданок був вже готовий, а годинник показував опів на восьму. Я налила в кухлик гарячої, ароматної кави, дістала з коробки подарований кекс і примостилася перед телевізором в очікуванні коли ж мій Денис нарешті прокинеться. Зазвичай спав він не довго і завжди прокидався раніше мене. Та цього разу схоже він вирішив поспати довше, а мені не хотілося його турбувати.

Історія про сімейну драму закінчилася і пішли останні новини про мілкі пожежі, дорожні пригоди і під самий кінець на екрані з'явилася фотографія доволі вродливого хлопця з підведеними очима і нафарбованими помадою вустами. В хлопця була стильна зачіска і татуювання на шиї. В вухах сяяли золоті сережки.Взагалі хлопчина мав дорогий, доглянутий вигляд. Сама не знаю чому та це фото привернуло мою увагу.

Жіночий голос за кадром без будь яких емоцій сповістив про те, що тіло зниклого ще минулої неділі Коропа Вадима Геннадійовича 2006 року народження, було знайдено вчора ввечері в Вовчій ущелині одним з грибників. Попередня причина загибелі - зміїний укус. На тілі хлопця знайдені невеличкі ушкодження і гематоми які він міг отримати впавши з урвища після того як його вкусила змія. На перший погляд в подібному випадку нічого надзвичайного не було. Жертвами зміїних укусів стають щороку більше сотні людей. І якби він вчасно звернувся до лікарні то скоріше за все залишився б живим. Та при падінні він надто сильно вдарився головою що призвело до втрати свідомості. За той час отрута встигла розповсюдитися по тілі і все закінчилося смертю.

Далі голос за кадром розповів яким Вадим був чудовим сином, другом і взагалі людиною. Я помічала, що після смерті особливо такої трагічної тебе всі стають любити і поважати. Ти раптом дізнаєшся про себе стільки цікавих речей які тобі були просто не властиві. Ти і добрий, і турботливий, і взагалі сама найкраща в світі людина. Лише тобі це вже не потрібно і ти ніколи про те не дізнаєшся.

До того ж Короп Вадим Геннадійович встигав одночасно і навчатися заочно в Торгово - економічному університеті і одночасно працював барменом в нічному клубі міста Гіртені - Blue Paradise.

Після такої новини розпочалася реклама миючого засобу в якій довгонога красуня намагалася вимити унітаз. Я вимкнула телевізор. Коли я повернулася в дверях кухні стояв Денис. Він був надто блідий, а під очима залягли синці. Взагалі вигляд він мав надто хворобливий.

— Денисе, що з тобою? Ти часом не захворів?

Стурбовано запитала я. Хлопець повільно, наче у ві сні похитав головою.

— Ні! Все добре. Мені лише наснився кошмар от і все.

Якимось чужим, надтріснутим голосом відповів він, і наче у вісні опустився на стілець поряд зі мною. Останнім часом йому часто снилися кошмари. Він казав, що це після його літньої пригоди. Та от куди саме він подорожував я так і не дізналася.

Я турботливо торкнулася рукою його спітнілого чола. Якщо в нього і була температура то скоріше за все вона вже спала. Чоло було липке і прохолодне. Сьогодні я планувала поїхати в Вітряний пагорб, але схоже прийдеться відкласти цю поїздку. Я мовчки встала і наклала в його тарілку яєчні з беконом, після чого налила в кухоль кави.

— Тобі варто поїсти. А якщо не покращає можемо звернутися до місцевої лікарні. Ти цієї ночі налякав мене.

Я з тривогою дивилася на нього. Денис сприйняв мої слова на рахунок лікарні чомусь надто вороже.

— Хочеш запроторити мене до психушки? — раптом вишкірився він.

— Що? — Я розгублено подивилася на нього.

Чесно кажучи, я навіть не одразу зрозуміла що він має на увазі.

— Хочеш позбутися мене? Якщо так можеш сказати про це прямо. Я не збираюся заважати твоєму щастю і добробуту з якимось з отих мажорчиків.

Денис роздратовано відсунув тарілку з яєчнею, навіть не торкнувшись її , і сьорбнув кави. Його слова боляче вдарили мене. Я смикнула головою наче він дійсно дав мені ляпаса. На очі набігли сльози образи та я швидко витерла їх.

— Навіщо ти так зі мною? — з докором запитала я. — Хіба ж я заслуговую на таке відношення? Я лише хвилююся за тебе.

Деякий час він мовчки дивився на пару, що піднімалася над його кухликом кави. Я чекала поки він отямиться і зрозуміє, що був не правий говорячи подібне. Нарешті він важко зітхнув і винуватим поглядом подивився на мене.

— Вибач. Я не хотів тебе образити. Сам не знаю, що надійшло на мене.

Після цих слів він підійшов до мене і обійняв. Ми ніколи до цього не сварилися, і цей інцидент здався мені дивним. Денис палко поцілував мене і я з радістю відповіла на його поцілунок. Його руки сковзнули мені під куртку і стисли мої груди, які одразу ж налилися важкістю в очікуванні пестощів. Чесно кажучи після його слів в мене на серці залишився неприємний осад, і мені дуже хотілося відштовхнути його. Сказати, що він покараний як мінімум на тиждень, але в мені з недавніх пір жила мудра жінка. І та Мудра жінка нашіптувала мені, що краще не ускладнювати і без того складну ситуацію, а дати йому те, чого він бажає. А судячи по тому яким твердим був його член, що впирався мені в живіт зараз він бажав лише одного. І я нічого не сказала проти коли він підхопив мене на руки і посадив на стіл. Та раптом наші любощі перервав дзвінок в двері.

— Давай зробимо вигляд, що нас немає дома..— прошепотів він, цілуючи мою шию.

Я лише міцніше занурила пальці в його шовкове волосся.

— Давай... — прошепотіла я.

Дзвінок задзвенів знову. Схоже, що наш ранній гість не збирався здаватися так просто.

— Потрібно відчинити...

Я неохоче висковзнула з його обіймів і пішла до дверей.

Перше, що я побачила, відкривши їх, це величезний букет багряний хризантем.

— Доброго ранку пані Ракоці. Це вам. — швидко промовив хлопчина - посильний простягаючи мені квіти.

Насправді це був не букет, а цілий корч посаджений в кольоровий горщик.

— Поставте його біля дверей.

Я взяла записку, що була прикріплена до однієї з гілочок. Там каліграфічним почерком було написано слідуючи.

"Моя люба! Нажаль ти учора пішла так швидко , що я навіть не встигла показати тобі свій сад і оранжерею. Тому я вирішила прислати тобі ці квіти які як я смію надіятися прикрасять твій будинок.

П.Орина.

P S. Надіюся ти і твій наречений не відмовляться прийняти запрошення на щорічний, благодійний, осінній бал. Для всіх нас це буде великою честю. "

Поки я читала посильний терпляче очікував осторонь.

" Напевно очікує чайові" — подумалося мені.

Та як виявилося я помилилася.

— Це також для вас.

Після цих слів він простягнув мені букет червоних троянд в виді серця, що здалося мені надто пафосним.

— Гарного дня пані.

І лише після цього він направився до службового автомобіля.

— Квіти від нового шанувальника? — з іронізував Денис і криво посміхнувся.

Я зрозуміла, що він знову сердиться. Та лише стенула плечима. Не розумію чому я маю постійно виправдовуватися? Нічого не говорячи я поклала квіти на стіл і взяла рожеву листівку в формі сердечка. Цікаво від кого ці квіти? Та прочитане здивувало мене.

" Любий Денисе!

Мені шкода, що вчора ти сприйняв все занадто серйозно. Мені б хотілося вибачитися перед тобою за свою поведінку і спробувати все виправити. "

Влад.

— Так! Від шанувальника. — стримано відповіла я. — Але цей букет призначений не мені.

Після цих слів я жбурнула листівку йому в обличчя. Денис з цікавістю пробіг по ній поглядом і враз зблід. Він схопив букет і запихнув його в відро для сміття та ж участь послідувала і записку.