Дев'ять лілей

Дев'ять лілей - неначе сніг.

Дев'ять лілей - то наш останній слід.

Розквітли в полі, де панує тінь

Ароматом своїм, зваблюючи тлінь.

Від кожної пелюстки віє страх.

Та й душа моя бачить весь той мрак.

Дев'ять лілей - як краплини чистої сльози.

Дев'ять лілей - як дарунок моїй змученій душі.

Дев'ять ночей - і світ завмер.

Дев'ять ночей - і мій слід померк.

Автор Міріада Фаєр.

Початок

Дощ лив наче з відра. В фільмах завжди лиє дощ коли має статися щось надто жахливе. Режисери впевнені, що це підсилює момент трагізму. І глядач знає, що коли в кадрі розпочинається злива - герою загрожує смертельна небезпека. Але то буває лише в фільмах. В житті дощ - це лише дощ і нічого більше. Хоча інколи наше життя дійсно схоже на фільм. На довгий і нудний серіал котрі колись були такими популярними.

Хлопець стояв на узбіччі, намагаючись сховатися від зливи на зупинці, хоча це навряд чи це було можливо. Він вже встиг промокнути наскрізь, як то кажуть "до нитки". Його одежа прилипла до тіла досить привабливого і міцного. Здається мені вже доводилося бачити його раніше. Ну так! Звісно! Він працював в нічному клубі. Всім казав, що він бармен, хоча насправді був одним з тих танцюристів, що танцюють в сріблястих трусиках і отримують за те непогані грошенята.

Мій автомобіль зупинився прямо біля нього. Хлопець посміхнувся мені і з радістю сів в машину. Вода струмочками стікала з його промоклої одежі прямо на свіжевипраний коврик мого автомобіля. Раптом мені подумалося про те, що знову прийдеться після нього все вимивати і чистити. Хлопець посміхнувся мені своєю професійною посмішкою.

— Дякую, що підібрали. Така злива прямо жах.

— Немає за, що... Тебе куди підкинути?

— Куди вам буде зручно. Бажано звісно до центрального парку, але де вже зупинитеся.

Його посмішка стала ще ширшою. Дуже привабливий; блакитні очі, світло - русе волосся, засмагла шкіра і натренероване тіло. Такого і торкнутися хочеться.

— Відвезу тебе до самого клубу якщо ти звісно не проти...

Почувши, що я збираюся підкинути його, аж до самого місця його роботи хлопець засяяв.

— Звісно ж не проти! — Зраділо вигукнув він і розкинувся на сидінні.

Тепер точно прийдеться все прибирати.

— Добре, але спочатку заскочу в одне місце місце. Потрібно дещо забрати. Надіюся ти не поспішаєш?

Відповідь була мені вже відома. Звісно ж він не поспішав. Робота в клубі розпочиналася ближче до півночі , а отже в нього було ще безліч часу. До того ж він дивився на мене як на потенційного клієнта. Так. Окрім отих безсоромних танців він ще й був повією. Надавав свої послуги інтимного характеру усім хто міг заплатити за них. Байдуже кому, чоловікові чи жінці.

Мабуть тому він нічого і не запідозрив коли замість вулички , що вела до центру міста ми звернули в зовсім протилежному напрямку і зупинилися посеред закинутих споруд, які колись були складами.

— Взагалі я думав ми поїдемо до якогось готелю. — зауважив він і хтиво посміхнувся.

— Мені б не хотілося щоб нас бачили разом. Підуть чутки.

Шепотом відповідаю я і нахиляюся до нього. Він не проти. Він знає свою справу. Справжній професіонал. Його руки обвиваються навколо моєї шиї, а м'які вуста впиваються в мої. Поки він зайнятий тим, що пестить мене, я дістаю з кармана, що знаходиться позаду крісла шприц наповнений прозорою рідиною. Лише один укол в шию і хлопець замертво падає мені на руки. Ні. Він не мертвий. Укол лише на деякий час паралізував його. Я не можу дозволити йому ось так померти і не спокутувати своїх гріхів. Він має предстати перед Богом чистим і непорочним. Бо інакше його смерть втратить увесь сенс.