Дев'ять лілей

Софія

Коли я повернулася, Денис щось швидко заховав до кишені своїх джинсів. В нього був вигляд кота, що нашкодив в кутку і тепер боїться якби його не витовкли носом.

— Як пройшла зустріч? — поцікавився він.

— Все просто супер. Орина Власівна виявилася такою милою жінкою.

Все дійсно пройшло дуже добре. Моє враження від мера Гіртені неможливо було передати словами. Орина Власівна була подібна сонцю, що зігріває усе живе. Мені здавалося, що ми з нею знайомі все життя. Вона була з тих людей які як то кажуть " свої в дошку". Я навіть трішки заздрила її сину якому пощасливилося мати таку чудову матір. Якщо чесно, коли ми їхали сюди в мене були певні сумніви. Я боялася, що місцева еліта не прийме мене, але все вийшло зовсім по іншому. В мене виникло враження, що я все життя провела тут. Що я народилася і виросла в цьому чудовому місті, що сховалося посеред гірських хребтів. І всі ці люди чудово мені відомі. Я вже встигла з деякими з них познайомитися. Наприклад з власником " Домашньої пекарні" - Іваном Федоровичем, який подарував мені власноруч зпечений хліб і цілу коробку кексів. А от помічниця Орини Власівни яка займалася волонтерством радо запропонувала мені свою допомогу на рахунок облаштування майбутнього дитячого будинку і подарувала мені мотанку.

" Це оберіг на кохання і достаток".

Пояснила вона мені.

— І я тепер повноправна господарка Вітряного пагорба. — з посмішкою проговорила я і продемонструвала в'язку ключів, які вручили мені в мерії. — Якщо бути точною то звісно не зовсім я , але ж те не міняє свого значення.

Мене розпирали емоції і я відчувала необхідність поділитися своїми новими враженнями, і новими знайомствами. Нажаль Денис моєї радості не розділяв. Я звісно розуміла, що він відчуває, але ж, що було те було. Життя продовжується і ми маємо знайти в собі сили і продовжувати рухатися далі. Він намагався робити вигляд, що він щиро радіє зі мною та виходило в нього це не надто добре. Щось турбувало його, хоча він і намагався це приховати. Я надто добре знала Дениса, щоб не помітити того.

-— Денисе... — прошепотіла я йому на вухо, обнімаючи. — Що сталося? Ти виглядаєш так нібито побачив привида.

Він повільно хитнув головою, наче намагаючись відігнати геть оті недобрі думки, що не давали йому спокою.

— Нічого. Все добре. То тобі лише здалося.

І він вимучено посміхнувся. Схоже, що пережите в Вітряному пагорбі все ще переслідувало його і не давало йому спокою. А можливо справа була в іншому?

— Денисе! Нас запросили сьогодні на вечерю і я не змогла відмовити.

Я чомусь відчувала провину за те, що не порадилася з ним. Денис похмуро подивився на мене.

— Орина Власівна захотіла познайомитися з нами ближче. Я не змогла їй відмовити. Розумієш?

Він лише похмуро кивнув у відповідь.

— З нами чи з тобою? — раптом уточнив він.

І вперше я почула в його голосі неприємні нотки іронії. Я відчула як в мені закипає кров. Таке враження ніби він ревнує. Чого б це?

— Взагалі то саме з нами. — ледь стримуючи роздратування, відповіла я. -— Ці місцеві тітоньки вже цікавилися чи є в мене хлопець. І звісно я відповіла, що заручена.

Я продемонструвала йому обручку з крихітним діамантом, яку він мені подарував коли робив пропозицію. Та схоже це не надто його заспокоїло.

— Я б з радістю залишилася б тут. І ми б змогли відсвяткувати цю подію удвох. Лише ти і я. Але вона мер і від неї багато чого залежить. Вона вже запросила своїх друзів і буде не надто гарно якщо ми відмовимо.

Мої руки лягли на його плечі і я відчула який він напружений. Я обережно почала масажувати їх. Хлопець важко зітхнув та розслабився.

— Не будь такою букою... — прошепотіла я йому на вухо. — Мені вони також не надто приємні.

— А щойно ти говорила зовсім протилежне. — з посмішкою нагадав він мені.

— Ну окрім Орини Власівни і її помічниці. Вони дуже люб'язні. Схоже, що вони вже оформили наді мною опіку.

Я, не чекаючи запрошення всілася йому на коліна і пристрасно поцілувала в вуста.

Влад

Я лежав, розкинувшись на подушках в особливій кімнаті де я приймав особливих гостей. Легка східна музика, ароматизовані свічі, що мерехтіли навколо і звичайно ж присутність Лоріана примушували моє тіло розслабитися. Після сьогоднішньої пригоди я почував себе надто збудженим і роздратованим. Той хлопець ні на мить не полишав мої думки. Доволі симпатичний, натуральний блондин, з чуттєвими, дівочими вустами і ясним поглядом сірих очей. Я його ледь не задавив. І звідки він узявся? Вибіг з книгарні наче ошпарений. Невже наш Олежка до нього загравав? Цілком можливо. Він не пропускає нагоди пофліртувати з туристами які приїздять до містечка. Те, що він за гроші пропонує певні послуги ні для кого не являється секретом. Він - місцева повія і за гроші готовий обслуговувати кого завгодно - чоловіка, чи жінку. Йому без різниці. Серед заможних мілф він користується популярністю. Та й серед чоловіків також. І це не лише тому, що він надто досвідчений в секс послугах. Він ще й уміє мовчати. Хоча якби він розкрив свого рота ( не для того щоб відсмоктати, чи вилизати) то стільки б бруду вилялося б. Схоже, що цей хлопець надто вже порядний. В ньому дійсно відчувалася ота дитяча чистота і невинність які так приваблювали мене. Він здавався надто неприступним, і саме це привернуло мою увагу. Мені лестила думка, що я зможу приборкати його наче дикого звіра.

Чомусь ці думки примусили мене посміхнутися.

Ну, що ж мій любий ангелочку, яким би ти невинним не був, клянуся, що я затягну тебе в ліжко.

Подумки пообіцяв я собі. Лоріан опустився переді мною на коліна і пильно подивився в очі. Цей хлопчик з ніжною шкірою, блакитними очима ( завдяки лінзам) і довгому, кучерявому волоссю пофарбованому в платиновий колір був моєю тінню. Схоже, що він був єдиним зі всіх тих моїх коханців, що були в мене хто кохав мене по справжньому. Або ж мої подарунки... Нещодавно я подарував йому квартиру в елітній новобудові.

— Ти надто збуджений сьогодні. Щось сталося?

— Так.

Я надто серйозно подивився на хлопця. Так. Він був вродливим та вся його врода була досягнутою завдяки косметичній хірургії і салонам краси. На відміну від нього той хлопець був справжнім.

— І, що ж такого могло так засмутити мого Володаря? - солодким голосом поцікавився Лоріан.

Його руки лягли на мої ноги і почали гладити їх. Його дотики заспокоювали і одночасно збуджували мене. Я заплющив очі і відкинув я на подушки, насолоджуючись його пестощами. Говорити йому про те, що мені сподобався інший якого я збираюся попри усе зробити своїм коханцем мені хотілося. Лоріан був надто емоційним і... Жорстоким? Так саме жорстоким. Незважаючи на те, що в наших невинних іграх він грав роль " раба" - він був жорстоким і злим. Я бачив на власні очі як він ледь не забив до смерті якогось волоцюгу лише за те, що той обізвав його підаром. Цікаво, а чи здатен він на вбивство через ревнощі? Необхідно буде перевірити.

Мої пальці занурилися в його волосся, що пахло дорогим, елітним парфумом здається

Він знав як заспокоїти мене. Справжній професіонал своєї справи. Потроху мій емоційний стан почав налагоджуватися, але раптом двері з шумом розчинилися і до кімнати увірвалася моя мати. Побачивши Лоріана і те чим ми зайняті її обличчя перекосилося від люті, а тонкі вуста розтяглися в зневажливій посмішці. Лоріан хотів було відсторонитися та я не дозволив йому цього зробити.

-Відправ свою сучку. - Наказала мати і зверхньо подивилася на мого коханця який слухняно продовжував мене задовольняти.

— Можливо ти краще почекаєш поки ми скінчимо? — з усмішкою питанням на питання відповів я. — Це ж надто небезпечно для здоров'я. Хіба ж ні?

Я побачив як на її шиї з помітними зморшками затремтіла синя жилка. Вона завжди зневажливо відносилася до мене. Завжди здавалася такою правильною , що якби не я - її син то можна було повірити в те, що вона все ще не займана. Її відношення до сексу було вже аж надто критичним. А особливо до моїх вподобань бо її віра протирічили цій содомії як вона це називала. Вона була надто віруючою. У всякому випадку місцеві жителі вважали її такою. Вона радо робила пожертви на храм Христа Спасителя де всім заправляв синочок Олени Дмитрівни - її найліпшої подруги ще зі шкільної лави. Всі вважали її ледь не святою. Навіть ідею з дитячим будинком підтримала хоча я ні на мить не сумнівався в тому, що вона сама бажає покласти свої лапки на Вітряний пагорб. Вже ж надто гарне розміщення в нього було для створення ще одного будинку розпусти. Та їй не вистачало чи то коштів, чи юридичних прав. І якби не ота дівка яка з'явилася незрозуміло звідки і висловила своє бажання викупити маєток впевнений вона б все таки отримала б його у власність. Такою була моя матінка - вона завжди отримувала те чого бажала.

— Добре...— неохоче погодилася вона і присіла навпроти, на одну з подушок, попередньо підстеливши пакет, що принесла з собою. — Нехай буде. Це ще краще. Тобі напевно вже відомо, що сьогодні до міста приїхала княгиня Ракоці?

— І, що з того? До нас багато хто приїздить. Яка мені з того користь?

Лоріан в цей час припинив своє заняття і прислухався. Я натиснув йому на голову, примушуючи продовжити. Від мене не сховалося те, як пересмикнуло мою матінку. Наче дольку лимона з'їла. Це примусило мене посміхнутися. Ох і подобається ж мені її дратувати.

— Вона молода, досить вродлива і... — матінка нахилилася до мене і змовницьки прошепотіла. — ... І незаміжня. Я запросила її до нас на вечерю і хочу щоб ти також був присутнім. І не просто присутнім, а дуже і дуже люб'язним з нашою іменитою і багатою гостею. Бо разом з титулом який вона має право передати своїм дітям, вона успадкувала чималий спадок і мова йде не лише про трастовий фонд. Розумієш про, що я?

Звісно ж я розумів бо дурником ніколи не був.

— Хочеш з моєю допомогою покрити власні борги? - глузливо поцікавився я.

Мати розлючено смикнула головою. Її бліді щоки вкрилися червоними плямами, а в світло-сірих очах затанцювали вогники нестримної лютті.

Я знаю мамо як довести тебе до сказу.

— Наші борги. — виправила вона мене. — Бо це все через твою пристрасть до чужих дуп.

— Ти мамо щось плутаєш. Хіба ж то не твоя ідея була з отим торговим центром? Вона одразу ж була програшною та ти нікого не слухала.

На якусь мить мені здалося, що вона вліпить мені ляпаса як то часто бувало в дитинстві, та вона швидко опанувала себе, бо розуміла, що я правий.

— Якби ти менше витрачав на дупи своїх коханців цього можна було б уникнути. Так, що не намагайся усю відповідальність скинути на мене. — прохолодно нагадала вона мені.

— Чого ж ти хочеш від мене? — я пильно подивився на жінку яка була моєю матір'ю.

— Ти маєш зачарувати ту дівку. Будь з нею милим і люб'язним. Жінкам це подобається.

— Вибач, та в мене трішки інші вподобання. — насмішливо відповів я, ясно даючи зрозуміти, що я не збираюся йти в неї на повідку.

— Мені плювати на твої вподобання, як і на те кому ти пхаєш свій поганий член, і куди. - вишкірилася вона. - Але з тією дівкою ти маєш бути дуже і дуже люб'язним якщо не хочеш сісти до в'язниці де в тебе будуть зовсім інші вподобання. Надіюсь ти мене зрозумів?

Вона чекала на позитивну відповідь. Інша б її не задовольнила. І я знав - вона не піде поки не почує те, що хоче.

— Так мамо... — крізь зуби відповів я. — Зрозумів...

— І сьогодні ти будеш на вечері?

— Так.

Я ледь стримувався щоб не послати її чим подалі. Вона моя матір, але вона ще та курва. Повірте мені... Я знаю про, що говорю.

— І цілий вечір ти будеш залицятися др тієї дівки, а завтра пошлеш їй букет квітів. Жінки це люблять. Незалежно від статусу.

—Саме так.

—От і добре.

Вона посміхнулася однією зі своїх огидних посмішок. Мені здається вони в неї всі огидні. І поплескала мене по щоці, наче я був її домашнім улюбленцем.

— Молодець. Отже чекаю тебе сьогодні і прохання не запізнюватися.

Останнє прозвучало як погроза.

— Стара курва... — прошепотів я їй у слід. — І коли вона вже здохне.

-Вона ж твоя матір. - нагадав про себе Лоріан, відриваючись від своєї справи.

— Краще доведи свою справу до кінця. — гиркнув я, не приховуючи свого роздратування.

Лоріан мовчки проковтнув образу і продовжив робити мені мінет. В нього це виходило досить непогано.

Денис.

Мені не хотілося йти в гості, та ще більше мені не хотілося засмучувати Софію. Вона і так робила надто багато і мені було шкода її. Можливо в неділю я вмовлю її поїхати десь в гори на пікнік. Ніяких справ. Лише гори, вона, і я. Там ми зможемо нарешті побути наодинці і відпочити від надмірної уваги місцевої еліти.

Ці думки змусили мене почуватися краще. Я весь час намагався думати про той пікнік поки ми їхали до будинку пані Веселої. Коли ми приїхали то судячи по кількості автомобілів, що стояли біля воріт тут зібралося майже усе місто, хоча Софія запевняла мене, що це звичайна сімейна вечеря. Або ж у пані Орини була надто велика родина. Отже ми ледь знайшли місце для своєї потріпаної " ауді" , яка поряд з шикарними " джипами" , і " мерседесами" інших гостей виглядала надто цього. Мабуть не на такому слідувало приїхати княгині Ракоці. Коли ми підійшли до високих воріт в мене виникло нестерпне бажання повернутися назад. Я лише міцніше стис руку Софії і жалістливо подивився на неї. Вона вимучено посміхнулася мені у відповідь.

— Це не надовго...— прошепотіла вона. — Тримайся.

— Дай мені слово, що не залишиш мене.

Софі м'яко посміхнулася мені .

— Звісно ж не залишу.

Після цих слів вона рішуче натиснула на кнопку дзвінка. Ворота одразу ж гостинно розчинилися перед нами і нас зустріла Орина Власівна власною персоною. Вона радо посміхаючись обійняла Софію за плечі і розцілувала, наче та була її родичкою. Мене ж вона привітала лише прохолодним поглядом і стриманим кивком голови.

— Орина Власівна познайомтеся будь ласка - це мій наречений Денис.

Вона радо посміхаючись простягнула мені руку.

— Дуже рада нашому знайомству. Ви чудова пара. Ви так гарно виглядаєте разом. - затараторила вона, енергійно потискаючи мою руку.

Її рука на дотик була неприємною, сухою і холодною. Не знаю, але її слова здалися мені не щирими. Щось в її погляді було неприємне. За її гостинністю ховалося щось чого я поки , що не міг пояснити.

— Але чого це ми стоїмо на дворі? Тут надто прохолодно до того ж гості зачекалися. Всім дуже хочеться познайомитися з княгинею Ракоці.

І вона поспішила до будинку. Ми з Софією взялися за руки і послідували за нею. В просторій вітальні вже зібралися гості і було їх не мало. Мене це трішки збентежило, але присутність коханої мене заспокоїла. Коли ми увійшли до середини вся увага була прикута до нас. Вірніше до Софії. Першим кого нам рекомендували був синок Орини Власівни - Влад. Той самий парубок котрий ледь не розчавив мене своїм джипом.

Він галантно вклонився Софії і навіть поцілував їй руку. Мене ж він лише окинув оцінюючим поглядом і...підморгнув. Хоча можливо це мені лише здалося.

Після нього до нас підійшло ще декілька дуже близьких друзів родини Веселих. Їхні імена як і обличчя злилися в одне ціле і єдиний кого я запам'ятав це був син Олени Дмитрівни - Назарій Іванович. Я запам'ятав, що він був священиком в церкві Воскреслого Христа Спасителя. Це був типовий сучасний священик доволі огрядної статури і з рудою, акуратно підстриженою борідкою.Його дружина, здається Ольга, мала якийсь зашуганий вигляд. Вона постійно сиділа в куточку вітальні з двома дівчатками років трьох - чотирьох. Це були їх доньки імена яких я чи то не почув, чи вони їх не називали. Окрім родини Огришко які були давніми друзями Орини Власівни. Окрім Огришків на сімейну вечерю були запрошені сусіди доволі приємна молода пара. Жінку звали Мілена, а чоловіка Давид. Прізвища я не запам'ятав. Чи то Коваленко, чи Дорошенко. Щось українське. Вони трималися осторонь і здається були запрошені заради кількості. Хоча вони були єдиними хто мені сподобався.

Після короткого знайомства турботлива господиня одразу ж запросила гостей за стіл. Де кожному було відведене своє місце. Мені ж одразу вказали, що моє місце десь там, в закутку. Орина Власівна добре знала, що ми заручені, але всеодно посадила окремо. Софію як шановну гостю посадили між господинею і її синочком який схоже почав до неї залицятися. Та коли ми вийшли після вечері на терасу подихати свіжим повітрям він раптом опинився біля мене.

— Вибач, що ледь не задавив тебе вранці. -— з посмішкою звернувся він до мене і простягнув сигарету.

— Дякую, та я не палю. — Ввічливо відмовився я і хотів було повернутися до вітальні, та він раптом перегородив мені дорогу.

Влад Головенко був значно вищим за мене, хоча і я не був низького зросту. Він зверхньо дивився на мене і глузливо посміхався, демонструючи свої білосніжні, керамічні зуби.

— Мені дійсно було б шкода якби я розчавив тебе.

Після цих слів він поклав руки мені на сідниці і міцно стис їх. Мабуть він очікував, що це має викликати в мене збудження, але нічого окрім огиди його дотики в мене не викликали. Я зробив вигляд, що не розумію до чого він хилить і хотів було піти геть, та він не дозволив мені цього зробити. На мансарді ми були одні. Інші гості вже повернулися до вітальні і до нас долинали лише уривки їх голосної розмови, і сміх.

— Не поспішай, давай познайомимося ближче. Впевнений нам є про, що поговорити.

Його пальці міцно стисли моє підборіддя. Він низько нахилився до мене. Так низько, що я відчував сморід алкоголю змішаний з дорогим парфумом. На якусь мить мені здалося, що він хоче мене поцілувати. Я зі всієї сили штовхнув його так, що він впав в горшки з хризантемами високо задерши ноги. Я щодуху кинувся до вітальні. Софія саме вела світську розмову з Ориною Власівною і її подругою. З того, що мені вдалося почути, я зрозумів, що її агітують провести наше вінчання саме в церкві Воскреслого Христа Спасителя.

— Вибачте, та нам терміново потрібно повертатися. - швидко випалив я і схопивши Софію за руку потягнув її до дверей. — Дякую за вечір. Приємно було познайомитися.

Навіть не обертаючись, крикнув я і поволік дівчину до дверей.

— Що сталося? — роздратовано поцікавилася вона, коли ми вже сиділи в своєму " ауді". — Якого біса ти вчинив цей галас?

— Мені стало зле.

А, що мені ще залишалося їй сказати? Що синок Орини Власівни який цілий вечір вдаряв за нею раптом вирішив обмацати мене?

— Тебе щось болить? Нудить?

Софія схвильовано дивилася на мене.

— І болить, і нудить...

— Можливо тебе в лікарню відвести?

— Ні. Поїхали додому. Я надто втомився.

І вона не стала сперечатися і продовжувати задавати дурні запитання. Вона важко зітхнула і подивилася у вікно.

— Добре любий, поїхали...