Дев'ять лілей

Спостерігач.

  Останнім часом я остаточно втратив інтерес до пари. Хлопець з дівчиною або ж сварилися, або ж мовчки сиділи по куткам, займаючись своїми справами. Вони були чудовою парою і мені було трішки прикро за те, що між ними пробігла кішка, а вірніше кіт. Бо схоже, що Орина Власівна серйозно збиралася одружити свого сина на дівчині.

  Я звісно не вмішувався у всі ці місцеві інтриги. Я був лише спостерігачем - хранителем місцевих таємниць. Та цього разу відбулося те, що примусило мене поступитися власним принципам і вийти з тіні.

Денис з Софією схоже знову посварилися і розбіглися хто куди. Перший час нічого не відбувалося. Я і сам не знаю навіщо( мене наче щось торкнуло) подивився в камеру і побачив в їхньому  будинку незнайомця. Я не був впевнений та мені здалося , що то чоловік. Він був одягнений в чорний спортивний костюм з капюшоном, що був низько насунутий на обличчя. Ким би не був цей таємничий гість він не бажав щоб його упізнали. Він похапцем почав збирати речі хлопця в невеличку спортивну сумку, що була перекинута в нього через плече . При цьому він боязко озирався по сторонам.

Хто він такий? Звичайний злодій? Тоді чому бере якесь лахміття? Це здалося мені більш чим дивним. Невдовзі незнайомець пішов геть, замкнувши за собою двері. І буквально через декілька хвилин до будинку увійшла Софія. 

  Вона мала дуже хворобливий вигляд і ледь ступала. Мілана і Ольга ці дві місцеві шльондри, що так вміло вдавали з себе поважних цяць, підтримували її під руки. Це мені дуже не сподобалося. Взагалі я не розумів чому вони так вчепилися в неї. В них не було нічого спільного. Хоча якщо добре подумати то все ставало зрозумілим. Вони були багатьом зобов'язані Орині Власівні. Це завдяки їй вони з вуличних повій стали шановними панянками і вельми вдачно вийшли заміж. Про їх минуле було відомо майже усім місцевим жителям, але про те намагалися не говорити.

  Ну, а старій відьмі дуже і дуже хотілося бачити своїх онуків титулованими персонами. Як то кажуть - з гразюки та й в князюки.

  Вони допомогли Софії піднятися до спальні і поклали її в ліжко. Невдовзі дівчині стало зовсім зле. Я очікував, що вони викличуть швидку та схоже ці дві шльондри і не збиралися цього робити. Вони мовчки спостерігали за тим як вона корчиться від болю. Коли ж вона потягнулася за смартфоном, Мілана першою схопила його і щосили вдарила її по обличчю.

Я бачив як вигнулося її струнке наче лоза тіло, а обличчя спотворилося від нестерпного болю. Мілана схопила її за руки намагаючись втримати на місці. На білому простирадлі з'явилася пляма крові яка стрімко розповзалася наче якась міфічна потвора. Та насправді повторами були ці двоє.

Я більше не міг на це дивитися. Скоріше за все дівчина помре від втрати крові. В кращому випадку вона втратить дитину. Мені особисто ніколи не подобалися на Орина Власівна, ні її прихвосні. Я і так надто довго терпів її, та тепер не збирався робити це і надалі. Я взяв свій телефон і набрав 101.

Денис.

  В якийсь момент я навіть повірив, що Влад звільнить мене. Та бачачи як змінився вираз його обличчя коли він нахилився наді мною, щоб зняти кайдани, я зрозумів, що помилився.

  Він хижим поглядом роздивлявся мене, наче я був звичайною річчю виставленою на продаж. Його погляд сковзнув по моїм грудях і спинився на таврові, що залишилося після моєї подорожі до іншого світу. Його пухкі вуста розтяглися в хтивій посмішці. Я заплющив очі в очікуванні нових знущань, тому й не бачив як Лоріан вдарив його по голові, напевно вирішивши, що він дійсно збирається звільняти мене від кайданів.

Влад навіть не встиг скрикнути. Його тіло з глухим звуком упало на кам'яну підлогу поряд зі мною. З розбитої потилиці текла густа, темна кров.

Лоріан дивився на тіло свого коханця і його очі заповнилися слізьми.

— Ти сам винен! — Надривистим голосом і крикнув він і пнув тіло Влада ногою. — Ти сам винен. Ти зрадив мене. Ти зрадив мене з якимось виродком.

  Лоріан голосно заридав. Та продовжувалася ця вистава не довго. Можливо декілька хвилин. Він раптом замовк і тепер вся його увага була спрямована на мене. Відчай в його очах змінився дикою люттю.

Він похитуючись, наче був п'яним підійшов до мене і з силою схопив за волосся.

— Подивися, що ти накоїв! Це ти вбив його. Ти!..

Він голосно завив наче ранений звір і щосили вдарив мене головою об стіну. Різкий біль примусив мене скрикнути. Перед очима затануцювали різнокольорові вогники.

— Тебе слід було вбити одразу. Щойно ти з'явився в цьому проклятому місті. Тебе і твою йобану шльондру.

Він знову вдарив мене. В роті з'явився неприємний присмак міді  Я сплюнув згусток крові і презирливо посміхнувся. А, що мені ще залишалося робити? Так чи інакше він всерівно вб'є мене. Тепер я в цьому не сумнівався. Він зробив все, щоб мене не шукали якомога довше. Та й навряд чи моє тіло коли небудь знайдуть.

Я більше не боявся. І єдине за чим я шкодував це за тим, що я так і не встиг помиритися з Софією. Тепер вона дійсно буде думати, що я покинув її через те кляте відео.

  Кров, що текла з мого рота викликала у хлопця ще більшу агресію і злість. І він знову вдарив мене головою об стіну. Мій погляд затьмарився, і крізь оту густу пелену, що застилала мій зір я побачив тендітну жіночу постать, що виросла за спиною мого вбивці.

Орина Власівна тримала в руці шприц наповнений якоюсь прозорою рідиною. Вона користуючись тим, що вся увага Лоріана була прикута до мене, віткнула шприц йому в шию. Хлопець похитнувся і здивовано витріщився на жінку. Його тіло судомно затремтіло. Лоріан пронизливо закричав від болю і відчаю, а потім, важко дихаючи, впав їй під ноги. Його очі закотилися під лоб, а з відкритого рота потекла рожева піна.

— Накінець виродку я тебе знайшла. — з ненавистю просичала вона і пнула тіло , яке все ще тремтіло в передсмертній агонії.

Після чого вона, навіть не глянувши на мене, кинулася до свого синочка.

— Владику, любий. Отямся. — в відчаї шепотів вона, намагаючись привести його до тями.

Нарешті їй це вдалося. Влад голосно застогнав і розплющив очі. Деякий час він здивовано дивився на матір, потім перевів свій погляд на тіло Лоріана, що лежало поряд.

— Що тут в біса сталося? — Поцікавився він.

— Тобі не варто хвилюватися. Все позаду.  Тепер все буде добре. Обіцяю. Пішли звідси.

Вона схопила Влада і виштовхала за двері, після чого повернулася до мене. Я очікував, що вона нарешті звільнить мене, та вона не поспішала цього робити.

— Вибач хлопче, але ти залишишся тут. Я не можу ризикувати своєю репутацією і дозволити щоб ти про усе, що тут сталося розплескав язиком по всьому місту.

  Вона без усякого сумніву щойно прирекла мене на довгу і болючу смерть.

—Ти повинен зрозуміти мене. Я не можу все втратити через свого недалекого синка, який являється точнісінькою копією свого покійного батечка.

— Я розумію. — Тихо відпові я і сміливо подивився її в вічі.

Жінка знітившися відвела погляд. Вона очікувала, що я стану благати її змилуватися наді мною, та я й не думав цього робити.

— Мені дуже шкода. Дійсно шкода, але я не можу відпустити тебе.

— Можливо тоді ви хоча б дасте мені відповіді на деякі мої запитання?

Орина Власівна здивовано підняла брови. Краєм ока я побачив як від стіни навпроти відділилася примарна постать і направилася до нас. Я зробив вигляд, що нічого не помітив.

— Так . Звісно мій любий.

Вона мило посміхнулася мені.

— Що ж ти хочеш почути?

— Навіщо ви вбили їх? Навіщо ви вбили тих хлопців? Навіщо ви вбили Ярошинських?

Мої запитання примусили жінку збліднути і затремтіти.

— Звідки ти здогадався? Звідки?

— Це не має значення. В мене гарна логіка. Хочете я розповім що сталося тоді насправді?

Я тягнув час. Я не хотів, щоб вона ось так взяла і пішла, і залишила мене помирати тут. І тому я намагався тягнути час як Шехерезада.

— Ви були коханкою Богдана. Він взагалі був ще тим бабієм, не пропускав ні однієї спідниці. Коли ви дізналися, що вагітні вирішили шантажувати його, та коли зрозуміли, що вам це не вдасться просто отруїли його самого і дружину з сином. Та на превеликий жаль дитина вижила. А ви були настільки охоплені жагою помсти, що навіть через роки не змогли відпустити це. Ви вбили тих хлопців тому, що  були впевнені, що один з них - син Ярошинського. Вони обоє були всиновлені. Це знали майже усі. В такому маленькому містечку як Гіртеня важко приховати подібне. Ви - божевільна. Такаж божевільна як і Лоріан. Ви навіть через стільки років не змогли відпустити ситуацію.

Я замовк, очікуючи, що вона голосно розсміється, як то буває в отих дешевих фільмах жахів і підтвердить мої слова. Розповість про те, що була молода і недосвідчена, і кохала Богдана Ярошинського до божевілля. А він покидьок так і не одружився на ній.

Тіні за її спиною почали згущуватися тепер їх було вже дві і вони були схожі на людські силуети. За цей рік мені довелося багато чого побачити дивного і тому я не надто дивувався цьому.

Жінка дійсно посміхнулася на мої слова і байдуже повела плечем.

— Ти розумний. Мені навіть шкода, що прийдеться тебе вбити, але насправді все було набагато банальніше і прозаїчніше. Я ніколи не кохала Богдана Ярошинського. Я взагалі ніколи нікого не кохала. Чоловіки мало приваблювали мене. Хтиві, тупі виродки. Я вбила тих двох педиків, але я не вбивала Ярошинських. Гадаю тобі варто дізнатися про те, що сталося тоді насправді.

Вона опустилася в одне з крісел і налила собі в келих вина. Тіні , а тепер їх було ще більше затануцювали навколо неї в якомусь божевільному танку, та вона зовсім їх не помічала. Вона посміхнулася і почала свою сповідь.