Дев'ять лілей

Софія 

Засідання так званого жіночого клубу " Обійми надії" відбувалося кожної п'ятниці в кав'ярні тієї самої книгарні в якій ми з Денисом пили каву по приїзді до Гіртені. Хоча як виявилося згодом це був єдиний книжковий магазин у всьому місті. Для цієї мети кав'ярню зачиняли для інших відвідувачів. І все це лише для того щоб купка старих пліткарок могли перемити кістки своїм знайомим і незнайомим також. До жіночого клубу входили самі поважні пані Гіртені. Окрім Олени Дмитрівни і Орисі Власівни, яка сьогодні не змогла бути присутньою через раптову хворобу, мене познайомили ще з директоркою школи яка так раділа знайомству зі мною як тільки може радіти людожер своїй жертві. Здається звали її Наталія Володимирівна. Потім до мене підскочила невисока , повненька жіночка з широкими, чорними бровами і яскраво нафарбованими, червоною помадою пухкими губами. В неї було коротке волосся фіолетового кольору яке завжди асоціюється з такими от персонами. Вона відрекомендувалися як Світлана Григорівна — головна лікарка місцевої лікарні. Вона довго тисла мені руку і запевняла, що я можу звертатися до неї будь коли. А якщо я завагітнію то вона сама буде слідкувати за моєю вагітністю бо для неї це велика честь допомогти нащадку князів Ракоці з'явитися на світ. Вона і Ольгу лікувала від безпліддя, а тепер в тої аж двоє прекрасних донечок і вона знову на очікує третю дитину. Але то поки дуже великий секрет. Я подякувала і запевнила, що поки, що її послуги мені не знадобляться так як я не збираюся поки, що вагітніти. Окрім них тут була ще й Мілана - сусідка Орисі Власівни. Це була молода жінка з зовнішністю фотомоделі. Висока, струнка, з довгим, хвилястим волоссям насиченого каштанового кольору і сірими очима які з насмішкою дивилися на всіх і вся з- під пухнастих вій. Та як не дивно мені вона подобалася. У всякому випадку вона була справжньою на відміну від інших. І вона була єдиною хто не чіплявся до мене з дурними пропозиціями. Як от Олена Дмитрівна яка раптом почала нахвалювати сина своєї подруги. І розумний, і красивий, і свій власний бізнес має от тільки з дівчатами йому не щастить. Бо всі дівчата тільки і думають про його гроші, та статус. А йому потрібна дівчина по ньому. І коли вона це говорила то так пильно дивилася на мене ніби ми вже були чоловіком і жінкою. Ну для мене не було секретом, що Орися Власівна поклала на мене око. Вірніше на мій титул, бо грошей в мене не було. 

Коли нам подали каву і тістечка, до кав'ярні, незважаючи на табличку " закрито" увійшов низенький, чоловічок з круглим животиком і лисою головою, що здається росла прямо з плечей. 

— Доброго вечора прекрасні пані! — доброзичливо привітався він. 

Судячи по тому як жінки радісно закивали йому у відповідь я зрозуміла, що він подобається усім без виключення. Його маленькі оченята якогось незрозумілого кольору зупинилися на мені і він з широкою посмішкою направиася до мене. 

— Пані Софія Ракоці? Ваша світлість! Я неймовірно щасливий вітати вас в своєму скромному закладі. Я Тарас. Для вас просто Тарас.— на одному подиху вимовив він, простягуючи мені пухку руку. 

Я розгублено потисла її. На дотик вона здалася мені надто неприємною; гарячою і мокрою від поту. Його обличчя також, незважаючи на прохолодну погоду, було вкрите крапельками поту. І ще цей запах... Запах сексу. Ніби щойно в нього був статевий акт. Я знаю, що це звучить як безумство, але я надто гостро реагувала на різноманітні запахи як і Денис. 

— Щось не так? — схвильовано запитав він, помітивши як я зблідла. 

— Ні. — Я вимучено посміхнулася йому. — Ваш парфум... Він надто цікавий. 

Ну не могла ж я сказати, що мене нудить від того тягучого і надто солодкого аромату. Мої слова він сприйняв як комплімент. 

— Це щось з тих парфумів якими користуються чоловіки і жінки. Забув як вони називаються. 

— Унісекс... — автоматично відповіла я. — А ви не підскаже, що це за парфуми? Я б хотіла придбати їх для свого нареченого. 

— Чесно не пам'ятаю. Щось не по нашому. Якщо цікаво я вишлю вам фотографію коробки. Та можете он в пані Олени запитати це вона мені подарувала. Її син також ним користується. Дуже, дуже був радий нашому знайомству. 

Він кумедно вклонився і поцілував мою руку. 

— Я також дуже рада нашому знайомству. — Розгублено відповіла я. 

Чесно кажучи він залишив по собі вкрай неприємне враження. Все це напевно через отой парфум який здався мені надто нав'язливим і тягучим хоча пан Тарас був точно таким же; надто солодким і надто нав'язливим. 

Тим часом він підійшов до стійки, за якою стояла усміхнена дівчина - бариста. Враз його доброзичливість як рукою зняло. Дівчина привіталася та у відповідь не почула навіть слова. 

— А де Олежка? Знову прогулює? Ти б йому хоча б зателефонувала. — одразу ж приступив він до справи 

Дівчина винувато дивилася на нього. 

— Пане Тарас, я телефонувала та він поза зоною. — почала виправдовуватися вона. — Він казав, що його матір дуже хвора. Може до неї поїхав? А там в полонинах самі знаєте який зв'язок. 

— Він вже не вперше прогулює роботу. Якщо прийде скажеш, що він тут більше не працює. 

— Але пане Тарасе....

— Ніяких " але" . Мені такі працівники не потрібні. На його місце десять таких знайдеться. 

Після цих слів він зник за дверима, що скоріше за все вели до його кабінету. Ні. Все таки він доволі неприємний тип. 

 Після приходу пана Тараса всі враз згадали, що дома їх чекають термінові справи і почали збиратися. Пані Олена з Ольгою запропонували відвести мене додому, та я вічливо відмовила, мотивуючи це тим, що мені ще потрібно заскочити до магазину і щось прикупити на вечерю. Хоча якщо бути відвертою я просто хотіла побути наодинці з власними думками і сама з собою. До того ж від кав'ярні до будинку де ми мешкали, було всього лише два квартали які я могла пройти пішки. В мене виникла думка зателефонувати Денису, але щось спинило мене. Він вранці мав хворобливий вигляд, не варто його турбувати. 

Влад.

Лоріан мешкав на останньому поверсі дев'ятиповерхівки в просторій квартирі - студії, вікна якої виходили на гірські схили Карпат. Я подарував йому її на річницю нашого знайомства. Це був наш райський куточок, оазис спокою. 

Я прийшов до нього в надії отримати те чого мені не вдалося отримати від того хлопчиська. Чесно кажучи, я сподівався, що мені вдасться його " уламати", або ж залякати. Та коли він пригрозив мені в його очах було стільки рішучості і лютті, що в мене не виникло ніяких сумнівів в тому, що так він і зробить. Звісно коли він остаточно зомлів я міг скористатися його станом, але ні... Мені хотілося більшого. Мені хотілося щоб він хотів мене так само як я його. Щоб він сам попросив мене про це. Думки про нього розпалили мою пристрасть і тому коли я увійшов до квартири Лоріана я був сповнений рішучості задовольнити свої бажання нешгацно. Та побачене примусило мене забути про мої наміри. 

В квартирі був повний безлад. Повсюди валялися черепки битого посуду і зімяті речі. Що тут сталося? Таке враження ніби тут побувала банда вандалів і вщент рознесла квартиру яка ще учора була взірцем елегантності, гарного смаку і статку. Моє серце налякано закалатало в грудях від побаченого. А, що якщо щось трапилося з Лоріаном. Я чув про те, що сталося з Вадимом. 

Хлопець працював в моєму клубі. Він був стриптизером і звісно ж отримав він цю роботу через моє ліжко. Напрочуд пристрасний хлопець якому подобалися наші ігри. Мої почуття до нього були майже такими ж як і до Лоріана. І якби не той нещасний випадок в горах між нами могло б спалахнути щось більше чим звичайний секс. Проте сталося те, що сталося. Я навіть ловив себе на думці, що сумую за ним. І навіщо він поперся в ті гори? Я не помічав щоб він був любителем активного відпочинку. А, що якщо щось трапилося і з Лоріаном? Від цієї думки мені зовсім стало кепсько. Я вбіг до просторої кімнати яку майже всю займало ліжко. Ліжко на якому ми з Лоріаном провели стільки чудових годин. 

Хлопець сидів на ньому в одному прозорому, жіночому пенюарі, притискав до грудей білосніжного ведмедя і плакав. Він виглядав таким нещасним, що серце моє стислося від неймовірного болю. На перший погляд він ніби був в порядку проте його стан налякав мене. А, що якщо його побили? Якось це вже намагалися зробити через його орієнтацію, але тоді я все залагодив. Не думаю, що ті виродки знову б наважилися на подібне. Хоча хто ж їх знає. Завжди знайдуться інші божевільні. 

— Лоріан! Що з тобою? Що сталося? — налякано вигукнув я, кидаючись до нього. 

Хлопець навіть не глянув на мене. Він лише ще міцніше притис до грудей ту іграшку. 

— Лоріан, любий, що з тобою?

Я спробував обміняти його та він глянув на мене таким поглядом ніби я був йому ворогом і він люто ненавидів мене. Це вразило мене і примусило відсахнутися. 

— Я вб'ю його. Вб'ю того виблядка. — прокричав він, розмазуючи по щокам сльози. 

— Про, що ти Лоріан? Кого ти вб'єш? — ласкаво прошепотів я, витираючи його сльози. 

Хлопець голосно схлипнув і з ненавистю подивився на мене. Якби поглядом можна було спалювати я б неодмінно перетворився б на купку попелу. 

— Того виродка. Я бачив його з тобою. Я бачив  як ви кохалися? 

— Ти, що? Слідкував за мною? 

Мої почуття були змішані. Я відчував злість на те, що він посмів втручатися в моє особисте життя і одночасно мені було це приємно. Отже я дійсно був йому не байдужим, хоча можливо він просто боявся конкурента. 

— Я бачив як ти зайшов до його пентхауса і не стримався. 

Лоріан винувато дивився на мене. 

— Дурненький... — прошепотів я і обійняв його за тремтячі плечі. — Невже ти ревнуєш мене?. 

Він кивнув і знову голосно схлипнув. Я з задоволенням вдихнув аромат його парфумів солодкий і пристрасний. 

— Але ж ні до Олежки, ні до Вадика ти не ревнував. Що ж зараз сталося? 

Я стиснув пальцями його підборіддя і пильно подивився в почервонілі від сліз очі. 

— Я бачив як ти дивився на нього... На тих ти так не дивився. 

Його відповідь примусила мене посміхнутися. Отже він дійсно мене ревнував. Цікаво... 

— І як я на нього дивився? 

— Наче він тобі надто дорогий.

Я голосно розсміявся. 

— Тобі не варто хвилюватися так. — спробував заспокоїти я його і в підтвердження своїх слів поцілував його в вуста. 

Я відчув як напружився його тіло в моїх обіймах. Я надто добре знав свого хлопчика. І я знав як задобрити його. Моя рука сковзнула по його мускулястому животі і стисла член який одразу ж відгукнувся на мої пестощі. Зазвичай домінантом був я, але в окремих випадках ми мінялися ролями. І тоді я дозволяв йому бавитися собою так як йому хотілося, а Лоріан не був вже таким аж надто ніжним і несміливим яким здавався на перший погляд. Інколи він міг доволі жорстоким, навіть зі мною — своїм божеством. 

— Той хлопчисько він цікавить мене лише тому, що посмів відмовити мені от і все. 

Прошепотів я, нахиляючись до його паху. Він нервово затремтів і не стримав стогону коли я обхопив його член вустами. 

— Пообіцяй, що ми зробимо з ним це разом.

 Я здивовано підняв на нього очі. Раніше я ніколи не помічав його бажання брати участь в груповусі. 

— Добре все, що захочеш. Зробиш з ним все, що захочеш. 

Пообіцяв я йому і повернувся до нього спиною. Цього разу він головний. 

Софія 

Я одразу ж зрозуміла, що щось не так, варто мені було глянути на темні вікна нашого будинку. Можливо Денис просто заснув? Двері в будинок були розчинені навстіж, і це вселило в мене тривогу. Я швидко кинулася сходами до будинку. 

Всередині було темно і холодно, а ще смерділо алкоголем і блювотинням. Я тремтячою рукою натиснула на вимикач і вітальню залило яскраве світло. Денис лежав на підлозі біля столу на якому стояли склянки з недопитим вином. Пуста пляшка закотилася до самого дивану. Моє кохання лежало, увіткнувшись обличчям у власне блювотиня з голою дупою. 

Я на якусь мить застигла навіть гадки не маючи, що робити? Я не могла повірити в те, що він напився. Він ніколи раніше не пив так багато. Хоча здається я не пам'ятаю щоб він взагалі пив щось міцніше за сидр. Можливо варто викликати швидку? Я вже почала набирати номер коли щось зупинило мене. Уявляю як завтра про це буде гудіти все місто. А пані Орисі і Олені це дасть додатковий повід щоб почати нахвалювати їхнього золотого Владика. В цей час Денис застогнав і спробував піднятися та посковзнувся на власному блювотині і знову впав в нього, при цьому засміявшись дурниковатим сміхом. 

Я схопила його попід пахви і спробувала підняти. Та не тут то було. Він не відрізнявся надто міцною статурою, але він був чоловіком, а всі чоловіки важкі. В цьому я вже впевнилася на власному досвіді. До того ж він ще й намагався вирватися і навіть вдарити мене. При цьому він вперто бурмотів, що так просто не здасться і якщо я спробую то він мені все відірве. Навіть якщо це буде коштувати йому життя. Незважаючи на ці незрозумілі мені погрози я все ж доволокла його до ванної кімнати і кинула в ванну прямо в одязі. А, що я ще могла зробити? Теплий душ трохи привів його до тями. У всякому разі він хоча б упізнав мене, але на всі мої запитання і спроби вияснити, що трапилося він відповідав дурною посмішкою і незрозумілим бурмотінням. 

Нарешті я змогла змити з нього сліди його обіду і лише після цього витягла з ванни наче малу дитину. Денис більше не намагався чинити спротив, навпаки. Він слухняно дозволив мені зняти з нього мокрий і брудний одяг і загорнути в рушник. Раптом він посковзнувся і ледь не впав та мені вдалося його втримати. Денис обійняв мене так міцно наче це були наші останні обійми. 

— Ти ж не покинеш мене правда? — раптом прошепотів він. 

— Звісно, що ні. 

В цю мить він був таким нещасним, таким безпорадним, що я просто не могла відповісти по іншому.