Покинутий шпиталь Святої Марії

У четвер Ентоні з Еріком провели репетицію. Цього разу все було куди як серйозніше того випадку, коли вони потрапили до підвалу. Вони заздалегідь обговорили всі аспекти плану, буквально вивчили його напам'ять і продумали кожен крок для кожного з можливих випадків. Тренувалися вони у кімнаті Еріка. Вона, звісно, в жодне порівняння не йшла з холом шпиталю, але, як Ерік правильно помітив, у просторому приміщенні буде простіше, якщо вони зможуть у тісному.

У п'ятницю після уроків Ентоні ходив до шпиталю, щоб попередити Айзека та попросити його про допомогу. Той обіцяв зробити все, що буде в його силах. На більше Ентоні і розраховувати не наважувався.

Через те, що цього разу план був у рази небезпечніший, хвилювань було вдвічі більше. Ентоні знову не міг заснути напередодні, але тепер, замість просто вовтуження в ліжку, перечитував старі газети: це хоч би могло бути корисним.

У суботу Ентоні прокинувся близько полудня і почувавсянапрочуд бадьорим. Після душу та сніданку-обіду стало взагалі чудово, і це було добре. Попереду був напружений вечір.

Зібравши всі необхідні речі, він сказав матері, що йде гуляти з друзями, і перепросив за те, що його не буде на чаюванні з мадам Бернадетт, попросив передати їй привіт і “дякую”.

― А “дякую” за що? ― з підозрою запитала мати. Ентоні лише посміхнувся у відповідь.

― Якщо мадам захоче, вона тобі розповість.

Мамі залишалося тільки похитати головою та відпустити його. Ентоні сподівався, що цього разу він зможе повернутися додому без переломів та синців. Ні, не так. Він мав повернутися цілим, неушкодженим і живим. Інакше у всьому цьому не буде жодного сенсу.

Ерік чекав на нього біля під'їзду. Його рюкзак був помітно більший і важчий, ніж в Ентоні, але було несхоже, що Еріку важко його нести.

― Нічого не забув? ― запитав він в Ентоні. ― Я за списком збирався, якщо що, але раптом ти щось згадав за ніч.

― Не згадав, ― пробурмотів Ентоні. ― Йдемо. Нема чого відкладати.

― А я так хотів почекати ще хоч пів секунди, ― театрально зітхнув Ерік і посміхнувся. ― Звичайно, йдемо. Виглядаєш жахливо зібраним, невже так сильно хвилюєшся?

Ентоні закотив очі й попрямував до шпиталю. Він вважав за краще не відповідати на це питання, але в голові так і крутилася думка про те, що за напрочуд короткий термін Ерік почав розуміти його емоції чи не краще, ніж це робив сам Ентоні.

Дорогою вони здебільшого йшли мовчки, лише зрідка перекидаючись фразами щодо їхнього плану. Ерік повторював деталі вголос, а ось Ентоні рази зо три питав, а чи не забули вони ліхтарі або щось ще. Коли вони дійшли до паркану, Ерік не витримав, схопив його за руку та розвернув до себе.

― Дивися мені в очі і повторюй за мною, ― суворо наказав він. ― Все.

― Все…

― Буде.

― Буде.

― Добре.

― Добре.

― А тепер все разом і без твоїх нервів.

― Але якщо ми чогось не врахували?! ― обурився Ентоні. ― Що, якщо поспішаємо, що, якщо буде знову як у той раз, тільки цього разу постраждаєш ти чи ми обидва, і не зможемо вибратися…

― У нас немає часу відкладати ще, ― різко перебив його Ерік. ― І цього разу ми підготувалися максимально добре, ти це знаєш. Ти повинен розуміти, що накручуєш сам себе, і якщо щось піде не так через твої нерви, звинувачувати ти теж будеш себе. Тому час взяти себе в руки, Ентоні. Все вдасться. Просто будь у цьому впевнений, інакше вони переконаються в тому, що мають шанс, ― з цими словами Ерік ткнув пальцем у бік шпиталю.

Ентоні нервово ковтнув слину. Легше йому не стало, скоріше, навпаки: через слова Еріка, сказані з натиском, до горла підступила нудота, а в голові почало паморочитись. У такому стані Ентоні справді міг облажатись, і тоді він підставить не лише себе, а й Еріка. Просто чудово.

― У вас все в порядку? ― невпевнено запитав Айзек, який раптом з'явився біля паркану. Ентоні повернув голову до нього, побачив звичні переливи сонячних променів у тілі привида і несподівано виявив, що йому стало легше. Нехай відпустило не остаточно, але тепле світло Айзека змусило відволіктися від поганих думок і на мить ухопитися за єдину потрібну: у них все має вийти.

― Ні, Ентоні рознервувався, ― пробурчав Ерік невдоволено. Здається, він був уперше таким, відколи його знав Ентоні. Однак, причина поганого настрою хлопця стала зрозумілою, варто було Ентоні заспокоїтися і подивитися на ситуацію з боку.

― Не я один, зважаючи на все, ― пробурмотів він, висмикуючи долоню з руки Еріка. ― Втім, це дрібниці. Ідемо, до заходу сонця півтори години, а нам ще потрібно підготуватися.

― Ти так і не скажеш мені, що ви задумали? ― запитав Айзек.

― Ні, ― похитав головою Ентоні. ― Сам побачиш. Не хочу озвучувати на території шпиталю.

― Розумію.

***

― Що вони задумали? ― прошипів Семмі тихо, вслухаючись у голоси живих та Айзека. ― Ще й прийшли проти ночі… Це не добре.

― Та що ти кажеш, ― невдоволено обізвався Майкі звідкись зі стелі. ― Кожен їх візит не обіцяє нічого доброго. Треба було вбити хлопця першого ж вечора, коли він був тут, але ти тягнув кота за яйця, і дивись, що з цього вийшло! Нас лишилося двоє!

― Ну і що з того, що двоє? ― огризнувся Семмі, а потім криво посміхнувся. ― Ці слабаки самі обрали смерть. Нехай вони пішли, але їхня сила досі тут.

― Ми й так мертві, ― холодно нагадав Майкі. Голос його був крижаним. ― Я забув про це, але хлопчик із дивовижною завзятістю нагадує про це кожному з нас. Ми вже померли, а це існування, засноване на ненависті. Це що завгодно, але не життя.

― Мені здається, що я чую у твоїх словах бунтарські нотки, — тон Семмі різко змінився. Тепер він був ворожий і злий. ― Чи не збираєшся ти повторити долю Стена і самостійно прийти до Ентоні з проханням відпустити тебе?

Майкі не відповів. Втім, Семмі напевно знав, якою могла б бути відповідь, це вже було очевидно.

― Я не можу тебе зупинити, ― заговорив він знову, тихіше, ― але ти повинен розуміти, що це буде початком кінця. І вже повір, не мого. Нехай ти підеш, але всі ті душі, які ти поглинув, залишаться тут, залишаться в мене, і я нарешті зможу вибратися з цього бісового шпиталю.

Відповіді не було. Семмі раптово відчув, що в морзі він залишився сам.

***

― Ця?

― Ця, ― кивнув Айзек, зупиняючись перед палатою першого поверху. ― Вікно вже вибите й очищене від скла, фанеру з нього я зняв, тож у вас буде шлях до відступу. До того ж, вікно виходить у внутрішній двір, світло не буде помітне з міста, як і шум. Якщо ви не збираєтеся щось тут підривати, звісно.

― Не збиралися, ― квапливо заспокоїв його Ентоні. ― Дякую тобі.

― Мені ж можна буде подивитися на підготовку? ― спитав Айзек обережно. Ерік тим часом підійшов до дверей і штовхнув їх. Вони були навіть не в самомупоганому стані. Якщо завалити їх якими-небудь меблями, вийде більш ніж пристойна барикада.

― Можна, ― кивнув Ентоні, заходячи в палату слідом за Еріком. ― Тільки не коментуй, будь ласка. Я б не хотів, щоб про це стало відомо раніше потрібного. Навіть якщо Майкі зараз підгляне і передасть те, що побачив, Семмі, я сподіваюся, що половини вони просто не зрозуміють. Не хотілося б псувати ефекту несподіванки.

― Я зрозумів, ― кивнув Айзек. ― Але, чесно кажучи, мені досі здається, що ви ризикуєте більше, ніж зазвичай, вирішивши залишитися тут після заходу сонця.

Ентоні важко зітхнув. Звичайно, вони ризикували. Ризикували так сильно, що можна було вже заволати від страху перед майбутньою операцією.

Кімната, в якій вони збиралися провернути вигнання одразу двох примар, підходила ідеально: тут був шлях до відступу, тут було чим зачинити двері й тут було достатньо місця, щоб розвернутися втрьох. Старе ліжко та пара тумб були відмінним матеріалом, щоб заблокувати двері. Коли вони втрьох опинилися в кімнаті, Ентоні дістав з рюкзака молоток і цвяхи. Настав час будувати пастку.

― Звісно, ми ризикуємо. Але цього разу ми більш підготовлені. Фактично ми продумали всі варіанти розвитку подій, на які нам вистачило уяви, ― сказав він, приймаючись забивати перший цвях у стару паркетну підлогу. ― Не стали розглядати хіба що ті, в яких з'являються інопланетяни.

Ерік тихо розсміявся. Зі свого рюкзака він уже діставав купу дротів та якоїсь іншої техніки. Їхня нервова напруга потихеньку спадала, у міру того, як проходила підготовка. Просто чекати виявилося набагато стомлюючішим, ніж брати безпосередню участь у процесі.

― Ну, те, що ви заздалегідь зробили для себе запасний вихід, це наочно показує, ― зітхнув Айзек. ― Але все ж таки... Вночі тут проти вас буде два привиди на вас двох. Якщо навіть ви зможете вискочити у вікно, де гарантія, що вже на вулиці вас не затримає один із них?

― З ймовірністю у вісімдесят відсотків нам доведеться боротися тільки з однією примарою, ― сказав Ентоні, беручисьза другий цвях. ― Я впевнений, що Майкл Метц сам чекає на можливість поговорити.

― І звідки така впевненість? ― похмуро запитав Айзек. ― Він такий самий темний привид, як і всі інші, Ентоні. Вони монстри, які втратили все людське, у них залишилася лише ненависть.

― Якби в них залишилася тільки ненависть, я не зміг би їх просто позбутися, ― похитав головою Ентоні. ― Вони все ще люди. Озлобилися, ненавидять світ, але люди. Не знаю, як це нормально пояснити, але я це просто знаю. І все, що трапилося тут, лише підтверджує це.

― Ти впевнений, що навіть Семмі ще людина? ― запитав Айзек.

― Я теж спитав у нього про це в першу чергу, ― подав голос Ерік. Він уже розгорнув свої кабелі та проклав їх у дальній частині кімнати.

― Так, я впевнений, ― твердо відповів Ентоні. ― Просто я ще не знаю, з якого боку підійти, щоб отримати цьому докази.

***

Майкл не став сидіти в морзі до заходу сонця. Нехай день був і ясний, але сонце вже хилилося до горизонту, і в шпиталі було достатньо довгих тіней, щоб він міг майже вільно пересуватися. Семмі вгадав: Майкл був готовий покинути це прокляте місце раз і назавжди, попри наслідки. Зрештою, вони вже не будуть його проблемою, з наслідками розбиратиметься дурний нахабний хлопчик, який примудрився відпустити вже двох товаришів Майкла.

І все ж, було так принизливо просити допомоги у хлопчика... Особливо у хлопчика, який любив ритися в минулому, в темних куточках минулого. Особливо у хлопчика, який, відпустивши його, міг померти від руки Семмі того ж вечора. Як же це все дратувало.

Опинившись біля кімнати, де зачинилися горе-екзорцисти, він завмер, прислухаючись до слів розмови, що долинали з-за дверей. Те, що цього разу вони здогадалися не вести битву на території ворога хоча б частково, заспокоювало, проте цього все ж таки було недостатньо. Із заходом сонця весь шпиталь перетвориться на їхню територію, хлопчикам буде складно втекти.

"Вони все ще люди", ― почулося з-за дверей. Якби Майкл ще дихав, у нього перехопило б подих від цих слів. Перед очима промайнули перелякані обличчя людей і привидів, яких він поглинув. Хіба він ще людина? ― "Озлобилися, ненавидять світ, але люди".

Напевно, він все ж таки недооцінює хлопчика. Залишається сподіватися на те, що недооцінює.

***

― Тобто з якого боку підійти до Майкла, ти знаєш? ― спитав Айзек стомлено. ― Звучить дуже самовпевнено, Ентоні. Я не намагаюся тебе відмовити, але подумай про свою безпеку.

― Я про неї подумав, ― різко відказав Ентоні, продовжуючи підготовку. ― Цього разу подумав. Жодних дурниць та моргів. Якщо щось піде не так, ми кидаємо все і йдемо.

― А якщо…

― Ти не відповів на його запитання, Ентоні, ― раптом почувся голос істоти, яка точно не заходила в кімнату разом з Еріком, Ентоні та Айзеком. ― Ти знаєш, з якого боку підійти до мене?

Усі різко завмерли. Ентоні так і сидів на підлозі, занісши молоток для удару, Ерік схилився над своїм рюкзаком, але не встиг випростатися, Айзек просто завмер і зараз ніби зблід. Це безперечно був Майкл Метц: трохи раніше, ніж планувалося, але, можливо, це навіть на краще. Ентоні поволі відклав молоток.

― Містере Метц? ― обережно спитав він, повільно підводячи голову і озираючись. Він і на мить не мав ілюзій про те, що барикада перед дверима зупинить того, хто не мав тіла і був одночасно в кожній речі й навіть у кожному камінчику стін шпиталю.

― Ні, королева Вікторія, ― огризнувся привид. ― Я поставив питання. Від твоєї відповіді, Ентоні, залежить успіх всієї твоєї подальшої дурної операції. Ти ж розраховуєш утримати мене тут, щоб я не доповів Семмі про те, що ви підготували, чи не так? Гарний план, але якщо не спрацює, ти й твій дружок ― трупи.

Ентоні повільно видихнув повітря. Майкл вловив їх план, добре вловив, але все ж таки не всі його тонкощі. Навіть так, його дійсно варто було втримати та дати правильну відповідь на питання, інакше будуть проблеми. Щоб заспокоїтись, Ентоні зробив глибокий вдих і повільно підвівся на ноги. Голос примари звучав звідусіль: від стелі, від стін, від підлоги, але Ентоні вирішив дивитися на двері, ніби Майкл зайшов через них.

― В архівному зведенні міста, в газетах, ви часто згадувалися, ― почав Ентоні. ― Матеріалу було справді дуже багато, але кожен видавець був різної думки про вас, містере Метц. Тому я зрозумів, що той підхід, який спрацював із Вестоном Армстронгом, не спрацює з вами. Фактично, він ні на кому більше не спрацює, і я був наївним ідіотом, коли думав, що це не так.

Почувся смішок. Схоже, початок Майклу скоріше подобався, ніж навпаки. Це підбадьорювало, отже, їх поки що не вбиватимуть і не мучитимуть галюцинаціями.

― І коли я зрозумів, що навіть якщо вивчу весь матеріал із газет про вас, то навряд чи зможу з ним щось зробити, чи дізнатися істину… Розмова з містером Стросіном підштовхнула мене до іншої думки. Тому сьогодні я прийшов сюди просити, щоб ви мені самі розповіли про себе. Будь ласка.

У кімнаті зависла тиша. Це був один із ключових моментів їхнього плану: якщо зараз Майкл погодиться говорити, то ймовірність успішного вигнання примар злетіла б до цілком реального показника. Якщо ж він відмовиться і піде доповідати Семмі, то Ентоні з Еріком варто було б негайно йти зі шпиталю, покинувши абсолютно все, що вони встигли тут розставити. План вважався б успішно виконаним, навіть якби вони не вигнали жодної примари, але змогли б повернутися додому живими та неушкодженими.

― Ти розумніший, ніж здаєшся на перший погляд, Ентоні Ебшир, ― нарешті відповів Майкл. ― Добре. Я розкажу тобі. Влаштовуйся зручніше. Твій друг може продовжувати робити, що він там робить, та й Айзек може залишитися, якщо вже так хоче. Я людина віруюча, тому коли я закінчу, натомість хочу, щоб ви відпустили мені мої гріхи.

Ентоні машинально облизав губи. Спрацювало.

― Домовилися, ― кивнув він і повільно опустився назад на підлогу. Семмі не вийде з підвалу до заходу сонця, можна трохи розслабитися і просто послухати розповідь. Для цього вони, власне, сюди і прийшли, чи не так?

― З вашого дозволу, я опущу деталі свого дитинства і більшої частини "земного" життя, ― почав Майкл, і Ентоні помітив, що тепер його голос звучить не звідусіль, а ніби від однієї з тумб, якою вони зачинили двері і на яку дивився Ентоні. ― У ній немає нічого цікавого, крім моєї непоганої кар'єри льотчика та величезного нарцисизму. Тому що я був гарним хлопцем і тому, коли практично вся моя шкіра згоріла, це було все одно, що кінцем життя для мене.

Це Ентоні знав. Про це було написано у всіх газетних статтях, які йому вдалося знайти, і навіть в інтернет-матеріалах, які Айворі з Елішею для нього розкопали. Втім, перебивати Майкла він не мав наміру: не можна переривати сповідь, тим паче якщо ти не священник.

― Хоча, знаєте, я, напевно, зміг би з цим змиритися, якби не постійні нагадування навколо про те, яким я був раніше, ― останні слова пролунали зло і з натиском. Ентоні мимоволі напружився. ― Кожен чортів журналіст норовив помістити у своїй паршивій газетці мою стару фотографію та ту мумію, якою я став. Це було огидно… Не дивно, що молода й запальна людина, якою я тоді був, розлютилась не на жарт. У моєму стані це була вражаюча розкіш. Мої опіки погано гоїлися, у них почала розвиватися якась інфекція. Вона мене й убила. Я чудово пам'ятаю цей день: до біса сонячний день, коли все моє тіло нестерпно боліло і свербіло, а кожен опік кровоточив. Навіть кінська доза морфію мені вже не допомагала, тому що я став чортовим наркоманом на цьому знеболювальному. Тоді я помер. І потім почалося найстрашніше.

Ентоні, затамувавши подих, слухав і дивився, як у променях сонця, що заходило в лісі, проступають обриси справжнього тіла Майкла Метца. Він не був високим, як Армстронг, і не був плечистим, як Стросін. Насправді він, можливо, навіть був нижчим за Ентоні, але при цьому він створював враження того типу людей, які з одного удару можуть відправити в нокаут Голіафа і не почухатися. Його постава була ідеально рівною, хоча він сидів на тумбі, закинувши ногу на ногу. І Ентоні міг впевнено сказати, що коли він говорив про свою красу, то не перебільшував. Майкл був майже такий гарний, як Айзек. Його єдиного з примар не зачепили власні спогади про отримані рани. Можливо, тому, що він ніколи не бачив себе після отримання опіків.

Ентоні сидів на підлозі та слухав історію Майкла, поки сонце повільно хилилося до горизонту.

___________________

Дякую @mitra_surik за вичитку