Блог Сорока

#Відгук_Сороки

Це фільм про материнство. Але не тільки. Це фільм про те, як важливо говорити вголос, коли тобі погано, про пошук внутрішньої опори, про внутрішнього звіра, про те, що жінка є богинею, про те, як важливо не відгороджуватися від світу, тому що можна знайти допомогу, якщо тільки її шукати. Допомогу в чужому досвіді, у книзі, у партнері, будь-де. Тільки треба почати шукати.

І ми поговоримо про два аспекти фільму: художню складову як історії і про сенси.

Якщо говорити з точки зору самої історії, то фільм, на мій погляд, ідеальний. Сюжет, діалоги, внутрішні монологи, картинка, гра акторів (особливо акторки головної ролі) — усе ідеально, і за все мають дати «Оскара». Чи вже дали? Не досліджувала. І музика. Пісні, які підходять моменту, просто ідеально підібрані. Тобто цей фільм не можна було зняти краще, а гірше він бути не міг би за визначенням. Настільки глибоко проник у моє серце, що я б радила подивитися абсолютно всім. І це при тому, що я не мати (поки що).

Сенси в історії виникають одразу і переходять від одного до іншого, плавно прокладаючи тобі дорогу до фіналу. Ти йдеш по шовковому полю, яке починається з колючих бур'янів, і тебе заводить у трясину, де ти повільно тонеш у глибині відчаю героїні. Ти співчуваєш і горюєш з нею, тобі боляче спостерігати за цим, і ти хочеш крикнути в екран: «Та піднімись вже! Скажи вже вголос! Зроби щось!». І десь, коли вже твою маківку майже повністю покриває смердюча жижа, ти різко виринаєш з болота і тепер поволі йдеш лісовою стежкою, скидаючи з себе бруд, і радієш. Радієш проблескам сонця крізь крону дерев, звукам природи, шурхоту листя, а потім ти стаєш разом з героїнею на карачки, перетворюєшся на вільного звіра і біжиш, біжиш крізь гущавину на волю, у ніч, де повний місяць кличе твого внутрішнього звіра.

Як важко впізнати себе в інших, коли всередині боляче? Дуже важко. Ти вважаєш, що ти одна страждаєш (або один), тільки ти бачиш безглуздість ситуації, тільки тобі незручно, боляче, гидко від какашок, що твій маленький син приносить у руках під ніс, поки ти спиш. Тільки тобі нестерпно хочеться спати, їсти, просто щоб тебе ніхто не чіпав якийсь час. Але коли ти помічаєш, що є схожі мами, схожі ситуації, ти нарешті виходиш із своєї клітки внутрішнього ув'язнення і починаєш озиратися на світ і бачити схожість. Це добре. Тут героїня почала з книги, яка дала їй силу зазирнути в себе і відкрити внутрішнього звіра, створити з нього опору — стабільну рятівну гілку, яка витягла її з болота. А потім побачила інших жінок-матерів, які проходили те саме.Але ось цей самий крихітний, майже невловимий момент усвідомлення в собі чогось, що має вийти на волю, чогось, що давно проривалося, і ти його стримувала й нарешті дала йому можливість гавкати, кричати, ричати і бути собою — це неймовірно круто.

Я до кінця не могла зрозуміти, до чого веде фільм, і чесно думала, що буде містичне перетворення. Але фінал став набагато кращим. І ні, я не суджу її чоловіка взагалі. Тому що різні люди дивляться на речі по-різному, і інколи важко осягнути, через що проходять люди в парі, сім'ї, і все буває. І ні, я не вважаю, що вони мали б зробити якось інакше раніше. Бо якби вони мали відповіді на всі питання, якби всі ми з вами мали відповіді на всі питання — як бути мамою, татом, партнером у шлюбі, другом, колегою і так далі, ми б ніколи не змогли осягнути красу і сакральність моменту усвідомлення, як не робити і як це змінити. Може, саме тому, приходячи в цей світ, ми незграбні і нічого не вміємо. Для того, щоб пізнавати моменти ясного усвідомлення протягом свого життя: "того, чого не треба було робити, і як саме це треба виправити зараз".

10.09.2026