Блог Сорока

#Сорока_блог

Мене це так сильно надихає, якщо чесно. Шалено надихає. Я не беруся поки що за аж настільки великі саги — мені б першу дебютну книгу видати хоча б. Але його слова просто в серденьку забили барабанами надії. Що, можливо, мій божевільний мозок і підхід зможуть теж зробити щось таке, де у мене не буде конкурентів. Тобто не стати конкурентом Кідрука, а створити якийсь свій особливий світ чи підхід, коли казатимуть: "Ото точно Сорока, тільки вона так може". А що? Мріяти ж можна?

І я підтримую Кідрука в думці: добре, що взагалі щось читають. Читацька спільнота в Україні мегамаленька у відсотковому відношенні до населення. Тому якщо хоч щось читають, а не дивляться цілими днями рілзи — прекрасно. Чесно так вважаю. На кожен жанр є свій читач, на кожну книгу — свій фанат, але їх недостатньо. Тому хай читають, формують навичку довго сидіти на одному місці й уявляти сюжет і героїв у голові, тренуючи уяву, а не споживати нескінченний відеоконтент у мережі. Звісно, я трошки перебільшую, але ви зрозуміли.

І знову погоджуюся з тезою про "я пишу світ, який мені подобається". Я теж створюю свою книгу так, як я це хочу читати як читач. Мій друг мені доволі часто закидає, що я неначитана, і це правда. Але я "надивлена", і тому завжди хотіла прочитати книжку, яка б виглядала як літературний серіал сай-фай напрямку. І, чорт забирай, я саме це зараз і роблю. І кайф, який я отримую від написання, нічим не можна перекрити. Принаймні поки що. Я виписую сценами історію так, ніби це був серіал. Не фільм, не книга, не повість чи роман, а саме у серіальному форматі. І я виписую мій улюблений піджанр — як-от космічні ковбої чи мандрівники "Світлячка" чи "Ковбой Бібоп", і отримую шалену дозу дофаміну. Чого всім письменникам і бажаю.

А от із тезою, що письменник, пишучи велику форму, має знати, куди точно приведе його історія, інакше ніяк, я не дуже погоджуюся. Точніше, воно, може, так і треба, але поки я маю лише орієнтовні обриси фіналу всієї своєї космічної історії. Тобто в мене на підсвідомості десь віє ідея, яку я хочу виписати, але поки вона не сформована остаточно і може змінитися. І я знаю, що за це твердження в мене можуть полетіти гнилі томати — я не проти.

Улюблена цитата: "Після смерті автори потрапляють не в рай, а на американський видавничий ринок".

До речі, рівень впевненості Кідрука теж надихає. Деякі моменти він казав доволі різкувато, проте така внутрішня опора в ньому відчувається. Письменник, який пройшов величезний шлях і пишається своєю роботою та хоче робити її краще, дивиться у майбутнє. Ні, я не прям мегафанат Кідрука, я навіть «Колонію» ще не дочитала — а це перша його книжка у моїй бібліотеці. Але мені дійсно імпонує як письменниці його підхід, відчуття росту, відчуття впевненості і сили — кайф. Прагнення досягти таких самих відчуттів як авторки тільки посилюється.

Післямова: інтерв'ю легко знайти в YouTube — останнє.

26.05.2026