Блог Сорока

#Відгук_Сороки

Настільки багатошаровий серіал, що буде великий пост. Хто не дочитає — просто рекомендую зараз іти і дивитися самі.

Почнемо з персонажів. Двоє чоловіків за сорок перебувають кожен у власній кризі середнього віку (не жбурляйте в мене томати — це так і є). Але криза проявляється не у вигляді постійних зривів, напивання спиртним чи потрахушок з ким попало, а у пошуках власної ідентичності. Виходить проста як світ історія: коли ти молодий і сильний, ти біжиш по життю і намагаєшся встигнути все за списком соціального значення у суспільстві, а саме вивчитися в коледжі, заробити гроші, одружитися і народити дітей. При цьому у шаленому темпі бігу ти не замислюєшся над тим, хто ти, що тобі насправді подобається, чи треба бігти туди, куди тобі вказало суспільство. Ти просто біжиш. І коли тобі за сорок, сідаєш на гойдалку, яку сам поставив у іпотечному дворі, щоб кататися і споглядати за сусідкою через паркан. Тільки тебе не мучать її солодкі випуклості так сильно, як мало б бути. Ти нарешті ставиш собі головні питання — хто ти такий, чому тобі те чи інше подобається чи не подобається, навіщо ти так сильно біг і що робити зараз?

Потім життя тобі підкидає товариша, який перебуває у схожому стані, і ви починаєте розуміти один одного, поволі розкриваючи другові свої власні побоювання, дикі бажання, сором'язливі емоції і почуття. І ці зізнання — то найкраще в серіалі. Вони не стосуються прямо сильних збочень у сексі чи чогось ганебного, вони просто вивертають свої душі й розуми і намагаються відчути своє тіло, зрозуміти власні бажання. І це прекрасно. Це те, що молоді люди рідко взагалі роблять, бо продовжують бігти по вготованому для них колесу сансари - коледж, сім'я, робота, дім, пиво по вихідних і раз на тиждень барбекю з сусідами.

Звісно, тілесність тут переважає, бо найближчим і зрозумілішим для людини є її тіло. Крізь нього ми дихаємо, дивимося футбол, смакуємо піцу і крізь нього отримуємо задоволення чи біль. Тому тіло виступає тут як першочерговий інструмент для втілення бажань. Але, на мій погляд, воно є лише початковою точкою розкриття людини.

Далі треба відмітити цікавий трійничок — аспект, до якого доходять дуже мало свідомих дорослих людей. Але в цьому контексті це трійничок не для сексу втрьох напряму, а більше для тілесної і духовної близькості трьох, яка виростає поступово, повільно і перетворюється у практично нову форму стосунків. Не для всіх підходить і не всім воно треба насправді, бо тут окрема ситуація трьох окремих особистостей, які дійшли до подібного стану кожен своїм шляхом. І багатьох це буде збуджувати, когось лякати. Мені це здалося цікавим способом психотерапії на трьох.

Окремо треба відмітити особливу дружбу між чоловіками. Платонічне чисте кохання, що формується у одного з друзів, було дуже цікавим процесом. Головний герой (той, що повний, шериф із «Дивних див») — він унікальна світла добра людина, яка має одну особливість: він не бачить своєї світлості і краси зі сторони взагалі. Він просто продовжує йти по життю, допомагаючи іншим людям, шукає свій шлях. Але його друг бачить яскраве сонце поруч і не може не полюбити його. Так само як і дружина, що постійно повторює, що хоче разом зустріти старість зі своїм чоловіком, бо він просто неймовірний. Як часто ми не бачимо своїх плюсів і талантів, закопуючи себе під шари самопоїдання і знецінення? Та кожного дня) І подібні герої, як у серіалі, не виняток.

Прекрасно побудований детектив із розкриттям таємниць двох родин у маленькому провінційному містечку. Сама детективна лінія теж варта уваги — вона не банальна, не нудна і доволі логічна.

Подивіться, відпишіться чи сподобалось.

06.06.2026