1***
Вона стояла і поглядала згори. Маленька цятка на фоні величної будівлі із сотнями вікон. Таку цятку навряд чи хто помітить, тим паче, люди рідко дивляться догори. Зазвичай вони заклопотані собою, так щільно завантажені робочими питаннями, повсякденними турботами, самоїдством, що рідко хто зводить очі і дивиться на небо. Ярина знала все це добре, як і те, що завжди з вдячністю дивилася на небо. З вдячністю і радістю, бо саме тоді приходило чітке усвідомлення того, що вона жива.
Вона стояла зараз, трохи вагаючись, але зробила крок.
Політ здавався легким і не таким жахливим, як вона уявляла раніше. Навіть мислити вдається з космічною швидкістю. Згадала нещодавні події останніх днів…
«Ось вона стоїть біля люстра у ванній квартири, яку винаймає, збирається на творчий захід. Настрій піднесений. Пасма волосся завиваються у чарівну зачіску і вже з люстра на неї позирає розкішна панна. Ярина посміхається, аби приховати сум у очах. Завжди перед виступом сум береться нізвідки, він ніби тінь, яка зникає опівдні, перед виступом визирає з-поза спини. Ярина звикла жити з цим сумом…
Кілька поверхів уже промайнуло. За вікнами люди, зайняті своїми справами. Так, невідкладні справи завжди знаходяться. Вони зазвичай різні. Усі розподіляють пріоритети самостійно. Як от попрацювати, пограти в комп’ютерну гру, попліткувати, повчитися, порозмірковувати. Справи дають людині усвідомлення цінності і потрібності, бо є невід’ємними складовими буденності, і або ти, як білка в колесі, не помічаєш нічого, автоматично живеш, та хіба це життя? Або навіть ця буденність не є поганою, бо переважна більшість звикла жити у очікування свята, вікенду, і байдуже, чи будеш повністю зайнятий у вихідні прибиранням квартири, пранням і закупами, чи пролежиш на дивані, відходячи від втоми і емоційного напруження робочого тижня. Жити в очікування кращого життя, як і жити автоматично - не надто весело. Усвідомлювати радість, цінність, потрібність - набагато краще. Спогади про той вечір.
Сьогодні у Ярини виступ. Вона читатиме на публіку свою поезію і прозу. Еротичну, ліричну. Оголюватиме душу. Організатор чекає. Чекає, певно, і публіка. Хоча часто у епоху смартфонів увага слухача у гаджеті, переважна більшість авторів у залі, які водночас є слухачами, не факт, що хтось із них зможе почути те, про що йдеться на сцені. Автори часто егоцентричні натури, та і на виступ свій налаштовуються емоційно. У ідеалі хотілося б уваги . Але то в ідеалі. Ярина не раз уявляла, як модератор оголошує її виступ, і публіка затихає у очікуванні дива. Але потім реальність вносить свої корективи.Тиша не завжди означає увагу. Ярину розосередженість слухачів спочатку дратувала. Але з часом вона навчилася не зважати на ідеальні очікування.
Тепер вона летить і вільна від усіх умовностей, і оті всі дрібні недоліки буднів стають безглуздими і смішними.
Ярина розсміялася, у польоті зареготала, ніби навіжена. І зависла у повітрі. Тобто?
-Я можу керувати гравітацією? Неможливе стає можливим?
–Можливим, дівчинко моя, скільки можна випробовувати долю? – цей голос вона знала добряче, і через тисячі років би впізнала і … Її зіниці розширилися, від подиву і захвату.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!