У Позачассі

У світлі монітора засмагати не виходило. Ярослав, як і переважну більшість часу, сидів біля монітора. Тут він був сильним, гарним і владним. Йому мріялося про дівчину, яку він буде водити у кафе, пригощати кавою і шампанським, струнку, з пишними грудьми, дівчину, яка носить сукні і підбори і від погляду на яку інших самців кидатиме в жар.

Вони спостерігають за ними, опускають очі і мовчки зітхають, бо таку кралю може дозволити собі лише він, сильний, накачаний, красивий чоловік у розквіті сил.

Насправді Ярік про це мріяв, бо дівчини у нього не було. Він заздрив Павлу, розкачуючи його на сороміцькі теми – як воно з Аліскою, але Павло відмовчувався.

Не всі ж полюбляють смакувати інтимні подробиці.

Може, так і краще, бо Аліса була таки вродливою.

Ну, може він і не потягне художницю, а от письменницю якусь – запросто, бо сам організовує різного роду активності.

Ярослав вирішив, що треба пройтися, і вийшов у парк.

Навколо усі гуляли парами, таке враження, що геть увесь світ уже точно визначився, з ким прокидатися, кому подавати каву, чай, склянку води з медом чи без, і тепер вони насміхалися над самотнім Яріком.

Ось, здається ця дівчина сама, Ярослав побачив на алейці неподалік одиначку, і вирішив підійти. Втягнув живіт, поправив пасок, оглянув себе ще раз з ніг до рівня грудей, про всяк випадок перевірив як він у камеру телефона, ну, нормально, можна, і набрав швидкість.

–Мамо! Мамо! – проволало збоку, дівча бігло назустріч одиначці.

–Хай йому грець! – тихо вилаявся Ярослав і різко звернув наліво. Сів на лавці, розглядаючи знову пари різного віку, які ходили час від часу повз.

Набрав знічев’я Павла, бо самому на лавці сидіти було не так весело.

–Що ти там, друже? Будь здоров! – промовив у слухавку. –А я тут у парку, ага, вийшов на полювання. Купа гарних дівчат, так, поза сумнівами.

Ноги Ярослава нервово зарухалися, бо ще не було жодного знайомства за вечір.

–Приєднуйся! Чого? А, зрозуміло, – Ярік поклав слухавку, Павло сьогодні мав зустріч з Алісою, от дурням щастить.

–Що ж… Я зроблю це! – сказав сам собі, як побачив на лавці сусіду, який спостерігав за ним збоку.

– Що, братан, несезон? – спитав його цей одинак.

–Та, подумаєш! Он, їх валом, хоч греблю гати! – відказав Ярослав і поглянув у бік дитячого майданчика.

–Але усі з прицепами, – сказав незнайомець.

–О, то ти теж проти чужих дітей, підтримую, – Ярослав уважніше поглянув на незнайомця.

– Ну, а що, наплодять, покинуть, а потім комусь нянч і вирощуй, і втішай цих покинутих панянок, дуреп, – промовив сусід по лавці.

Яріку розмова сподобалася. Він теж не розумів, як може чоловік погодитися заради жінки на чужу дитину, це ж не його дитина, навіщо грати і вдавати, що ти любиш це чуже байстря.

–Ярослав, – Ярослав по-діловому протягнув руку.

–Ігор, – промовив чоловік і додав, – то ти давно уже так ходиш одинаком?

–Та, друже, всім жінкам треба лише гроші, а заробити їх з освітою вчителя української мови не так легко, ото і викручуюся, пішов працювати у редактуру, організовую масові свята-літературники.

–Згоден, нині баби стали жадібні. Уже нікого кавою і віршем не здивуєш.

– Ну так, так, їм все ресторани подавай, бентлі, ламборжині і тесли.

–Ой, друже, не кажи. А тоді ото поведе якийсь крендель при баблі таку дівчину в ресторан, пригостить раз, покатає на машині, і вона вже готова. Нормальним хлопцям не лишається нічого нормального.

– Точно! А потім нянч байстрят! – резюмував Ярослав і спитав – по пиву?

І от вони вже були удвох, Ярослав, якому не потрібно було втягувати живіт за присутності нового приятеля і Ігор.

- Я оце Бердичівське завжди поважав, – потягнув Ярік пива, проводжаючи поглядом дівчину у короткій сукні. Він вирішив поставити нагальні питання на паузу і поговорити з Ігорем.

- Ну, Рівне теж непогане пиво робить, куштував? – підтримав розмову Ігор.

- Ні, не довелося.

- Слухай, друже, ти оце не просто так сьогодні зі мною зустрівся, пощастило тобі, якщо чесно, – промовив Ігор, і Ярік напружився, – та не переживай ти, але я можу тобі допомогти, піде все, як по маслу, вір мені.

- Тобто, ти що, чарівник? – здивувався Ярослав і недовірливо поглянув на здавалося розгаданого ним Ігоря.

- Ну, є трохи, Знахар я, багатьом уже допоміг у світі, якщо мені довіришся, не турбуйся, буде у тебе дівчина усім друзям на заздрість.

Ярослав подумки уявив, як у його приятеля Павла відвисає щелепа, коли він з’являється у супроводі дівчини, яка вродливіша за Алісу. Треба знайти таку, щоб була ідеально красива, щоб Павло відчув, як то бути недостатньо гарним, розумним, просто нижчим.

Яріку приємно лоскотали ці фантазії уяву і самолюбство.

– Йой, ти прямо будь-яку дівчину зможеш мені приворожити? – уточнив про всяк випадок у Знахаря.

– Звісно, лиш би ти хотів, – сказав Знахар, і Ярослав задумливо допив своє пиво.