У Позачассі

Ярина вмостилася за столом і уважно слухала голос коханого.

– Я загадала, як я сиділа у тебе на руках, це була чужа зйомна квартира, пам’ятаєш? З фортепіано у спальні. Так от я сиділа у тебе на руках і дивилася у очі… я бачила у них цілий всесвіт, галактику, затемнення сонця, планети, таємницю цивілізації. Я ще тоді, ловлячи кожен промінчик твоєї райдужки, знала, що ти не просто симпатичний молодик. Я ще тоді просила тебе розповісти про те, що ти знаєш і ти не хотів розповідати.

– Так, не хотів, бо знав, що ти не зможеш нормально жити після правди, яка відкрилася мені… Ти була не готова, не загартована болем, а я мав стати твоїм болем… я так відчував… Мены не хотілося, але я мусив. Пробач.

– Ти знав багато чого наперед… Як і те, що я кохаю вже… маю прохання, якщо можеш, допоможи врятувати сина Олени. Кава у неї гірка від її сліз. Вона не винна у тому, що так вийшло, але ніби і жити не хоче, якщо син не виживе.

– Ти почала відчувати речі, приховані від людей, це наслідки впливу Позачасся, Олена поїхала на зустріч з…

Олена стояла у каплиці і молилася, як уміла і могла. Сльози вже не виступали, син Влад вісім діб вже був у глибокій комі. Жінка у відчаї приносила щодня ліки, сиділа перед реанімацією, щоб побачити лікаря, який наглядав над сином. Дні минали на автопілоті. Один за одним тягучі і безбарвні. Олена посивіла і зморшок стало більше. У надії на диво щоразу ходила до каплички на території лікарні.

Якось почула, що люди говорять про старця у монастирі, ніби той старець лікує безнадійних, повертає до життя молитвами. У Олени у голові уже зрів план, якщо сина не врятують, то і вона жити для себе не стане.

Якось вона прийшла з лікарні і знайшла у дальному куточку шафки ті самі пігулки. Вона їх вже випробовувала, коли чоловік, якого вона безмежно кохала, виявився зрадником.

Зрада, як важко її пережити, особливо тоді, коли ти відкриваєш серце і душу до останку, коли не криєшся і у своїй щирості лишаєшся сильним і беззахисним водночас. У стосунках часто так, хтось більш відкритий, хтось менше. У парі один з партнерів може бути надто чесним, навіть дещо руйнівничо для себе, і коли Олена завагітніла, вона розуміла, що не час і не місце… вона завагітніла від коханого чоловіка, який уже мав своїх дорослих дітей і не знала, як він, той, кого любить, відреагує на звістку. Вона вже звикла до свого укладу життя, і немовля з пелюшками не вписувалося у її життєві плани. Але якби той чоловік сказав, що хоче ту дитину, яку вона носила під серцем, це б змінило її вибір. Олена налаштовувала себе на те, що аборт – то єдине правильне рішення. Треба було ставити на ноги Влада, бо він і так ріс без підтримки батька матеріально, Олену утримував коханий , були коханцями, навіть можна було сказати, що він є її цивільний чоловік, у цивільному шлюбі, як любила думати вона. Вони жили разом п’ять днів на тиждень і вона розуміла, як ніхто, що Влад її єдиний син і Григорій – коханий мужчина. І Григорієві не обов’язково бути татком для Влада, як і Влад не відчував потреби бачити у Григорієві батька. Отак вони і жили. Аж поки Олена не зрозуміла, що вагітна. Всередині неї змінилося все, вона кохала Григорія і розуміла, що дитина, яка може народитися на світ, може бути не потрібною чоловікові, від якого завагітніла, і їй, жінці, якій і так було скрутно тягнути одиначкою сина від першого шлюбу, стало гірко. Григорій, напевно, не зрадів, коли почув звістку про маля, рішення робити аборт прийнято. І Олена намагалася не думати про наслідки, які могли бути. Вона покірно прийняла свою участь. Дитина не народилася. Потім були докори сумління, які Олена час від часу намагалася задушити всередині себе, благо, Влад ріс і треба було думати про нові туфлі для сина, нову куртку, бо з минулорічної вже виріс і нові штани, які стали «підстрелиними». Це все було пов’язане з грошима, роботою, часом, щоб витратити на покупку на ринку, ходячи і прицінюючись, міряючи, торгуючись і втомлюючись від того кілометражу, намотаного пішки.

І от Олена дізналася про те, що вона не одна у Григорія, що є на вихідних іще одна жінка, і та жінка вагітна, та жінка вирішила народжувати, і Григорій змирився з її вибором.

Тоді з-під ніг зникли всі опори і світ перевернувся догори дригом, тоді сурмили усі архангели у сурми небесні і сором від того, що вона накоїла захлеснув потужними хвилями Олену. Вона знала, що її пігулки, які вона час від часу пила, щоб заспокоїти нерви, розслабитися і поспати, відновлюючи у сні сили, мають і інший ефект.

І отрута може бути ліками, і ліки можуть бути отрутою. Коли її душа наважилася сотворити відчайдушне порушення правил Контракту, Олена випила таємно півбанки пігулок і втратила свідомість. Освальд знайшов її у позачассі, вона застряла там, бо тіло ще було живим, але душа блукала, прив’язана тонесеньким жгутиком, в надії на спасіння. Олену знайшли непритомною увечері, її син, який вже був підлітком, і він зметикував терміново викликати лікарів. Промиваючи ШКТ, лікарі рятували життя жінки. А над нею вже скупчилося повно, смакуючи її слабкість і останні життєві сили, істот. Вони раділи, що є пожива, та ще й яка, сама вирішила віку собі вкоротити, а то надто делікатесна пожива. Влад тоді молився, бо так сказали лікарі, молився, бо нічого іншого, як плакати таємно, не міг, опікувався нею, поки стала на ноги. Тому Олена точно знала, якщо Влад не виживе, то вона піде з ним, щоб не розлучатися з кровиночкою.

І от вона дістала пігулки і покрутила баночку у руках. Сьогодні треба знову їхати до лікарні, ліки купуються щодня на добу у надії, що таки син вийде з коми, та й вартість утримання в реанімації життя сина мало не місячна зарплата, вже і всі коштовності, які купував Григорій, продано у ломбарди, вже і кредити взято…

З шафи позирає на Олену чиєсь жадібне око, воно дивилося на неї і тоді, коли вона робила першу спробу покінчити з життям. Тоді воно смакувало її вибір, і чекало, коли душа нарешті полишить тіло. Тепер воно хижо дивиться і очікує наступного разу.

Олена стоїть у каплиці і чує про старця. Про нього пошепки говорять. Потім вона йде до лікаря, і чує, що на його практиці старець допомагав у найтяжчих ситуаціях і направду хворі одужували і виходили з коми.

Її ноги несуть до обителі, там де Старця знайти можна, вона не відчуває свого тіла, бо душа волає у німому проханні: Врятуйте сина!