2***
Беззаперечний захват, безапеляційний захват людиною, яку вона добре знала колись. І ось вона його почула. Нарешті! При згадці про нього вираз обличчя змінювався на умиротворено-філософське, очі сяяли, і це сяйво лилося спокійно зсередини у напружений світ. Захоплення його персоною ніби змінювало генетичний код дівчини, лікувало, зцілювало, підсвічувало. І ці всі зміни зумовлювало кохання. Абсолютне, чисте, не спотворене вигодами та домовленостями з собою чи обранцем.
–Ти живий? Стоп, не так! Ти живий, я це знала завжди, але як? Тобто, ні, не те… Де ти? Покажися мені, нарешті!!!
Ярина покрутила головою, але нікого не побачила. Вона зависла у повітрі горизонтально, потім зосередилася, і як астронавти у невагомості, вирівняла положення тіла, сукня нарешті сіла ідеально на фігурі.
–Глянь сюди! – голос коханого, невидимого, як і раніше, позвав її до вікна.
У офісі було нелюдно. За монітором сидів хлопець років тридцяти. Він давно уже працював редактором стрічки новин для сайту відомого видання. Він сьорбав каву з великої чашки, періодично відриваючи руку від клавіатури, коли тягнувся за чашкою. Ярослав. З освітою і амбіціями, самотній, громіздкий, бо за монітором м’язів не накачати. Робота редактором не приносила надприбутків, але давала можливості для додаткових зв’язків, яких теж не купити за гроші.
І у хлопця з часом виникла ідея організовувати творчі вечори. Загалом розумний і кмітливий, дотепний, але прижимистий. Він давно уже хотів нормальних стосунків, а не купувати любов. Він хотів, аби його любили з черевцем і залисинами, оспинками на обличчі і сексуальними натяками. Будь-яка людина хоче бути коханою і щасливою. Статки Ярослава не були ще надто високими, але амбіції і напір пророкували забезпечене і цікаве майбутнє.
З часом серце хлопця жорсткішало, бо дівчата хотіли з ним дружити, користуватися його зв’язками і прихильністю, а йому хотілося, щоб його хотіли, як чоловіка. Як повноцінного чоловіка, якого хоче жінка. Йому хотілося відчути оті метелики у грудях, тьохкання серця і коли бракує кисню.
–Так, бачу. І що? – Ярина принишкла за вікном, тим часом Ярослав захопившись наповненням стрічки новин промазав рукою, тягнучись до чашки, і вміст розлився на столі, зачепивши клавіатуру, папери під рукою… тонка цівочка підступно сповзла з краю столу і перша крапля впала на штани. Ярослав не був надто поворотким і швидким, тому відсунувши від столу крісло, на якому сидів, опираючись руками в край столу, з докором дивився на плямку від кави на холоші джинсів.
Тихо вилаявся, про себе, і пішов брати ганчірку прибрати безлад.
–Він теж шукає кохання. Але ж не провокує долю, не стрибає з вікна, хоча направду йому теж буває тяжко. А ти?
–Я? – Ярина відкрила прочинене вікно і увійшла до кімнати, наблизилася до столу, де хвилину тому сидів Ярослав. Прибрала папери, взяла листок монографії, де аналізувалася творчість одного відомого українського письменника… Сумніваючись, чи можна взяти з собою почитати, поклала на місце, зачувши кроки.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!