3***
Ярослав уже заправ місце на штанях, де була нещодавно кава, тому велика мокра пляма протяглася на лівому стегні ближче паху.
Телефонний дзвінок несподівано сколихнув тишу. Дзвонила власниця ресторану і просила організувати їй на певну дату талановиту молодь, яка може розважити відвідувачів гастро-закладу.
-Елеоноро, завжди радий тебе чути! Ти ж знаєш, що на мене можна покластися! – щебетав Ярослав, радіючи майбутньому заробітку. –А як там твоя Матильда?
Матильда була кишеньковою шавкою власниці ресторану, на яку випадково Ярослав мало не сів, коли вони бачилися крайній раз. Ярік не побачив, шо собачка заскочила на диванчик і примостилася біля подушки.
-Вона ще пам’ятає, як ти її мало не задавив, - повідомила Елеонора, і Ярослав вирішив, що треба таки якось реабілітуватися у очах господині ресторану. Принести хоча б смаколик із зоомагазину.
-О, я пропоную зробити класну тематичну вечірку, еротичну, у мене є купа авторів цікавих, лише гукнути! А народ тему любові і сексу полюбляє, ти знаєш. Он, Мадонна все ніяк не постаріє, ти бачила її інстаграм? – Ярослав змінив тему, оскільки Елеонора могла знову почати про те, як він налякав її собачку.
-То ж до справи, я тобі пропоную…
Ярослав впевнено і рішуче обговорював деталі співпраці, пляма на штанях була кумедною, незатишною, але зосередженість на іншому не давала можливості про неї думати.
– Він тебе не бачить, ти зараз у Позачассі, я прийшов до тебе, аби ти не загинула, бо я знаю, що ти часто думала і думаєш про те, що без мене тобі важко. Ти думаєш занадто часто про те, що ти помреш і тобі стане легше, не замислюючись над тим, що тобі не час, що ти не виконала своєї місії, що ти егоїстична у своєму рішенні і не ти собі дала життя. Ти вистояла величезну чергу, а потім обирала собі тіло і сім’ю для тілесного досвіду на землі, ти приставала на правила і підписувала контракт.
– Контракт? – перервала Ярина. Безумовно, їй подобалося зараз те, що коханий поряд, вона чує його голос і ці мандри людиною-невидимкою її тішили.
– Так, контракт, ти присягалася там, звідки ти обирала своє тіло, побут, випробування, що будеш сильною і витримаєш. Я прийшов для того, аби ти не занапастила себе, і хоча я тобі майже ніколи не казав про це, тепер я можу принаймні щось зробити для тебе.
– Ти ніколи мені не казав, що кохаєш мене, – Яринине обличчя набуло серйозності, зморшка поміж брів стала більш чіткою. Ярина добре знала, що ця зморшка з’явилася тоді, коли не стало його… Ось вона прокинулася зранку, вікенд має бути вікендом, літо, отже можна піти на прогулянку чи пляж, за звичкою рука дівчини тягнеться до телефону, вмикає зв'язок з інтернетом, аж ось…
– Припини про це згадувати, у нас багато справ і часу обмаль, я не зможу постійно бути у Позачассі, краще іди за мною.
- Як?
- Отак, ти не маєш нині тіла, йди крізь стіну.
Ярина слухняно пропливла крізь стіну і опинилася у іншому офісі.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!