У Позачассі

Переступаючи поріг палати, вона уявила себе Алісою, яка падає у кролячу нору, бо мала ж налаштуватися на будь-які несподіванки. У кімнаті лежав юнак, молодий, з тонкими рисами обличчя, Ярині важко було роздивитися і уявити зовнішність постраждалого, бо голову було перебинтовано, місцями виднілася запечена кров і розводи від спроб змити бруд. У палаті було тихо, так, що чутно було лише, як працює апарат штучного вентилювання легень. Хлопець був у комі, до тіла тягнулися трубочки крапельниць, пахнуло ліками і кров’ю.

–АГА–АГА! – почулося згори.

–Еге–еге! – почулося позаду.

Ярина заціпеніла, аж раптом довжелезне щупальце виникло з-поза спини дівчини і потяглося до тіла хлопця.

–Скоро вже, скоро, – почулося згори і на стелі почала проявлятися зелена пляма, схожа на кисіль.

Щупальце було прохолодним і слизьким з ворсинками подекуди, воно ніби вивчало тіло пацієнта і його не бентежила присутність Ярини.

Желеподібна маса тим часом росла і ставала вже схожою на підвішену краплю, яка от-от як зірветься і впаде на тіло постраждалого.

Двері відчинилися, до палати увійшов лікар і медсестра. Лікар підійшов до ліжка, нахилився над пацієнтом, крапля ухилилася від голови чоловіка, і ніби аж невдоволено хмикнула.

–Вони хочуть його забрати! – желеподібна маса показала очі і рота, який мовив до щупалець. Тим часом Ярина відійшла подалі від ліжка, і спостерігала, боячись обернутися назад, аби не закричати від страху побаченого і не видати себе.

–Еге-еге, хочуть, але чи вийде? Вони завжди нам заважають, а господар каже – принеси поїсти. А що я принесу? Старенька бабця на другому поверсі вмирає уже з місяць не помре, все бере книжечку і як починає оті псалми читати, то вже і не підступитися. І кажу, квола така, але священника позвали, було зле старій, почала вже сповідатися, а потім враз і покращало. Господар сам наказав триматися таких місць, як лікарні, бо тут пахне смертю, але тут пахне і народженням. Оті душі, які хочуть стати вищими і розвинутися таки обирають своє буття на землі і втілюються.

–Так, вони втілюються, але ми ж можемо вплинути на те, аби вони швидко переходили знову у стан безтілесний.

–Ти що, – заперечило щупальце, це ж порушення міжгалактичної конвенції. Так не можна, бо тоді нас ніколи не вивільнять з цієї форми і ми не зможемо піднятися до ієрархії хоча б втілення у тваринку. Якогось ласкавого песика Шибу чи кицю Мурку.

–Робимо всю брудну роботу за нього…і за них, – желе почало влипати у стелю, – нічого-нічого, подивимося, хто кого. Ми можемо навідатися сюди ще не раз, а от як там Олена?

–Точно, Олена може накоїти дурниць, і ці дурниці нам на користь, а тому, гайда до неї!!! – щупальце швидко відступилося і зникло вмить, як і зникла желеподібна пляма на стелі.

–Ірино, хлопець у дуже тяжкому стабільному стані, – звернувся лікар до медсестри, – нікого не впускати до палати, ні за яких обставин. Мати його Олена має приїхати, як тільки вона з’явиться, повідомте мене. Я маю сам з нею поговорити.