У Позачассі

Вечірка вдалася.

–І сьогодні ми згадаємо талановиту Руну, вона була незвичайною поеткою, її вірші були чудові, душа світла і серце велике! – в кінці вечора урочисто промовив Ярослав зі сцени.

На відео була вона, вона так нагадувала Ярині того, чий голос вона почала забувати, така ж жива, усміхнена, талановита і полум’яна. На стійці бару до неї підсів Ігор, той що Знахар.

–Віскі! – недбало кинув барменові, і Ярина здригнулася.

–Сумуєте? Мені сподобався ваш виступ, можу вас пригостити? – чемно звернувся до Ярини.

– У мене відчуття, ніби ми вже з вами бачилися. От лишень де, не пригадую, – промовила Ярина.

– Почитаєте мені щось з Вашого? – ніби не чув питання Знахар.– А я Вам натомість розповім про своє життя до моменту переродження. Жив я дуженеправильно, а тепер щиро каюся. Чекаю я на Катю, вибачитися не буде зайвим ніколи. Одного ранку я зрозумів, що не тим шляхом йду. Кров’ю підписався. Насправді, мало не занапастив себе ж. Просив пробачення, все втратив, але найважливіше - знайшов себе. Нині вчуся на вечірніх курсах медичної справи і працюю. Завжди хотів допомагати людям, просто не тим шляхом йшов спочатку.

–Друже, все подіяло, дякую! – Яр потиснув руку, – Ярино, дякую, що завітала, ти чарівна, як завжди. То ми тебе з Катею чекаємо у суботу, нині вона з малою, тому вдома сьогодні.

–З радістю завітаю, – відповіла Ярина і побачила знайоме обличчя.

У залі сиділа Олена, усміхнена, радісна, вийшла в люди з колегою вперше, за довгий час самотності. Син одружився, у нього своє життя. А у фойє Аліса і Павло давали коротку прес-конференцію, виставка відбулася, за вікном пролітав сніг.

Аліса промовляла у інтерв’ю, і її слова торкалися душі Ярини:

«У Нього достатньо Любові для усіх,

Бо ім'я Його – Любов.

І коли робиш вдих повітря – пам’ятай це,

І коли відходиш до сну – пам’ятай це,

І коли гнів засліплює тебе – пам’ятай це.

У кожному серцебитті пам’ятай це, і знай,

Що так є. Амінь.»

Над її головою виснула синя хмарка.