20***
На цвинтарі ставало все прохолодніше, і Знахар не знав, чи то температура знижується, чи сутності оточують його, а він їх не бачить.
–То ти вирішив, що не знаючи законів взаємодії і співіснування добра і зла таки вершити свою волю? – невидимий голос не припиняв розмови.
– А де це написано? Що я не знаю законів?
–А навіщо прийшов на цвинтар по землю? Тут нормальні люди в такий час не ходять, хіба волоцюга який у пошуку прихистку, але не з такими думками, як ти.
–Ми таких не чіпаємо, волоцюги й так знедолені, не будемо їх чіпати, якщо зла не робитимуть… – зашелестіло листя.
– Волоцюг ви не чіпаєте, то і мене не чіпайте! – зухвало викрикнув Знахар, але його голос під кінець фрази якось ніби зламався.
–З чим ідеш у світ? – спитав невідомий співрозмовник твердо і владно. – З обманом? З бажанням нашкодити?
–Я лише хочу помститися одному не зовсім розумному дівчиську, – Знахар знову сильніше стиснув руків’я ножа. – Я лише хочу, щоб вона зрозуміла, що з такими як я, та й вами, гратися не варто. Ух!
– З нами, точно, так не можна! Так як ти, без поваги, егоїстично засліплений хворим самолюбством! – зашелестіло звідусіль. Пугукнула сова.
Ух-йо!– вигукнув Знахар і опустив очі.
Ногу щось схопило залізною хваткою, ніби кліщами, холодними і міцними.
Знахар розгледів, як з могили рука тримає його ногу, і ґрунт ворушиться, ніби скоро покаже тіло усього господаря.
–Відпусти! – приховуючи невдало страх, скомандував Знахар.
–Висип землю назад, тоді відпустить! – наказав голос.
Знахар швидко дістав згорток, бо почав розуміти, хват настільки сильний, що скоро хрускотітиме кістка.
–На, забирай! – сполохано кинув на землю свій «скарб».
Голос продовжував:
–Завтра ти розпочнеш нове життя, і у цьому житті нема помсти ні для кого. Ти зможеш робити деякі магічні ритуали, але маєш пам’ятати, за тобою стежитимуть. І якщо ти не дотримаєш умов, прийдуть, але вже пояснювати не будуть.
–Добре, добре, я згідний! – Знахареві уже було однаково, що обіцяти, навіть він злякався того тактильного контакту з потойбіччям.
–А зараз іди геть!
Чоловікові тільки того треба було, чкурнув, аж п’яти блищали. Коли опинився вже далеко від цвинтаря, починало світати. Що ж, мстити магічно було заборонено, а от у реальності ніхто не заборонив. У Знахаря вималювався план.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!