Дві душі: Чорна кров

Хлопчик стояв, навколо вирувало полум'я, лунали крики. Ось, велика вогненна куля розсікла небо вогненної лінією і впала прямо на дах замку. У мить ока його огорнуло полум'я.

- Магнус, а ну швидко за мною, - та хлопчик наче не чув слова батька, а зачаровано дивився як ще одна куля летіла ... летіла прямо на нього. Батько смикнув хлопця за руку і той відлетів, а там де тільки-но був хлопець, , обсипавши кам'яну бруківку безліччю іскор і вибухнувши впав вогняний снаряд окропивши все навколо гарячим маслом. Герцог Тадеуш Емірі теж встиг відстрибнути.

Почувся тріск, ще секунда і ворота фортеці впали, потім натовпи страшних істот увірвалися всередину. Вони лише віддалено нагадували людей, їх жахливі морди були у множинних пухирях і ранах, їх пащу "прикрашали" великі ікла, які видавалися з рота майже до ніздрів носа. Були вони одягнені в лахміття, в руках були сокири з зігнутими лезами. За ними йшли одягнені в металевий обладунок воїни, які своїми великими широкими мечами прорубували собі шлях крізь захисників фортеці котрі блокували шлях зі сторони основних воріт. Положення захисників було критичним, от вже “впала” і північна стіна, бої вже йшли на вулицях міста. Ворог перевершував їх за чисельністю в десятки, а то і сотні разів. Ще хвилина і столиця герцогства впаде, ще хвилина і нікого вже не можна буде врятувати.

- Веди дружину та дітей в центральну вежу, звернувся герцог до воїна поруч.

- Так ваша світлість.

Після того він повернувся до сина.

- Магнус, рости великим, щоб коли ми наступного разу зустрінемося я зміг-би пишається тобою. Ми разом з матір'ю будемо тобою пишатися!

- Батько..., не залишайте мене, - по обличчю хлопчика текли сльози.

- Не личить чоловікові лити сльози, немов якась похоронна баба, - нагримав на хлопчика герцог.

Лорд Тадеуш взяв за поводи коня і сів у сідло.

- Воїни Емірі, давайте покажемо, що не боїмося ми ані гнилих зубів, ані ікла, доведемо, що руки ще можуть тримати меч і захищати наших коханих. В атаку! В ім'я Надії!

Герцог пришпорив коня і помчав на ворога ... Захисники піднеслися духом, побачивши свого лорда і кинулися в атаку, б'ючи ворогів направо і наліво … Йому наче посміхнувся місяць що промайнув поміж хмар, відблиснувши в покрівлі славетної Білої башти, осяявши воїнів Емірі. В останній раз.

У той день багато славних воїни загинуло. Ворони ще багато років кружляли над зруйнованим містом. Жінкам і дітям вдалося врятуватися, пробравшись таємним ходом назовні. Магнус став вчитися і служити синові короля в палаці. А сам король, дізнавшись про падіння герцогства Емірі з військом виступив назустріч монстрам.

Два війська підійшли до берега широкої річки. Люди з жахом дивилися на істот з якими їм належить битися. У деяких були роги, в вухах сережки з людських, судячи з усього, черепів. Раптом з натовпу виїхав вершник в чорних обладунках.

- Люди Ерланда, ми вам не вороги і не хочемо вам зла. Єдине що потрібно нам, це винищити богомерзких ельфів. Адже немає потреби вам людям захищати їх ціною ваших життів. Нас незліченна безліч і ми зітремо ваше королівство в одну мить ...

Король Ерланда окинув вороже військо оком, дійсно його сили були менші за кількістю і вистояти проти цієї орди було мабуть неможливо ... Але і ельфи були добрими сусідами і давніми союзниками, та й ще свіжими були трупи на полях Емірі. Вибір був складний, проте іншого варіанту не було. Треба час ... час щоб об'єднати сили проти монстрів. І хай дасть Надія шанс Першонародженим вижити.

Король повернувся з ганебним миром і почав планувати коаліцію. Та одні королі почали служити монстрам, імператор імперії Асаш зволікав з допомогою, тільки надсилаючи слова занепокоєння і підтримки ... Переживаючі невдачі за невдачею король все більше божеволів, і вдарився в істерію. Жителі країни стали пропадати в темних підземеллях палацу, ходили чутки що ночами їх туди тягне якась моторошна тварина ... Говорили також що король віддає монстрам представників древніх рас. А потім, потім в різних селах і селах стали з'являтися немертві.