🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (6978)

серце

затишне місце, де лиш ми з тобою.

наша любов розлита по келихах.

не відчувала я більшого покою

ніж тут, де літають рожеві метелики.

затишне місце, де ти даруєш поцілунки,

а небо над нами червоніє.

це найчарівніші, до біса, стосунки...

нарешті здійснюються мої мрії

затишне місце, де ми разом

випиваємо вино і гучно сміємося

кохаю тебе сильніше щоразу

як розуміє

затишне місце - це твоє серце

...

анесілія

Навіяна

Довіра породжує потребу...

Візьми мої крила під синю опіку, -

Благала безвихідь живого вікна.

Капали сльози без болю та ліку

На купу розбитого віями скла...

Там, за стіною і рамою поля,

Сходить безвільна далека зоря.

Вона прокладає безучасті моря

І дивиться вгору, немовби сліпа...

Із нею ми врозтіч, коли відчували

Осяяний дотик тісно́ї струни.

Із нею ми разом, коли відпускали

У звідані далі потоки луни.

І тільки ізранені подихом болю

Же́вріли два монолітних крила...

Ми були ра́зом, закохані в долю,

Хоча і найперше - я за́вжди одна...

28.10.2023

...

Сара Ґоллард

Володимиру Діброві

О де ви, милі серцю покритки

та ніжні тонкосльозі байстрюки! -

гукаю в небо відчайдушним покриком

і роззираюся довкола з-під руки.

Нема. Нема. Невже повимирали ви,

неначе пресловутий динозавр?

Пішли на дно та обросли коралами -

Лук'ян Гервасій Опанас Назар

Параска Домна Феодора та Горпина...

Порозтавали мов торішній сніг.

Вже не писатиме про вас чудових книг

новий Шевченко... Часу безупинно

кружляє колесо - й раптовий рекетир

посаду обіймає робінгуда.

За димними стовпами ходять люди,

але червоні хвилі розкотить

новітньому пророку не під силу.

Програма оголошує прогноз.

'Веселка' видає 'Спінет і Силос'.

Хому читають (але це здалось).

І тільки по зусиллі нелюдськім,

чи з перепою дуже гидко стане:

в обличчі Джорджа бачиться Яким

і за повії абрисом м'яким

ввижається 'малюточка Оксана'.

...

undyber

Даремні потуги кремля

День 618 (03.11.23)

Не спить кремлівська пропаганда,

Шукає шлях, як налякать.

Все розраховує та банда

У нас в країні панувать.

Хронічним є таке бажання

Ще, починаючи з Петра.

Поширити свої страждання -

Імперського кремля нутра.

Не йметься покидькам століття,

Що вільно люди хочуть жить.

Не можуть скинути лахміття,

Вбивати вміють або пить.

Вже світом визнано, держава

Є справжній монстр чи терорист,

Сама надала собі право,

До вбивста тільки має хист.

Гібридні заходи кремлівські

Врожай таки дають зібрать,

Задовольнити королівські

Бажання гегемоном стать.

Ще й досі з о́страхом чекають

Розвал в імперських болотах,

Коли тій «величі» зламають

Хребет та перетворять в прах.

Отруту впорскують усюди,

Щоб нас зневірити, зламать.

Та українці інші люди,

Не будуть геть панікувать.

Ми визнаєм свої помилки,

Залужний, навіть, їх визнав

Та виправляємо їх стрімко.

Нам не цікавий ваш анклав.

Наш шлях веде до змін на краще,

Та переможем перед тим.

Для вас - болото підходяще,

А не Луганськ, Донецьк чи Крим.

...

Галина Студінська

Святі Himars-и

День 617 (2.11.23)

Терористична «наддержава»

Продовжує «добро» нести.

Сама собі надала право,

Нещастя, Господи прости!

Не знає, навіть, дать як ладу

На тих московських болотах.

Забули як міняти владу,

Як плазуни - на животах.

Брехня керує там рабами,

У злиднях вигідно тримать

Століттями, а не роками,

Щоб помирати відправлять.

Їх розрахунки провалились

Не дочекались короваїв.

Потужністю на світ хвалились,

Та триста тисяч мертвих в зграї.

Далекобійну дали зброю

(На жаль, тягнули довго з нею),

Допомогти в війні з ордою,

Та покінчити врешт з «ріднею».

Himars-и так їх налякали,

Що захлинулась пропаганда,

Бо влучно аж в тилу дістали:

Несе серйозні втрати банда.

Чудовий приклад їх роботи -

Himars з чувашами зустрівся,

Вбивати нас які не проти,

Та батальйон їх розлетівся.

Згоріли вщент у тих КАМАЗах,

Танок кривавий зупинили.

Писати з натяками фразах

Суворо всім заборонили.

Святі Himars-и знають справу,

Бо у руках вони козацьких,

Яким від нас: «Героям слава!»

Звільняють нас від рук захвацьких.

...

Галина Студінська

Рецидив

Я хочу потонути у паралельних світах,

В інших історіях,

Загубитися в безкрайому лісі.

Хочу потонути в книжках,

Читати детективи які вводять в оману,

Жаркі любовні романи,

Трагедії, вбитою кінцем, впасти на ліжко і плакати гіркими сльозами.

Відчути бодай щось,

Відволіктися.

Врятуватися,

Від реального життя.

Мало сховатися...

Рано чи пізно знайде.

Справжні емоції я отримую від вигаданого всесвіту.

Усмішка на обличчі не та,

Коли я показую емоції іншим

Відчуття, ніби вони фальшиві.

Певно з мене вийшла б погана актриса.

Лицемірство,

Сховане за маскою "турботливої подруги".

Чи розказувала хоча б комусь, що останнім часом я не можу заплакати?

Просто стримую себе,

чи справді забула?

Мені важко..

Писати це через поезію?

Зараз час кінця ремісії?

Лікарі не казали, що в мене рецидив...

Певно, я прослухала,

А тепер не знаю де шукати той рецепт.

Припливи болю, поки не часто бувають,

Але через тиждень-два,

Штиль зміниться ураганом.

Грибний дощ, важким градом,

Жовтень скінчився,

Вже початок листопада,

А далі грудень.

Гадаю до літа станеться рецидив.

...

☾ ִ ࣪. ࣪⭒
12+

Смерть

Прийшла й до мене ця стара з косою.

Не бачив я нічого, крім її очей.

Вони були, як в молодої діви,

Що бачила всесвітнє горе й смуток.

Й знала мене краще за усіх.

Вона спитала:

— Віктор. Чи прожив ти своє життя так гарно, як того хотів, коли був жив?

Чи може, хочеш щось сказати, перед і тим, як йти на упокій?

Я глянув в її очі. Смерть втомилась.

В її очах виднівся сум.

Я відповів їй чесно:

— Люба пані, я прожив довгеє життя. Дітей й дружини я не маю, тож й плакать нікому, як я піду.

Та й ти також прекрасно знаєш. Я вів лиш чеснеє життя. На жаль, лише, не вірив в себе.

Робив не те, що привело б до мрії.

Ти передай, будь ласка, якось живим душам.

Лиш одну річ.

І смерть, діставши диктофон, кивнула.

— Живіть і проживайте кожну мить. Життя інших істот дорогоцінне. Ідіть до власної мети щосили. Якусь сім'ю ви заведіть, та хоч й кота.

І дякуйте за кожну мить життя.

І я замовк, і смерть прийшла за мною.

Взяла мене за руку, й ми пішли.

Я не боявся смерті, й ви не бійтесь.

Повірте на слово, не скривдить вас вона.

За цю коротку мить розмови,

Лиш смерть перетворилась на мою сім'ю.

І була поруч увесь час.

Моя душа не зникла, ви не бійтесь.

Переродивсь лиш я у цей момент.

І маючи нове життя, побачимось з тобою ми колись, як доля зведе наші дві душі.

У світі всіх живих і теплих, як був я.

...

ElfFlowering

Готова вічно кохати

На дворі світить сонце, а в душі зима,

Я сиджу дивлячись у віконце, що тебе нема.

Як за тобою сумую, місця собі не знайду я,

Себе не вгамую, поки тебе ще люблю я.

Де ти ходиш, милий мій, де все бродиш моє кохання?

За тобою скучила, тільки тебе в очікуванні я.

Лихою долею окутана, і в душі пітьма,

Але я все ще сиджу сама у вікна, і чекаю.

Нестримно благаю, повернися до мене,

Лицем, не спиною, я готова до бою.

Хай не на життя, а на смерть,

І життя недаремне, якщо під ногами твердь.

Аби бути з тобою поруч, твій погляд жадібно хапати,

На все готова, і пліч о пліч, і на навіки тебе кохати…

...

Ola_Perun

Збиваючись з ритму

Осінь примхлива торочить з небес туман,

І я... Збиваючись з ритму... тону...

Проглядаються зорі.

Чуєш?

Стільки сердець,

Стільки болю і смерті, десь там,

Так поряд,

Але не з тобою.

Слова завмирають неначе останній крик.

Вони

Гуснуть, немов би олійні фарби.

Поглянь,

Скільки мертвих голубок, на чорній лежать землі

Довкола висохлого водограю.

Хіба не мізерні ці спроби дурного письма,

Торочити надто безсилі вірші?

Метафори гаснуть, як зорі, і знову – війна

Можливість поезії світла тобі напише

Кров'ю.

15.10.2023

...

Володимир Каразуб

Ода дівчатам

Цей світ без тебе був би пусткою,

Приносиш ти розуміння й радість.

Переживання за навколишніх,

Погоня за стандартами.

Ти така прекрасна, природна,

Й нав'язливі ідеали такі штучні.

Бачити твої зморшки й шрами,

Це бачити життя прожите й посмішки твої.

Відкритість твоя так приваблива,

Мені цікаво, коли ти говориш,

Твій розум й винахідливість захоплює,

З тобою відчувається зв'язок і глибина.

М'якість й доброту я відчуваю,

Дівчатам потрібна любов й увага,

Натомість вони це повертають,

Такі чудові, й щирі.

Ніколи не очікую підступу від них,

Хоча було по різному.

В жінках зароджується життя,

І бути спостерігачкою їх шляху це щастя.

– 18.10.2023

...

Надя Кулик

З днем усіх святих

У сонці листя золотіє

і небо щире, голубе,

і я немов дитина мрію,

про маскарад на Гелловін.

І поруч падають мерці,

летять важкі метеорити,

А з кораблів біжать щурі,

І капітани мов прибиті,

ідуть на дно зі своїм судном,

і гірко думають про те,

що айсберг часто неминучий,

навіть якщо маяк не вмер.

Однак, осіннім листям сипле,

на не прикрашений кабак,

я виріжу прекрасне личко,

і очі, ніс і рот до вух.

А біля марса в Nid-de-pie

замість папуги сяде ворон,

І мов той Вій розплющить очі,

Потягне ніжно pied-de-poule.

...

Citrus _S_M

Щастя

Одного дня, в маленькій клітці

Сиділо щастя на ганчірці.

Малі, та із надією два вічка,

Але проходити лиш повз людей сучасних звичка.

Мале сиділо, не просило їсти, пити

Воно все сподівалось, що не зможуть тут його лишити.

Але так мало хто звертав увагу,

Та й ті - поглянуть, усміхнуться, ніби то розвага.

Під вечір, так і не знайшовши щастю дім

Його залишили і щезли наче дим.

Було вже темно, холодно і страшно,

Ніхто не роздивився хто там є уважно.

Воно засумувало і не хоче більше жити

Та думає, як швидше зникнути з землі.

Хай будуть всі його топтати, бити,

І догоратиме те почуття у тлі.

О першій ночі, але може і пізніше

Відчувся дотик теплих та великих рук.

-"А може, вже моїх страждань не буде більше,

І мене будуть позбавлять життя цих мук".

Але його піднесли до грудей

Закутали так ніжно в шарф у комірець,

Знайшло, нарешті, щастя тих своїх людей,

Що люблять і не пустять на легенький навіть вітерець ♥

...

Linka

Клопи

День 612 (28.10.23)

Напівтвердокри́лий ряд у науці

В підряді «комахи» включає клопа.

Тримають злочинці все людство у му́ці,

Ордою звичайно на нас виступа.

Клопи - кровоссальні комахи, як блохи,

Кусають людину, здійсняють свербіж,

Почервоніння може буть трохи,

Чи алергія, як більший платіж.

Живуть ці падлюки в сімнадцять морозу,

А в спеку розмножуються аж «за троїх».

Доводять все людство до сказу, неврозу,

Виходять вночі, тільки спати ти ліг.

Париж в цьому році атакували,

Готелі, будинки, музеї, кафе.

Жити місцевим та го́стям не дали,

Як його давиш, сморід іде.

Що це клопів я сьогодні згадала,

Де той Париж, і до чого війна?

Це підсвідомість асо́ціюва́ла

Певну особу, його це ціна.

Вельми відомий у нашій країні

Зрадник Царьов, що в Росію чкурнув,

Трохи підстрелений там на чужині,

Хто ж той сміливець, що зазіхнув?

Сморід стоїть, хоч і не розчавили,

«Переживають» за нього в кремлі.

Та й пропаганда за нього рве жили,

Не відчуває відрив від землі.

Це не найбільший клоп на болотах,

Їх дременуло багато туди.

Ціла навала сидить у окопах,

Думає, як нам додати біди.

Б'ють наші хлопці клопів тисяча́ми,

Злобно кусають, готові вмирать.

Лізуть вони усіми шляхами,

Краще, що вміють, то мирних вбивать.

Засоби є від тих кровососів,

Допомагає нам в цьому весь світ.

Вже повернути ніхто їх не просить,

Чавлять клопів, як велів Заповіт.

...

Галина Студінська

Потяг. Мовчанка.

Якщо тобі потрібне моє слово, то просто скажи.

В цьому тісному потязі почуваєшся, ніби один.

Скажи мені, чи варто було до цього іти?

Чи варто було вперто добиватись самоти?

Звісно ж ні, але послухай

У цьому потязі ніхто не говорить.

У цьому потязі свіча не горить,

А ти питаєш:"Що з людьми сталось?"

                                      Хто його знає.

Вони як і ти самотні й одні.

Але потяг завжди рухається вперед.

Котиться, ніби сонце по обрію дивних скель.

Котиться, скаче, розбивається. Дим.

Ми не підемо у тамбур.

                      Хтось ще місце займе.

Прочиним вікно, запалим сигари.

І хай дим з'єднає думки.

Я знаю, як тобі цього не вистачало.

Я знаю, як довго себе ти гриз.

Бачиш, як дим об'єднує людей?

Огортає тіла. Колись наочно побачиш.

Хитро підморгую і відвертаюсь у заль,

Якщо коридор так можна назвати.

Але в цьому потязі ніхто не говорить.

А ти говори, будь особливим.

Хто його знає, що в них не так,

А ти роби вигляд, здавайся важливим.

Але ж послухай.

...

Вітольд Хмара

Чаклунки (W.I.T.C.H.) opening

Чи знаєш ти хто з нас п'яти

Вогнем чарує?

Королева Вітру хто?

Хто з нас водою вправно так володарює?

Землі сила у кого?

Нуж-бо!

Тікай! Чаклунок сили знов

у ділі.

Тут вже ми, диви: у бій летимо!

Ми врятуєм світ від бід, від лих

Поганців всіх злих

(Знайдемо їх всіх)

Чак-лун-ки ми

Захистимо світ нараз!

Вже час добро зберегти!

Переклад був виконаний на основі опенінгу мультсеріалу W.I.T.C.H.

Всі права належать авторам.

Використання перекладу дозволено лише з узгодженням авторки перекладу (писати в приватні)

...

Вікторія Арчер

Ніч

Свинцеві хмари низько небо вкрили,

Сховали ледь живий палевий блиск,

Що заблукав й на тихій набережній згинув.

Старі й криві будинки похилили

Свої шпилясті брилі. Дощ шумить

В косих провулках, вуличках глухих,

Лишень почувся говір десь -- і вже затих.

А сильний дощ шумить все і шумить.

Вздовж берега, в мигтючім мокрім світлі

Під ліхтарями силует майне,

Насуне капелюх на очі й геть гайне.

Маленькі вогники розкидані горять

У чорноті будинків. Вічний плин

Біжить під мостом в темряву далин.

Георг Гайм

Оригінал Georg Heym -- Nacht

Використання перекладу дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати в приватні). Всі права належать авторам.

...

Вікторія Арчер

Місто

Безкрая ніч. Струмиться з хмар бійниці

Проміння місяця, що вже іде до сну,

А сотні вікон вгледілись в пітьму

І кліпають червоні їх очиці.

Всі вулиці міські, що ті судини --

Безустанно людський розносять ґвалт,

Життя нудне, а ритм на один шталт,

Смутними робляться буденністю хвилини.

Родини, скін -- одноманітний гри цієї лик,

Плач немовля і передсмертний крик

До почерговості яких цей світ вже звик.

Багряне сяйво, смолоскипа жар --

Рука чиясь здійняла той тягар,

Й палахкотить він над стіною хмар.

Георґ Гайм

Оригінал Georg Heym -- Die Stadt

Використання перекладу дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати в приватні). Всі права належать авторам.

...

Вікторія Арчер

«Щирі» вітання

День 611 (27.10.23)

Пожежна охорона у Харківській окрузі

Сьогодні відзначає солідний ювілей.

Вітають ювілярів колеги, звісно, друзі,

Як на вітання кремль отримав привілей.

Вже двісті років служба від полум'я спасає,

Життями ризикують там хлопці кожен день.

Кремль привітати також шляхи свої шукає,

Перетворили службу в святковою мішень.

Ракет не шкодували від «щирого» від серця,

Обрали за атаку Харківській Ізюм.

Немає у бандитів ні розуму, ні серця,

Об'єкт знайшли «військовий», як традиційний глум.

Розбили вщент будівлю пожежної частини,

Тринадцять одиниць технічних - теж нема.

Ізюм запам'ятає «святкові» роковини,

Згадаємо їм все, що знищила війна.

Поранили бандити аж вісім наших хлопців,

Чотири у лікарні: поранення важкі.

Та правда, наш Господь стоять на нашім боці,

Даремно там радіють кремлівські ватажки.

Настане день та час до повної спокути,

Століття хай несуть важкий спокути хрест.

Нікому не вдалось зламати нас, зігнути

На то є Божа воля, веде його нас перст.

...

Галина Студінська

Червоні лінії

День 610 (26.10.23)

Малюють терористи щодня червоні контури,

Що мають зупинити наш захист проти них.

Самі завжди порушують встановлене, як бовдури,

Мета нам не відома, керує ними псих.

Погрожують нам карою та атомною бомбою,

Якщо ми перетнемо той контур «чарівний».

Тож ниють на болотах як зуб гнилий під пломбою,

Не знають, що робити, куди ж подіти гній.

Приховували правду три дні про Севастополь,

Казали, що все збили, і втрат у них нема.

На ранок в Телеграмі роздався перший вопль:

«Влучили по об'єкту, інфо таки сумна».

Попали у секретну спецназівську їх базу,

Зрівняла все навколо ракета там одна.

Мовчали, бо не мали казати без наказу,

Там було тренування. Це ж зовсім не війна.

Підозрюють падлюки, що це невипадково,

Вже вкотре накривають спецназ усіх разом.

Вважають загадковим та безкінечним коло,

Де косить ЗСУ спецназ, як той газон.

Для кого вимальовують ті лінії загрозливі,

Не зрозуміло зовсім ні нам, ні, навіть, їм.

Вже час московським злидням піддати гарно розгами,

Щоб вимітались з нашої країни в власний дім.

...

Галина Студінська

Котики на вербі

Весна біля твого плеча –

Котики ніжні, вербові,

Неокреслені бруньки любові,

Віддзеркалені у очах.

Про що муркотять вони нам,

Життєрадісні і пухнасті,

що сповниться бажане щастя

чи мрії дістануться снам?..

Але ж як вони личать тобі!

Не торкатимусь твого убрання.

Хай розквітне квітневе кохання

Разом з котиками на вербі.

...

Юлія Перегуда

Танго

У вись

злітає емоцій шалений стривожений птах.

Дивись,

як спалює пристрасть і сумнів, і волю, і страх.

Ти хочеш знетямитись знов,

рукою торкнутися зір.

Гадаєш, що це є любов…

А це тільки танго, повір.

Це тільки танго, повір.

Печаль

тебе огортає, ти знову самотній, як є.

На жаль,

від болю таке незахищене серце твоє.

Лякає стрімке майбуття.

На грані надій і зневір

гадаєш, що це є життя…

А це тільки танго, повір.

Це тільки танго, повір.

Де край,

в якому щасливим і вільним ти був?

Чекай,

ти щось найцінніше і найголовніше забув…

Уламки розбитих сердець

все ріжуть без меж і без мір.

Гадаєш, що це вже кінець…

А це тільки танго, повір.

Це тільки танго, повір.

...

Юлія Перегуда

Вона тихо приходить до мене

Вона тихо приходить до мене, каже, втомилася.

Що варила зілля, шила весільне плаття,

Фарбувала усе рудим, з вітром заручилася.

Вмирала, як Жанна Д'арк, прирікаючи себе на багаття.

Говорить, що тепер буде жити зі мною,

Що зрослися ми з нею гіллям/корінням,

Що огорне турботою, як паук павутиною

Та зігріє, осіннього сонця, промінням.

Каже, що з нею перейдемо пекло пекуче,

Що знайдемо, нарешті, свій загублений дім.

Розшифрує Шопена, згадавши про неминуче,

Поживу трохи з нею, а потім тобі розповім.

...

Лукерія

Янголи

А небо мовчить, адже біль дається тільки живим.

Врізаються в пам'ять імена та дати.

Янголам вже не страшно перед чимось новим,

Янголи більше не можуть кричати.

Янголам більше не боляче. Вони заглядають у вир.

Їх крила посічені склом та бетонною крихтою.

Янголи з нами. Вони небо тримають. Вір.

Хочуть, щоб тут, як і в раю, було тихо...

...

Лукерія

Осінь

Бурштиновий віскі розіллється в її волосся.

Вона пахне димом, печивом, кавою в турці.

Любить співати з вітром у співголоссі

Та в дощ, під парасольою, блукати в куртці.

Сяде з тобою та вип'є міцної кави,

Або посмакує з сирАми Піно нуар.

Перепросить, що у тебе вечір куценький украла,

Заграє, щось веселеньке, діставши свій мануал.

Коли дуже сумно, то вмить почитає казку,

Сховається разом з тобою під теплий плед.

Помріє та посумує, на мить знявши маску,

Скуштує чай запашний, теплий хліб та мед.

Вона замалює деревам в золото чуба,

З дощами плаксивими засіє печалі усім.

Гостинно запросить усіх на грушевий пиріг любо

Та закодує в шепоті листя глибоке, щось своє передусім.

...

Лукерія

Напиши мені

Напиши мені, про останні талі сніги,

Про міста, що з туману та попелу встануть,

Про потужні ріки, береги

Яких, ніколи цілими вже не стануть.

Напиши про дерева, котрі ніколи не зацвітуть,

Про дощі, коли хмари наплачуть свої повні чаші.

Напиши, про багнюку по пояс та каламуть,

Про круків, що виколюють очі маленькій пташі.

Не питай мене, як я - запитай щось просте,

Про промінчик, що зранку заглядає в віконце.

Про жасмин, що духмяно в садочку цвіте

І, як в лісі фіалки милуються сонцем.

Не питай ні про що, я з тобою, тут, на нулі.

Я думками й молитвами оберігаю від смерті.

Якщо пекло є, то воно зараз на цій землі,

Де за своїх живих встають, навіть мертві.

...

Лукерія

ЗІРКО МОЯ, ПІДКАЖИ

Моя Зірка на небі живе,

Її бачу в безвітряні ночі –

То замріяним світлом пливе,

То неспокій зажурено врочить…

Зірко моя, знов лечу до тебе,

Звідти – ніби на долоні світ!

Прошу – довше будь на цьому небі:

Хочу пити ще з потоку літ.

Як кохання накриє сповна,

Моя Зірка пірнає в сузір’я;

Як одна – то самотньо й вона

Мерехтить крізь хмаринове пір’я…

Мила Зірко, Безмежжя дитя,

Підкажи – все ж у світі ти знаєш! –

Як прожити найкраще життя?

Що душа моя вічна бажає?

Зірко моя, знов лечу до тебе,

Звідти – ніби на долоні світ!

Прошу – довше будь на цьому небі:

Хочу пити ще з потоку літ!

...

Ольга Ліщук

ЩАСТЯ МОЄ

Світанок хмаринки розвіяв найлегші,

Росою сріблястою вмився…

То щастя моє народилося вперше

В той день, коли ти народився.

Птахів щебетання – рулади і фуги,

Ранкова зоря звеселилась…

То щастя моє народилося вдруге

В той день, коли я народилась.

Зійшлися зірки в чарівнім менуеті,

І ніч почуттям захмеліла…

То щастя моє народилося втретє

В той день, як тебе я зустріла.

...

Ольга Ліщук

ЯК СХОЧУТЬ ЗІРКИ

Коханий, поглянь – знов бузок розцвіта,

Нагадує нам, що минають літа.

Та доки тепло зігріває обох,

Нам сонце всміхається щиро – за двох.

Якщо ж почуття охолонуть твої,

І іншу з тобою зведуть солов’ї,

То хай вона кращою буде, ніж я…

В цім світі у кожного – доля своя!

Минуле лишається з нами навік,

Майбутнє непевно мигтить звіддалік…

Я зичу обом нам щасливі роки,

А разом чи ні – то як схочуть зірки.

...

Ольга Ліщук

Варто думати позитивно?

Чи то літо надто гаряче,

Чи то осінь занадто холодна.

Я вбираюся в куртку,

Шапка не потрібна, бо є шарф.

Наче голкою, поколює щічки мороз

Ранній терпкий смак кави.

Деколи не встигаю поснідати,

Потім весь день ходжу як мрець,

Бліда шкіра, синяки в яких загрузли очі.

Ранок для покійника починається приблизно о четвертій ранку.

Далі йде проста буденна рутина,

Мертвяк звик робити все на автоматі,

Кожен день як за годинником після пар прийшовши додому треба лягати спати.

Потім клятий будильник псує сни про потойбічне життя та цвинтарі і треба сідати за домашнє.

Певно навіть і у мреця поїхав би дах.

День однаковий та і ніч не відрізняється нічим особливим.

Ахх, це якось рятує мене від клятих думок?

Ця клята заклопотаність,

Я відкладаю все і роблю в останні момент.

Аби не було думок про переривання життя, потрібно працювати...

Хіба не логічно?

Мені це не вперше кажуть.

Смішно, але мене не покидає,

Вірна до кінця мені моя туга, мій сором,

Та моє самозвинувачення.

Троє вірних друзів,

Чогось, як пухирі від бубонної чуми,

Лише розтуть, але не болять.

Може це через картанння?

Воно засіло в голові,

Довго мене не хочуть полишати на самоті.

Якби ж то просто не чути..

Навіть коли тиша,

Гомонять "ти винна", "не так зробила",

"помилка і ще раз помилка".

Як стерти зі своєї голови?

Що робити із жорстким диском де знаходяться всі дані?

Я пробувала...

Викидала всі спогади,

Навіть не вибіркового.

Може сміттєзвалище переповнилося,

Ось чому думки не зникають...

...

☾ ִ ࣪. ࣪⭒

ЖИВІТЬ!

Цілувала Доля мої руки,

Добровольцем як ішов на Схід,

Обіцяла переможні звуки,

Обіцяла щастя на сто літ...

Та, мабуть, в бою перелякалась,

Бо втекла... А "гради", бачте – ні:

Блискітками в мозку застрокалось,

Почорніло тіло у вогні...

Там я залишився, серед поля,

Під селом... Немає вже села...

Час минув. Малесенька Тополя

Крізь моє серденько проросла.

Доля повернулася в намисті –

Хоч, лисиця, вкоротила вік! –

Обіцяє шовковисте листя,

Дощ – за розкладом, на цілий рік.

Їй не вірю. Буду виростати

Завдяки чи всупереч дощу!

Спробуйте з′явитись, супостати, –

Разом з Вітром Смерч на вас пущу!

Я вже бачу: з кожного Героя

Тягнеться сплетіння верховіть.

Не припинено служіння боєм:

Ми тепер – кордон, а ви – живіть!

...

Ольга Ліщук

Море туману

Вони стоять над морем туману.

Хвилі...чайки... місяць... вечірній сплін.

І грають картини безодні на фортепіано, -

Чіпляючись фресками ночі до білих стін, -

Їхні довгі покручені пальці, мов лоза винограду,

І змарнілі обличчя, безкровні і надто сумні.

Вони стоять над морем, над морем туману,

Їхні очі лякливі мов рибки в прозорій воді,

У пошуках власних тінеї, і власного часу

Їм далі не видно, як далі за власні сліди.

Їхні довгі покручені пальці, мов лоза винограду,

І змарнілі обличчя, безкровні і надто сумні.

Вони не говорять, над морем, над білим туманом,

Де тишу розгойдує поскрип старої сосни.

І тільки стоять, і вдивляються безнастанно

На клуби привиддя, що тягнуть химерні сни.

Їхні довгі покручені пальці, мов лоза винограду,

І змарнілі обличчя, безкровні і надто сумні.

18.10.2023

...

Володимир Каразуб

Пастка для птахів

Ці хмари, що тягнуться над головою,

Говорять з нами про океани,

Про труби котелень, що сходять парою,

Про те, що вони забирають з собою

Душі людей, як осінні тумани.

Про те, що скоро сезон дощів,

Про те, що зима підкрадається Брейгелем,

Про те, що зготована для птахів

Пастка. Про те, що життя ефемерне,

Про те, що для тебе бракує слів...

20.10.2023

...

Володимир Каразуб

А у Львові на вулиці дощ

А у Львові на вулиці Дощ

Ну і що ж

А у Львові на вулиці Ніч

В чому річ

А у Львові на вулиці люди

Як і всюди

Та у Львові колись так було

Хай і буде

А у Львові на вулиці рух

Він не вщух

А у Львові на вулиці пес

Змок увесь

А у Львові на вулиці люди

Не верблюди

Та у Львові ніхто ні про кого

Не забуде

А у Львові останній трамвай

Айайай

А останній трамвай зажди

Не тікай

Бо у Львові дощить

Як з відра

Вже на Сихів ніхто не спішить

Не біда

...

Ярек

Герой ти чи злодій?

Був я героєм і в тратив

Я більше ніж зміг зберегти

І в мить на руїнах

Коли все затихло

Прийшло розуміння нове

Ай справді той злодій що ж він зробив?

Всього лиш хотів зберегти

Ту казку, ту мить

Чи швидше тебе

Кохання минулого

Буття і майбутнього

І лиш твоє тіло

В крові у цю мить

І в серці героя поняття ясне

" Я стану в майбутньому

Тим ким хотів

Та сторону іншу обрати я мушу"

Збережене щастя і місто нове

Та тільки тебе нема є між них

Людей тих далеких, не знаючих ,темних.

Шукати тебе між руїн

Чи ніколи вже більш не знайти

І знову не правильна ця сторона

І знову герой не він а я

І ти вже не бачиш мене уві сні

Живеш десь далеко, де знати й не знаю

Та місто врятоване

І ти про це знаєш

...

Агнія Сахарська

Втрачений замок небес

Не знаю чи правду дідусь говорив.

Про втрачений замок небес

Легенду стару ще прадавніх давен.

Що з початку часів,на вустах незамовкно

Повторює істину лиш тільки одну.

Ще за королів й королев

Коли ще замки стояли не зрушно

А брами відкриті лише для гостей

Одна така пара що крила отримала в дар

Від бога чи демона,хто його зна?

Жила в тому замку вже більше як вік

І крила ті їхні дітям передані в спадок

Спокою не давали громаді

Надвечір зібралися всі з факелами.

Під брамою криком оглушливим стали

" Убити нечистого з родиною всьою

Крилатим не місце ні в замку ні в домі."

Палали стіни,підлога та стеля

Та вмить наче подихом вітру

Що взявся ні звідки у літнюю днину

А небо затягли хмари тягучі

І ніч ніби день,та небо рожеве

І замок в повітрі ніби перо

На хмару одну ту пухнасту посів

Вогонь той що мав замок спалити

На землю невірних в мить перейшов

Й палали тепер не замкові стіни

А будинки всіх тих,хто не вірив

Не вірив у янгола що крила їм дав

Як дар що мав землі ті чорні й страшні

Від зла й не вірності вберегти

Та люди,як люди

Не бачили шансу

Й відвернуті богом погрязли ще більше в пітьмі

А замок і досі можна побачить

У небі рожевім на сході чи заході сонця ясного

Коли хмари відкриють його.

Та не кожен взмозі побачить того

Людина що серцем відкрита і в розумі лиш чисті думки

Лиш тільки вона побачить те зможе .

А може й потрапить туди.

Та скільки часу ще б не пройшло

Не було такої людини

І правду що знали давно,забули до нині.

...

Агнія Сахарська

Мила моя незнайомка

Мила моя незнайомко

Стоїш серед темряви лиць

А очі твої із сяйвом небес

Галактики відблиск ясний

І світлом засвічена ти

Захопленням сяє обличчя

І все таке чарівне навкруги

І наче не темрява зовсім навколо

А монстрів що жити можуть лиш тут

Побачиш вже скоро

Та янголи в стороні,

Ніби сліпі,ніби не бачать того

Як в темряві тонеш все більш...

Даруючи світло в пітьми

Вбирала все більше жахіть

І в мить коли сонце ще спить

Дарувала тепло навкруги

Залишить не могла ти нікого

А всім доброта,

що була найчистіша

Потрібна як сонце

Повітря чи їжа

Любили тебе чи просто були

Не знала ти це ще тоді

Коли ти потрібна всі навкруги

Коли ж потрібні тобі..

І от коли сонце зійшло

І тепло й без тебе гріло всім душу

А темряви не бачених лиць

Стерли з пам'яті людства

Забули про тебе,

Моя незнайомко

Не знаю тебе від тепер вже і я

Чарівна душею, і з світлом очей

Такою я знав тебе до тепер

Навколо все світле

І лиш тільки ти

тінню вкривала світи

Ні блиску очей не бачить тепер

Ні світла що йшло від душі.

...

Агнія Сахарська

Осінь

Осінь стоїть на порозі зими,

У золоті.

Ти сміливо ошатна!

Чекають на тебе крижані обійми.

Зима запропонує засніжений простір,

Річки скує панциром.

Все живе ховається,

Засинає.

Зимові краси на любителя,

Навіть сонце у присутності неї неласкаве.

Осіннього настрою

Не зіпсують нічні заморозки,

У ній живе, і ніколи не покине її,

Надія.

Все навесні оживе!

Весна не танцює, вона прокидається,

Щоб відпочивати треба сильно втомитися.

Зима дивись — карнавал

Запальний!

Вітер гне тонку гілку,

І вгору кидає. Немов у танці,

Листя кружляє по землі,

Циганською спідницею.

Осінь дивиться в очі Зими.

Додає фарб:

Навколо калейдоскоп.

Гарно. Безперечно.

Перед Зимою танцювати наважилася —

Є в Осені бравада циганська.

...

Кім

Діти України

Малюють на асфальті крейдою,

Подивимося, про що мріють:

Небо синє, сонце жовте

Надсилає промені на землю,

Будиночки, з віконцями різного кольору,

На лавці дідусь з тростиною,

Бабуся в'яже шарфик.

Клумба, поряд з нею кішка,

З довгими вусами.

Батько, в окулярах, строгий,

Тримає маму за руку.

Хлопчик на самокаті,

Дівчинка в пишній сукенці

З кісками та яскравими бантиками,

З м'ячиком.

До цих малюнків важко щось додати.

Що ще потрібно…

Неодмінна умова:

Над Україною небо синє,

Сонце сяє жовте.

...

Кім

Потреба в любові

Я все-ще люблю людей,

Так, я все-ще наївна.

Я ще вмію любити,

І навіть вірю в любов.

Я рада у світі цім жити,

І люблю бути поміж людей.

Засмучуюсь - часто, радію - також.

Це баланс, насправді, потрібний

Адже, не можем ми без перемог,

Коли б були усі рівні, я думаю скучно було б,

Будь які коливання - це дивовижний спектр пригод.

Люди цікаві істоти, не можуть самі зрозуміти

Як правильно жити,

А повчають - постійно!

Ти дивишся збоку і думаєш - "Яка ж це все-таки дурість!" - підходиш й поради даєш...

А це вже не дурість?

Я ж до чого веду, ми хочем постійно, всього і побільше,

А ми достойні любити? Бо любити - це жити.

Не любити означає не жити...

Чи ж хочеш ти по-справжньому жити?

16.10.23.

...

Ангеліна Паламар

Гарні новини

(17.10.23)

Гарні маємо новини прямо з спозаранку

Збройні сили москалям дали прочуханку.

Ниють голосного падлюки, знають свої втрати,

Тож наступними у списку всі бояться стати.

Визнають: аеродром в Брянську сильно били,

Дев'ять геліокоптерів в прах перетворили.

Купу знищили бандитів, скільки ще не знають,

Час прийде, всі будуть вбиті. Відповісти мають.

Кажуть ATAСАMs ракети точно в ціль попали,

У Бердянську про них чули, досвіду не мали.

Скавучать пропагандисти: мали б захиститись,

Знов збираються в кремлі Києву помститись.

Крім Бердянська був удар по Луганську влучний,

Пам'ятатиме кацапи день це досить гу́чний.

Кілька пострілів у склад їх боєприпасів,

Вже ніхто не був з них рад від таких запасів.

Це не помста, ні, війна. Будем далі бити.

Вибору у нас нема. Хочем в мирі жити.

...

Галина Студінська

Чинні керівники нашої доби

Чинні керівники нашої доби

Ніч браму навстіж відчинила

і посипались зорі назустріч мені,

ти зірочками натхнула, манила,

як урожай ягідок на кизил дерені.

Тоді зіває світлоокий Ранок,

який не виспався за цілу Ніч,

коли виходить він на ґанок,

гасячи кожну з цих див: свіч.

А потім зітхає дозрілий Полудень

ситий, як пан від смачного обіду

і мружиться від Сонця на новий День,

як артисти на сцені від софіту.

А Вечір темряву для Ночі збирає

і красою палітри неба змагається

з Ранком, який потім часу не гає,

бо так, як і Вечір: росою умивається...

Литва. 2017. 11. 07.                                      Емір Рибак

...

Емір Рибак

Фанатам потрібні ті, хто вірить сліпо

Фанатам потрібні ті, хто вірить сліпо

Лице фаната гнівно-металеве,

Очі злобою до незгідних палають,

Жовч кидають: піднесення хвилеве,

Перспектив не має, тому згасають.

А впертість розлючена все мріє

На землі все мати й небеса подолати.

Очі: чорні щілини, куди в Пекло звіє,

Щоби чортів там добре розпізнати.

Фанати в царство мук штовхають,

Як той цап, на кладці, що перший іде

І нікого не пропускає. То всихають

Надії на іншу точку зору, до краю веде.

Тільки їх точка зору, яка змією в’ється

І, як петля, на шию незгодного з ними,

Обгортає. Скаженіють, хто сміється

Їм у вічі на їх вигадки, і стають злими.

Фанатам потрібні ті, хто їм вірить сліпо.

То ви вже їх скелет, якщо за Смертю

Йдете, крізь холод серця – склепу, під віко,

Розпрощавшись зі совістю і честю.

Емір Рибак.

...

Емір Рибак

Спека в далекій країні Афганістан

Спека в далекій країні Афганістан

Сонце різко піднялося, вгору

У засклену прозору блакить,

У безмірну небесну комору,

Починаючи внизу все палить.

Безшумно закипала спека –

Під панамою співав джиґунець –

Без води чатувала небезпека,

А серце гуділо, як двигунець.

Як хотілось джерельної води

І на заїдок сік спілого граната.

Жаром в бою шкварчали стволи

І ріжки пусті, є лише граната.

Було, дуже пекельно парко,

І сонце «на коня» налило чарку.

Вбивати ворогів – все ж жаль то,

Що падуть від пострілів шпарко.

Ця спека в далекій країні,

Що опалила в макітрі мозки,

Виходить, як вода по краплині

І вбиває в неї болючі гвіздки.

Литва. 2011. 12. 22. - Емір Рибак.

...

Емір Рибак

Безглузда поема

Вона вірила у те, що павуків не можна вбивати,

Що перш як розкраяти хліб його потрібно перехрестити,

Коли ненароком він падав, вона піднімала скибку

Щоб на неї дмухнути та поцілувати.

Її пальчики пахли ветхістю старих непрочитаних книг,

На стінах висіли натюрморти,

Пейзажі, на яких невпізнавані птахи

Кудись відлітали, летіли у чорних контурах розкритих крил

Та ніколи не покидали її кімнати

І не випурхали з периметру її картин.

Вона любила

Махати рукою на банальщину не розібравшись в ній

Віддаватись поночі у стотисячних застібках цноти,

І цитувати Павла в першому посланні до Коринтян,

Навіть не знаючи, що безтурботно цитує цього замордованого апостола.

Вона любила коли він мудрагельствував про поезію,

Вдавала, що наче розуміє безглузді образи,

Наче його тиради, мозковиті вивихи та сентенції

Були фіміамом, що ширився її квартирою

Вкриваючи птахів ще більш густішим, містичним туманом.

«Твоя поема предивна, казала вона очима,

Але приємна, і цікава звуками, коли читаєш,

І тому, я люблю це прекрасне просте безглуздя,

Яке навряд чи стану колись перечитувати».

Так,

Вона була усім для нього:

Кімнатою, стінами, птахами на тих картинах,

Любов’ю, словами, поемою справедливо безглуздою,

Вона дуже любила його, надихала та часом квилила,

Коли він убивав павуків, і кидався хлібом.

07.02.2023

...

Володимир Каразуб

Серце плаче так, як не плачуть очі

Серце плаче так, як не плачуть очі

І ті теплі ночі не повернути вже ніяк

Пливти далі треба, а не плекати надії,

І ти зруйнував вщент всі мої мрії….

Шукай мене в людях, заходах сонця і містах…

Пам‘ятай мій смак на своїх губах,

Запах моїх парфумів на своїй постелі

І проведені ночі в тому готелі.

Серце плаче так, як не плачуть очі

В думках все ще ті літні ночі…

...

Malena
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Якою буває їжа?Лана Філлі
16.07.2024
Привіт! У таку спеку не мучитиму ані вас, ані себе довгими викладками. Просто спитаю дещо діалектичн ... Детальніше
Результати конкурсу "Три шестірки"🎆Інклюзивна спільнота "Творча майстерня"
17.07.2024
Світлий привіт😇 Нарешті завіса мороку впала та привідкрила довгоочікувані результати конкурсу «Три ш ... Детальніше
Самійло Кошич – козак-легендаКниголюб
17.07.2024
Сьогодні закінчив читати книгу Дмитра Воронського «Самійло Кошич – козак-легенда.» Що можна сказати ... Детальніше
Цікаві і незвичні українські слова.. ДіалектиMia
06.03.2024
Трохи гумору для настрою: Так говорять на Полтавщині: спробуйте вгадати, що таке лопездрики, припинд ... Детальніше
Повернення хвилинки-занудинки або Як правильно будувати речення з дієприслівниковими зворотамиЛана Філлі
16.01.2024
"У реченні з дієприслівниковим зворотом обов'язково повинен бути підмет – особа, яка виконує дії: ос ... Детальніше
Треш-цитати "Псистих теревень", або Хто це гавкнув?Леся Сагула
16.07.2024
Ну, оскільки багато хто заявив про страх репресій за подібні блоги, я візьму перший удар на себе. Пр ... Детальніше
На Аркуші вже:
11805читачів
144250коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: