Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

По вулиці Франка (Львів)

Давно по вулиці Франка у Львові не гуляв

Давно по вулиці Франка від долі не тікав

Давно по вулиці Франка і як то було як

Ішов у центр а повертав я знову в Стрийський парк

Давно по вулиці Франка тебе я проводжав

Давно по вулиці Франка я квіти всі зривав

Давно по вулиці Франка й не розумію як

Ішов здається в універ, а втрапив в Стрийський парк

...

Ярек

Це Київ, мала!

Це Київ, мала! Місто великих вікон та яскравих вогнів.

Міріади доль у ньому, не тліють... Горять!

У нескінченних фантазіях вулиць свій подих вітрів.

"Маскаради" і "стрибки по вертикалі" тут ніколи не сплять...

Він - шум боротьби фарб з розірваною тишею снів.

Місцями під сонцем блиск і міраж стертих ночей.

Велике метушливе місто... але накриває хвилею сміх...

І запрошує у прірву простору, часу... і забутих тіней...

Вишуканий трепет облич і лаштунків - радощі днів...

Феєричне повітря... Задушливий стукіт дверей...

Куполи в хмарах... Пагорбів зелений атлас... Вітер мрій...

Місто, в якому тонуть надії, але запалюються серця людей...

Місто гріхів, де свята земля, що вмита у сталь,

Ломкою уявних сходів у захід сонця та сумом війн...

Це Київ, мала! У ньому впереміш на повну щастя та жаль...

...Але саме це місто... було й буде мені найріднішим... своїм!

~9•вересень•2017~

Кліп з моєю декламацією можна подивитися у вкладці Буктрейлер

...

Lexa T Kuro

Нехай у кожного буде...

Нехай у кожного буде причал,

Буде Дім, буде світло у віконці,

Буде місце, де хтось б чекав,

Буде маленьке щастя у долонці...

Нехай у кожного буде прихисток,

Де спокій, віра та вірність,

Де тепло, де турбота, затишок,

Де любов, розуміння, ніжність...

Нехай у кожного буде плече

Справжнього друга, і в житті

Буде яскраво та гаряче

Від радості, щастя та почуттів!

~весна•2016~

...

Lexa T Kuro

Ти вчив

Ти вчив посилати в небо світлі думки,

Надихатись природою, слухати вітри...

Бути самою собою... Йти з посмішкою, помічати знаки...

З кожним новим зітханням, щоб рости й цвісти...

Ти вчив бути сміливою - вірити кроками в світло,

Насолоджуватися кожною літеркою та штрихом.

Хмеліти знову і знову від квітучого літа,

Споглядаючи щирість, напиваючись сном.

Ти вчив довіряти серцю, бути щасливою,

Пояснив різницю між ЖИТИ чи лише існувати...

Подарував цілий світ... Вчив бути сонячною, бурхливою...

Ти завжди знав/розумів, як і чим мене надихнути зростати...

Ти вчив... попри все... не змирятися волею,

Осяяючи Шляхи та сенси чистим світлом очей...

Підказав, давши зрозуміти, що не з тим ми боролися...

...Саме ТИ знову навчив вірити у людей!

~2016~

Кліп з моєю декламацією можна подивитися у вкладці Буктрейлер

...

Lexa T Kuro

потихеньку

іноді варто сягати вершин,

іноді – не розуміти якихось причин

тобто ти знаєш, що вони десь існують –

бо інакше хочеться битись

й кусатись,

але, заспокоюючи себе, ти

кажеш, що неможливо

одразу

все знати.

а в світі тривають війни

найрозумніші тримають ніс за вітром

диваки встрягають у якісь халепи,

роблячи вигляд, що

все як треба!

(диваки мені подобаються

більше – я й сам трохи дивак,

якщо що, бо кидатись

і кусатись –

то насправді є рух

навспак).

прокидаючись зранку,

я й сам іноді не знаю, хто я...

тобто різниця між суб'єктивною істиною

та байдою, що оточує

твій досить вразливий

внутрішній світ,

примушує згодом

старанно оговтуватись...

може це те, що хтось би назвав

хворобою.

але подивіться, хто визначає

тренди?

хто вважає себе експертами

й тренерами?

отож, ліпше вже

вдавати із себе людину

маленьку, що, прокидаючись,

рухається до своєї мети –

до невідомої нікому

зірки –

потихеньку.

3.10.2023

...

vagabond

Осінь. Переклад з естонської Людмили Сільдам

Осінь танцювала і кружлялась,

Підняла все листя із доріг,

Чи вона мені у снах заявлялась,

Чи було таке в минулий рік?

Забуваю зливи всі і втрати,

Баболітнік знов чекаю я,

Тільки небо відчиняє ѓрати,

Мрія вмить туди летить моя.

І ця осінь кане теж у Лету,

Усвідомила я тільки-но от-от,

У природи є свої прикмети,

У життя новий сонцеворот.

Я прокинусь, з променів віночок

Мене потім вкриє з головою,

Знову сон – мені дає квіточок

Осінь і питає, ти ідеш зі мною?

Переклад Олена Шапран

Õhus tantsis sügis, lehed pihus,

Tema ümber mängis, puhus tuul

Minu mõted keegi jälle lõhkus

Et ta oli külas aastat pool.

Unustades pettumused, vihmad,

Sama moodi tuleb sügis taas

Vana naiste suvi keerab kihva,

Aga teda siin ei oota ma.

Sügis nagu niigi läheb mööda

Igaveseks tema küll ei jää.

Olen kindel, tahtmised teen korda,

Elurõõmu jagan teistega.

Ärkan vara, päike aknast paistab,

Võtan tekki, tõmban üle pea...

Näen unes - sügis kutsub –

naine, kaasa tule, palun , ole hea?

Ljudmilla Sildam

...

Олена Шапран

Навіть якщо

Навіть якщо мене

ніхто не чекає,

Якщо й справді нікому

я не потрібна,

Раптом знайомих і друзів

уже не маю,

І відвернулись в образі

обличчя рідних,

Де б я хотіла бути?

І ким би бути?

Дихати де би хотіла

земним повітрям?

Як будувала б шляхи

і свої маршрути?

І сподівалась б на спалах

чи довголіття?

Що б готувала?

О котрій лягала б спати?

Чим би прикрасила

стіни своєй кімнати?

Я би писала

чи вивчилась малювати?

І чи пишалась би

розмірами зарплати?

Облаштувала би

тихий спокійний кокон,

Своє гніздечко тепле,

де я в безпеці?

Чи спілкувалася би

наодинці з Богом?

Чи розказала б психологу

про фортеці?

Навіть якщо мене

ніхто не чекає,

Якщо й справді

нікому я не потрібна,

Я є у себе.

Знаю і пам'ятаю.

Навіть якщо відвернуться

обличчя рідних.

30.09.2023

...

Іра Соєр

Серце України

Співає світ «Червону руту»,

Бо про кохання вона є.

У свято з нами та у скруту

Ця пісня сили нам дає.

Несе вона безмежну радість,

Що генерується віки.

Ця пісня - гордість та реальність,

Для серця кожного ліки́.

«Червона рута» - гімн коханню,

Що джерелом є для життя.

Натхнення кожному за гранню,

Шалений ритм серцебиття.

Бажання жити для країни

Пишатись нею, захищать.

«Червона рута» України:

За неї воїни стоять.

Безмежну щедрість нам дарує,

Щоб поділитися могли.

Кохання всюди в нас панує,

Як Заповіт - Перемогли.

Велика пісня з серця лине

Тож серцем нашим вона є.

З душею неньки-України

Єдиним подихом стає.

...

Галина Студінська

Повернуся

Вірю нескінченно в сузір'я Вічної Любові...

Якщо покличеш, я повернуся крізь холодні далечіні...

Чумацький шлях - мій фарватер... зірки - вогні кольорові

І мости крізь віки... де наші ритми од нині...

Я тебе знайду серед мільйонів вітрів,

Де волею в серці твої слова-океани...

Нехай тягнуть мене грози... але світло огнів

Твоїх очей для мене вічний шлях у покої нірвани...

Нехай закине мене спрага мандрів в інші світи,

Холоди всі дороги зітруть у щасливе "завтра"...

Я почую твій поклик крізь кришталеві віщі сни.

Обов'язково сили знайду, щоб повернутися... Бо чуєш, ти цього вартий!

~грудень•2016~

P.S. Кліп з моєю декламацією можна подивитися у вкладці "Буктрейлер"

...

Lexa T Kuro

Бульбашка

Як не крути - імперія існує,

Народжена нещасна в болотах.

Брехня зручна, тому завжди панує,

Основа зграї - рабство, біль та страх.

Обманом відбирала росія у народів,

Свободу, територію, їх волю та життя.

В історії РФ подібних епізодів ...

Та, власне, вся історія - це фейкові злиття.

В Європу вельми їй століттями кортілось,

Не знали як туди у ла́птях пропетлять.

Чи може белени в болоті геть об'їлась,

Почала навкруги вбивать, окупувать.

Європа і тоді за цим спостерігала,

Поблажлива була до прагнень дикунів.

Мінялися царі в болоті у штурвала,

Росія «процвітала» ... у роті брехунів.

Найбільша. Зрозуміло: земель понахватала.

Сильніша за усіх. Та в чому або де?

Культуру в Україні безграмотна украла,

І досі звідусіль крамольная краде.

Роздули вони фейк до розміру держави,

Могутності нема, багатство у царя.

Останній, як той змій, пихатий та трьохглавий,

Не відірвать його від клятого руля.

Та бульбашку таку потрібно проколоти,

Перетворити щоб її в суцільних прах.

Звільнити цілий світ одразу від гидоти,

Лікує безнадійних тотальний повний крах.

...

Галина Студінська

Лекторій

Оця невідомість, як відстань від дотику до письма,

Між прозорими водами рік і блакитним небом,

Вона пролягла мов тремтлива струна, тятива,

Між тобою і сном про тебе.

Тут,

Я вислуховую музику ночі, ламаючи у рядки,

Біль, що гаптує нитками – чорним по-білому,

Світ гуде контрабасами, і здається його смички,

До поезії стали подібними,

Лягають рядками. Це більше ніж просто жаль,

Що збирають вуста передруки любовного слова,

І безпам’ятно множать свою віковічну печаль

Заливаючись чорною кров’ю.

Перекажи.

Розкажи мені сон, що повторює вічно цей світ,

Як вбирає красу і стає ешафотом страти.

Можливо душа, це всього лиш зворотній бік,

Затертої порнографічної карти,

Страхів?

І нехай усе, залишається так як є,

Хай вуста випивають ночі і п’ють світанки,

І в лекторії десь, хтось почує в останніх рядах

Про воскресіння романтиків.

18.09.2023

...

Володимир Каразуб

***

Два роки туги і безмежного болю

Блукання в пітьмі, без сяйва світила.

Якби я могла - закричала б уволю.

Та в ту темну ніч я навік оніміла

Якби я могла просто все позабути

Закреслити строки щасливих світанків

Зібрати свій смуток, як борошно в торбу

Розвіяла б з вітром. Не жила б як бранка.

Я бранка часів, що уже не повернеш

Я спогадів служка. Німа і безволя.

Я в снах лише вільна, під ночі покровом

А в день знову мертва. Німа і безволя.

2023

...

Тода Тарнова

без назви

Він не може заснути без алкоголю,

йому кажуть ти алкаш,

повернись з того бою.

Піди кажуть на роботу,

знайди дівчину, дай їй турботу,

а в голові лише дзвін

і та посадка

та посадка

і все як в PUBG-і

лише невдала "катка"...

То тобі забагато - говорять.

Пляшка нуль п'ять в самий раз

і випив її за раз.

Не чіпайте я планую поспати,

пару годин поспати,

доки вони підуть з хати.

Он йдуть вже, не заважай,

он Сірий лиця не розбереш

замість лиця кривавий фреш,

Он Вадим, той в кого наколка хрестом,

Його знайшли по ній потом.

всі інші повернулися, не розбереш

взвод десанту, як їх повернеш ?

Постійно тут сидять,

дивляться із вікна,

пахне сирою землею, в очах війна.

От вип'ю і посплю,

хоч пару годин дай

я ж наче герой,

боронив рідний край.

А тепер кажуть спиваюся...

Що з ним бачили,

він у хаті ховається,

п'є без упину,

хоч би не кинувся на дитину...

А він просто хоче поспати

Від себе найтяжче тікати...

...

Сашко

Кренделя

Одеса знову під прицілом

Бандюг з москальського кремля.

Не стало місто русофілом,

Бо українська є земля.

В Одесі мова особлива

Та не кацапська вона є.

Війна Матусю не скорила,

Тож всі атаки відіб'є.

Shahed-и, «Онікси», «Калібри»,

Все, що в кишені москаля.

Кидав на Захід спершу ніби,

Через країну кренделя

Намалював та знов на Південь

Перенаправив зграю цю.

Перлині важко весь цей тиждень

Та має ще запас терпцю.

Не збили все. Щось долетіло:

Ракети «Онікс» важко збить.

Бо вельми у кремлі кортіло

За Севастополь нам помстить.

Знов елеватори розбили:

Своє ж зерно не можуть збуть.

Робітників, нажаль, там вбили,

«Спасають» та «добро» несуть.

Петляють орки, бо не можуть

На фронті стримати удар.

Ці кренделя не допоможуть,

Звільнимось від отих нездар.

...

Галина Студінська

Сонце

Ти ніколи не знатимеш справжнього Сонця,

Не осідлаєш верхи гігантський метеорит,

І не знатимеш ніколи любові іншого серця,

Бо ти у ньому, напевно загинеш, згориш.

Нам потрібно любити усе на відстані,

Як оте сонце, що далебі від нас,

Комети,

Метеорити,

Зорі

На безпечнім відрізку від лави, слова та істини,

І навіть пірнаючи в море,

Не тривожити його глибин.

Нам потрібно

Відступити назад, щоб роздивитися картину,

Писати листи, повідомлення, будувати пристані для човнів,

Вся біда лиш у тому, на яких ми тримаємо відстанях,

Від любові серця і вщент спопеляючих слів.

25.09.2023

...

Володимир Каразуб

Кримський вітер

Світ розуміє, що Крим окупований,

Та додає: «Тимчасовим це є!»

Ворог розлючений, розчарований,

Бо ЗСУ кожен день там їх б'є.

Паніки в них, як за́вжди, немає,

Керченський міст «спокійно» тріщить.

Бігти куди ворог точно не знає,

А залишитись вельми свербить.

Б'ють наші хлопці по цілям військовим,

Нищать по-трохи хвалений їх флот,

Як з'ясувалось, не був він готовим

В справах зустріти такий поворот.

Флагман москальський «Москву» потопили

Ще на початку воєнних подій.

Навіть підводний човен підбили,

Не залишають кремлю підлих мрій.

Вивели флот з Севастополя навіть,

В Новоросійську ховають його.

Певно шукають куди переправить

Залишки пафосу флоту того.

Та ЗСУ залишать не збирається

Ворога на нашій кримській землі.

Хай добровільно геть прибирається,

Напрям відомий - де їх кораблі.

Дуже зухвалу в Криму операцію

Було проведено знову на днях.

Дронами збили орієнтацію

Їх ППО, щоб спустошить в боях.

Без перешкод дуже влучно «Нептунами»

Знищили «Панцир» та два літаки,

Гелікоптер. Щось в кремлі за трибунами

Мов проковтнули про це язики.

Дме кримський вітер та сил набирається,

Спокою більше не буде орді.

Час обирає зручніш, не вагається,

Наміри має той вітер тверді.

...

Галина Студінська

Розрив

Чи в кого бува, щоб білий аркуш стояв

чистий, прекрасний настільки як думка?

або не так, а так наче в тобі душі нема

і вагання, а чи ти живеш з якоюсь метою?

Не те що як стру́нка... а може й струнка

береза, чи дуб, що для кисню, вогню чи стільця,

а так, заради зарплати відбиваючи вказівного, а рідко мізинця.

А чисто між нами, та хіба ж котрась кнопка із qwerty торкається безіменного і того ж мізинця?

Рідко, хіба, широке ctrl+p прагне до гімнастики пальців

і тягнеться, вивертається круто, аж до розриву, хотілося сказати шкіри, коли шпагат у пальців як в танцях,

Натомість, десять ентерів гірше ніж один розрив сторінки.

...

Citrus _S_M

Літо

А це, доречі,

все ще літо.

Стримане як

поцілунки,

коли сам в них не віриш,

з небом, що рано темніє,

з серцем, де

більше не лютий,

бо до лютого додалося

і втрат

і ран

і страхів

і проковтнутих слів

проковтнутих слів

проковтнутих слів

виблюваних  снів

і річок,

що несуть

душі братів

і кров ворогів.

...

Ina Igel

Безсмертя

Злива тягнула небом грозовий мелос

То виринала китом, що страшно сопів

І жбурляв на землю косяки риб зі свого нутра,

То чіплялась за шевелюри дерев, і струшувала паперівки туги

За мізансценою, шо досі нам не відкрилася,

Але задрапована світлим небом, димкою ночі,

Грозовими хмарами.

Я подумав, що добре бути зливою,

Спалахом, що являючись постає провидінням

Для людини та впивається у землю, у коріння рослин,

Збиває плоди, ричить раптовою стихією і зникає

Залишаючи мене міркувати над цим.

І ти намагаєшся. Намагаєшся зачепитися,

За волосся коханки, за зап’ястя слів, зливу, грозу,

Уста, що видовжують шепотом мить,

Котра поволі зникає ховаючись за ширму,

Гачком за зябра, лопатою за землю чекаючи

На залізне коріння вічності,

За в’юнисту мелодику минувшини, протягуючи

У вушко ліричних спогадів,

За картину пристрастей,

За оману монотонного серцебиття,

Що відганяє тінь сумніву,

Котра визирає з тієї мізансцени.

Та іноді, бачте навіть вулкани,

Навіть вулкани...

30.07.2023

...

Володимир Каразуб

Піди

«Гарненька голівка? Це все одно, що судити про вино по пляшковому корку».

А.Франс

«Шлюбну формулу про любов і вірність давно треба замінити заявою про готовність мити посуд та виносити сміття!»

О.Кумор

Ти прийшла сама, сидиш біля бару

П'єш коктейль,

Невже ти зустрінеш тут його? -

Єдиного.

Ось і він, довго чекати не довелося:

Симпатичний, безцеремонний,

Присунув стілець ближче до тебе,

Замовив міцне.

По жіночому балакучий:

- Ви така чарівна,

- Давай познайомимося.

- Мене звати Дмитро,

- Так самотньо, дружина покинула.

Дівчина вислухала, сказала «забудь».

- Крихітко, у мене сім'я, дитина ...

- Тоді помирись із дружиною.

- Ні, з цим стервом миритися не буду.

Схоже, однієї історії мало, він готовий закрутити ще…

Егоїсти завжди такі чутливі,

Сентиментальні, у побуті вразливі,

Ваблять пригоди.

Дура напідпитку сидить і слухає

Його. Єдиного.

...

Кім

Скажи...

Скажи...

А ти бачив Донбасс?

Чи ти чув його стогін і гуркіт?

Ти лягав в його землю? Ти тримав на плечах

Кілограми сталевих вагонів?

Скажи...

А ти спав серед жит і степів?

Чи качав між руками колосся?

Ти дивився у вікна хатинок старих

І завмирав на дорозі?

Скажи...

А ти знав ці стежки?

Чи босоніж топтав подорожник?

Ти хоч раз побував на Артема горі,

Де сердце відмерти не може?

Скажи...

А ти до безтями кохав?

Чи по дому ти лив палкі сльози?

Ти б хотів попри все повернутись назад

І побачити... сонце у лузі?

10.09.2023

...

Данила Чаглій
12+

Мої знайомі стали вулицями

Вірш-відповідь на поезію Артема Азояна.

Мої знайомі стали вулицями,

Імена на пам'ять залишені.

Мої знайомі стали петиціями,

Підписи поставлено стишено.

Мої знайомі стали стрічками,

Синьо-жовті стяги приспущені.

Мої знайомі стали книгами,

В кінці читачі засмучені.

Мої знайомі стали зорями,

Далекими й трохи млявими.

Мої знайомі стали спогадом,

Живими, але вже примарами.

...

Олена Мрійлива

Мілина

Ошаленіла. Стільки переливається в тобі кольорів,

Птахи. Шумовиння хвиль, гомін колонії фаетонів

Закривають сонце і під воду ідуть береги,

Островів,

Що були лиш примарним спасінням, самотнього від любові.

Скелі та піна. Спрага. Пустелею із води,

Опікають корали, рифи, пливуть дельфіни

І пір’я птахів проліта у моїй голові,

І ростуть корабельні, жагливі до мандрів пінії.

Вітрила лягли простирадлами снів, захлань

Із туманів здимають клівери їх до бушприту.

І серед білого-білого океану, раптом продивляється грань –

Безодня, що тягне по жилах дереворити.

Обрив.

П’янкий водоспад із твоєї стрімкої душі,

Що манить нещасну шхуну у засвіт ночі

Океан розливається хвилями з ложа твого,

Схвильовані подихи, відпливи, схвильована постіль.

Припливи. Відпливи.

Мілина.

Залишаються кораблі у місячнім сяйві в глевкім сновидінні

І мариться, мариться їм безкінечна вода,

І вітер попутній, високі, шумливі хвилі.

Де немає землі, немає причалу і берегів

Де тільки сонце, і вічність розрита кілем.

31.08.2023

...

Володимир Каразуб

Дощ

Дощ швиденько лягає спати

на тротуари, бордюри та ямки,

І калюжам ще довго лежати

брудним відбитком малюючи замки.

Мрій узорами скло омиваючи

посуваючи світло долонею,

ясне сонечко світить над хмарами

пробивають не промені зонтики.

Тільки краплі стікають холодні,

Викликають ритуалами осінь,

Вітер вранці мурашками бігає,

Вдень тікає від літа мов гусінь.

...

Citrus _S_M

melōdia ad autumna

тут осінь золота

свої розправить крила,

як часто ти читав про це,

і бачив декілька разів.

від цього, подих завмирає

а замість нього гарбузи,

смачне какао, плед, вино.

та сама книга на столі

і листя за вікном спадає.

фонтани більше не журчать

та й кому треба ті фонтани, коли

така краса та дощ навколо,

а вітер той несе до дому.

свою він пісню завива

про те чи злюбиться воно, чи ні.

кохання може й не бути,

а осінь буде тут завжди.

...

візз
12+

Жуйка

Як же сильно забути я намагалась!

Та із серцем розбитим знову зосталась.

Знала ж - було вже подібне.

Але знов прийняла рішення хибне.

Я довірилась знову, повірила в намірів щирість.

А тепер на душі зосталась лиш сирість.

"Одна з" я для тебе була, ніким більше.

Прощавай- без проблем знайдеш жуйку іншу.

...

Дара Зульська
12+

Бронебійна маска над моїм лицем

Бронебійна маска над моїм лицем –

Це спосіб слова, спосіб боротьби,

Та хто загляне під неї хоч мигцем –

Той розчарується й зачахне від нудьги.

Із нею я всесильний, наче Бог,

Без неї – противна комашня.

Я визнаю, бо знаю біль тривог

І силу слова, що зродить метушня.

Усі горлянки рватимуть, мов звірі,

Казатимуть, що я, мовляв, «тюхтій»,

Що я під маскою ношу нікчемства гирі,

А тексти мої – то пропахлий гній.

Нехай балакають, нехай кричать, мов дикі,

Нехай зневажливо харкають на папір,

Та от на них такі ж обличчя й пики,

Яких вони цураються, мов дір.

...

Любомир Вольвачівський

Ісус

Усі ідеї, породжені Всевишнім, то просто вівці, що блукають незвіданими, туманними шляхами вічності.

Вони були відродженні у попелі грішнім після сходження Адама і Єви на чорну, оповиту страхами, землю грішності.

Вони - нові, вони - сутності речей, очорнених, але надійних в слові.

Нехай Ісус - пастух овець й людей

Собі покорить всіх в святій розмові.

Цей світ - Ісус, бо він всіма керує,

Він є те саме, що Всевишній Бог.

В однім лиці добра шляхи торує

Й безмозклий люд веде подалі від тривог.

Ідея ця тонка і невиразна,

Немов весняних квітів польових букет.

То розум мій, немов дурничок лазня,

А, може, стадо мудрості комет.

...

Любомир Вольвачівський
12+

Плинність життя

Як річки русло ,

Життя плине

У рівності даль,

Змиває у плинність

Жалі та печаль.

І хай линуть роки

За роками і роки

Линами пливуть

У блакиті думок, -

Здається, минають

Дніпрові пороги,

Стирають сліди

Від старих помилок.

Каміння загострене

Стане пісками ,

Розсипиться в пил

Робота людська

І помилка зникне

Як брила арктична , стара.

...

Олена Синьоока

Страх

Покрили сумління міазми параної,

Повільно поглинаючи духовну силу,

Тримаючи невтомний розум у неволі

Пануючого жаху, насланням невпинним

Видінь жорстоких пагубних подій,

Примарної руїни доленосної надії.

Спроможні враз змінити часу плин

Небажані прийдешнього видіння.

Ввижаються усюди небезпечні тіні,

Постійно чути кроки за спиною,

Ніяк не вщухне злісне почуття провини,

Від злагоди і скарг стосовно втоми

Від плідної буденності робочих днів,

Невпинної рутини, сповненої остороги

За втрату розвитку у власному житті,

Ціною жертв незнаних у лице героїв.

Соромно читати за лаштунками подій

Рецензії на п'єсу непохитного театру,

Лиш ладен, чого би сильно не хотів,

Лишатись боязким актором на підхваті.

...

Інгвар

In tenebris entis plebeii

Коли обіймаю я тінь свого успіху -

Вбиваю у собі його зачатки.

І тоді, з обрубаними крилами, я мертвотно плентаюсь по просоченій своїми слізьми землі,

А неземні ангели сміються з мене на вершині Олімпу.

Хотів би нарешті упіймати мрію блакитну,

Котра відлинула у вирій навесні.

О... Тоді пташки співали лунко:

Летів із неба спів, мов хмара стріл,

Дзвіночки-квіти влаштували спів

Посеред ставу, напоєного ранком.

І я... Віршував у саду ідей, овіяних блакитним серпанком примітивних, дитячих речей.

І я дивився крізь пелену століть

На той сяйливий камінь, мов блакить...

Він недосяжний, світлий... Досконалий...

Як вранішня зоря, холодний і яскравий.

Я закохався, за ним я затужив

У мороці буття простолюдина,

І по цей день я віри (хоч і примарної) не зложив:

Той камінь - мій, духовна це вершина.

...

Богдан Притула

Спинись

Як самотній привид у небесних обладунках

Блукаю бездоганним всесвітом безцільно,

Стежкою прозорою невпинного пориву

Важкого дихання утраченого в часі духу

Творця світогляду, якому невідомий час.

У вічності немає сенсу в розрахунках,

Бентежності свідомості, страхý розлуки,

Небажаних кордонів для сумління. Зась!

Усе що нас оточує породжене любов'ю

До всього сущого. Лиш озирнись навколо!

Не опускай ти знову дзеркала душі додолу!

Поринь у чари первісних дарів природи.

Направ свій погляд до рясного піднебесся!

Подаруй моїм братам безформним імена,

Що відповідні образам, які ти в них впізнав,

І посміхнись, будь ласка, нам, відверто.

Пливемо ми під небом у одвічній рівновазі,

Незнані нам турботи в обіймах стихії,

Стрімкі тривоги світового часоплину.

І ти спинись на мить. Почуй мою пораду:

У поспіху втрачається первинне благо

Відчути єдність із безкраїм горизонтом,

Радіти існуванню почуттям невтомним

Незламної надії, щедрого Пандори дару.

...

Інгвар

Вціліла 2023

Чашечка

Чашечка

Чашечка

Червона у білий горох

В кожному старому серванті така

знайдеться,

остання з сервізу,

дарованого на весілля, ювілей, якусь-там річницю

Хоч по одній на кожну

кривеньку полицю

зйомних квартир.

Надщербнута, тріснута чи й ціленька.

Та чи багато з них

таких як оця,

Одна-однісінька,

Та,

що пережила

сервант,

хату

і цілу родину.

...

Ina Igel

Матрац

Калюжами слів розливаю

Чай на вітрині без óбразу.

Дай мені штрих сподівань-крижин.

Трясця, зітрися з безодні сну.

Ляльці бракує смаку́ в вино.

Шелест гортанний навіюю.

Зламані пальці надумано

Бавляться асиметрією.

Ту́-ту-ту, ту́-ту-ту, ту́-ту-ту,

Мною залите все дно тепер.

Може я вальсом і скута є,

Та мов кіно мій психро́метр

Зваблює купою зошитів:

Криками дум перекреслених.

Хто ж-бо надер ті запрошення?

Хочеш, щоб ми перенесли в них

Трохи себе? Переплутала

Білі тіла із реальністю.

Скільки ж то - мить? Недолуго так

Тромбами рими. Матрац неси.

Будеш мій стиль красно мацати.

Досить плекати резервами.

В скрані заплющений в нас мотив

Попід сорочкою змерзлою

Вжитого сталого слова збіг.

Схиблена до деградації.

Стати б дедалі невловним зміг.

Вистачить вмерлих овацій їй.

...

Квіла Безодня

Книга сорому

Ви повинні мати цю книгу з тисненням та ляссе,

Коли не можете написати власну,

Чи фотографію в палаці Потоцьких,

Коли не можете улаштувати свій особистий палац,

Слухати чудову музику, коли жодні ноти

Не зможуть розплутати клубок ваших доріг,

Подорожей вашого серця.

Ви повинні стати поетом, коли ревнуєте до поетів

Чи хоча б купити який-небудь натюрморт чи пейзаж,

Як не розумієтесь в живописі.

Врешті привести на світ життя, коли ні писанина,

Ні мальовидло, ні клацання вам не до вподоби,

Чи до слова прийняти позу, аби інші вбирали

Солодкий нектар натхнення.

Все це ви повинні мати та робити, і щось,

Мабуть, все-таки маєте та робите.

Та буває знаходиш минулорічну чернетку

Списану віршами і шукаєш п’ятий кут від сорому.

О так,

Ви повинні мати відчуття сорому.

30.04.2023

...

Володимир Каразуб

Мешти

Якби психопатка, то й легше б вдавати

Було, коли раптом

Не ставити крапку на тому, що вже спливло,

Але так і шмига́ють по колу

П’я́ти.

Якби то шиза була, словом за ґрати б

Вело, вкрай незграбно,

Ламаючи стан непритомного, мешт єство.

Як дивак, що замарив додолу

Й втратив.

Якби біполярно та вщент депресивно

Ввійшло мене синє,

Уся маячня стала б мо́лом, мере́жі склом,

А відтак - то не я є умови

Плином.

Якби патології сенс - не каліцтва

Любов, чим у стрічці

Не викроїти по живому мізерних змов...

Голова не спиняє. То ж вдосталь

Відчаю

В річці

Міцно

Злість ця

Розі́йдеться

Змістом

Шва.

...

Квіла Безодня

Світанок

А хочеш, сьогодні місяць розлиється у твоїм саду,

І зорі від подиху вітру злетять мов пухнаста кульбаба?

І я поцілунком у коси твої заплету

Теплу ніч, і весну повабну.

І побачиш у росах запалених на гілках

Те проміття світанку, що в’яже білизну з туману

І сонце відкриє бузкову твою наготу

І мову твою тонкостанну.

30.05.2023

...

Володимир Каразуб
16+

Пекельна меланхолія

Вічний смуток, могильний вітер,

З землі виринає кістлява рука.

Крові згусток, сліз тропинка,

До життя обителі вертає вона.

Це все на що ти спроможна, кістяна неробо?

Дай вдихнути запах відмерлих лугів.

Відчуттів темниця, байдужості склеп,

Лиш голос доносить слово наверх!

Іскриться душа, затьмарена совість,

Сумнів у серці зі мною говорить!

Серця удар, коло навколо шиї,

Сутність жевріла у тілі донині.

Декаданс передсмертний охолодить мерця,

Кристали печалі заселять око вразливе,

Клітка відкрилась? Чи початок кінця?

Спокусило дух те діло знадливе.

Вирвавсь із плоті клаптик надії.

Хапає промінь він, рине до лона месії.

Воля єства! Скінчились життєві мемуари!

Душа тоне! Лине в обійми підлої сансари!

Горять! Горять і тут, і там світи!

Вверху на небі чи на непрощенній землі.

Зріклись тебе царі одвічні, коханця зміїної петлі.

А суть безсмертна марно тліє в апогеї самоти.

...

Діоніс Лихвицький

Шмаття

Ти сидиш наодинці, слухаєш радіо.

На мізинці синці, сумний, безпорадний.

По підлозі розкидані відчаю ґудзики,

Попід синім диваном довічно твій бруд такий…

Із естетики - то патетична станція.

Там ще й досі пісні, від яких не збавитись.

Попід килимом дно заливає озером.

Поки то назирав, під водою й коси вже.

Із її життя геть ніяк не випірнеш:

Голограма стала ледь пропащим виміром.

Ти транслюєш біль крізь проєктор розмислу

На нудьги суцільне тіло, розійшлось по шву

Диво.

Ти сидиш наодинці, залип на́мертво,

Мов порожній звук,

Наче шмаття вкрадене.

Під ступнями шлейфом відбитки на́зирці

До її зіниць. Голова - то нас стільці.

...

Квіла Безодня

Туман

Блідий туман густий як свіже молоко

На вулицях старого кам'яного міста.

Відгукуються громом кроки на бруківці,

Руйнуючи цупкої тиші крижаний полон.

Десь здалеку кричать самотні круки,

У мороці нічному не розгледіти й душі,

Тремтять гучним відлунням вітражі,

Що барвами оздоблюють домівку духу,

Святого сина і отця, твердині хрестоносців,

Яка одвіку величаво, непорушно і на мить,

Являється оплотом праведних, святих угідь,

Стоїть посеред майже не освітленої площі.

Спинився, щоб відчути томну благодать

Безлюдного оточення, без лишніх звуків,

Та спокій раптом перевтілився у муки,

Бо Я стою, а за спиною черевики стукотять.

Різко обернувся в пошуках приблуди,

Яка за мною тихим поступом блукає.

Побачив тільки тінь від місячного сяйва,

Свою, формуючи у розумі нестерпну смуту.

На питання "хто там?" відгукнулось ехо.

Може це вечірні марення від втоми?

Та серце паніка тримає хваткою міцною.

Ходу пришвидшив. Йти іще далеко.

Звернув увагу на стрімкіший рух позаду.

Нестримна параноя змусила почати бігти.

Акустика бульвару відбиває шумні ритми

Тандему пар взуття утікача і злого ката.

...

Інгвар

Пазл

Коли мене вб'єш, ти прокинешся скутий, проте не сумуй.

Не треба трагедій, це глюк в твоїй скрині, один на один.

Крізь нетри світів ти прийдеш у ту мить, де колись уже був.

Твоя надсвідомість панічно збунтує фортецею снів.

Коли ж я піду, ти на мапі життя намалюй мене знов.

Жбурни ту мотузку сумісністю слів і свого відчуття,

І поки є сенс, синім листям печалі встелюся я вздовж

Тебе площини ірреальністю дива під гомін уяв.

Ми наче ще тут, то ж кажу тобі пошепки: то був не ти,

І це таємниця. Без губ розповісти не вистачить слів.

Ми дивні обидва. Така бездоганність. То помста з глибин.

Із болю серцевого пазлу буття, мов намиста, зволів.

...

Квіла Безодня

Зсув

Крик, що боїться губ.

У скрині відчай.

Не кажи що не чув:

Бо лунало як мінімум двічі.

Зрив. В твóї двері стук.

Заснув без свічки.

То жаги мучить зсув,

Що волочить собою трагічно

В глиб. На підлозі куб:

Сюрреалізм личить.

Вхід шпигує павук,

Аби ти не поцупив розбіжність.

Кляп. Ти сидиш в кутку.

Зв’язані руки.

Дай тобі покажу

Крик, що боїться губ на обличчі.

...

Квіла Безодня

Вібрато

У нутрі піцикато.

Суміш злив. Ніцше клятий.

Встромиш в біль - ріж пихато.

У труні ліпше б зрадив.

Та й тріщить, дивний друже,

Світ з голів, тож одужуй.

З-поміж снів недолугих

Той твій зрив, мов ланцюг їх,

Нетверезо гарцює,

Все, що змерзло, люблю я.

До душі то вібрато

У тобі. Досить. Знято.

...

Квіла Безодня
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83524коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: